Рішення № 64847509, 20.02.2017, Слобідський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Комінтернівський районний суд м. Харкова)

Провадження № 2/641/361/2017 Справа № 641/9571/16-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року Комінтернівський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого- судді - Григор'єва Б.П.

при секретарі - Вакуленко Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус ХМНО Лавінда Наталія Олександрівна про визнання кредитного договору іпотеки недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду з позовом визнання кредитного договору іпотеки недійсним.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 24.11.2015 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір іпотеки на грошову суму у розмірі 125000,00 грн., що еквівалентно 5000 доларам США. Від ОСОБА_4 грошей вона не отримувала, договір був укладений під заставу нерухомого майна, квартиру АДРЕСА_1. З відповіді начальника Національної поліції в Харківській області їй стало відомо, що ОСОБА_4 помер. Просить суд визнати недійсним договір іпотеки від 24.11.2015 року, укладений між нею та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Лавіндою Н.О., реєстровий № 5101.

Позивачка в судовому засіданні позов підтримала в повному обсязі, пояснила, що грошей за договором вона не отримувала. Підписати договір її змушувалі різні люди, як зазначила сама позивачка це були сусіди, «наркомани», люди з «наливайки», злодії.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з*явився про день та час розгляду справи повідомлявся належним чином. Причини неявки відповідач не повідомив.

Третя особа приватний нотаріус ХМНО Лавінда Н.О. надала письмову заяву с проханням розглядати справу за її відсутності, просила винести рішення на розсуд суду.

Суд ухвалює рішення про заочний розгляд справи, що відповідає положенням ст. 224 ЦПК України, за наявними в матеріалах справи доказами, зі згоди позивачки ОСОБА_1

Суд дослідивши матеріали справи, прийшов до наступного.

З матеріалів справи вбачається, що 24.11.2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 був укладений договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_4 125000,00 грн. зі строком погашення боргу готівкою не пізніше 24.11.2019 року. Сторони домовились, що ця позика дорівнюється еквіваленту грошового зобов*язання в іноземній валюті. В якості еквівалента сторони приймають 5000 доларів США. Сума підлягає сплаті в гривнях, визначається одноосібно позикодавцем на день платежу. Зазначений договір підписаний ОСОБА_4 та ОСОБА_1

24.11.2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого з метою забезпечення виконання зобов*язань позичальник за договором позики, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю квартиру АДРЕСА_1. Договір посвідчений приватним нотарісом Харківського міського нотаріального округу ОСОБА_5, реєстровий номер 5102.

Згідно актового запису про смерть № 6353 від 26.04.2016 року зазначено, що ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно відповіді першої Харківської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся його батько ОСОБА_2. На даний час свідоцтво про право на спадщину ще не видано.

Після отримання зазначених відповідей судом було замінено відповідача на ОСОБА_2, як правонаступника після смерті ОСОБА_4

З норм ст. 375 ЦК України вбачається, що іпотека є видом застави, іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у заставодавця або третьої особи. Відповідно до ст.1 Закону України «Про іпотеку» майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов'язання іншої особи боржника. Позивач є майновим поручителем.

В силу ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну, або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. Згідно з положеннями ст. 233 ЦК України, правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом, у кожній справі про визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до положень ст. 215 ЦК України та роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в п.7 постанови № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Такими підставами є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Як зазначив Верховний Суд України в п. 21 постанови Пленуму "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 6 листопада 2009 року, при вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства (стаття 231 ЦК), судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях. Насильницькі дії можуть вчинятись як стороною правочину, так і іншою особою - як щодо іншої сторони правочину, так і щодо членів її сім'ї, родичів тощо або їх майна.

Стаття 233 ЦК передбачає можливість визнання недійсними правочинів, вчинених особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах. Згідно п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правочин може бути визнаний судом недійсним на підставі статті 233 ЦК, якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.

Відповідно до ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених, ст.61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В своїй позовній заяві та наданих в судовому засіданні поясненнях позивач не посилається про те, яку вимогу законодавства сторонами було нібито порушено в момент укладення даного правочину. ОСОБА_1 не довела в суді, що договір іпотеки суперечить вимогам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При укладенні договору іпотеки позивачем була надана нотаріально посвідчена згода на передачу в іпотеку квартири та зазначено, що з умовами договору іпотеки позивач ознайомлена та підписанням цієї заяви погоджується з ними. При цьому, відповідно до статі 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахування вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Крім того в судовому засіданні також не знайшли свого підтвердження обставини, що позивачку змусили підписати договір іпотеки. Доказів здійснення на позивачку фізичного або психологічного тиску з боку відповідача, або третіх осіб суду не надано. Крім того не підтверджуються твердження позивачки, що грошей вона не одержувала, оскільки договір іпотеки є забезпеченням виконання зобов*язання за договором позики, відповідно до умов якого позивачка отримала гроші в сумі 125000,00 гривень. Договір позики не є предметом спору, позивачка його не оспорювала, не просила визнати недійсним, тому цей договір є чинним.

Позивачкою належними і допустимими доказами підстави, з якими закон пов*язує визнання недійсним правочину, не доведені.

Таким чином доводи позивачки в судовому засіданні свого підтвердження не знайшли.

На підставі викладеного , керуючись ст. 10, 11, 200, 212, 214, 215, 218, 224-226 ЦПК України, ст. 6, 16, 60, 203, 215, 225, 231, 375 ЦК України суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: приватний нотаріус ХМНО Лавінда Наталія Олександрівна про визнання кредитного договору іпотеки недійсним - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Рішення може бути оскаржене позивачем до Апеляційного суду Харківської області через Комінтернівський районний суд м. Харкова, шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, або в порядку ч. 1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя: Б. П. Григор'єв