Ухвала суду № 64859745, 14.02.2017, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 р.Справа № 820/5844/16Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Ральченка І.М.

Суддів: Катунова В.В. , Бершова Г.Є. ,

за участю секретаря судового засідання - Ружинської К. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2016р. по справі № 820/5844/16

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов'язання нарахувати та виплатити грошове забезпечення за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому з урахуванням уточнень просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області № 386 о/с від 13.10.2016 року в частині звільнення зі служби в поліції згідно з п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" капітана поліції ОСОБА_1 (М-097029) старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13.10.2016 року;

- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) або на іншій рівнозначній посаді;

- зобов'язати Головне управління Національної поліції в Харківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 13.10.2016 року по день поновлення на посаді.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20.12.2016 року адміністративний позов задовольнив частково.

Скасував наказ Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13.10.2016 року № 386 о/с в частині звільнення зі служби в поліції згідно з п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" капітана поліції ОСОБА_1 старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13.10.2016 року.

Поновив капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13.10.2016 року.

Стягнув з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61098, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 13.10.2016 року по 20.12.2016 року (48 робочих днів) у сумі 9053 (дев'ять тисяч п'ятдесят три) грн. 76 коп.

Звернув до негайного виконання постанову суду в частині поновлення капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13.10.2016 року.

Звернув до негайного виконання постанову суду в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області (вул. Жон Мироносиць, 5, м. Харків, 61002, код ЄДРПОУ 40108599) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 61098, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з 13.10.2016 року по 20.12.2016 року в межах суми стягнення за один місяць (21 робочий день) в сумі 3961 (три тисячі дев'ятсот шістдесят одна) грн. 02 коп.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовив.

Головне управління Національної поліції в Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. На думку апелянта, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи.

Згідно з ч.1 ст. 195 КАС України судове рішення переглядається судом апеляційної інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 14.02.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом розглядом встановлено, що з 15.08.2000 року по 06.11.2015 року, ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ України, починаючи з 07.11.2015 року прийнятий на службу до поліції.

Наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13.10.2016 року № 386 о/с (а.с.11) капітана поліції, старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області ОСОБА_1 відповідно до п.7 (за власним бажанням) ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" звільнено зі служби в поліції, з 13.10.2016 року.

При цьому, суд зазначає, що підставою для звільнення зі служби в поліції став рапорт позивача про звільнення від 13.10.2016 року.

13.10.2016 року за фактом подання ОСОБА_1 рапорту про звільнення з ГУНП в Харківській області проведено службову перевірку та складено висновок про звільнення капітана поліції ОСОБА_1 за п. 7 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію".

В подальшому, вказаний рапорт ОСОБА_1 намагався відкликати шляхом подання рапорту від 13.10.2016 року, в якому просив не розглядати рапорт про звільнення від 13.10.2016 року.

Однак, листом від 21.10.2016 року № 7106/19.12/0116 Головне управління Національної поліції в Харківській області повідомлено ОСОБА_1 про розгляд його рапорту від 13.10.2016 про відкликання попереднього рапорту про звільнення та вказано, що задовольнити клопотання про відкликання рапорту про звільнення не вбачається за можливе.

Позивач, не погоджуючись із вказаною позицією відповідача, звернувся до суду за захистом своїх прав.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з такими висновками з огляду на наступне.

Положення Закону України "Про Національну поліцію" визначають правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Так, відповідно до ч.1 ст.76 Закону "Про Національну поліцію", поліцейські, які мають спеціальні звання молодшого складу поліції, перебувають на службі до досягнення ними 55-річного віку.

Згідно з п.7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію", поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Приписами Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року №114 (далі - Положення № 114), передбачено, що це Положення визначає порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки.

Відповідно до п.10 Положення №114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Згідно з пп. "ж" п. 64 Положення №114 про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ передбачено, що особи рядового і молодшого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (п. 68 Положення №114).

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено в суді апеляційної інстанції, ОСОБА_1 рапорт про звільнення за власним бажанням подав 13.10.2016 р., при цьому наказом Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13.10.2016 р. його звільнено зі служби, тобто у день написання рапорту, що фактично суперечить приписам пункту 68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, оскільки за його змістом, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт.

При цьому, в той самий день після написання рапорту про звільнення (13.10.2016 р.), позивач звернувся до т.в.о. Начальника ГУНП в Харківській області з рапортом, в якому просив не розглядати раніше поданий рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ. Відкликання рапорту про звільнення було мотивоване тим, що позивач має бажання продовжити нести службу.

Враховуючи вищевказані правові положення та обставини справи, відповідач не дотримав тримісячний строк, до закінчення якого позивач мав право відкликати поданий рапорт, оскільки звільнення ОСОБА_1 було проведено в день подачі рапорту про звільнення.

Такі дії відповідача суперечать вимогам пункту 68 Положення № 114, оскільки за змістом цього пункту до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 10.07. 2012 року по справі № 12-136а12.

У вищезазначеному рапорті про звільнення від 13.10.2016 року ОСОБА_1 не зазначено конкретної дати, з якої позивач бажає бути звільненим до спливу тримісячного строку від дня попередження ним про своє бажання звільнитися, що могло б свідчити про домовленість сторін про звільнення у більш короткий строк, з огляду на вимоги пункту 68 Положення звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу на підставі підпункту "ж" пункту 64 цього ж Положення.

Доводи апелянта про безпідставність застосування судом першої інстанції до даних спірних правовідносин Положення № 114 відхиляються колегією суддів, оскільки відповідно до п.4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 року № 580-VIII, до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом акти законодавства застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

При цьому, відповідачем не надано до суду доказів того, що Положення № 114 суперечить вказаному Закону № 580-VIII, а вищезазначеним законом не визнано Положення № 114 таким, що втратило чинність.

Крім того, як вірно зазначено судом першої інстанції, алогічні за своїм правовим змістом вимоги щодо порядку звільнення працівників регламентовані Кодексом законів про працю.

Зокрема, відповідно до ч.1 ст. 38 КЗпП працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім'ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору (ч.2 ст. 38 КЗпП).

Отже, необхідною умовою для розірвання трудового договору за ініціативою працівника (за власним бажанням) є повідомлення роботодавця за два тижні, а звільнення роботодавцем працівника до закінчення вказаного терміну є можливим лише у конкретно визначених випадках. При цьому, з наведеного вбачається можливість продовження працівником трудової діяльності після закінчення строку попередження за умови, коли працівник продовжував виконувати свої трудові обов`язки.

Згідно з поясненнями позивача, після подання рапорту пор звільнення 13.10.2016 року, він продовжував виконувати службові обов'язки до надходження повідомлення 18.10.2016 року з кадрового забезпечення ГУНП про звільнення.

Тобто фактично позивач продовжував працювати після подання рапорту про звільнення, однак звільнення ОСОБА_1 відбулось навіть до закінчення строку, передбаченого ст. 38 КЗпП.

Згідно листа Вищого адміністративного суду України від 26 травня 2010 року № 753/11/13-10 "Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби" зазначено, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

З огляду на викладене, позовні вимоги щодо скасування наказу Головного управління Національної поліції в Харківській області від 13.10.2016 року № 386 о/с в частині звільнення зі служби в поліції згідно з п. 7 (за власним бажанням) ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" капітана поліції ОСОБА_1 старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13.10.2016 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також, враховуючи протиправність наказу від 13.10.2016 року № 386 о/с про звільнення позивача з посади старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області, обґрунтованим є позов в частині поновлення капітана поліції ОСОБА_1 на посаді старшого інспектора Київського ВП ГУНП в Харківській області (м. Харків) з 13.10.2016 року .

Відповідно до п. 24 Положення № 114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов'язків, але не більш як за один рік.

При цьому, згідно з частиною 2 статті 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі, орган, який розглядає судовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, оскільки судовим розглядом справи доведено протиправність звільнення позивача, що спричинило вимушений прогул, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині також підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.12.2016р. по справі № 820/5844/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Ральченко І.М.Судді Катунов В.В. Бершов Г.Є. Повний текст ухвали виготовлений 20.02.2017 р.