Ухвала суду № 64859621, 16.02.2017, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 р. Справа № 876/10076/16

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Бруновської Н.В., Кузьмича С.М.

при секретарі судового засідання: Дутка І.С.

з участю позивача ОСОБА_1, представника відповідача Паїк М.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у адміністративній справі №813/1713/16 за позовом ОСОБА_1 до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернулась до суду із адміністративним позовом до Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу від 26.04.2016 р. №3-1, поновлення на службі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області від 26 квітня 2016 року №33-0. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізор-інспектора сектору адміністрування єдиного внеску відділу доходів і зборів з фізичних осіб Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області з 29 квітня 2016 року. Стягнуто з Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ ДФС у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 12398.01 грн. Постанову в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного державного ревізор-інспектора сектору адміністрування єдиного внеску відділу доходів і зборів з фізичних осіб Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області та стягнення на її користь середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 3572,06 грн. допущено до негайного виконання.

Не погоджуючись із постановою суду першої інстанції, відповідачем подана апеляційні скарга, в якій зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною та необґрунтованою, прийнятою з порушенням норм матеріального права та невірним встановленням обставин у справі. Зокрема доводи апелянта зводяться до того, що при звільненні позивача було дотримано норми КЗпП України, проаналізовано переваги залишення на роботі, враховано продуктивність праці та переважне право залишення на роботі працівників про що складено протокол. Просить постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

В судовому засіданні апеляційного розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з підстав зазначених у скарзі, просив постанову суду першої інстанції скасувати та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Позивач проти апеляційної скарги заперечила, просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується наступне. Позивач ОСОБА_1 працювала у Самбірській ОДПІ з 27.02.2003 року на різних посадах та з 02.02.2015 року на посаді головного державного ревізора-інспектора сектору адміністрування єдиного внеску відділу доходів і зборів з фізичних осіб Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області, що підтверджується копією наказу про переведення №2-0 від 02.02.2015 року.

На підставі наказів ДФС України від 25.12.2015 року №996 «Про затвердження чисельності працівників податкових органів ДФС» та від 11.01.2016 року № 17 «Про введення в дію Структур територіальних органів ДФС та затвердження методичних рекомендацій щодо їх побудови», наказів Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області від 29.01.2016 року №27 «Про введення в дію структури Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області та затвердження переліку індексів структурних підрозділів» та від 02.02.2016 року №31 «Про введення в дію штатного розпису на 2016 рік Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області», Самбірською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області проведено процедуру скорочення (зменшення) штатної чисельності працівників.

02.02.2016 року позивачу надано для ознайомлення письмове попередження про наступне вивільнення, яким інспекція попередила про наступне звільнення із займаної посади 04 квітня 2016 року згідно з пунктом 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України.

Наказом №33-0 від 26 квітня 2016 року Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області позивача звільнено з роботи у зв'язку з скороченням штатної чисельності відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу Законів про працю України.

На час вивільнення позивач обіймав посаду головного державного ревізора - інспектора сектору адміністрування єдиного внеску відділу доходів і зборів з фізичних осіб Самбірської ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області.

Суд першої інстанції позов задовольнив з тих підстав, що відповідачем в порушення вимог ст. 49-2 КЗпП України не пропонувалась позивачу інша робота та не враховано переважне право щодо залишення на роботі.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вваж є їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Загальні підстави звільнення працівників визначені Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України).

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 51 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Статтею 5-1 КЗпП України визначено гарантії забезпечення права громадян на працю. Так, згідно п. 6 ч. 1 ст. 5-1 КЗпП України, держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Пунктом 1 статті 40 цього Кодексу визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Розірвання власником або уповноваженим ним органом трудового договору з працівником відповідно до пункту 1 статті 40 Кодексу, передбачає дотримання певних гарантій для працівника.

Згідно із частиною першою статті 49-2 Кодексу, про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Звільнення може відбуватися не раніше закінчення двомісячного строку з моменту попередження.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації працівник, за своїм розсудом, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. Водночас власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про наступне вивільнення працівника із зазначенням його професії, спеціальності, кваліфікації та розміру оплати праці (ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України).

Із змісту приписів ст. 40 КЗпП України слідує, що звільнення працівника на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається лише при неможливості переведення робітника з його згоди на іншу роботу і за відсутності у звільненого переважного права перед іншими працівниками на залишення на роботі.

Згідно правової позиції Верховного Суду України висловленої в постанові від 1 липня 2015 року у справі №6-491цс15, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

З наданих відповідачем доказів, судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідачем, в порушення ст. 49-2 КЗпП України, інша робота позивачу не пропонувалась.

Крім того, з матеріалів справи слідує, що Самбірською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області створено комісію з вивчення переважного права на залишення на роботі серед працівників, посади яких підлягали скороченню, про що складено протокол від 02.02.2016 року.

При звільненні за п. 1 ст. 40 КЗпП України діють переваги на залишення на роботі, що встановлені ст. 42 КЗпП.

До кола працівників, серед яких визначаються особи, які мають переважне право на залишення на роботі, і працівники, які не мають таких переваг, а тому підлягають звільненню, входять всі працівники, що займають таку ж посаду і виконують таку ж роботу на підприємстві, а не тільки тих, хто працює в структурному підрозділі, в якому виконував роботу чи обіймав посаду працівник, який підлягає звільненню.

У першу чергу повинні оцінюватися продуктивність праці і кваліфікація працівника. При відсутності різниці у кваліфікації і продуктивності праці перевагу на залишення на роботі мають працівники, перелічені в частині другій ст. 42 КЗпП України.

Однак як встановлено з протоколу відповідачем взято до уваги лише переважні права осіб які визначені ч. 2 ст. 42 КЗпП України.

Частиною другою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Власник або уповноважений ним орган при вивільнені працівників у випадках змін в організації виробництва і праці повинен дотримуватися вимог статті 42 Кодексу, якою встановлено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва.

Крім того, при рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років, з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Дана норма передбачає, що роботодавець має брати до уваги одночасно дві умови працівника - продуктивність праці і кваліфікацію. Відповідачами 1, 2 не було враховано зазначені умови.

З доводів відповідача у суді першої інстанції слідує, що при звільненні позивача приймався до уваги трудовий стаж.

Однак, роботодавець повинен довести переважне право одного перед іншим на залишення на роботі. У процесі такого порівняльного аналізу можна враховувати такі обставини: наявність відповідної освіти, післядипломну освіту, документи про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи у роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалого перебування на лікарняних листках, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних робіт, рівень виконання завдань, обсяги виконуваних робіт, дотримання строків доручених завдань тощо.

В ході розгляду справи встановлено, що позивач мала, високу кваліфікацію та продуктивність праці, на утриманні на час звільнення її з займаної посади перебувало 2 дітей, а тому мала переважне право на залишення на роботі. Проте вказані обставини не були враховані відповідачем та перевага при працевлаштуванні була надана працівникам, у яких такі показники були меншими у порівнянні з позивачем.

Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено, що відповідачем не враховано переважне право позивача щодо залишення на роботі чим порушено вимоги ст.42 КЗпП України.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши оскаржений позивачем наказ, апеляційний суд вважає, що такий не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України, а представлені відповідачем на заперечення позовних вимог докази у своїй сукупності дають підстави вважати, що наказ відповідача є протиправним та підлягає скасуванню.

У разі незаконного звільнення з роботи працівник, згідно з ч. 1, 2 ст. 235 КЗпП України повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Одночасно з цим повинно бути вирішене питання про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Згідно довідки від 17.06.2016 року № 701/10/13-10/05-00-31/182, виданої Самбірською ОДПІ ГУ ДФС у Львівській області заробітна плата за лютий 2016 року становить 3928,93 грн., за березень 2016 року становить 10829,57 грн., середньоденна заробітна плата складає 166,14 грн., середньомісячна заробітна плата становить 3572,06 грн.

На день прийняття рішення судом позивач перебувала у вимушеному прогулі 138 днів, з 29 квітня 2016 року по 17 листопада 2016 року. Тобто, відповідач зобов'язаний виплатити на користь позивача заробітну плату в сумі 22927,32 грн. (166,14 грн. /розмір середньоденної заробітної плати/ х 138 днів /кількість днів вимушеного прогулу).

За час вимушеного прогулу позивач була зареєстрована як безробітна в Самбірському МРЦЗ з 10 травня 2016 року і згідно довідки Самбірського МРЦЗ від 02.09.2015 року отримала дохід як безробітна в розмірі 10529,31 грн., тому сума що підлягає стягненню за час вимушеного прогулу становить 12398,01 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Приведені в апеляційні скарзі доводи, висновку суду не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для скасування постанови суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Керуючись статтями 160 ч. 3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Самбірської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Львівській області - залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2016 року у адміністративній справі №813/1713/16 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, а у разі складення в повному обсязі відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України - з дня складення в повному обсязі.

Головуючий суддя З.М. Матковська

Судді Н.В. Бруновська

С.М. Кузьмич

Повний текст ухали складено 21.02.2017р.