Постанова № 64856861, 21.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/5519/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: Головуючого - судді Єфіменка К.С., при секретарі Кузьменко Е.Х., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування наказу від 20.10.2016 року №201 щодо відмови в оформлені документів для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні та зобов'язання прийняти документи для розгляду питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні,-

ВСТАНОВИВ:

З позовом до суду звернувся ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування наказу від 20.10.2016 року №201 щодо відмови в оформлені документів для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні та зобов'язання прийняти документи для розгляду питання про визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

В судовому засіданні 16.02.2017 року представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі, пославшись на те, що він у заяві повідомив необхідні данні щодо його переслідування в країні походження та не можливості повернення, а тому рішення відповідача щодо відмови у оформленні документів для отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту є незаконним. Представник відповідача заперечив поори заявлених позовних вимог з підстав, викладених у письмових запереченнях проти позову, оскільки позивач при поданні заяві не заявив будь-яких нових обставин свого переслідування та він не підпадає під будь-яку з конвенційних ознак біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, а є звичайним мігрантом, який бажає легалізувати свій статус в Україні.

Дослідивши наявні в справі письмові докази суд доходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог з наступних підстав:

Відповідач на підставі ст.7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» є центральним органом державної виконавчої влади та згідно ст.ст.11,12 цього ж Закону здійснює повноваження щодо прийняття рішення про надання особам статусу біженця, а тому його рішення з цього приводу на підставі ст.55 Конституції України, п.1 ч.2 ст.17, ст.104 КАС України можуть бути оскаржені до суду в порядку адміністративного судочинства.

Позивач є громадянином Російської Федерації.

Наприкінці грудня 2012 року позивач виїхав з м.Усмань (РФ) до м.Брест (Республіка Білорусь) через побоювання зазнати репресій у вигляді примусового лікування за фальсифіковану кримінальну справу проти нього у РФ за ст. 319 КК РФ, фальсифікація матеріалів кримінальної справи, за словами шукача захисту, була спричинена його громадянською активністю та правозахисною діяльністю на території РФ (арк. 6 співбесіди від 18.10.2016 року).

Після в'їзду до Республіки Білорусь ОСОБА_1 у період з грудня 2012 до початку березня 2013 року проживав у родичів, у подальшому звернувся за міжнародним захистом до компетентних органів Республіки Білорусь у м. Брест. За результатами звернення позивач отримав відмову у міжнародному захисті на території Республіки Білорусь та оскаржив її у судових інстанціях, в результаті чого отримав відмову в оскарженні рішення відповідного міграційного органу Республіки Білорусь та 15.12.2013 року добровільно повернувся до країни громадянської належності у м. Москву. За словами особи, метою звернення за міжнародним захистом на території Білорусі слугувала необхідність легалізувати перебування у вказаній країні на період оформлення закордонного паспортного документу в Генеральному Консульстві Російської Федерації у м. Брест, з метою подальшого виїзду до третіх країн, які мають спільний кордон із Республікою Білорусь.

Під час процедури набуття міжнародного захисту позивач проживав у пункті тимчасового розміщення біженців у м. Брест. Закордонний паспорт громадянина РФ шукач захисту отримати не зміг, так як отримав припис від компетентних органів Республіки Білорусь щодо виїзду з вказаної країни. На території Російської Федерації шукач захисту перебував деякий час у м. Москві, де за допомогою правозахисної організації «За права людини» склав низку заяв до генеральної прокуратури РФ, слідчого комітету РФ та інших органів державної влади про скоєння відносно нього злочину з боку співробітників МВС РФ.

20.12.2013 року ОСОБА_1 виїхав на територію України, так як вирішив можливим для себе це зробити через події на Майдані Незалежності у м. Києві та подальшими планами щодо звернення за міжнародним захистом в нашій країні.

Вперше за наданням міжнародного захисту позивач звернувся в 2014 році до ГУ ДМС у м.Києві. Наказом ГУ ДМС України в м. Києві від 10.06.2014 року № 304 йому було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Позивач оскаржив дане рішення до ДМС України, але, за його словами, не мав можливості дочекатися відповіді ні в Києві, ні в інших населених пунктах України, у зв'язку з розгоном Майдану в кінці липня 2014 року і вимушеним виїздом з України. ОСОБА_1 стверджував, що не збирався покидати Україну, а намагався поселитися на території Вінницької і Волинської області, але безрезультатно.

Рішенням ДМС України від 04.09.2014 року № 31-14 позивачу було відмовлено у задоволенні скарги на рішення ГУ ДМС України в м. Києві.

В жовтні 2014 року ОСОБА_1 виїхав з РФ до Білорусії, де втретє звернувся за міжнародним захистом (під час попередніх звернень йому було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту).

В листопаді 2014 року позивач повторно прибув на територію України, де вдруге звернувся за захистом до ГУ ДМС у Львівській області.

ОСОБА_1, під час проведення з ним співбесіди 02.12.2014 року, стверджував, що прибути в Україну його змусило те, що в РФ він піддавався незаконним переслідуванням, аж до фабрикації кримінальної справи за статтею 319 КК РФ (образа представника влада), те, що йому двічі було відмовлено у наданні захисту в Республіці Білорусь та те, що через відсутність закордонного паспорта громадянина Російської Федерації, він не міг виїхати в іншу європейську країну. «Я мог бы уехать в Казахстан, но политическая ситуация в Казахстане и отдаленное расположение его от места моего расгюложения (РФ), не способствовали поездке».

Наказом Головного управління ДМС України у Львівській області від 11.12.2014 року №201 ОСОБА_1 було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Зазначене рішення позивач оскаржив шляхом подання скарги до ДМС України. За результатами розгляду даної скарги ДМС України прийняло рішення від 11.02.2015 року №5-15 про відхилення скарги, у відповідності до ст.12 Закону «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями ОСОБА_1 оскаржив їх в судовому порядку.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2015 року по справі № 815/1331/15 було відмовлено в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ДМС України, Головного управління ДМС України в Львівській області, Головного управління ДМС України в Одеській області про визнання неправомірним та скасування рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та зобов'язання вчинити певні дії.

Одеським окружним адміністративним судом було встановлено, що позивач прибув на територію України, в тому числі, в зв'язку із відмовою йому в наданні захисту на території Республіки Беларусь, відсутністю закордонного паспорту РФ, що не дає можливості виїхати в іншу європейську державу, що йому не потрібен статус біженця, а потрібен тимчасовий захист для пошуку безпечної для себе держави з точки зору відношення до інвалідів.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.07.2015 року - без змін.

ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням першої та апеляційної інстанції подав касаційну скаргу. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 04.12.2015 року позивачу було відмовлено у відкритті касаційного провадження по справі.

29.12.2015 року позивач втретє звернувся за наданням міжнародного захисту в Україні.

Зокрема, в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк.1 від 28.12.2015 року) ОСОБА_1 повідомив, що має побоювання зазнати судових та не судових переслідувань в країні громадянської належності за участь в акціях протесту проти агресії РФ стосовно України. Зокрема, позивач відзначив факт публічного спалення власного внутрішнього паспортного документу громадянина РФ під час акції протесту під Генеральним консульством РФ у м. Одесі 25.01.2015 року.

Під час протоколу співбесіди від 18.10.2016 року (арк.13-14) позивач підтвердив, що наступні дві причини, а саме: публічне спалення паспортного документу та участь у мітингу в підтримку ОСОБА_3, який відбувся

26.01.2015 року у м.Одесі, унеможливлюють його добровільне повернення до Російської Федерації та породжують побоювання щодо застосування до нього кримінальної відповідальності. Так, позивач стверджує, що факт спалення паспортного документу буде вважатись надругою над гербом РФ, який є державним символом країни і зображення якого міститься в паспортному документі, за що передбачена кримінальна відповідальність за ст. 329 КК РФ (аркуш 14 співбесіди від 18.10.2016 року). За словами позивача, паспортний документ було ним спалено на акції протесту під Генеральним консульством РФ у м. Одесі 25.01.2015 року, під час якої протестуючі особи намагались спалити символічний гроб з Президентом РФ ОСОБА_4, що додатково містить ознаки екстремістських дій, відповідальність за які передбачена ст.280 КК РФ.

В ході подальшого опитування позивач підтвердив, що його дії, пов'язані із знищенням паспортного документу були цілком умисними, тобто він їх повністю усвідомлював (арк. 17 співбесіди від 19.10.2016 року).

24.09.2015 року ОСОБА_1 особисто відвідав відділ про роботі з шукачами захисту ГУДМС України в Одеській області та здав довідку про звернення за захистом в Україні серії 005379 (видану у Львівській області) у зв'язку із закінченням терміну її дії (останнє продовження реєстрації за вказаною довідкою відбулося 14.09.2015 року).

В ході подальшого опитування позивач наголошував, що 24.09.2015 року він також звертався із новою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до ГУДМС України в Одеській області, у той же час, з його слів, заяву зареєстровано не було, в матеріалах особової справи вона також відсутня (арк. 4, 22 співбесіди від 18, 19.10.2016 року). Копії звернення або додаткових підтверджень існування вказаної заяви шукачем захисту у свою чергу надано не було. В подальшому, наприкінці квітня 2016 року, зі слів позивача, він проживав у приватному будинку с.Петрівка Комінтернівського району Одеської області (арк. 1 анкети від 11.10.2016року).

28.12.2015 року позивач особисто звернувся до відділу по роботі з шукачами захисту із черговою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, клопотання було зареєстровано у відповідному журналі реєстрації осіб. Через нелегальне перебування шукача захисту на території України відділом по роботі з шукачами захисту було підготовлене направлення на складання протоколу і постанови про адміністративне правопорушення, передбачене ст.203 КУпАП, яке позивач в черговий раз відмовився підписати, про що було складено відповідний акт із залученням понятих. За результатами розгляду чергового клопотання шукача захисту у відповідності до наказу ГУДМС в Одеській області від 29.12.2015 № 248 позивачу було відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у відповідності до п.6 ст.5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

03.03.2016 року заявник особисто отримав повідомлення про відмову в прийнятті заяви та оскаржив рішення територіального органу ДМС до Одеського окружного адміністративного суду щодо відмови в прийнятті заяви.

У період оскарження вищевказаного рішення ГУ ДМС в Одеській області, наприкінці квітня 2016 року ОСОБА_1 виїхав до м. Львів, де також звернувся до ГУ ДМС у Львівській області із відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (арк. 1 анкети від 11.10.2016 року).

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2016 року по справі № 815/1020/16 ГУДМС в Одеській області позов ОСОБА_1 було задоволено частково. ГУ ДМС України в Одеській області було зобов'язано повторно розглянути заяву особи про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в контексті аналізу ново виявлених обставин, а саме факту публічного спалення особою внутрішнього паспортного документу громадянина РФ під час акції протесту під Генеральним консульством РФ у м. Одесі 25.01.2015 року.

У відповідь на неодноразові письмові звернення особи та телефонні дзвінки, ОСОБА_1 було запропоновано особисто відвідати відділ по роботі з шукачами захисту для проведення повторного розгляду заяви.

18.10.2016 року заявник особисто відвідав відділ по роботі з шукачами захисту, під час якого на нього було складено протокол та постанову про адміністративне правопорушення, передбачені ст.203 КУпАП (заявник у присутності адвоката та співробітників управління в черговий раз відмовився підписати документи, мотивуючи це зростанням курсу долару по відношенню до гривні, про що було підготовлено відповідну доповідну записку на заступника начальника Головного управління - начальника управління з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції, вказані дії шукача захисту були зафіксовані на відеокамеру).Звернення позивача було прийнято до розгляду, особа була документована довідкою про звернення за захистом в Україні серії 006829 та їй були призначені дати проведення анкетування (проведеного 11.10.2016 року) та співбесіди (проведеної 18-19.10.2016 року).

З урахуванням наведеного наказом Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 20.10.2016 року № 201 позивачу було відмовлено в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на підставі п.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Суд не погоджується з підставами відмови позивачу в оформленні документів для наданні статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, що містяться в оскаржуваному позивачем наказі від 20.10.2016 року №201 з наступних підстав:

Відповідно до ст.ст.1,25 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року, ст.26 Конституції України біженцям гарантується захист державою України, забезпечення гарантування відповідних прав нарівні з громадянами України, інших держав та соціальний захист.

Відповідно до положень ст.1 Міжнародної конвенції про статус біженців від 28.07.1951 року під цією особою визначають особу, яка не є громадянином країни прибуття, внаслідок ґрунтовних побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до ч.6 ст.8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання йото біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.

Відповідно до заяви-анкети про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.12.2015 року позивачем у якості підстав для отримання ним захисту було вказано побоювання щодо переслідування у РФ за участь в акціях протесту проти агресії РФ по відношенню до України, зокрема за публічне спалення свого внутрішнього паспорту громадянина РФ під час акції протесту біля Генерального консульства РФ у м. Одесі 25.01.2015 року. Також, як зазначено позивачем у заяві-анкеті, відповідне відео щодо спалення паспорту доступно у мережі Інтернет за пошуковими запитами «ОСОБА_1» та «паспорт».

Як встановлено постановою Одеського окружного адміністративного суду від 24.06.2016 року у справі № 815/1020/16 ані в раніше поданих заявах в 2014 році, ані в матеріалах особової справи позивача до його звернення з заявою в грудні 2015 року не містилось такої підстави для отримання захисту як - участь в акції протесту в січні 2015 року під генконсульством РФ в м. Одесі та публічне спалення паспорта громадянина РФ, та відповідно не надавалась оцінка, яким чином це може вплинути на прийняття рішення щодо надання захисту.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця.

Такими підставами є: 1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; 2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; 3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; 4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Крім того, при розгляді зазначених справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Побоювання ґрунтується не тільки на тому, що особа постраждала особисто від дій, які змусили її покинути країну, тобто ці побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Ситуація у країні походження при визнанні статусу біженця є доказом того, що суб'єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об'єктивним положенням у країні та історією, яка відбулася особисто із заявником.

Ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження, так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від'їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від'їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від'їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Наявність побоювань, зокрема щодо нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях систематичного порушення прав людини є також підставою для визнання особою, яка потребує додаткового захисту.

Звернення позивача із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 28.12.2015 року обумовлено наявністю побоювань стати жертвою переслідувань внаслідок участі в акціях протесту проти агресії РФ.

Як зазначено позивачем під час співбесіди, він брав участь у відповідних акціях протесту в м. Одесі. Зокрема у акції протесту після подій у Волновасі, де також засуджувалися дії РФ щодо анексії Криму (арк. протоколу співбесіди 15). У висновку щодо прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту аналіз наведених обставин взагалі відсутній.

При цьому у вказаному висновку не заперечуються реальність обставин щодо участі позивача у інших відповідних акціях протесту, зокрема на підтримку ОСОБА_3, а також щодо публічне спалення свого внутрішнього паспорту громадянина РФ під час акції протесту біля Генерального консульства РФ у м. Одесі 25.01.2015 року.

У висновку не береться до уваги, що публічне спалення позивачем свого внутрішнього паспорту громадянина РФ, а саме сторінки з нанесенням державного герба РФ, підпадає під ознаки діяння, визначеного ст.329 КК РФ.

Відповідно до ст.4 Федерального конституційного закону РФ «Про державний герб РФ» «Государственньїй герб Российской Федерации воспроизводится на документах, удостоверяющих личность гражданина Российской Федерации, на иньїх документах общегосударственного образца, вьідаваемых федеральними органами государственной власти, органами, осуществляющими государственную регистрацию актов гражданского состояния, а также на других документах в случаях, предусмотренньїх федеральними законами», а відповідно до ст.11 «Использование Государственного герба Российской Федерации с нарушением настоящего Федерального конституционного закона, а также надругательство над Государственньїм гербом Российской Федерации влечет за собой ответственность в соответствии с законодательством Российской Федерации».

Кримінальна відповідальність за наругу над державним гербом РФ встановлена ст.329 КК РФ «Надругательство над Государственным гербом Российской Федерации или Государственным флагом Российской Федерации - наказывается ограничением свободы на срок до одного года, либо принудительными работами на тот же срок, либо арестом на срок от трех до шести месяцев, либо лишением свободи на срок до одного года».

Об'єктивна сторона даного злочину полягає в нарузі над державним гербом РФ або державним прапором РФ і характеризується активними діями, що свідчать про неповажне ставлення до них. Це може бути нанесення цинічних написів або малюнків, зривання прапора чи герба, спалювання їх і т.п. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. Особа усвідомлює суспільну небезпечність вчиненого, усвідомлює, що робить наругу над державним гербом РФ або державним прапором РФ, і бажає цього.

Не надано у висновку й оцінки можливості притягнення у РФ позивача до кримінальної відповідальності за екстремізм, про побоювання чого також прямо вказує позивач під час співбесіди (аркуші протоколу співбесіди 14,16), а лише зазначено, що відсутні доведені факти будь-якого переслідування особи на Батьківщині.

Відповідно до ч.1 ст.280 КК РФ «Публичные призывы к осуществлению зкстремистской деятельности - наказываются штрафом в размере от ста тысяч до трехсот тисяч рублей или в размере заработной плати или иного дохода осужденного за период от одного года до двух лет, либо принудительньїми работами на срок до трех лет, либо арестом на срок от четырех до шести месяцев, либо лишением свободи на срок до четырех лет с лишением права занимать определенньїе должности или заниматься определенной деятельностью на тот же срок».

До екстремістської діяльності (екстремізму) в РФ відносяться, зокрема й діяльність фізичних осіб з планування, організації, підготовки і здійснення діянь, спрямованих на насильницьку зміну основ конституційного ладу і порушення цілісності Російської Федерації; на підрив безпеки Російської Федерації.

Не є обґрунтованими доводи висновку щодо того, що побоювання позивача щодо переслідувань у РФ за підтримку ОСОБА_3 не є підставою для кримінального переслідування оскільки ОСОБА_3 знаходиться в Україні (арк. висновку 9), адже хоча ОСОБА_3 и було звільнено від кримінальної відповідальності в РФ внаслідок помилування, зазначене не означає, що вказана особа не вважається у РФ такою, що вчинила особливо тяжкий злочин.

Відповідно до п.4.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011 року, зареєстровано 05.10.2011 року в Міністерстві юстиції України за №1146/19884, під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 14). У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не дотримано усіх вищенаведених вимог, аналіз ситуації по країні походження позивача зроблений вибірково, висновки - є суперечливими та не відповідають викладеній ситуації в країні походження.

При цьому, обставини переслідування в РФ осіб, які мають опозиційні до діючої влади погляди, недотримання РФ міжнародних стандартів з кримінального правосуддя, у тому числі й права на справедливий суд у випадках переслідування за політичні погляди, у тому числі й пов'язані із критикою агресії РФ стосовно України, зокрема й через невизнання анексії Криму, є загальновідомим фактом, що підтверджується численними доповідями міжнародних правозахисних організації та інформацію ЗМІ.

Спираючись на наведене слід дійти висновку, що у позивача дійсно наявні об'єктивні обґрунтовані побоювання, внаслідок ситуації в РФ, стати жертвою переслідувань за політичні переконання. Таке цілком обґрунтоване побоювання існувало під час звернення позивача за визнанням біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та існує на цей час.

Суд встановивши під час офіційного з`ясування обставин справи не відповідність оскаржуваного акту закону, на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України зобов`язаний винести постанову про задоволення позовних вимог про визнання його протиправним і скасування та зобов'язання відповідача прийняти рішення про оформлення документів для надання позивачу статусу біженця або особою, яка потребує додаткового захисту.

Судові витрати розподілити у відповідності до ст.94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 94,158-163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправним і скасування наказу від 20.10.2016 року №201 щодо відмови в оформлені документів для надання позивачу статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні.

3. Зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути питання про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня виготовлення та підписання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 21.02.2017 року.

Суддя Єфіменко К.С.

.