Ухвала суду № 64860079, 15.02.2017, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/2219/16

Головуючий у 1-й інстанції: Салюк П.І.

Суддя-доповідач: Драчук Т. О.

15 лютого 2017 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Драчук Т. О.

суддів: Загороднюка А.Г. Полотнянка Ю.П. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Бондаренко С.А.,

представника позивача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" до міського відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про скасування постанови,

В С Т А Н О В И В :

09 листопада 2016 року позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до міського відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, треті особи ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просить скасувати видані Міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції постанови: б/н від 29.02.2008 року; постанову б/н від 22.09.2008 року; постанову 2715 від 14.09.2009 року; постанову 2217/4-10 від 06.05.2010 року; постанову 972/29 від 26.10.2010 року в частині накладення арешту на майно, а саме: квартира під номером 105, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, у зв'язку із порушенням судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права та прийняти нову, якою позовні вимоги задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, та просила її задовольнити.

Відповідач та треті особи у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце судового засідання були повідомлені вчасно та належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 20.12.2006 між ОСОБА_6 та АКІБ ''УкрСиббанк'' укладено кредитний договір № 11099570000 (далі-кредитний договір) про надання кредиту в розмірі 798 000,00 грн. зі сплатою процентів в порядку і на умовах, визначених цим договором (а.с. 8-11).

З метою забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором, між АКІБ "УкрСиббанк" (іпотекодержателем) та ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 (іпотекодавцем) укладено договір іпотеки від 22.12.2006, згідно умов якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_6 за кредитними договорами наступне нерухоме майно: квартира під номером 105, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1.

12 грудня 2011 року відповідно до договору факторингу №1 АКІБ "УкрСиббанк" відступило ТОВ "Кей-Колект" свої права вимоги за вищевказаними зобов'язаннями.

19 липня 2016 року позивач дізнався про те, що на вказане майно накладений арешт постановами міського відділу Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції, а саме постанови: б/н від 29.02.2008 року; б/н від 22.09.2008 року; 2715 від 14.09.2009 року; 2217/4-10 від 06.05.2010 року; 972/29 від 26.10.2010 року.

Підставою для винесення оскаржуваних постанов був виконавчий лист № 2-1778 від 01.02.2010 року, виданий Хмельницьким міськрайонним судом про стягнення боргу на суму 10982,39 грн. на користь ПАТ КБ "Приват Банк".

Посилаючись на ту обставину, що накладення арешту на нерухоме майно унеможливлює реалізацію позивачем свого права іпотекодержателя звернути на нього стягнення та враховуючи першочергове право на задоволення своїх вимог, переважно перед іншими кредиторами, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані позивачем постанови про арешт майна боржника та заборони на його відчуження прийняті у відповідності до Закону України "Про виконавче провадженя".

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999р. №606-XIV, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом.

Відповідно до положень статті 52 Закону України "Про виконавче провадження" звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно положень статті 57 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Згідно з частиною 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

Відповідно до частини 8 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження", примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".

За приписами статті 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003 року № 898-IV, іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності.

Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскаржувані позивачем постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження б/н від 29.02.2008 року; б/н від 22.09.2008 року; 2715 від 14.09.2009 року; 2217/4-10 від 06.05.2010 року; 972/29 від 26.10.2010 року прийняті Міським відділом державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції у відповідності із Законом України "Про виконавче провадження".

Однак, колегія суддів не погоджується з тим, що суд першої інстанції при вирішенні публічно-правового спору про скасування рішення суб"єкта владних повноважень зробив висновок про право позивача на задоволення його вимог за рахунок арештованого майна, оскільки питання щодо наявності чи відсутності права підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства.

Також, колегія суддів зазначає, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Положеннями ст. 6 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, в контексті вказаних норм, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи в публічно-правових відносинах. При цьому захист прав, свобод та інтересів осіб передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Оскільки позивачем не доведено порушення міським відділом Державної виконавчої служби Хмельницького міськрайонного управління юстиції його прав при винесенні оскаржуваних постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасовано правильне по суті рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 грудня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 21 лютого 2017 року.

Головуючий Драчук Т. О. Судді Загороднюк А.Г. Полотнянко Ю.П.