Ухвала суду № 64854963, 06.02.2017, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/4437/14-к Головуючий у 1 інстанції: Бойко О.М.

Провадження № 11-кп/783/50/17 Доповідач: Стельмах І. О.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2017 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого-судді Стельмаха І.О.

суддів Березюка О.Г., Калиняк О.М.,

з участю секретаря Василевської В.Ю.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові кримінальне провадження № 464/4437/14-к про обвинувачення

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, проживаючого за адресою: АДРЕСА_3,

за ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України,

з участю прокурорів Горин У.І., Гошовського М.В.,

обвинуваченого ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисників - адвокатів Романик Н.М., Мартинюка А.Д.,

за апеляційною скаргою прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 Олійник Х.В. на вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

Вироком Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2016 року ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України та призначено йому покарання у виді чотирьох років позбавлення волі. На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком на один рік та покладено на нього обов'язки, передбачені ст. 76 КК України. За ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 ОСОБА_2 визнано невинуватим та виправдано. ОСОБА_1 у вчинені злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України визнано невинуватим та виправдано. Вирішено питання щодо речових доказів та стягнення процесуальних витрат по справі. У задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7 відмовлено. До вступу вироку в законну силу запобіжні заходи ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вигляді застава залишено без зміни.

ОСОБА_2 визнаний винним у тому, що він 02 квітня 2014 року в період часу з 09.30 год. по 14.00 год., маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, користуючись тим, що за ним ніхто не спостерігає, за допомогою відмички проник у квартиру АДРЕСА_4, яка належить ОСОБА_6, звідки таємно викрав майно останньої, а саме: грошові кошти в сумі 1200 грн.; 200 норвезьких крон, що курсом Національного банку України становить 400 грн.; аудіоплеєр фірми «Transcend», вартістю 320 грн. 80 коп.; ліхтарик, вартістю 76 грн.60 коп.; обручку з гравіюванням, вартістю 684 грн.78 коп.; золотий перстень, вартістю 679 грн. 52 коп.; золотий перстень, вартістю 737 грн.46 коп.; золотий кулон, вартістю 376 грн. 63 коп.; золотий ланцюжок, вартістю 584 грн. 70 коп.; золотий кулон із зображенням Матері Божої, вартістю 210 грн. 70 коп.; золотий браслет, вартістю 250 грн. 21 коп.; срібний перстень, вартістю 9 грн. 22 коп., спричинивши потерпілій матеріальної шкоди на суму 5 530 грн. 62 коп.

Після чого ОСОБА_2, повторно, маючи умисел на таємне викрадення чужого майна, поєднане з проникненням у житло, користуючись тим, що за ним ніхто не спостерігає, за допомогою відмички, проник у квартиру АДРЕСА_5 яка належить ОСОБА_7, звідки таємно викрав планшет "Apple", вартістю 4639 грн. 20 коп., із чохлом, вартістю 144 грн. та банківську картку, на рахунку якої було 24000 грн., чим завдав потерпілому матеріальної шкоди на суму 28783 грн. 20 коп.

На вирок суду прокурор Львівської місцевої прокуратури № 1 Олійник Х.В. подала апеляційну скаргу.

В своїй апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15, ч.3 ст. 185 КК України, та призначити покарання: за ч.3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років; за ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, та на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_2 покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі; ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України та призначити покарання: за ч.3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 5 років; за ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України у виді позбавлення волі строком на 3 роки, та на підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом часткового складання призначених покарань остаточно призначити ОСОБА_1 покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор покликається на те, що вирок суду є незаконним, оскільки ухвалений з порушенням закону про кримінальну відповідальність та істотними порушеннями кримінального процесуального закону, призначене покарання не відповідає тяжкості злочину та особі обвинуваченого, висновки суду не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. У мотивувальній частині вироку при формулюванні обвинувачення ОСОБА_2 щодо епізоду крадіжки з проникненням у квартиру ОСОБА_6 не вказано такої кваліфікуючої ознаки, як повторність, хоча така була інкримінована органом досудового розслідування в обвинувальному акті. Виправдовуючи ОСОБА_1 суд узагальнено врахував показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13, проте ці свідки надали різні показання, які не в повній мірі відповідають висновкам суду. Допитані в судовому засіданні свідки надали наступні показання, а саме: свідок ОСОБА_9 однозначно ствердив, що саме ОСОБА_2 разом з ОСОБА_1 вчинили квартирні крадіжки; свідок ОСОБА_11 зазначив, що він здійснював перевірку оперативної інформації злочинної діяльності ОСОБА_2 та ОСОБА_1, останнього бачив біля під'їзду, який періодично виходив з машини і сідав назад у машину; свідок ОСОБА_12 зазначив, що він також здійснював перевірку оперативної інформації, однак не може пригадати чи саме ОСОБА_1 був біля під'їзду; свідок ОСОБА_13 зазначив, що також був залучений до перевірки оперативної інформації та зі слів інших працівників карного розшуку знав про можливе вчинення ОСОБА_2 та ОСОБА_1 квартирних крадіжок. Крім того, свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_12 зазначали, що ОСОБА_2 двічі заходив та виходив із під'їзду, в той час, як у вироку суду зазначено лише про один раз. Також не відповідають дійсності висновки суду про те, що всі свідки з числа тих, на яких вказує суд поїхали затримувати автомобіль, в якому їхав ОСОБА_2, оскільки свідки ОСОБА_9 та ОСОБА_12 зайшли в під'їзд, а інший екіпаж у складі свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_13 поїхали за автомобілем обвинуваченого. У вироку суду не надано жодної оцінки рапорту оперуповноваженого ОСОБА_9, що має важливе значення для повного дослідження обставин справи. Суд невірно покликався на показання потерпілого ОСОБА_14, який дійсно під час допиту показав, що з квартири АДРЕСА_6 нічого викрадено не було, оскільки в даній кварирі нічого цінного не було, в квартирі тривалий час ніхто не проживав, коли приїхав на місце події двері квартири були відчинені. Судом не враховано, як доказ проникнення обвинувачених у квартиру ОСОБА_14, показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_12, які зазначили, що коли вони зайшли в під'їзд, виявили відкриті двері у трьох квартирах. Не відповідає фактичним обставинам висновок суду про те, що замок вхідних дверей був не пошкоджений. В порушення вимог ч.3 ст. 370, ч.1 ст. 358 КПК України судом у судовому засіданні не було досліджено висновок трасологічної експертизи № 5/481 від 25 квітня 2014 року, клопотань про його дослідження не заявлялося, наведені висновки у вироку не відповідають фактичним обставинам справи. Висновок експерта отриманий всупереч порядку встановленого КПК України, а тому відповідно до ч.1 ст. 86 КПК України є недопустимим доказом. В порушення вимог п.п. 9, 15, 16, 19 ч.1 ст. 7 КПК України судом не дотримано належної процедури дослідження доказів. В порушення вимог ст. 374 КПК України у вступній частині вироку не зазначено найменування (номер) кримінального провадження, у резолютивній частині вироку не вказано порядок набрання вироком законної сили та порядок отримання копій вироку, не зазначено повністю реквізити речових доказів. При призначенні покарання районний суд неправильно застосував ст. 75 КК України, оскільки не повністю врахував характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, характеризуючи дані особи та інші обставини справи. Суд не звернув увагу на те, що ОСОБА_2 на досудовому слідстві відмовлявся давати показання на підставі ст. 63 Конституції України, а свою вину визнав лише частково. Судом не враховано, що ОСОБА_2 раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічні злочини та на шлях виправлення не став, а тому перебуваючи на волі може продовжити свою злочинну діяльність. Крім того, належним чином необґрунтовано мотиви відмови в задоволенні цивільних позовів, оскільки потерпіла ОСОБА_6 подавала заяву про залишення позову без розгляду, а потерпілий ОСОБА_7 вказував на те, що заподіяна йому шкода ніким не відшкодована. У журналі судового засідання від 03 грудня 2015 року допущено помилку, оскільки при з'ясуванні питання відводу двічі зазначено думку обвинуваченого ОСОБА_1 та не зазначено думку ОСОБА_2

При апеляційному розгляді прокурори Гошовський М.В. та Горин У.І. апеляційну скаргу прокурора підтримали, покликаючись на викладені в ній мотиви, й просили її задовольнити.

Обвинувачений ОСОБА_2 та його захисник - адвокат Романик Н.М., обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Мартинюк А.Д. апеляційну скаргу прокурора заперечили.

ОСОБА_2 пояснив, що крадіжки з квартир АДРЕСА_4 та АДРЕСА_5 він вчинив самостійно, без участі та допомоги ОСОБА_1 чи будь-яких інших осіб. Поки він вчиняв крадіжки, ОСОБА_1, якого він випадково зустрів у цей день та мав відвезти в село, перебував у його автомобілі, нічого не знаючи про його наміри. Заперечив щодо вчинення замаху на крадіжку майна з квартири АДРЕСА_6. До суду першої інстанції він претензій не має, просить залишити вирок без зміни.

ОСОБА_1 пояснив, що 02 квітня 2014 року мав намір їхати в село до матері. Очікуючи на зупинці громадського транспорту біля нього зупинився автомобіль, яким керував його знайомий ОСОБА_2, який погодився підвезти його в село, після того як вирішить деякі свої справи. Він погодився, сів у автомобіль ОСОБА_2 та поїхав разом з ним на вул. Дж. Вашингтона, де ОСОБА_2 зупинився біля якогось багатоквартирного будинку та пішов у своїх справах, а він залишився в автомобілі. Про свої наміри щодо вчинення крадіжок ОСОБА_2 йому не повідомляв. Просить вирок суду залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді, виступ сторони обвинувачення та сторони захисту, обговоривши наведені в апеляційних скаргах доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають з таких підстав.

Апеляційний суд переглядає вирок в межах апеляційної скарги відповідно до вимог ч.1 ст. 404 КПК України.

Доводи прокурора про незаконність судового рішення, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам кримінального провадження, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі обвинуваченого, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону колегія суддів до уваги не бере як безпідставні.

Відповідно до ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється, зокрема, при встановленні відсутності в діянні особи складу кримінального правопорушення.

Згідно з ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Усі докази обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України, а ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України, були предметом ретельного дослідження судом першої інстанції й не підтвердили пред'явлене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обвинувачення.

Висновок суду про відсутність в діянні ОСОБА_1 складу злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України; ОСОБА_2 складу злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України, є обґрунтованим.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції повно, всебічно, неупереджено та об'єктивно дослідив усі представлені стороною обвинувачення докази, дав їм належну оцінку, і дійшов правильного висновку про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочинів, передбачених ч.3 ст. 185, ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України, а ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України (за епізодом замаху на викрадення майна у потерпілого ОСОБА_14 02 квітня 2014 року).

При ухваленні вироку про виправдання ОСОБА_1 та часткового виправдання ОСОБА_2 судом першої інстанції повністю дотримані вимоги ч.3 ст. 374 КПК України. Мотивувальна частина вироку містить формулювання обвинувачення, яке пред'явлене ОСОБА_1 та ОСОБА_2 й визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинувачених із зазначенням переконливих мотивів, з яких суд відкинув докази обвинувачення. Формулювань, які б ставили під сумнів невинуватість виправданих, вирок не містить.

Як на доказ вини ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів прокурор в апеляційній скарзі покликається на показання свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10, рапорт ОСОБА_9, поданий ним 02.04.2014 під час досудового розслідування на ім'я т.в.о. начальника Сихівського РВ ЛМУ ГУМВС України у Львівській області.

Таке покликання є безпідставним, оскільки як у суді першої інстанції, так і в апеляційному суді свідки ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10 не підтвердили того, що ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 вчинили крадіжки майна з квартир АДРЕСА_4, № 6 та намагались викрасти майно з квартири АДРЕСА_6; обвинувачений ОСОБА_2 і в суді першої інстанції, і в апеляційному суді дав показання про непричетність ОСОБА_1 до крадіжок майна з квартир ОСОБА_6 та ОСОБА_7 02 квітня 2014 року; рапорт ОСОБА_9 від 02.04.2014 не відповідає критерію допустимості і не може бути покладений в основу обвинувального вироку (т.1 а.с.3-4).

Покликання прокурора на неправильне відображення у вироку показань свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10, є безпідставним, оскільки таке спростовується даними технічного носія інформації, на якому зафіксовано перебіг судового засідання в суді першої інстанції, а також показаннями вищевказаних свідків даними суду апеляційної інстанції.

Отже суд обґрунтовано не взяв до уваги надані стороною обвинувачення докази, оскільки вони жодним чином не підтверджують наявність у діях ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (за епізодом замаху на вчинення крадіжки майна з квартири ОСОБА_14) складу злочину, й навів у вироку належні й достатні мотиви прийнятого рішення.

Разом з цим, висновок суду про винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, за обставин, описаних у вироку, є обґрунтованим, вмотивованим і відповідає фактичним обставинам справи.

Такий висновок підтверджується сукупністю досліджених у судовому засіданні доказів, яким суд першої інстанції дав належну оцінку й навів у вироку, зокрема: показаннями обвинуваченого ОСОБА_2, потерпілих ОСОБА_6, ОСОБА_7, свідків ОСОБА_9, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_10 щодо обставин вчинення ОСОБА_2 крадіжок майна з квартир потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7; даними протоколів огляду місця події від 02 квітня 2014 року (т.1 а.с.6-24, 30-40, 51-60; т.2 а.с.120-139); даними довідок щодо ваги та вартості ювелірних виробів викрадених з квартири потерпілої ОСОБА_6; висновком товарознавчої-експертизи № 9/146 від 29.04.2014 щодо вартості викраденого майна з квартир ОСОБА_6, ОСОБА_7 (т.2 а.с.113-119); даними протоколів огляду речових доказів (т.2 а.с.141-143).

Суд першої інстанції всебічно, повно й неупереджено дослідив усі обставини справи в їх сукупності й відповідно до ст. 94 КПК України дав оцінку наведеним доказам, визнавши їх належними, допустимими, достовірними, а в сукупності достатніми для ухвалення обвинувального вироку.

З урахуванням наведеного колегія суддів визнає правильним висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст. 185 КК України, а викладені в апеляційній скарзі доводи про незаконність судового рішення, у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи, та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, не бере до уваги як безпідставні.

У ході судового розгляду суд першої інстанції з'ясував усі обставини, які мали істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. На виконання вимог ст. 370 КПК України судом у вироку наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Покликання прокурора на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, які, на його думку, полягають у в тому, що суд невірно оцінив показання потерпілого ОСОБА_14 (при цьому у вироку невірно зазначивши, як ОСОБА_14.), є голослівними, оскільки даними в суді першої інстанції показаннями потерпілого не підтверджується вина ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у вчиненні злочину, передбаченого ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України.

Доводи прокурора про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке полягає у тому, що суд, не досліджуючи висновок трасологічної експертизи № 5/481 від 25.04.2014, покликався на такий як на підставу виправдання ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за ч.2 ст. 15 ч.3 ст. 185 КК України, не можуть бути безумовною підставою для скасування вироку суду, оскільки такий висновок не спростовує висновків суду про недоведеність винуватості обвинувачених у вчиненні злочину та не перешкодив й не міг перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Як на одну з підстав скасування вироку прокурор покликається на не зазначення у вироку номеру кримінального провадження. Таке твердження прокурора є безпідставним, оскільки у вступній частині вироку суд зазначив номер кримінального провадження (№ 464/4437/14-к), який є унікальним номером цього кримінального провадження, який присвоюється судом першої інстанції, й зберігається на всіх стадіях судового провадження.

Як на підставу скасування вироку прокурор покликається також і на те, що в резолютивній частині вироку суд не зазначив про порядок набрання вироком законної сили та порядок отримання копій вироку; узагальнивши окремі речові докази за категоріями, не зазначив реквізитів кожного з них. Такі доводи не можуть бути підставою для скасування вироку, оскільки ці недоліки не є істотними порушеннями кримінального процесуального закону в розумінні ст. 412 КПК України і не тягнуть за собою скасування вироку.

Твердження прокурора про те, що судом не взято до уваги та не дано належної оцінки тому факту, що ОСОБА_2 під час досудового розслідування відмовлявся надавати показання на підставі ст. 63 Конституції України, а також те, що він частково визнав свою вини у суді першої інстанції, як доказ відсутності щирого каяття з боку обвинуваченого, є безпідставними.

Щире каяття характерне тим, що воно засновано на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки через визнання вини і готовність нести кримінальну відповідальність, що і було виявлено ОСОБА_2 під час судового розгляду справи. При цьому відмова підозрюваного ОСОБА_2 у наданні показань під час досудового розслідування не може розцінюватись як відсутність щирого каяття, оскільки така відмова є його конституційним правом і не повинна братися судом до уваги як заперечення широко каяття.

Твердження в апеляційній скарзі прокурора про істотні порушення судом вимог кримінального процесуального закону жодними доводами не підкріплені.

Визначених ст. 412 КПК України істотних порушень, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законний та обґрунтований вирок, допущено не було.

Доводи прокурора про невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через його м'якість колегія суддів до уваги не бере як безпідставні.

Покарання обвинуваченому ОСОБА_2 призначене судом з дотриманням вимог ст. 65 КК України, відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину, обране з врахуванням особи обвинуваченого, обставин, що пом'якшують покарання, - щирого каяття у вчиненому, відшкодування потерпілим шкоди, а також відсутності обставин, які обтяжують покарання, та призначене в межах, встановлених санкцією ч.3 ст. 185 КК України.

При призначенні покарання ОСОБА_2 суд врахував також і особу обвинуваченого, який позитивно характеризується за місцем проживання, має на утриманні неповнолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_6, та вагітну дружину.

На момент розгляду справи апеляційним судом, ІНФОРМАЦІЯ_7 у ОСОБА_2 народилася ще й друга дитина - син ОСОБА_15, що також слід враховувати в даній справі.

Підстав вважати, що призначене ОСОБА_2 покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, немає.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що призначене ОСОБА_2 покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі, є справедливим і за своїм видом і за розміром.

Суд першої інстанції, приймаючи рішення про можливість застосування щодо ОСОБА_2 ст. 75 КК України, врахував при цьому тяжкість вчиненого ним злочину, особу винного та всі обставини справи, дійшов вірного висновку про можливість виправлення обвинуваченого без відбування покарання.

Погоджуючись з таким висновком суду першої інстанції колегія суддів враховує й те, що ОСОБА_2 на сьогоднішній день має на утриманні двоє малолітніх дітей - 2014 та 2017 років народження.

Покликання прокурора на те, що суд першої інстанції, застосувавши до ОСОБА_2 ст. 75 КК України, тим самим допустив невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, є необґрунтованим і не відповідає вимогам закону.

Статтею 75 КК України передбачено можливість звільнення особи від призначеного покарання з випробуванням, і тому застосування ст. 75 КК України не може розцінюватись як призначення надто м'якого покарання, як це помилково зазначає прокурор в апеляційній скарзі.

Щодо доводів прокурора про не вмотивованість відмови суду в задоволенні цивільних позовів потерпілих ОСОБА_6 та ОСОБА_7, то такі не відповідають фактичним обставинам справи. Суд навів у вироку мотиви, з яких від відмовив у задоволенні цивільних позовів потерпілих. При цьому потерпілі ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вироку суду в частині вирішення цивільного позову не оскаржили, а тому апеляційні доводи прокурора в цій частині, є безпідставними.

Враховуючи наведене, колегія суддів визнає апеляційну скаргу прокурора необґрунтованою.

Вирок суду ухвалений з дотриманням вимог глави 29 КПК України, є законним, обґрунтованим та вмотивованим, і підстав для його зміни чи скасування немає.

Керуючись ст.ст. 404, 407, 419 КПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Вирок Сихівського районного суду м. Львова від 23 червня 2016 року щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора Львівської місцевої прокуратури № 1 Олійник Х.В. без задоволення.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня її проголошення.

С у д д і :

І.О. Стельмах О.Г. Березюк О.М. Калиняк