Постанова № 64858893, 16.02.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2017 р. Справа № 917/1249/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І. В., суддя Шевель О. В.

за участю секретаря судового засідання Марченко В.О.

за участю представників:

позивача за первісним позовом- Зубрича Д.О. (довіреність б/н від 20.12.2016),

відповідача за первісним позовом ОСОБА_1 (довіреність №10-650/д від 08.11.2016),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача за первісним позовом (вх. №3260 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1249/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут", м.Дніпропетровськ,

до Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", м.Полтава,

про розірвання договору,

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства Укрнафта в особі Нафтогазовидобувного управління Полтаванафтогаз, м.Полтава,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Дніпропетровськгаз збут, м.Дніпропетровськ,

про стягнення 473,36 грн,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 (суддя Іваницький О.Т.) відмовлено у задоволенні позовних вимог за первісним позовом про розірвання договору №494/15/ТГ від 30.06.2015 з 01.04.2016. Зустрічний позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Дніпропетровськгаз збут на користь ПАТ Укрнафта в особі Нафтогазовидобувного управління Полтаванафтогаз 473,36 грн заборгованості за договором на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами №494/15/ТГ від 30.06.2015- 08.07.2015, яка складається з 436,61 грн основного боргу та 36,75 грн пені, а також 1378,00 грн судового збору.

ТОВ Дніпропетровськгаз збут з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі, у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити.

Скарга обґрунтована тим, що після укладення договору 30.06.2015 відбулися такі зміни у законодавстві України, що суттєво впливають на права та обовязки учасників договірних відносин. Так, 01 жовтня 2015 року набрав чинності Закон України від 09.04.2015 №329-VIII "Про ринок природного газу", 27.11.2015 набрав чинності Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015. На момент укладення договору діяв Закон України від 08.07.2010 32467-VI «Про засади функціонування ринку природного газу», в якому ст.22 було визначено права газодобувного підприємства, а саме реалізувати видобутий природний газ та постачати його споживачам згідно з отриманою ліцензією, у тому числі споживачам, які безпосередньо приєднані до внутрішньопромислових мереж газобудувного підприємства, відповідно до умов договорів та отримувати від таких споживачів плату за природний газ та надані їм послуги з транспортування відповідно до умов укладених договорів.

Отже, як зазначає апелянт, в момент укладення договору 30.06.2015 сторони керувалися Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу». Кодекс газотранспортної системи був прийнятий 30.09.2015. Нові розяснення НКРЕКП зявилися також після укладення спірного договору. Таким чином, при укладені спірного договору сторони не могли знати про подальші істотні зміни обставин.

Крім того, як зазначає апелянт, факт пролонгації договору не позбавляє ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» на звернення до суду для його розірвання. Враховуючи те, що позивач не надав суду підтвердження фактично переданого обсягу природного газу ТОВ «Дніпропетровськгаз збут», що стало б підставою для проведення остаточних розрахунків за договором, необґрунтованими були і заявлені в зустрічному позові вимоги.

03.01.2017 до суду від ПАТ "Укрнафта" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. №23), в якому відповідач проти апеляційної скарги заперечував та просив суд у її задоволенні відмовити, рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

24.01.2017 до суду від ТОВ Дніпропетровськгаз збут надійшли додаткові пояснення (вх.№730) та клопотання про припинення провадження у справі в частині первісного позову (вх.№731), в якому позивач просив припинити провадження у справі за первісним позовом у звязку з відсутністю предмета спору, у задоволенні зустрічного позову просив відмовити.

06.02.2017 до суду від ПАТ «Укрнафта» надійшли заперечення на клопотання про припинення провадження у справі (вх.№1285), в яких відповідач вважає, що апелянт по суті відмовляється від раніше заявленої позиції, розуміючи тим самим надуманість та неправомірність своїх доводів, наведених в позовній заяві. Зазначив, що клопотання заявлено з порушенням норм процесуального права та є таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, а тому не може бути задоволеним.

13.02.2017 до суду від позивача надійшла уточнена апеляційна скарга (вх.№1561), в якій апелянт просив апеляційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду скасувати та прийняти нове рішення, яким припинити провадження у справі за первісним позовом у звязку з відсутністю предмета спору, у задоволенні зустрічної позовної заяви відмовити у повному обсязі.

16.02.2017 до суду від апелянта надійшла заява про уточнення апеляційної скарги (вх.№1797), в якій позивач просив скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовну заяву в повному обсязі розірвати договір на транспортування природного газу від 30.06.2015, а в задоволенні зустрічного позову просив відмовити у повному обсязі.

Представник апелянта у судовому засіданні підтримав заяву про уточнення апеляційної скарги та просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову відмовити.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечував та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В серпні 2016 ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом до ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" про розірвання договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами № 494/15/ТГ від 30.06.2015, з 01.04.2016.

Позов обґрунтовано тим, що 30.06.2015 між ТОВ „Дніпропетровськгаз збут", замовником, та ПАТ Укрнафта в особі Нафтогазовидобувного управління Полтаванафтогаз, газотранспортним підприємством, укладено договір на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами № 494/15/ТГ, згідно з яким газотранспортне підприємство зобовязується надати замовнику послуги з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами природного газу замовника до пунктів призначення газорозподільних станцій (ГРС) для задоволення потреб установ і організацій, які фінансуються з державного і місцевих бюджетів, а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбаченими умовами договору.

Відповідно до п.1.2. договору річний плановий обсяг транспортування природного газу замовника становить 34,000 тис.куб.м.

Відповідно до п.3.1. договору послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Відповідно до п.4.2. договору кількість протранспортованого газотранспортним підприємством газу замовника до мережі газорозподільного підприємства визначається вузлами обліку газу, які встановлені на ГРС. Прилади обліку газу повинні відповідати вимогам, установленим для таких приладів обліку спеціально уповноваженим органом у сфері метрології.

Відповідно до п.4.2.1. договору у випадку, якщо замовник та/або його споживачі безпосередньо підключені до внутрішньопромислового трубопроводу газотранспортного підприємства через ГРС, кількість протранспортованого газотранспортним підприємством газу замовника та/або його споживачам визначається приладами обліку газу, які встановлені на ГРС.

Відповідно до п.5.1. договору вартість послуг з транспортування 1000 куб. м. природного газу внутрішньопромисловими газопроводами газотранспортного підприємства складає 209,50 грн, крім того ПДВ 20% - 41,90 грн, всього 251,40 грн.

Відповідно до п.5.4. договору вартість фактично наданих газотранспортним підприємством замовнику послуг за звітній місяць визначається на підставі акта наданих послуг.

Відповідно до п.5.5. договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником в місяці, у якому здійснюється транспортування газу, шляхом щоденного перерахування коштів на рахунок газотранспортного підприємства в порядку, установленому алгоритмом розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання газопостачальних підприємств, який затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акту наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.

Відповідно до п.6.3.2. договору замовник зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати вартість послуг згідно з умовами договору.

Відповідно до п.7.3. договору у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відповідно до п.11.1. договору цей договір набирає чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01 липня 2015 року та діє до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Пунктом 11.2. договору встановлено, що договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

30.09.2015 між сторонами укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої сторони дійшли згоди викласти з 01.10.2015 п.5.1. договору в наступній редакції: « 5.1. Вартість послуг з транспортування 1000 куб. м природного газу внутрішньопромисловими газопроводами газотранспортного підприємства складає 136,70 грн, крім того ПДВ 20% - 27,34 грн, всього 164,04 грн».

30.11.2015 між сторонами укладено додаткову угоду № 2, якою сторони узгодили зміну обсягу транспортування природного газу, а саме: з 1 липня 2015 року по 31 березня 2016 року плановий обсяг транспортування природного газу складатиме 61,000 тис. куб. м.

Цією ж додатковою угодою викладено п. 11.1. договору в наступній редакції: „Цей договір набуває чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склались між сторонами з 01 липня 2015 року та діє до 31 березня 2016 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення".

31.12.2015 між сторонами укладено додаткову угоду № 3, якою сторони дійшли згоди з 01.01.2016 викласти п.5.1. договору в наступній редакції: « 5.1. Вартість послуг з транспортування 1000 куб. м природного газу внутрішньопромисловими газопроводами газотранспортного підприємства складає 144,80 грн, крім того ПДВ 20% -28,96 грн, всього 173,76 грн».

01.04.2016 між сторонами укладено додаткову угоду № 4, якою сторони дійшли згоди з 01.04.2016 викласти п.5.1. договору в наступній редакції: « 5.1. Вартість послуг з транспортування 1000 куб. м природного газу внутрішньопромисловими I газопроводами газотранспортного підприємства складає 141,40 грн, крім того ПДВ 20%-28,28 грн, всього -169,68 грн».

Звертаючись з вимогою про розірвання договору № 494/15/ТГ від 30.06.2015 року з 01 квітня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" посилається на те, що після укладення договору 30.06.2015 відбулися такі зміни у законодавстві України, що суттєво впливають на права та обов'язки учасників договірних відносин.

Так, 01 жовтня 2015 року набрав чинності Закон України від 09.04.2015 №329-VIII "Про ринок природного газу", 27.11.2015 набрав чинності Кодекс газотранспортної системи, затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2493, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015. На думку ТОВ "Дніпропетровськгаз збут", надання послуг ПАТ "Укрнафта" з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами безпосередньо покупцям природного газу (замовникам послуг з транспортування), які придбавають природний газ для подальшої реалізації споживачам, є таким, що суперечить чинному законодавству України, а тому для існування договірних відносин між ПАТ "Укрнафта" та ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" щодо транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами немає правових підстав, а їх подальше існування призведе до того, що товариство вимушене оплачувати послугу з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами, не маючи при цьому джерело фінансування, оскільки споживачі товариства при оплаті послуг з постачання природного газу її не сплачують через відсутність її у складовій ціни на природний газ. Правомірність позиції позивача, на думку останнього, підтверджується листом НКРЕКП від 21.07.2016 №7384/16.2.1/7-16, листом НКРЕКП від 10.05.2016 №4519/16.2.1/7-16, листом НКРЕКП від 13.06.2016 №5902/16.2.1/7-16 .

Позивач листами від 31.03.2016 за вих. № 2912вих-1283 та вих. № 2912вих-1484, з посиланням на набрання чинності Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 за № 1378/27823, та постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 234 Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 01.10.2015 № 758, повідомив відповідача про необхідність розірвання договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 494/15/ТГ, оскільки відповідач станом на 01.04.2016 не має ліцензії на діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою, та додав до вказаних листів 2 примірника додаткової угоди про розірвання договору від 30.06.2015 № 494/15/ТГ.

Відповідач листами від 11.04.2016 № 08-1910 та від 22.04.2016 № 08-2096 не погодився з пропозицією позивача про розірвання договору, з посиланням на те, що з набранням чинності Кодексу газотранспортної системи та постанови Кабінету Міністрів України від 30.03.2016 № 234 поняття транспортування природного газу, яке відноситься до ліцензованих видів господарської діяльності та не включає в себе переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами), не змінило своєї суті. Відповідно до спірного договору послуги з транспортування природного газу саме внутрішньопромисловими трубопроводами, які позивачу надає ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", не потребують наявності ліцензії на провадження діяльності із транспортування природного газу газотранспортною системою, що підтверджує НКРЕКП в своєму листі від 17.12.2015 № 13536/21/61-15.

Позивач у відповідь на заперечення відповідача листом від 24.05.2016 за вих. № 2912вих-2651 не погодився з доводами відповідача і, посилаючись на те, що ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" не має правових підстав здійснювати постачання природного газу споживачам з урахуванням тарифу на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, просив підписати додаткову угоду про розірвання договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 494/15/ТГ.

Відповідач листом від 13.06.2016 № 08-2822 відмовився підписати надану позивачем додаткову угоду про розірвання договору.

Листом від 24.06.2016 №2912вих-3395 позивачем було відмовлено ПАТ Укрнафта в особі НГВУ Полтаванафтогаз в оформленні зі свого боку актів приймання-передачі послуг з транспортування за квітень - травень 2016 року.

Враховуючи те, що між сторонами не досягнуто згоди щодо розірвання договору, ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" звернулось до суду з даним позовом.

Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх.№10693 від 29.08.2016) проти позову заперечував, посилаючись на те, що пропозиція про розірвання договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами №494/15/ТГ є неправомірною та необґрунтованою, в силу положень ст. 654 ЦК України не призводить до припинення правовідносин. Водночас, законодавство, на яке посилається ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" в якості істотної зміни обставин, не поширюється на правовідносини сторін та не впливає на правове регулювання діяльності ПАТ „Укрнафта" із надання послуг транспортування природного газу.

29.08.2016 до Господарського суду Полтавської області надійшла зустрічна позовна заява Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" про стягнення 473,36 грн заборгованості за договором на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами № 494/15/ТГ від 30.06.2015р.- 08.07.2015 р., у тому числі: 436,61 грн основного боргу та 39,25 грн. пені.

07.11.2016 року до суду надійшов уточнений розрахунок пені від Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз", а саме, позивач за зустрічним позовом просив стягнути 36,75 грн пені.

Зустрічний позов обґрунтовано тим, що в період з липня 2015 року по липень 2016 року послуги газотранспортним підприємством надавалися та замовником отримувалися. Проте, з 01 квітня 2016 року в порушення вимог договору № 494/15/ТГ замовник необґрунтовано відмовлявся підписувати акти фактично протранспортованих обсягів газу, а саме - акти від 31.03.2016, від 30.04.2016, від 31.05.2016, від 30.06.2016 та від 30.07.2016. Фактична кількість протранспортованого гззотранспортним підприємством газу замовнику підтверджується комерційними звітами за березень, квітень, травень, червень та липень 2016 року.

Як зазначає позивач за зустрічним позовом, всього за період з липня 2015 року по липень 2016 року ПАТ Укрнафта" в особі НГВУ „Полтаванафтогаз" згідно договору № 494/15/ТГ було протранспортовано 100,357 тис. куб. м природного газу на загальну суму в розмірі 16963,36 грн. За послуги з транспортування природного газу ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" здійснило оплату наданих послуг на загальну суму в розмірі 16526,36 грн. Таким чином, за ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" утворилася заборгованість за договором № 494/15/ТГ за надані послуги по транспортуванню природного газу в розмірі 436,61 грн, яку позивач за зустрічним позовом просив суд стягнути на його користь, а також 36,75 грн пені, нарахованої за період з 21.05.2016 по 26.08.2016.

Відповідач за зустрічним позовом у відзиві на позовну заяву (вх.№11930 від 28.09.2016) проти задоволення зустрічної позовної заяви заперечував та просив у її задоволенні відмовити у повному обсязі.

15.11.2016 Господарським судом Полтавської області прийнято оскаржуване рішення.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).

Відповідно до ст.631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права та виконати обов'язки відповідно до договору.

В пункті 10.1. договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 494/15/ТГ сторони передбачили, що спірні питання та розбіжності щодо виконання умов договору вирішуються за домовленістю сторін або в порядку, визначеному чинним законодавством України.

Згідно з ч. 2 ст. 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Частиною 1 ст. 652 ЦК України передбачено, що в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

За приписами ч. 2 ст. 652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч. 4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач за первісним позовом посилається на наявність усіх чотирьох умов, необхідних для розірвання договору в разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору.

В якості істотних змін апелянт зазначає те, що після укладення договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 494/15/ТГ в законодавстві України, яким регулюються правовідносини, що склались між позивачем та відповідачем на підставі вказаного договору, відбулись зміни, що істотно вплинули на права та обовязки сторін, зокрема, 01.10.2015 набрав чинності Закон України "Про ринок природного газу", відповідно до якого відповідач втратив право на здійснення господарської діяльності з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами та отримання від споживачів плати за надані їм послуги з транспортування газу відповідно до укладених зі споживачами договорів.

Як вбачається з договору про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 494/15/ТГ, відповідач - ПАТ „Укрнафта" надає послуги позивачу - ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" з транспортування природного газу саме внутрішньопромисловими трубопроводами.

ТОВ Дпіпропетрвськгаз збут в обґрунтування позову зазначає, що газопроводи у договорі, відносяться до внутрішньопромислових трубопроводів, які є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини і не є відокремленим видом господарської діяльності, а тому переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами не відноситься до господарської діяльності з транспортування природного газу.

Частиною першою статті 306 Господарського кодексу України передбачено, що транспортування продукції трубопроводами є окремим видом господарської діяльності.

Відповідно до частини четвертої ст.12 ГК України обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюється Конституцією України та законом.

Статтею 1 Закону України „Про трубопровідний транспорт" визначено, що магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також: нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо.

Тобто, з визначення термінів „магістральний трубопровід" та „промислові трубопроводи (приєднані мережі)" чітко слідує, що внутрішньопромислові трубопроводи є промисловими трубопроводами та не відносяться до магістральних трубопроводів.

Статтею 2 Закону України Про трубопровідний транспорт передбачено, що систему трубопровідного транспорту України становлять магістральний трубопровідний транспорт та промисловий трубопровідний транспорт.

З аналізу чинного на момент укладення спірного договору Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу" та Закону України "Про ринок природного газу", що набрав чинності 01.10.2015, вбачається, що надання відповідачем послуг з транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами не підпадало під дію цих законів.

Так, відповідно до п. 26 ч. 1 ст. 1 Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу", який був чинним на момент укладення спірного договору, транспортування природного газу - це господарська діяльність на ринку природного газу, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу трубопроводами з метою його подальшого зберігання, розподілу або доставки безпосередньо споживачам та замовникам, окрім транспортування внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами).

Згідно з п. 45 ч. 1 Закону України „Про ринок природного газу", що набрав чинності 01.10.2015, транспортування природного газу - це господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.

Отже, і в Законі України „Про засади функціонування ринку природного газу", який був чинним на момент укладення спірного договору, і в Законі України "Про ринок природного газу", що набрав чинності з 01.10.2015, термін „транспортування природного газу" не охоплює правовідносини щодо переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Матеріали справи свідчать, що ПАТ „Укрнафта" не є власником/продавцем природного газу, що відповідно до договору транспортується внутрішньопромисловими трубопроводами товариства і надає послуги ліцензіатам з постачання природного газу виключно як газотранспортне підприємство. За таких умов, внутрішньопромислові трубопроводи ПАТ „Укрнафта" не є складовою частиною технологічного процесу видобутку природного газу, оскільки послуги з переміщення газу у вказаний сказаний спосіб надаються товариством незалежно від факту та обсягів, видобутого ПАТ „Укрнафта" природного газу.

Таким чином, в межах спірного договору відповідач не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а по суті надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, тому цей вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України „Про ринок природного газу" та Кодексом газотранспортної системи, що набрали чинності після укладення спірного договору.

За своєю правовою природою спірний договір є договором надання послуг, правовідносини за яким врегульовуються Цивільним кодексом України, зокрема, ст. 901 ЦК України, відповідно до якої за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Законодавством України не передбачено заборон на укладення договору про надання послуг з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Листи НКРЕКП від 21.07.2016 № 7384/16.2.1/7-16, від 13.06.2016 № 5902/16.2.1/716 та від 10.05.2016 № 4519/16.2.1/7-16, на які посилається позивач, є інформаційними та не носять обов'язкового характеру.

Разом з тим, відповідно до Положення „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг", затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014, НКРЕКП для забезпечення виконання покладених на неї завдань і функцій має право приймати у межах своєї компетенції рішення, що є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій; рішення, прийняті Комісією, оформлюються постановами і розпорядженнями та є обов'язковими до виконання суб'єктами природних монополій.

Крім того, в листі НКРЕКП від 21.07.2016 № 7384/16.2.1/7-16 зазначено, що вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами має відноситись на собівартість видобутку газу і враховуватися в ціні природного газу власного видобутку, проте на даний час вказане питання законодавчо не врегульовано та наразі Комісією лише розробляється проект змін до постанови від 30.09.2015 № 2516, якою затверджено Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на які покладені спеціальні обов'язки (далі - Алгоритм).

Відповідно до п. 13 Алгоритму при розрахунку нормативів перерахування коштів застосовуються планові обсяги постачання природного газу за кожною категорією споживачів на відповідний розрахунковий період відповідно до умов укладених договорів із оптовим продавцем природного газу, операторами газотранспортної та газорозподільних систем, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - згідно з умовами укладених договорів із відповідними газодобувними підприємствами.

Пунктами 19, 20 Алгоритму передбачено, що газопостачальні підприємства при постачанні природного газу категорії „населення" та „ТКЕ-населення" здійснюють розрахунок нормативу перерахування коштів для зарахування коштів та у випадку використання газопостачальним підприємством промислових трубопроводів газодобувних підприємств, з якими газопостачальним підприємством укладено відповідний договір, газопостачальне підприємство здійснює відповідний розрахунок нормативу перерахування коштів на поточні рахунки таких газодобувних підприємств з урахуванням визначених у договорах планових обсягів та плати за використання промислових трубопроводів за кожним газодобувним підприємством окремо.

Своєчасність укладення відповідних договорів забезпечують керівники операторів газотранспортної та/або газорозподільних систем, газопостачальних підприємств, оптового продавця природного газу, а у випадку використання газопостачальними підприємствами промислових трубопроводів газодобувних підприємств - керівники газодобувних підприємств (пункт 29 Алгоритму).

Отже, постанова від 30.09.2015 № 2516 фактично зобов'язує керівників газодобувних підприємств, до яких, зокрема, відноситься ПАТ „Укрнафта", укладати договори на транспортування (переміщення) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Апелянт в обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що у звязку з неможливістю включати до тарифу на природний газ вартість послуг з транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, позивач несе збитки, які не міг передбачити при укладанні договору.

Відповідно до Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України від 10.09.2014 № 715/2014, НКРЕКП, зокрема, встановлює тарифи на транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ магістральними та розподільними трубопроводами.

Зважаючи на викладене, ПАТ „Укрнафта" використовує встановлені НКРЕКП тарифи при визначенні вартості своїх послуг щодо транспортування природного газу для газопостачальних підприємств.

Умовами спірного договору не передбачено купівлі-продажу природного газу, відповідач не може впливати на ціну та її калькуляцію, яку встановлює НАК „Нафтогаз України" для постачальників природного газу кінцевим споживачам.

Послуга по транспортуванню (переміщенню) природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, яку надає ПАТ „Укрнафта" для ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" регулюється на договірних засадах, які узгоджені сторонами.

ПАТ „Укрнафта" здійснює господарську діяльність щодо надання послуг з транспортування (переміщення) природного газу, власником/продавцем якого не являється, що підтверджується договором купівлі-продажу природного газу №16-106-Н від 30.12.2015, укладеним між ПАТ «НАК «Нафтогаз україни» та ТОВ „Дніпропетровськгаз збут".

За таких обставин, позивачем за первісним позовом не доведено наявність умов, визначених п.п. 1-3 ч. 2 ст.652 Цивільного кодексу України, необхідних для розірвання спірного договору, у звязку з чим апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Стаття 627 ЦК України встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обовязковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч. 1, 3, 5 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З матеріалів справи вбачається, що договір про транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами від 30.06.2015 № 494/15/ТГ та додаткові угоди до цього договору укладені сторонами в силу вільного волевиявлення сторін.

За таких обставин, позивач за первісним позовом безпідставно посилається на наявність необхідної для розірвання спірного договору умови, визначеної п.4 ч. 2 ст. 652 ЦК України, у звязку з чим апеляційна скарга в цій частині є необґрунтованою і задоволенню не підлягає.

Верховний Суд України у „Висновках Верховного Суду України від 01.08.2012, викладених у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 111-16 ГПК України, за І півріччя 2012 р." вказав: „ У разі якщо заінтересована особа не довела одночасної наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, підстав для розірвання спірного договору ... немає (постанова Верховного Суду України від 27 лютого 2012 р. у справі № 3-9гс12)".

Відповідно до ст.905 ЦК України строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.

Як вже зазначалось, додатковою угодою №2 від 30.11.2015 сторони внесли зміни щодо строку дії договору, а саме визначили, що договір діє до 31.03.2016.

Пунктом 11.2. договору встановлено, що договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою про розірвання договору 31.03.2016, тобто з порушення умов визначених договором. За таких обставин, з огляду на відсутність заяви сторони про припинення договірних відносин, яка мала бути вчинена за місяць до закінчення строку дії договору, в даному випадку до 01.03.2016, строк дії договору є продовженим до 31.03.2017.

З матеріалів справи також вбачається, що позивач за первісним позовом всупереч своїй же позиції про суттєву зміну в законодавстві, уклав додаткову угоду № 4 від 01.04.2016 та продовжував отримувати від відповідача послуги, тобто, своїми діями визнавав чинність договору та відсутність підстав для його розірвання.

Позивачем за первісним позовом не надано обґрунтування, чому саме з 01.04.2016 він просить розірвати договір № 494/15/ТГ, адже за його твердженням такою підставою є зміни в законодавстві (01.10.2015 набрав чинності Закон України „Про ринок природного газу" від 27.11.2015 № 329-VIII, 27.11.2015 набрав чинності Кодекс газотранспортної системи, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 № 2493, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06.11.2015).

Як зазначено у змісті ст.652 ЦУ України закон повязує можливість розірвання договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, при істотній зміні обставин.

Отже, у разі якщо заінтересована особа не довела одночасної наявності чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК, підстав для розірвання спірного договору немає. Аналогічну правову позицію про те, що підстав для розірвання договору немає, якщо заінтересована сторона не довела одночасну наявність чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 ЦК України, викладено в постанові Верховного Суду України від 10 квітня 2012 р. у справі № 3-16гс12.

Таким чином позивачем за первісним позовом не доведено жодної з умов, визначених ч.2 ст.652 ЦК України, необхідних для розірвання спірного договору № 494/15/ТГ.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні первісного позову, як необґрунтованого.

Щодо зустрічного позову колегія суддів зазначає наступне.

Як свідчать матеріали справи, ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" відмовилось від підписання актів наданих послуг з квітня 2016 року та їх оплати, посилаючись на те, що товариство закуповує природний газ саме у пунктах приймання-передачі газу від газодобувних підприємств та від підземних сховищ газу у газотранспортну систему, а не в точках видобутку природного газу, тому не має правових підстав для підписання актів виконаних робіт, і відповідно для продовження дії договорів на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Відповідно до п. 3.1. договору № 494/15/ТГ послуги з транспортування газу оформляються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами.

Пунктом 3.2. договору № 494/15/ТГ сторони передбачили, що газотранспортне підприємство до восьмого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства.

Згідно з п. 3.3. договору № 494/15/ТГ замовник протягом двох днів з дати одержання акту наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку.

У відповідності до вимог ст. ст. 525, 526 ЦК України зобовязання повинні виконуватися належним чином та в установлений строк, одностороння відмова від виконання зобовязання не допускається.

Статтею 193 ГК України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною першою ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Пунктом 3.4. договору передбачено, що до прийняття рішення судом відповідні розрахунки за вартість послуг з транспортування газу внутрішньопромисловими трубопроводами здійснюється відповідно до даних газотранспортного підприємства.

Таким чином, у разі наявності спору у визначенні обсягу наданих послуг - в договорі № 494/15/ТГ прямо передбачена пріоритетність даних газотранспортного підприємства, яким за визначенням цього договору є ПАТ „Укрнафта" в особі НГВУ „Полтаванафтогаз", якщо іншою стороною не буде доведене протилежне.

Позивачем за зустрічним позовом надано суду в якості доказу підтвердження обсягів транспортування природного газу Звіт про обсяги протранспортованого НГВУ „Полтаванафтогаз" газу для ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" з липня 2015 року по липень 2016 року. В даному звіті вказано як загальний обсяг протранспортованого для ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" природного газу, так і обсяг за спірний період, в тому числі окремо за кожним договором.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується загальний обсяг протранспортованого природного газу з квітня 2016 року по липень 2016 року за договором № 494/15/ТГ, який становить 100,357 тис, куб. м., на загальну суму в розмірі 16963,36 грн.

За послуги з транспортування природного газу ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" здійснило оплату наданих послуг в розмірі 16526,36 грн. Таким чином, за ТОВ „Дніпропетровськгаз збут" утворилася заборгованість за договором № 494/15/ТГ за надані послуги по транспортуванню природного газу в розмірі 436,61 грн., доказів оплати яких суду не подано.

За таких обставин, вимога позивача за зустрічним позовом щодо стягнення з відповідача за зустрічним позовом заборгованості у розмірі 436,61 грн є обґрунтованою та такою, що правомірно задоволена судом першої інстанції.

В силу ст.216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобовязання або у певній визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобовязання незалежно від ступеня його виконання, або кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст.549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ст.551 ЦК України).

Пунктом 7.3 договору передбачено, що у разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом 5 договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

На підставі цього положення договору відповідачу за зустрічним позовом позивачем нарахована та заявлена до стягнення пеня у розмірі 36,75 грн за період з 21.05.2016 по 26.08.2016.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо задоволення позову в частині стягнення 36,75 грн. пені, як обґрунтованого.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення Господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1249/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровськгаз збут" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 15.11.2016 у справі № 917/1249/16 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 21.02.2017

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Тарасова І. В.

Суддя Шевель О. В.