Ухвала суду № 64859415, 15.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 826/11236/16 Головуючий у 1-й інстанції: Аблов Є.В. Суддя-доповідач: Карпушова О.В.

У Х В А Л А

Іменем України

15 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Безименної Н.В., Кобаля М.І., секретар судового засідання Тищенко Н.В., за участі представника позивача Грушовець А.С., представника відповідача Денисенко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року у справі № 826/11236/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Олтекс» (надалі - ТОВ «Олтекс») звернулося до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.04.2016 № 0003941404 і № 0003951404, які прийняті відповідачем за наслідками документальної позапланової виїзної перевірки.

Позов обґрунтовано тим, що висновки відповідача щодо відсутності у позивача підстав для формування податкового кредиту є необгрунтованими, оскільки надані позивачем первинні документи підтверджують реальність здійснення господарських операцій позивача з контрагентом ТОВ «Нікатекс-Трейд» .

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2016 р. позовні вимоги задоволено повністю.

Суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність прийнятого податкового повідомлення-рішення. У справі судом встановлено реальне здійснення господарських операцій та їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, наявність належним чином оформлених первинних документів, податкових накладних, виданих зареєстрованим платником податку на додану вартість.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.11.2016 р. як таку, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права та прийняти нову постанову якою відмовити у задоволені позовних вимог.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що відповідач приймаючи рішення діяв в межах і спосіб визначений законом, оскільки підприємство під час перевірки не надало необхідних документів і висновки податкового органу є законним та обґрунтованими.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, представник позивача заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань правильності нарахування та сплати податку на додану вартість та податку на прибуток при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинам з ТОВ «Нікатекс-Трейд» за період з 01.01.2015 по 31.01.2015 року, за результатами якої складений акт від 05.04.2016 № 47/26-15-14-04-04.

Згідно висновків акту позивачем порушено п. 44.1 ст. 44, п.п. 134.1.1 п.134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135, ст. 137, п.п. 198.1 і 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що призвело до заниження ним податку на прибуток за 2015 рік на суму 159 967 грн. та податку на додану вартість за звітний період січень 2015 року на суму 177 741 грн.

10.04.2016 ГУ ДФС у м. Києві на підставі зазначеного акта перевірки прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення: № 0003941404 (форми «Р»), яким збільшило суму грошового зобов'язання ТОВ «Олтекс» по податку на прибуток підприємств на суму 159 967 грн. (основний платіж); № 0003951404 (форми «В4»), яким зменшило розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість, задекларовану ТОВ «Олтекс» у податковій декларації за лютий 2015 року, на 177 741 грн.

За результатами процедури адміністративного оскарження в порядку ст. 56 ПК України, податкові повідомлення-рішення від 10.04.2016 були залишені без змін згідно рішення ДФС України від 21.06.2016 № 13636/6/99-99-11-01-02-25.

Вищенаведені обставини не є спірними.

Відповідно до ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів. їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України органам державної податкової служби надане право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом. Порядок проведення перевірок визначений статтями 75-86 Податкового кодексу України.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені розділом 5 Податкового кодексу України.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6. цієї статті встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З аналізу положень підпунктів 198.6 та 198.3. статті 198 Податкового кодексу України випливає, що виникнення у платника ПДВ права на включення податку до податкового кредиту пов'язано із фактичним відбуттям господарської операції з постачання товарів (виконання робіт, надання послуг), визначеної в первинних документах, складених відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі за текстом Закон №996-XIV). Наслідки в податковому обліку створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані із рухом активів, зміною зобов'язань та власного капіталу платника податків та відповідають змісту укладених договорів.

У відповідності до норми пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) «витрати» - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Об'єкт оподаткування цим податком визначений у ст. 134 ПК України.

Згідно п. 138.1 ст. 138 цього Кодексу, витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Склад витрат і порядок їх визначення закріплений в ст. 138 зазначеного Кодексу. Зокрема, за нормою пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 ПК України витрати операційної діяльності включають в себе собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Одночасно нормою абз. 1 п. 138.2 ст. 138 ПК України встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України визначено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні» від 16 липня 1999 року N 996-XIV (надалі за текстом Закон № 996) метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до статті 1 Закону № 996 документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення є первинним документом.

Згідно частини 1 статті 9 Закону № 996 первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій є підставою для бухгалтерського обліку. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

З матеріалів справи вбачається, що Між ТОВ «Олтекс» (в особі директора Огаренка Г.О.), як замовником, та ТОВ «Нікатекс-Трейд» (в особі директора Коваленка Ю.Д.), як виконавцем, укладено договір № 3 про надання послуг від 02.01.2014.

Умовами договору обумовлено, що виконавець за дорученням замовника зобов'язується надати послуги з виготовлення швейних виробів, а замовник, в свою чергу, - оплатити надані послуги згідно актів виконаних робіт та актів здачі-прийняття готової продукції. Асортимент, кількість, вартість швейних виробів, строк надання послуг, а також вартість надання послуг за договором зазначаються в специфікаціях. Вартість наданих за договором послуг зазначається в актах виконаних робіт. Приймання наданих послуг здійснюється шляхом підписання акта виконаних робіт та акта здачі-прийняття готової продукції. Крім того, для виконання своїх договірних зобов'язань виконавцеві надається право залучати до виготовлення швейних виробів швейні підприємства, за вибором виконавця (але за погодженням з замовником), які можуть забезпечувати їх якісне та вчасне виготовлення. У разі залучення до виготовлення швейних виробів швейних підприємств виконавець: контролює якість вхідної сировини, фурнітури, відповідно до діючих стандартів якості та затверджених зразків-еталонів; гарантує неухильне виконання швейними підприємствами вказаних строків виготовлення швейних виробів; контролює якість готових швейних виробів та відповідність їх затвердженим зразкам-еталонам та ТУ; приймає готові швейні вироби від швейних підприємств та передає їх замовнику; вирішує питання щодо повернення або заміни швейних виробів у випадку постачання швейними підприємствами неякісних швейних виробів або таких, що не відповідають затвердженим зразкам-еталонам та ТУ. У випадку залучення до виготовлення швейних виробів швейних підприємств пошиття швейних виробів виконується з сировини замовника. Сировина постачається замовником безпосередньо на швейні підприємства, які будуть виконувати узгоджене замовлення. Швейні підприємства звітують перед замовником за обсяги та порядок використання сировини шляхом надання звіту про використання сировини щомісячно. Оплата за надані послуги проводиться в грошовій формі згідно актів виконаних робіт, виставлених рахунків протягом 10-ти робочих днів після передачі якісних швейних виробів у повновагу обсязі замовнику.

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 31.12.2014 до основного договору строк дії вказаного договору продовжено сторонами до 31.12.2015.

Крім того, між ТОВ «Олтекс» (в особі директора Огаренка Г.О.), як замовником, ТОВ «Нікатекс-Трейд» (в особі директора Коваленка Ю.Д.), як платником, та третіми особами-швейними підприємствами, як виконавцями, були укладені трьохсторонні договори на виконання робіт, а саме: договір № 17 від 03.03.2014 з Сумським виробничим підприємством «СТИЛЬ» Українського товариства глухих (в особі директора Яковчук Л.П.), договір № 48 від 05.05.2014 з Полтавським учбово-виробничим підприємством № 1 УТОГ (в особі директора ОСОБА_7), договір № 53 від 24.06.2014 з Лубенським учбово-виробничим підприємством УТОГ (в особі директора Гречко Н.І.), договір № 15 від 07.02.2014 з Конотопським учбово-виробничим підприємством УТОГ.

Відповідно до умов вказаних договорів виконавці зобов'язувались виконати роботу (надати послуги) з пошиття одягу з сировини замовника, а платник зобов'язується прийняти готові швейні вироби для передачі замовнику та оплатити виконану роботи (надані послуги) відповідно до узгоджених сторонами розцінок. Платник зобов'язується, зокрема: розмістити замовлення на виготовлення швейних виробів на підприємствах виконавців шляхом складання та узгодження специфікацій, погодження зразків-еталонів та вимог до готової продукції; гарантувати неухильне виконання виконавцями у визначені строки виготовлення швейних виробів; контролювати якість готових швейних виробів та відповідність їх затвердженим зразкам - еталонам та ТУ; приймати готові швейні вироби від виконавців та передавати їх замовнику; оплачувати виконавцям надані послуги з пошиття швейних виробів, у порядку передбаченому договорами. В свою чергу замовник повинен: вчасно, у терміни, погоджені платником та виконавцями, постачати сировину для виконання замовлень безпосередньо виконавцям; оплачувати платнику вартість наданих послуг з виготовлення швейних виробів відповідно до попередньо укладеного договору № 3 про надання послуг від 02.01.2014. Виконавці звітують перед замовником за обсяги та порядок використання сировини шляхом надання щомісячних звітів про використання сировини.

Позивач на підтвердження реальності здійснення господарських операцій надав наступні документи: акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 30.01.2015, акти здачі-прийняття готової продукції від 31.01.2015, акти про відповідність від 30.01.2015, звіти швейних підприємств-виконавців про використану сировину для пошиття верха до куртки утепленої польової; платіжні доручення.

Вище перелічені документи містять необхідні реквізити та відповідають вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Згідно з частиною 4 статті 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Так, судом першої інстанції прийнято до уваги показання як свідка керівника ТОВ «Нікатекс-Трейд» який підтвердив факт господарських взаємовідносин ТОВ «Нікатекс-Трейд» з ТОВ «Олтекс» на підставі договору № 3 від 02.01.2014 із залученням виробничих потужностей третіх осіб (швейних підприємств).

Крім того, на момент складання податкових накладних контрагент позивача був зареєстрований як платник податку на додану вартість у встановленому законодавством порядку, отже мав право нараховувати податок на додану вартість та складати податкові накладні, в свою чергу, податкові накладні, на підставі яких позивач формував податковий кредит, та копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідають вимогам, встановленим пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, що не заперечується апелянтом.

Отже, колегія суддів згодна з висновком суду першої інстанції, що позивач на підтвердження реального характеру господарських операцій з контрагентом надав суду першої інстанції первинні документи бухгалтерського обліку та податкової звітності. Вищенаведені документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», тому підтверджують факт здійснення господарської операції.

Стаття 71 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Отже, доводи апелянта не спростовують вірних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що відповідач під час судового розгляду не навів будь-яких переконливих доводів та не надав жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність здійснених позивачем господарських операцій, та/або свідчили б про невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, та/або про наявність інших обставин що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування витрат і податкового кредиту з ПДВ за наслідками спірних господарських операцій.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для скасування постанови.

Повний текст ухвали виготовлено 20.02.2017 року.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 200, 205, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року, залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 листопада 2016 року у справі № 826/11236/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Олтекс" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі.

Колегія суддів: О.В. Карпушова

Н.В. Безименна

М.І. Кобаль

Головуючий суддя Карпушова О.В.

Судді: Кобаль М.І.

Безименна Н.В.