Ухвала суду № 64859681, 16.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 р. № 876/9481/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Старунського Д.М.,

суддів Багрія В.М., Мікули О.І.,

за участю секретаря судового засідання Лемцьо І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року у за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області про визнання недійсною податкової консультації та зобов'язання вчинити певні дії.,

в с т а н о в и в:

ФОП ОСОБА_1 09.06.2016 звернувся в суд з адміністративним позовом до Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області, в якому просив визнати недійсною податкову консультацію Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління ДФС в Закарпатській області №679/Г/У від 27.05.2016 та забов'язати Державну податкову інспекцію в Іршавському районі Головного управління ДФС в Закарпатській області надати ФОП ОСОБА_1 нову податкову консультацію з урахуванням висновків адміністративного суду.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправною та скасовано податкову консультацію Державної податкової інспекції в Іршавському районі Головного управління ДФС в Закарпатській області «Про надання податкової консультації» №679/Г/У від 27.05.2016. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції Хустська об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Закарпатській області оскаржила його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційну скаргу обгрунтовує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Вказує, що позивач, з метою отримання індивідуальної податкової консультації в порядку ст. 52 Податкового кодексу України, повинен був звернутись до Головного управління ДФС у Закарпатській області ( контролюючого органу обласного рівня), а не до ДПІ у Іршавському районі (контролюючого органу місцевого рівня). Враховуючи вимоги Податкового кодексу України, лист ДПІ у Іршавському районі від 27.05.2016 №679/Г7У на запит відповідача від 16.05.2016 №48-06/16 «Про надання податкової консультації» не має статусу індивідуальної податкової консультації, а тому і не може нести для платника податків правових наслідків. Крім цього, лист ДПІ у Іршавському районі від 27.05.2016 №679/Г/У «Про надання податкової консультації» не може бути предметом оскарження в адміністративному суді, оскільки не є правовим актом індивідуальної дії в розумінні п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України.

Особи, які беруть участь в справі, в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, тому відповідно до ч.1 ст.41, ч.4 ст. 196 КАС України суд розглядає справу за їхньої відсутності без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апелянта у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та матеріалами справи підтверджується, що ФОП ОСОБА_1 звернувся до Державної податкової інспекції в Іршавському районі із запитом № 48-06/16 від 16.05.2016 про отримання податкової консультації з питань: 1) чи ФОП ОСОБА_1 має право та чи правомірно відносить до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, сплачених фізичною особою підприємцем, платником ПДВ при придбанні транспортних засобів, які використовуються в господарській діяльності і належним чином документально оформлені та підтверджені і відображені у бухгалтерському та податковому обліку?; 2) чи ФОП ОСОБА_1 має право на бюджетне відшкодування ПДВ з урахуванням податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених фізичними особами - підприємцями, платниками ПДВ при придбанні транспортних засобів, які використовуються в господарській діяльності і належним чином документально оформлені та підтверджені та відображені у бухгалтерському та податковому обліку?

Листом ДПІ в Іршавському районі від 27.05.2016 № 679/Г/У «Про надання податкової консультації» позивачу надано податкову консультацію, в якій зазначено, що загальний порядок формування податкового кредиту з ПДВ регламентовано ст. 198 Податкового кодексу України. До податкового кредиту фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками ПДВ, можна включати суми ПДВ, нараховані (сплачені) у зв'язку з придбанням основних засобів, за умови взяття на облік такого майна в якості основних засобів, використання таких засобів в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності, наявності належного документального оформлення, підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податкових обліках. Також зазначено, що відповідно до ст. 325 ЦКУ право приватної власності на майно належить фізичній особі, а не фізичній особі - суб'єкту господарювання, що не дає можливості вважати майно, яке перебуває у приватній власності фізичної особи, основними засобами суб'єкта господарювання - фізичної особи. Виходячи з наведеного, ПДВ за придбані транспортні засоби не може бути включено до складу податкового кредиту та відповідно не можуть брати участі у бюджетному відшкодуванні.

Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачу податкова консультація суперечить нормам Податкового кодексу України, ДПІ у Іршавському районі не має повноважень на надання платникам податків індивідуальних податкових консультацій, у зв'язку із чим вказана податкова консультація від 27.05.2016 № 676/Г/У є протиправною.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх вірними, такими що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підпунктом 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України встановлено, що податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування, нарахування та сплати податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до ст. 52 ПК України, за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію.

За вибором платника податків консультація надається в усній, письмовій або електронній формі.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Статтею 53 ПК України передбачені наслідки застосування податкових консультацій.

Відповідно до п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу України платник податків може оскаржити до суду наказ про затвердження узагальнюючої податкової консультації або надану йому індивідуальну податкову консультацію, як правовий акт індивідуальної дії, викладені в письмовій або електронній формі, які, на думку такого платника податків, суперечать нормам або змісту відповідного податку чи збору.

Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Надання податкової консультації, є наслідком належної реалізації податковим органом своїх владних управлінських функцій в сфері податкового законодавства, яка може створювати для платника податків на якого вона спрямована відповідні права у цій сфері.

Зазначена консультація, як певне рішення суб'єкта владних повноважень повинне відповідати вимогам законодавства, норми якого регулюють відповідні правовідносини.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - це відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), встановлений статтею 200 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до пункту 200.3 статті 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статт 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (п. 201.7 ст. 201 ПК України).

Податкова накладна, відповідно до абз. 1 п. 201.10 ст. 201 ПК України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних вище правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 є фізичною особою, яка здійснює діяльність, віднесену законодавством до підприємницької, є платником ПДВ у розумінні пп. 14.1.139 п. 14.1 ст. 1, п. 180.1 ст. 180 ПК України, зареєстрований у встановленому порядку платником ПДВ, а тому на нього повною мірою поширюються норми ПК України, які визначають порядок визначення податкового кредиту та бюджетного відшкодування.

Відповідно до пункту 6 «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року за №1388 транспортні засоби реєструються за юридичними та фізичними особами. Транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.

Згідно копії Ліцензії міністерства транспорту та зв'язку України серії НОМЕР_1 основним видом діяльності ОСОБА_1 є надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом (а.с. 16).

Згідно пп. 14.1.139 п. 14.1 ст. 14 ПК України особою для цілей розділу V цього кодексу є будь-яка фізична особа підприємець яка: або є платником податків і зборів, встановлених цим Кодексом, крім єдиного податку; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість; або є платником єдиного податку за ставкою, що передбачає включення податку на додану вартість до складу єдиного податку, і добровільно переходить у встановленому цим Кодексом порядку на сплату єдиного податку за ставкою, що передбачає сплату податку на додану вартість.

У відповідності до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 №92, основні засоби - матеріальні активи, які підприємство/установа утримує з метою використання їх у процесі виробництва/діяльності або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Відповідно до Конституції України та ЦК України закріплено право приватної власності (статті 41 та 325 відповідно).

Суб'єктами права приватної власності є фізичні та юридичні особи. Фізичні та юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати. Склад, кількість та вартість майна, яке може бути у власності фізичних та юридичних осіб, не є обмеженими. Законом може бути встановлено обмеження розміру земельної ділянки, яка може бути у власності фізичної та юридичної особи (ст. 325 ЦК України).

Таким чином, суб'єктом права власності законодавством визнається фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, яке не може знаходитися взагалі у власності фізичної особи, і, водночас, не виокремлюється такий суб'єкт права власності як фізична особа - підприємець.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року в справі №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Що стосується поняття «фізична особа - підприємець», то слід зауважити, що фізична особа має усі особисті немайнові права та здатна мати усі майнові права, передбачені Конституцією України, ЦК України та іншими законами (ст. 26 ЦК України).

Перелік майнових прав чинне законодавство не містить. Виходячи з аналізу чинного законодавства, можна стверджувати, що право займатися підприємницькою діяльністю є майновим правом фізичної особи.

Тобто правовий статус фізичної особи є набагато ширшим, ніж правовий статус фізичної особи - підприємця. Право на здійснення підприємницької діяльності є правом фізичної особи і набуття статусу підприємця дозволяє фізичній особі лише здійснювати господарську діяльність - діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямовану на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Чинне законодавство не виділяє такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець та не містить норм щодо права власності фізичної особи - підприємця. Законодавство лише встановлює, що фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення (ч. 2 ст. 128 ГК України та ч. 1 ст. 52 ЦК України), отже, суб'єктом права власності визнається саме фізична особа, яка може бути власником будь-якого майна, крім майна, що не може перебувати у власності фізичної особи. При цьому, правовий статус фізичної особи - підприємця не впливає на правовий режим майна, що перебуває у його власності. Таким чином, майно має реєструватися за фізичною особою.

В силу норм ч. 1 ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

Відтак, особливих умов для формування податкового кредиту та визначення дати виникнення права на податковий кредит для фізичних осіб - суб'єктів господарювання, зареєстрованих платниками податку на додану вартість, ПК не передбачено.

Визначальним фактором для формування податкового кредиту фізичними особами - суб'єктами господарювання, зареєстрованими платниками податку на додану вартість, при придбанні транспортних засобів, інших основних фондів та товарів є, як і для платників податку на додану вартість - юридичних осіб, подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та наявність належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку.

За таких обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач як фізична особа-підприємець має право сформувати податковий кредит відповідного звітного періоду на підставі сум податку на додану вартість сплачених ним при придбанні автотранспортних засобів, за умови належного документального оформлення та підтвердження відповідних витрат, відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, а також використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах їх господарської діяльності та має право на бюджетне відшкодування ПДВ таких сум.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що твердження відповідача, зазначені у податковій консультації щодо змісту статті 325 ЦК України та про те, що Цивільним кодексом України не визначено такого суб'єкта права власності як фізична особа-підприємець, а тому транспортні засоби не можуть бути у приватній власності фізичної особи-підприємця є безпідставними, оскільки визначальною ознакою віднесення понесених витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

Також, колегія суддів враховує аналогічні позиції, які підтверджуються судовими рішеннями на користь ФОП ОСОБА_1, зокрема: ухвалою Вищого адміністративного суду від 01.07.2014 по справі № 807/2945/13-а (номер провадження в суді касаційної інстанції К/800/15343/14), від 26.05.2015 по справі № 807/4192/13-а (номер провадження в суді касаційної інстанції К/800/40992/12) та ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2015 по справі № 807/781/15 (номер провадження в суді апеляційної інстанції (номер провадження в суді апеляційної інстанції № 876/8716/15) та від 10.08.2015 по справі № 807/241/15 (номер провадження в суді апеляційної інстанції № 876/5852/15).

Пунктом 52.4 ст. 52 Податкового кодексу України визначено вичерпний перелік контролюючих органів, які мають право надавати платникам податків індивідуальні податкові консультації.

Зокрема, вказаною правовою нормою чітко визначено, що консультації, крім узагальнюючих, надаються: в усній формі - контролюючими органами; у письмовій або електронній формі - контролюючими органами в Автономній Республіці Крим, містах Києві та Севастополі, областях, міжрегіональними територіальними органами, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, та підлягають обов'язковому розміщенню на сайті контролюючого органу, який надав консультацію, протягом 10 календарних днів після дня їх надання без зазначення найменування (прізвища, ім'я, по батькові) платника податків та його податкової адреси.

Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень.

Таким чином, позивач, з метою отримання індивідуальної податкової консультації в порядку ст. 52 Податкового кодексу України, повинен був звернутись до Головного управління ДФС у Закарпатській області ( контролюючого органу обласного рівня), а не до ДПІ у Іршавському районі (контролюючого органу місцевого рівня).

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що згідно приписів п. 52.4 ст. 54 ПК України та у відповідності до положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, та у зв'язку з відсутністю повноважень ДПІ у Іршавському районі (як і його правонаступника - Хустської ОДПІ) щодо надання податкової консультації адміністративний позов в частині щодо зобов'язання відповідача надати нову податкову консультацію є необгрунтованим.

Доводи апеляційної скарги є безпідставними та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198 п. 1, 200, 205 ч.1 п.1, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Хустської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Закарпатській області залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 04 листопада 2016 року у справі №807/741/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

На ухвалу може бути подано касаційну скаргу безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя Д.М.Старунський

Судді В.М. Багрій

О.І.Мікула

Ухвала у повному обсязі складена 21.02.2017 року.