Ухвала суду № 64847955, 20.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа №646/15336/15-ц Головуючий суддя І інстанції Салайчук С. М.

Провадження № 22-ц/790/1010/17 Суддя доповідач Малінська С.М.

Категорія: Спори про право власності та інші речові права

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.02.17 року судова колегія судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Харківської області у складі :

головуючого - судді Малінської С.М.,

суддів: Бровченка І.О., Карімової Л.В.,

за участю секретаря - Кучер Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні залі суду в м. Харкові справу за апеляційною скаргоюОСОБА_1 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Перша Харківська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу, -

встановила:

ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаним позовом, який уточнювала в ході судового розгляду та в остаточній його редакції від 06.09.2016р. просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу будинку від 15.08.1978 р., укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (далі - спірний договір) та визнати цей договір укладеним між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_4 в редакції, викладеній в позові. В обґрунтування позову послалася на те, що вимушена була укласти даний договір на вкрай невигідних для себе умовах та внаслідок обману з боку відповідача.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Перша Харківська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій з даним рішенням не згодна, вважає, що рішення ухвалено з порушенням вимог ст. ст. 10, 64, 74-76, 137, 138, 157, 158 ЦПК України, ст. 207 ЦК України, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених дослідженими в судовому засіданні доказами.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1). чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2). чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3). які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4). яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно положень ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Судовим розглядом встановлено, що 15.08.1978р. між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (далі - спірний будинок). Відповідно до вказаного договору в особисту власність ОСОБА_4 перейшли 2/3 частин спірного будинку.

Вказаний договір посвідчено державним нотаріусом першої Харківської державної нотаріальної контори та зареєстровано в реєстрі № 4-3796.

Як вбачається з умов вищевказаного договору, спірний будинок належав в рівних частинах ОСОБА_5, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на підставі Свідоцтва про право спадщину за заповітом від 20.07.1976р.

В позовній заяві ОСОБА_1 посилається на недійсність спірного договору на підставі ст. ст. 49, 50, 57, 58, ч.3 ст.101 ЦК УРСР (в ред.1963р.). В позовній заяві зазначено та в судовому засіданні позивач пояснила, що вимушена була укласти спірний договір, оскільки це було необхідним для постановки на чергу для отримання житла.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі обставини не можуть бути підставою для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

Позивачем так і не було доведено суду факту порушення її права відповідачем по справі, оскільки, сторони угоди досягли реального настання саме тих наслідків, які були передбачені спірним договором, факт введення будь-кого з сторін в оману стосовно предмету правочину чи інших його суттєвих умов, відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України в судовому засіданні не знайшов свого підтвердження, як і не знайшов свого підтвердження факт вчинення удаваного правочину, як на те посилалася ОСОБА_1, а також інших підстав, на які посилався позивач у своєму позові (ст.ст.49, 50, 57, 58, ч.3 ст.101 ЦК УРСР (в ред.1963р.), а тому суд першої інстанції не вбачав підстав для задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 ЦК УРСР (в ред. 1963р.), який діяв на час виникнення спірних відносин, угода, укладена внаслідок обману, насильства, погрози, зловмисної угоди представника однієї сторони з другою стороною, а також угода, яку громадянин був змушений укласти на вкрай невигідних для себе умовах внаслідок збігу тяжких обставин може бути визнана недійсною за позовом потерпілого або за позовом державної чи громадської організації.

Правочин, вчинений під впливом обману - це такий правочин, в якому сторона, що його уклала, була навмисно введена в оману іншою стороною відносно її предмета чи інших істотних умов і тільки в результаті цього уклала невигідний для себе правочин.

Таким чином, зі змісту вказаної норми випливає, що позовні вимоги про визнання правочину недійсним на підставі ст. 57 ЦК УРСР (в ред. 1963р.) можуть бути задоволені лише за доведеності факту обману та безпосереднього його впливу на волевиявлення сторін укласти договір на вкрай невигідних умовах.

Відповідно до ст. 49 ЦК УРСР (в ред. 1963р.), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.

Відповідно до ст. 50 ЦК УРСР (в ред. 1963 р.), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, недійсною є угода, укладена юридичною особою в суперечності з встановленими цілями її діяльності. До таких угод відповідно застосовуються наслідки, передбачені статтею 48 або 49 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 ст.58 ЦК УРСР (в ред. 1963 р.), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до ст.101 ЦК УРСР (в ред. 1963 р.), в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, в особистій власності громадянина може бути один жилий будинок (або частина його). У подружжя, яке проживає спільно, та його неповнолітніх дітей може бути тільки один жилий будинок (або частина його), що належить на праві особистої власності одному з них або є в їх спільній власності. Право власності одного або кількох громадян з числа зазначених в частині другій цієї статті на частину будинку не позбавляє права інших з цих громадян мати у власності другу частину (частини) цього ж будинку. Проте в багатоквартирному будинку житлово-будівельного колективу індивідуальних забудовників подружжя, що проживає спільно, їх неповнолітні діти можуть мати лише одну квартиру.

Статтею 227 ЦК УРСР в ред. 1963р., в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, встановлено письмову нотаріально посвідчену форму договору купівлі-продажу, якщо хоча б однією з сторін договору є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

За таких обставин колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог правильним, рішення суду є законним і обґрунтованим, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Виходячи з наведеного і керуючись ст. ст. 303, 304, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді :