Постанова № 64858808, 15.02.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" лютого 2017 р.Справа № 921/517/16-г/8

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого судді:Данко Л.С.,

суддів:Галушко Н.А.,

ОСОБА_1

при секретарі судового засідання: Кіт М.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз», № 656 від 05.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5881/16 від 14.12.2016 р.),

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року

у справі № 921/517/16-г/8 (суддя Гирила І.М.),

порушеній за позовом

позивача: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз», м. Тернопіль,

про стягнення заборгованості в сумі 20336372,31 грн., з яких: 15922284,55 грн. основний борг, 3340521,86 грн. пеня, 238898,50 грн. 3% річних, 834667,40 грн. інфляційні втрати та стягнення судового збору.

За участю представників сторін:

від апелянта/відповідача: не прибув;

від позивача: ОСОБА_2 п/к за довіреністю № 14-167 від 11.06.2014 р. (довіреність видано строком на три роки).

Права та обовязки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України. Заяв та клопотань про відвід суддів не надходило.

Представником позивача в судовому засіданні подано письмове клопотання про відмову від здійснення технічної фіксації судового процесу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2016 року, справу № 921/517/16-г/8 Господарського суду Тернопільської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А. та Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року апелянту поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 19.12.2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз», № 656 від 05.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5881/16 від 14.12.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 25.01.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи) (том ІІ, а. с. 93-94).

В судове засідання (15.02.2017 р.) представник апелянта/відповідача повторно не прибув, вимог ухвали суду від 19.12.2016 р. не виконав, про причини не прибуття суд не повідомив, був належним чином повідомлений про день, час та місце розгляду справи рекомендованим листом відповідно до Інструкції з діловодства в господарських судах України.

Як вбачається з апеляційної скарги (том ІІ, а. с. 95-98) апелянт просить, скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 08.11.2016 р. у справі № 921/517/16-г/8 в частині стягнення пені у розмірі 1340931,90 грн. та прийняти нове рішення в цій частині, яким зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій (пені) на 95 % та стягнути з відповідача 130093,19 грн.

Представник позивача в судове засідання прибув, вимог ухвали суду від 19.12.2016 р. не виконав, проти апеляційної скарги заперечив, просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на наведене колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 98 ГПК України, про прийняття апеляційної скарги до провадження господарський суд виносить ухвалу, в якій повідомляється про час і місце розгляду скарги. Питання про прийняття апеляційної скарги до провадження або відмову у прийнятті до провадження апеляційний господарський суд вирішує не пізніше трьох днів з дня надходження апеляційної скарги.

Частиною першою ст. 102 ГПК України визначено, що апеляційна скарга на рішення місцевого господарського суду розглядається у двомісячний строк з дня постановлення ухвали про прийняття апеляційної скарги до провадження.

Як уже було зазначено вище у цій постанові, ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 р. скаржнику поновлено строк на подання апеляційної скарги та ухвалою суду від 19.12.2016 р. прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз», № 656 від 05.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5881/16 від 14.12.2016 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 25.01.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою (докази оригінали повідомлень про вручення знаходяться в матеріалах справи (а. с. 93-94).

З підстав зазначених в ухвалі Львівського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 р. розгляд справи було відкладено на 15.02.2017 р., про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою кореспонденцією згідно Інструкції з діловодства в господарських судах України (а. с. 117-118/зворот).

Однак, представник апелянта/відповідача в судове засідання (15.02.2017 р.) не прибув.

Стаття 22 ГПК України зобовязує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки, явка в судове засідання представників сторін це право, а не обовязок, справа може розглядатись без їх участі, якщо незявлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст.ст. 67 та 77 ГПК України, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 15 липня 2013 року по справі № 6/175(2010).

Нормами чинного законодавства України не обмежено коло осіб, які можуть представляти особу в судовому процесі. Тому неможливість представника апелянта/відповідача бути присутніми у судовому засіданні не перешкоджає реалізації права учасника можливості скористатися правами ст. 28 ГПК України та ст. 244 ЦК України.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 року передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

З огляду на наведене колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду апеляційної скарги по справі № 921/517/16-г/8 та прийшла до висновку, розглядати справу без участі представника апелянта/відповідача, оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів для правильного вирішення справи по суті.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 08.11.2016 р. у справі № 921/517/16-г/8 (суддя Гирила І.М.) позов задоволено частково, вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз» (вул. Чернівецька,54-а, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 39555103) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (вул. Б. Хмельницького, 6, м. Київ, ідентифікаційний код 20077720) 14213200,15 грн. основного боргу, 1340931,90 грн. пені, 238898,49 грн. - 3% річних, 834005,98 грн. - інфляційних нарахувань, 199998,64 грн. - в повернення сплаченого позивачем судового збору (п. п. 1, 2 резолютивної частини рішення). Пунктом третім резолютивної частини вирішено припинити провадження у справі в частині стягнення 1709084,40 грн. основного боргу. В задоволенні решти частини позову відмовлено (п. 4 резолютивної частини рішення) (том ІІ, а. с. 71, 72-81).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/відповідач (Товариство з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз») звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (том ІІ, а. с. 95-98), просить скасувати рішення Господарського суду Тернопільської області від 08.11.2016 р. у справі № 921/517/16-г/8 в частині стягнення пені у розмірі 1340931,90 грн. та прийняти нове рішення в цій частині, яким зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій (пені) на 95 % та стягнути з відповідача 130093,19 грн.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення, порушено та неправильно застосовано норми матеріального права, так як суд першої інстанції неповністю зясував обставини, що мають значення для справи, що призвело до незаконного рішення.

Апелянт в апеляційній скарзі, в основному, покликається на те, що судом першої інстанції не було в повному обсязі задоволено заяву апелянта/відповідача про зменшення суми пені на 95 % відсотків.

Також апелянт в апеляційній скарзі в обґрунтування заяви про зменшення суми пені на 95 % зазначає, що заборгованість апелянта виникла не його вини, так як усі розрахунки проводяться на підставі актів звіряння або договорів, які визначають величину щомісячного споживання ресурсів (товарів, послуг) і спільних протокольних рішень, підписаних усіма учасниками таких розрахунків, однак, як зазначає апелянт в апеляційній скарзі, позивачем надіслані протокольні рішення та акти не були повернуті, що і призвело до виникнення заборгованості.

Крім того, апелянт зазначає, що ТзОВ «Тернопільоблгаз» не мало можливості отримати відповідні кошти з Державного бюджету, та, відповідно, погасити існуючу перед позивачем заборгованість в сумі 15922284,55 грн. за Договором №15-798-Б від 25.06.2015 р. ще на початку 2016 р.

Також, просять суд врахувати, що згідно виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг ліцензії АЕ № 299058 ТзОВ "Тернопільоблгаз" здійснює постачання природного газу на території Тернопільської області для населення, бюджетних установ, промислових та комунально-побутових підприємств.

Відповідно до наведеного апелянт просить застосувати п. 3 статті 83 ГПК України, яким передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право: зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів даної справи, ПАТ «НАК "Нафтогаз України» звернулося з позовом (том І, а. с. 5-7) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз» про стягнення заборгованості в сумі 20336372,31 грн., з яких: 15922284,55 грн. основний борг, 3340521,86 грн. пеня, 238898,50 грн. 3% річних, 834667,40 грн. інфляційні втрати та стягнення судового збору.

Місцевим господарським судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, 25.06.2015 р. між Публічним акціонерним товариством «Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Продавець за договором, позивач у справі) з однієї сторони, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз» (Покупець за договором, відповідач у справі), з іншої сторони, було укладено Договір на купівлю-продаж природного газу № 15-798-Б (надалі Договір) (том І, а. с. 29-33) та додаткові угоди до цього Договору, які є його невідємними частинами: № 1 від 28.10.2015 р. (том І. а. с. 34), № 2 від 02.11.2015 р. (том І. а. с. 35), № 3 від 25.11.2015 р. (том І, а. с. 36).

Зазначений вище Договір та додаткові угоди до нього укладені між сторонами у письмовій формі єдиного документа, підписані повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 181 ГК України, ст.ст. 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу ст. 204 ЦК України, оскільки суду не доведено зворотнього.

За умовами якого Продавець зобовязується передати у власність Покупцю у 2015 році природний газ (далі газ), а Покупець зобовязується прийняти та оплатити газ, на мовах Договору (п.1.1 р.1 Договору).

Відповідно до п. 1.2 Договору, газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Згідно п. 2.1 Договору, Продавець передає Покупцеві у період з 01 липня 2015 р. по 31 грудня 2015 року газ в обсязі до 7 700,0 тис. куб. м, у тому числі по місяцях: липень - 60,0 тис. куб. м, серпень 60,0 тис. куб. м, вересень - 60,0 тис. куб. м, жовтень - 520 тис. куб. м, листопад 2500,0 тис. куб. м, грудень 4 500,0 тис. куб. м. Обсяги газу, що планується передати за Договором, можуть змінюватись Сторонами протягом місяця продажу (пп. 2.1.1 п. 2.1 р. 2 Договору).

Пунктами 3.3-3.4. Договору встановлено, що приймання-передача газу, переданого Продавцем Покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

Відповідно до п. 3.4. договору, сторони погодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, Покупець зобовязується надати Продавцеві підписані та скріплені печаткою Покупця два примірники акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобовязується повернути Покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписаний акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами.

Розділом 11 Договору встановлено, що останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ до їх повного здійснення.

Згідно п. 10.2 Договору, усі зміни і доповнення до Договору оформлюються письмово та підписуються уповноваженими представниками сторін.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, сторонами з метою узгодження вартості переданого газу, порядку проведення розрахунків, а також банківських реквізитів Продавця до даного Договору було укладено відповідні Додаткові угоди №1 від 28.10.2015 р., №2 від 02.11.2015 р. та №3 від 25.11.2015 р.

Так, зокрема, додатковою угодою № 1 від 28.10.2015 р. до договору купівлі-продажу природного газу від 25 червня 2015 року № 15-798-Б, пункт 5.2 викладено у такі редакції: «Ціна за 1000 куб. м. природного газу з 01 листопада 2015 року становить 6469,63 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і розподіл природного газу за регульованим тарифом, крім того, податок на додану вартість за ставкою 20 %. До сплати ціна за 1000 куб. м. газу 6469,63 грн., крім того ПДВ 20% - 1293,93 грн., усього з ПДВ 7763,56 грн.».

Додатковою угодою № 3 від 25.11.2015 р. до договору купівлі-продажу природного газу від 25 червня 2015 року № 15-798-Б, пункт 5.2 викладено у такі редакції: «Ціна за 1000 куб. м. природного газу з 01 грудня 2015 року становить 6474,00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування і розподіл природного газу за регульованим тарифом, крім того, податок на додану вартість за ставкою 20 %. До сплати ціна за 1000 куб. м. газу 6474,00 грн., крім того ПДВ 20% - 1294,80 грн., усього з ПДВ 7768,80 грн.».

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов Договору продавцем з липня 2015 р. по листопад 2015 р. передано, а покупцем отримано природний газ на суму 20694033,06 грн., що підтверджується долученими до матеріалів справи копіями Актів приймання-передачі природного газу від 31.07.2015 р. на суму 188781,12 грн. в т. ч. ПДВ; 31.08.2015 р. на суму 201025,44 грн. в т. ч. ПДВ; 31.09.2015 р. на суму 251119,44 грн. в т. ч. ПДВ; 31.10.2015 р. на суму 5839907,04 грн. в т. ч. ПДВ; 31.11.2015 р. на суму 14213200,02 грн. в т. ч. ПДВ (том І, а. с. 37-41).

Слід зазначити, що сторонами, зокрема, апелянтом в апеляційній скарзі факт отримання природного газу протягом липня 2015 р. по листопад 2015 р. (включно) в наведених вище обсягах не заперечується, доказів протилежного суду не надано.

Відповідно до п. 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється Покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного Сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

Пунктом 6.2 Договору сторони визначили, що оплата за газ здійснюється з поточного рахунка із спеціальним режимом використання Покупця на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця відповідно до вимог Закону України "Про засади функціонування ринку природного газу" кожного банківського дня розрахункового місяця згідно з нормативами розподілу коштів, затвердженими відповідною постановою НКРЕКП, та зараховується, як оплата за газ. За наявності заборгованості Покупець перераховує кошти із поточного рахунка на поточний рахунок із спеціальним режимом використання Продавця.

Сторони погоджуються, що сума, яка була сплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується Сторонами як погашення заборгованості Покупця перед Продавцем за минулі періоди за Договором, а у випадку відсутності простроченої заборгованості за Договором сума, яка була сплачена Покупцем понад вартість фактично отриманого газу за розрахунковий місяць, зараховується Продавцем як авансовий платіж на наступний розрахунковий місяць (п. 6.5 Договору).

Додатковою угодою № 2 від 02.11.2015 р. до договору купівлі-продажу природного газу від 25 червня 2015 року № 15-798-Б, пункт 6.2 та 6.4. викладено у такі редакції: «Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка Покупця на поточний рахунок Продавця та зараховується, як оплата за газ»; «п. 6.4 Сторони погоджуються, що посилання на призначення платежу та розрахунковий період при перерахуванні коштів Покупцем є обовязковим».

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, зокрема відповідачем, що в порушення умов даного договору та вимог чинного законодавства, відповідачем свої зобов'язання по оплаті вартості отриманого природного газу за період з липня місяця 2015 р. по листопад місяць 2015 р. (включно) виконував неналежним чином, внаслідок чого його заборгованість перед позивачем станом на 18.07.2016 р. становила 15922284,55 грн., що зумовило позивача звернутись з даним позовом до суду.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і не господарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

З матеріалів справи вбачається, що факт приймання-передачі природного газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які, на виконання п. 3.4. Договору, підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою ТзОВ «Тернопільоблгаз».

Обов'язок провести остаточний розрахунок виникає не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним за умови, що до цього часу Товариство отримає підписані обома сторонами акти приймання-передачі природного газу.

Як уже було вище зазначено у цій постанові, відповідачем факт наявності перед позивачем заборгованості за поставлений на підставі Договору № 15-798-Б від 25.06.2015 р. у період з липня місяця 2015 р. по листопад місяць 2015 р. (включно) природний газ в сумі 15922284,55 грн. не заперечує, однак, в матеріалах спарив наявне платіжне доручення за № 697 від 28.10.2016 р., з якого вбачається, що відповідачем сплачено за природний газ згідно Договору від 25.06.2015 р. №15-798-Б коштів в сумі 1709084,40 грн. (том І, а. с. 103).

Зважаючи на вищенаведене місцевим господарським судом правомірно припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу на суму 1709084,40 грн., у звязку із відсутністю предмету спору, відповідно до п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, з чим погоджується колегія суддів.

З огляду на наведене вище, враховуючи встановлений в судовому засіданні факт часткового погашення відповідачем заявленої до стягнення суми основного боргу, колегія суддів прийшла до висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути 14213200,15 грн., що і встановлено місцевим господарським судом.

Крім того, з позовної заяви позивача вбачається, що у зв'язку з несвоєчасною оплатою за спожитий газ, позивач просить суд стягнути з відповідача кошти у розмірі 19652,49 грн., з яких: пеня в розмірі 16861,05 грн. та 3% річних 2791,44 грн., які нараховані відповідно до ст. 625 ЦК України.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що позивач виконав свій обов'язок щодо передачі у власність відповідачу природного газу згідно Договору №15-798-Б від 25.06.2015 р. в повному обсязі. Натомість відповідач свої зобов'язання з оплати вартості отриманого протягом липня місяця 2015 р. по листопад місяць 2015 р. (включно) природного газу виконував неналежним чином.

Враховуючи порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасної та повної оплати вартості поставленого природного газу, позивачем помісячно, з врахуванням сум поставок та передбачених умовами договору термінів здійснення розрахунків, здійснених відповідачем оплат, розраховано та заявлено до стягнення 3% річних в загальній сумі 238898,50 грн. та інфляційні нарахування в загальній сумі 834667,40 грн.

З наявного в матеріалах справи позивача розрахунку 3% річних вбачається, що останні нараховані за період з 20.08.2015 р. по 19.06.2016 р., зокрема: за природний газ, переданий у липні місяці 2015 р. згідно акту приймання - передачі від 31.07.2015 р. за період з 20.08.2015 р. по 06.09.2015 р.; за природний газ, переданий у серпні 2015 р. згідно акту від 31.08.2015 р. за період з 20.09.2015 р. по 28.09.2015 р., за природний газ, переданий у жовтні 2015 р. згідно акту приймання-передачі від 31.10.2015 р. за період з 20.11.2015 р. по 19.05.2016 р. та за природний газ, переданий у листопаді 2015 р. згідно акту від 30.11.2015 р. за період з 20.12.2015 р. по 19.06.2016 р.

Враховуючи наведене, судом проведено перерахунок та встановлено, що за визначені позивачем періоди правомірним є нарахування 3 % річних в сумі 238898,49 грн. Річні в сумі 0,01 грн. нарахованої та заявлені до стягнення безпідставно, відтак, позовні вимоги в тій частині є таким, що задоволенню не підлягають.

Щодо розрахунку інфляційних нарахувань на загальну суму 834667,40 грн. колегія суддів зазначає, що позивачем інфляційні втрати нараховані за неналежне виконання відповідачем зобовязань по оплаті вартості природного газу, переданого у липні, жовтні та листопаді місяці 2015 р. Зокрема: за зобовязаннями липня 2015 р. інфляцію розраховано за вересень місяць 2015 р. в сумі 661,42 грн., за зобовязаннями жовтня 2015 р. - за період грудень місяць 2015 р. - травень місяць 2016 р. в загальній сумі 100 751,87 грн. та за зобовязаннями листопада місяця 2015 р. - за період січень-травень 2016 р. в загальній сумі 733254,11 грн.

Згідно проведеного перерахунку встановлено, що інфляційні нарахування в сумі 661,42 грн. за зобов'язаннями липня місяця 2015 р., зважаючи на дату проведення розрахунку 07.09.2015 р., заявлені до стягнення безпідставно. За неналежне виконання відповідачем зобов'язань по поставці жовтня місяця 2015 р. та листопада місяця 2015 р., правомірним є нарахування інфляції в загальній сумі 839 922,39 грн. (100 835,99 грн. за неналежне виконання зобовязань по поставці жовтня місяця 2015 р. + 739 086,40 грн. за неналежне виконання зобовязань по поставці листопада 2015 р.). Поряд із цим, враховуючи принцип диспозитивності судового процесу, а також те, що суд позбавлений права вийти за межі визначених позивачем позовних вимог, до стягнення за вказаний вище період підлягає сума інфляції в розмірі 834 005,98 грн. (100 751,87 грн. за неналежне виконання зобовязань по поставці жовтня місяця 2015 р. + 733 254,11 грн. за неналежне виконання зобовязань по поставці листопада 2015 р.).

Слід зазначити, що відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Верховного Суду України від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі N 6-38цс11).

З огляду на наведене, враховуючи наявну станом на день розгляду спору в суді заборгованість по оплаті вартості отриманого згідно Договору №15-798-Б від 25.06.2015 р. природного газу, доводи відповідача про безпідставність позову в даній частині, на думку суду є помилковими.

Крім того, в силу приписів ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Статтею 209 ЦК України встановлено, що особа, яка не виконала зобовязання або виконала його неналежним чином несе майнову відповідальність на умовах, передбачених законом або договором.

Отже, порушення відповідачем строків оплати вартості отриманого природного газу, є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст. 611 ЦК України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

В силу ст. ст. 546, 547, 548, 549 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Виконання зобовязання (основного зобовязання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. При цьому, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Отже, види забезпечення виконання зобовязань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобовязання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобовязань будь-яким з видів передбачених ст. 546 ЦК України, також створює зобовязальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

На підставі наведених норм, позивачем за період з 20.08.2015 р. по 19.06.2016 р. розраховано та заявлено до стягнення пеню в загальній сумі 3340521,86 грн., з якої: 1782,80 грн. за зобовязаннями липня 2015 р. за період з 20.08.2015 р. по 06.09.2015 р.; 1050,09 грн. за зобовязаннями серпня 2015 р. за період з 20.09.2015 р. по 28.09.2015 р., 366335,41 грн. за зобовязаннями жовтня 2015 р. за період з 20.11.2015 р. по 19.05.2016 р. та 2971353,57 грн. за зобовязаннями листопада 2015 р. за період з 20.12.2015 р. по 19.06.2016 р.

Пунктом 7.2 розділу 7 Договору передбачено, що у разі, якщо до 20 числа місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині реалізації газу (Розділ ХІ Договору), Покупець не здійснить повну оплату фактично отриманого за Договором природного газу, Покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити Продавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (п. 6.1. Договору).

У свою чергу, за умовами Розділу ХІ Договору, останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками Сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2015 року, а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення.

Статтею 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу приписів ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Згідно ч. 1 ст. 653 ЦК України, у разі зміни договору зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

З наведеного вбачається, що п. 7.2 р. 7 Договору сторони узгодили, що підставою для нарахування пені сторони передбачили наявність заборгованості станом на 20 число місяця, наступного за місяцем закінчення строку дії Договору в частині поставки газу, тобто станом на 20.01.2016 р.

З огляду на наведене, суд прийшов до висновку, що правомірним є нарахування пені на суми заборгованості в розмірі 1709084,53 грн. за зобовязаннями жовтня місяця 2015 р. та заборгованості в розмірі 14213 200,02 грн. за зобовязаннями листопада місяця 2015 р. які існували станом на 20.01.2016 р. Підстави для нарахування пені за зобовязаннями липня місяця 2015 р. та серпня місяця 2015 р., враховуючи проведені відповідачем оплати (07.09.2015 р. остаточний розрахунок за зобовязаннями липня 2015 р. та 29.09.2015 р. за зобовязаннями серпня 2015 р.), а також за зобовязаннями жовтня місяця 2015 р. та листопада місяця 2015р. до 20.01.2016 р., на думку суду, відсутні.

З огляду на наведене вище, з врахуванням вартості поставленого природного газу, передбаченого умовами Договору та терміну здійснення розрахунків, а також здійснених відповідачем оплат, судом перевірено нарахування пені та встановлено, що до стягнення підлягає пеня в сумі 2681863,79 грн., пеня в сумі 658 658,07 грн. нарахована та заявлена позивачем до стягнення є безпідставно, а позов в даній частині є таким, що задоволенню не підлягає.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем в процесі розгляду справи в суді першої інстанції було подано заяву б/н від 08.11.2016 р. (вх. № 19305 від 08.11.2016 р.) про зменшення суми нарахованої позивачем пені на 95 %, яку місцевим судом було задоволено частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобовязанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо ж порушення зобовязання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання закріплено в п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПРК України (Постанова Верховного Суду України №908/43/13-г від 03.12.2013 р.).

Статтею 83 ГПК України господарському суду надано право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу.

Поряд із цим, зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.

Слід зазначити, що поняття значно та надмірно, при застосуванні частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку, правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

У Постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції також визначено, що: вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

В чинному законодавстві відсутній перелік таких виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку.

Судом при цьому враховуються фактичні обставини справи та надається оцінка доказам, якими заявник обґрунтовує клопотання про зменшення неустойки.

Як встановлено місцевим судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до умов Договору №15-798-Б від 25.06.2015 р. ТОВ "Тернопільоблгаз" отримувало природний газ від позивача виключно для подальшої реалізації установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, які, в свою чергу, мають низьку дисципліну розрахунків; єдиною статтею доходу відповідача станом на день розгляду спору в суді є постачання природного газу; за період з липня місяця 2015 р. по грудень місяць 2015 р. споживачі ТзОВ "Тернопільоблгаз" розрахунки за поставлений ним природній газ сплачували не в повному обсязі, а залишок грошових коштів на рахунках останнього не дозволяв йому погасити заборгованість перед позивачем в повному обсязі, за рахунок власних коштів (довідка про діяльність Товариства - в матеріалах справи).

Відповідно до наведеного, місцевим судом розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру заявлених до стягнення сум штрафних санкцій, оцінивши надані сторонами докази, беручи до уваги те, що штраф (пеня) - це фінансова санкція, спрямована на спонукання сторони, винної у порушенні зобов'язання, до його виконання та дотримання в подальшому, а не засіб безпідставного збагачення, правомірно прийшов до висновку про винятковість даного випадку, чим зменшив розмір заявленої до стягнення суми пені до 50 % від правомірно нарахованої.

Відтак, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1340931,90 грн. пені (50% від 2 681863,79 грн.) за неналежне виконання умов Договору №15-798-Б.

Слід зазначити, що аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України, зокрема, № 914/1013/15 від 08.10.2015 р., № 906/575/15 від 21.10.2015 р., № 917/2605/15 від 26.07.2016 р. та № 914/4134/15 від 20.07.2016 р.

Пунктом 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" визначено, що у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 ГПК України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.

Інші твердження апелянта/відповідача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи усе вищенаведене, дослідивши обставини, що мають значення для вирішення спору по суті в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, апеляційну скаргу апелянта/відповідача залишити без задоволення, рішення Господарського суду Тернопільської області від 08.11.2016 р. у справі № 921/517/16-г/8 - без змін.

Також слід зазначити, що ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 19.12.2016 року прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз», № 656 від 05.12.2016 р. (вх. № ЛАГС 01-05/5881/16 від 14.12.2016 р.) до провадження та п. 3 резолютивної частини ухвали зобовязано апелянта/відповідача (ТзОВ «Тернопільоблгаз») подати: докази доплати судового збору в сумі 225096,30 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду; довідку Управління Державної казначейської служби України у Личаківському районі м. Львова про зарахування судового збору в сумі 225096,30 грн. на рахунок отримувача 31216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014, код ЄДРПОУ 38007620, код класифікації доходів бюджету: 22030101.

Станом на час прийняття постанови по справі № 921/517/16-г/8 скаржником не було доплачено судового збору в сумі 225096,30 грн. за подання апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду.

На підставі вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку достягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз» (46006, м. Тернопіль, вул. Чернівецька, 54-А, код ЄДРПОУ 39555103) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 331216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 225096,30 грн. за подання апеляційної скарги.

Судовий збір за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

Керуючись ст. ст. 4-3, 22, 32-34, 43, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Рішення Господарського суду Тернопільської області від 08 листопада 2016 року у справі № 921/517/16-г/8 - залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

2.Достягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тернопільоблгаз» (46006, м. Тернопіль, вул. Чернівецька, 54-А, код ЄДРПОУ 39555103) на користь Державного бюджету України (УДКСУ у Личаківському районі міста Львова, код ЄДРПОУ 38007620, р/р 331216206782006 у ГУДКУ у Львівській області, МФО 825014) судовий збір в сумі 225096,30 грн. за подання апеляційної скарги.

3.Витрати зі сплати судового збору за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/відповідача.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

5.Матеріали справи повернути в Господарський суд Тернопільської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

15.02.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 21.02.2017 р.