УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 лютого 2017 р.Справа № 816/1389/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Калитки О. М.
Суддів: Бондара В.О. , Калиновського В.А.
за участю секретаря судового засідання Струкової Н.В.,
за участю представника позивача ОСОБА_1,
за участю представника відповідачів Гонжак К.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2016р. по справі № 816/1389/16
за позовом ОСОБА_3
до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру , Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області , Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області
про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИЛА:
Позивач, ОСОБА_3, звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру України у Полтавській області, Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі, в якому просила суд:
- визнати протиправними та скасувати наказ Держгеокадастру від 26.07.2016 №954-то, наказ головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.07.2016 №124-к, наказ відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області від 27.07.2016 №12-к про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України;
- поновити на роботі ОСОБА_3 на посаді начальника відділу Держгеокадастру в Хорольському районі Полтавської області;
- стягнути на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1) середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27.07.2016 по день поновлення на роботі.
В обґрунтування позову позивач посилалася на те, що спірними наказами ОСОБА_3 звільнено з посади начальника управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області на підставі пункту 3 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу", пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України за угодою сторін, однак вона не подавала заяву про звільнення із займаної посади. Зауважувала, що заява, яка послугувала підставою для звільнена була подана без зазначення дати її складення, що не може бути розцінене судом як належне волевиявлення при звільненні за згодою сторін. До того ж, від імені Держгеокадастру наказ від 26.07.2016 №954-то підписано головою ОСОБА_5, який на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №527-Р "Про звільнення ОСОБА_5 з посади Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру" звільнений із займаної посади.
Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2016 у справі № 816/1389/16 відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Головного управління Держгеокадастру України у Полтавській області, Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позивач не погодилася із рішенням суду та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Відповідач, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, надав письмові заперечення, в яких вказав, що апеляційна скарга є необгрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, посилався на те, що судом першої інстанції встановлено факт звернення позивача до Держгеокадастру з заявою про звільнення із займаної посади за угодою сторін, а доводи апеляційної скарги, що позивач написала заяву про звільнення за угодою сторін і передала відповідачу в момент її призначення на посаду, тобто ще у 2015 році, не підтверджується жодними доказами, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Представник відповідачів, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та Головного управління Держгеокадастру України у Полтавській області, в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача, Відділу Держгеокадастру у Хорольському районі, в судове засідання не з'явився, про дату час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки не повідомив.
Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, представників відповідачів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження під час апеляційного розгляду, Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 14.12.2015 №1660-то "Про призначення ОСОБА_3" позивач призначена на посаду начальника Управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області, як така, що пройшла конкурсний відбір на дану посаду (а.с. 7).
Наказом Головного управління Держгеокадастру України у Полтавській області від 18.12.2015 № 218-к "Про призначення ОСОБА_3" датою призначення позивача на посаду визначено 18 грудня 2015 року (а.с. 8)
Наказом Держгеокадастру від 26.07.2016 №954-то "Про звільнення ОСОБА_3" позивач звільнена з посади начальника Управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу", пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (а.с. 11).
Головним управлінням Держгеокадастру у Полтавській області 27.07.2016 видано наказ №124-к "Про звільнення ОСОБА_3", відповідно до якого оголошено наказ Держгеокадастру від 26.07.2016 №954-то "Про звільнення ОСОБА_3" (а.с. 12).
Позивач звільнена із займаної посади на підставі наказу Управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області від 27.07.2016 № 12-к (а.с. 13).
Не погодившись із зазначеними вище наказами, позивач оскаржила їх до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішення відповідачів про звільнення позивача із займаної посади є правомірними.
Колегія суддів погоджується з таким висновком виходячи з наступного.
Пунктом 3 частини першої статті 83 Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 №889-VIII передбачено, що державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).
Згідно частини другої статті 86 цього Закону, державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб'єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов'язків державним органом.
Відповідно до частини третьої цієї статті суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.
Згідно ч. 3 ст. 5 Закону України "Про державну службу" дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбаченому трудовим законодавством (ст. ст. 2, 36, 40, 41 КЗпП України).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України однією з підстав припинення трудового договору є угода сторін.
При цьому, КЗпП України не встановлено відповідного порядку чи строків припинення трудового договору за угодою сторін, у зв'язку з чим вони визначаються працівником і власником або уповноваженим ним органом у кожному конкретному випадку.
Також КЗпП України не передбачено обов'язкового зазначення у письмовій заяві про звільнення за згодою сторін дати, з якої особа бажає звільнитися, що свідчить про те, що така дата може бути визначена сторонами угоди і в усному порядку.
Враховуючи викладене, припинити трудовий договір можна в будь-який час після досягнення угоди між роботодавцем та працівником.
Частина друга статті 86 Закону України "Про державну службу" містить лише застереження щодо того, що звільнення працівника до закінчення двотижневого строку не повинно перешкоджати належному виконанню державним органом своїх обов'язків.
Ініціатива про припинення договору може виходити як від працівника, так і від роботодавця. І якщо одна зі сторін погоджується на пропозицію іншої, вважається, що сторони досягли угоди про припинення трудового договору і наказом про звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України реалізовується вказана домовленість.
Отже, однією з ознак, характерних для звільнення за згодою сторін, тобто взаємного волевиявлення, є відсутність зобов'язань сторін виконувати будь-які процесуальні дії одна стосовно іншої у вигляді попередження, зобов'язання щодо працевлаштування, подання, погодження звільнення з відповідним органом тощо, а тому досягнення згоди між сторонами трудового договору є достатньою підставою для звільнення за пунктом 1 статті 36 КЗпП України.
Саме тому звільнення носить назву "за згодою сторін" - така згода досягається виключно між сторонами трудового договору та не передбачає участі будь-якої третьої особи.
У разі домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (за угодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами.
Анулювати таку домовленість можна лише за взаємною згодою про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за пунктом 1 статті 36 КЗпП України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (стаття 38 цього Кодексу).
Розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору за пунктом 1 статті 36 КЗпП України (угода сторін), судами має бути з'ясовано: чи дійсно існувала домовленість сторін про припинення трудового договору за взаємною згодою; чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору в момент видачі наказу про звільнення; чи не заявляв працівник про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін.
Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного суду України у справі за 6-1269цс16, викладеними у постанові від 26 жовтня 2016 року.
В матеріалах справи наявна копія заяви, адресована голові Держгеокадастру ОСОБА_5 від начальника управління Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області ОСОБА_3, про звільнення із займаної посади за угодою сторін, відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України (а.с. 220)
Таким чином, позивач виявила бажання припинити трудовий договір саме за угодою сторін на підставі власноручно написаної заяви.
Крім того, згода голови Держгеокадастру як суб'єкта призначення/звільнення на звільнення ОСОБА_3 за угодою сторін надана шляхом накладення на заяві позивача резолюції "До наказу" та власноручного підпису ОСОБА_5
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що матеріалами справи підтверджено належними доказами факт звернення позивача до Держгеокадастру із заявою про звільнення із займаної посади за угодою сторін, шляхом реєстрації такої заяви 26.07.2016 у автоматизованій системі діловодства Держгеокадастру та її погодження роботодавцем, шляхом видання наказу про звільнення позивача на підставі поданої заяви 26 липня 2016 року.
При цьому, незазначення позивачем у заяві про звільнення дати, з якої її повинно бути звільнено, не свідчить про недосягнення угоди сторін про звільнення з підстав невизначення між собою строку припинення трудових відносин, оскільки ні загальним, ні спеціальним законодавством не передбачено обов'язковість зазначення такої дати.
Частиною третьою статті 86 Закону України "Про державну службу" містить лише застереження щодо того, що суб'єкт призначення зобов'язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві.
Наказ про звільнення позивача, який є формою вираження згоди керівника установи на звільнення працівника, у даному випадку ОСОБА_3, був виданий у день подання позивача заяви про звільнення, яка є виразом наміру позивача звільнитися за згодою сторін.
Отже, саме дату видання вищезазначеного наказу необхідно вважати датою досягнення згоди сторін на звільнення працівника, в даному випадку, позивача, за п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.
Таким чином, враховуючи наявність заяви позивача про звільнення із займаної посади за згодою сторін, а саме за п.1 ст.36 КЗпП України, голова Держгеокадастру ОСОБА_5 обґрунтовано видав наказ № 96-к від 17.07.2016 року.
У той же час, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту відкликання такої заяви, вимоги позивача про визнання її такою, що не подана тощо.
Таким чином, працівник не вчиняв жодних дій, які свідчили б про анулювання попередньої домовленості сторін щодо припинення договору за угодою сторін
Щодо посилань позивача на подання заяви в інший невстановлений день, колегія суддів вказує, що матеріалами справи підтверджено, що в день подання заяви позивач перебувала на колегії Держгеокадастру, у зв'язку із чим відповідач провів реєстрацію вказаної заяви у день її подачі, а саме 26.07.2016 року за номером 23-26760/0/1-16 (а.с. 220)
При цьому, позивач саме в день реєстрації заяви 26.07.2016 отримала оскаржуваний наказ про звільнення за угодою сторін, ознайомилася з ним та не висловила жодних зауважень щодо відкликання вказаної заяви, щодо непогодження дати звільнення, щодо не подання вказаної заяви відповідачу.
В той же час, лише 25.08.2016 року позивач звернулася із позовом у якому зазначала, що не погоджувала дату звільнення, оскільки заяву про звільнення за угодою сторін подавала але раніше, проте доказів на підтвердження вказаного не надала.
Щодо посилань позивача на відсутність у голови Держггеокадастру ОСОБА_5 повноважень видавати та підписувати наказ про звільнення ОСОБА_3 26.07.2016, колегія суддів зазначає, що розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №527-Р "Про звільнення ОСОБА_5 з посади Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру" ОСОБА_5 звільнено із займаної посади у зв'язку з переходом на іншу службу (а.с. 15).
Згідно ст. 241-1 КЗпП України строки виникнення і припинення трудових прав та обов'язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями. Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.
Відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 №58, днем звільнення вважається останній день роботи.
Згідно п. 6 розділу IV наказу Національного агентства України з питань державної служби від 22.03.2016 року №64 акти органу вищого рівня про призначення на посаду (звільнення з посади) оголошуються шляхом видання за місцем роботи відповідного акта із зазначенням дати фактичного призначення на посаду(звільнення з посади).
Як встановлено з письмових заперечень відповідача, копія розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №527-Р "Про звільнення ОСОБА_5 з посади Голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру" надійшла до Державної служби України з питань з питань геодезії, картографії та кадастру 26.07.2016 за вх. №3-2684-0/1.
26.07.2016 Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру прийнято наказ №108-к «Про оголошення розпорядженням Кабінету Міністрів України від 22.07.2016 №527-Р», в пункті 2 якого зазначено, що у зв'язку із звільненням у порядку переведення для подальшої роботи у Міністерстві аграрної політики та продовольства України, днем звільнення вважати 26 липня 2016 року.
Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що голова Держгеокадастру ОСОБА_5 мав право 26.07.2016 видавати та підписувати наказ про звільнення ОСОБА_3 із займаної посади.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку відсутність підстав для визнання протиправними та скасування наказу Держгеокадастру від 26.07.2016 №954-то про звільнення ОСОБА_3 з посади начальника відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області за угодою сторін на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" та п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.
Щодо визнання протиправними та скасування наказу головного Управління Держгеокадастру у Полтавській області від 27.07.2016 №124-к та наказу відділу Держгеокадастру у Хорольському районі Полтавської області від 27.07.2016 №12-к, колегія суддів зазначає, що вказані накази прийняті на реалізацію наказу Держгеокадастру від 26.07.2016 №954-то, правомірність прийняття якого встановлена вище, а тому підстави для їх скасування відсутні.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Як вбачається з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність рішень відповідачів про звільнення позивача із займаної посади, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги з наведених вище підстав висновків суду не спростовують.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2016 у справі № 816/1389/16 відповідає вимогам ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підстави для її скасування відсутні.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову чи ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 30.11.2016р. по справі № 816/1389/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Калитка О.М.Судді(підпис) (підпис) Бондар В.О. Калиновський В.А. Повний текст ухвали виготовлений 21.02.2017 р.
Судове рішення № 64859762, Харківський апеляційний адміністративний суд було прийнято 15.02.2017. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти ключові відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити ключові відомості.
Це рішення відноситься до справи № 816/1389/16. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа: