Рішення № 64845895, 16.02.2017, Крюківський районний суд м. Кременчука

Провадження № 2/537/38/2017

Справа № 537/2710/16-ц

РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16.02.2017 р. Крюківський районний суд міста Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Степури А.А., за участю секретаря судового засідання Грицькової Я.С., позивача-відповідача ОСОБА_1, представника позивача-відповідача ОСОБА_2, представника відповідача-позивача Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПриватБанк»- ОСОБА_4, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним та за позовом Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить суд ухвалити рішення, яким визнати порушеним її право як споживача фінансових послуг; визнати недійсним кредитний договір № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності № 6376 від 03.10.2005 року , в зв»язку з укладенням його під впливом обману з боку банку; визнати недійсним договір іпотеки (нерухомого майна) від 15 серпня 2006 року, укладений між нею та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності № 6376 від 03.10.2005 року , в зв»язку з укладенням його під впливом обману з боку банку; зобов»язати її повернути Публічному акціонерному товариству ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» кошти в сумі 13350,00 доларів США, отримані за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року; зобов»язати Публічне акціонерне товариство ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, сплачених нею як суму повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та інших нарахувань, а всього 21578,32 доларів США та повернути ОСОБА_1 різницю в розмірі 8228,32 доларів США та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Окрім того, до суду звернувся ПАТ КБ «ПриватБанк» з позовною заявою, в якій просить ухвалити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року у розмірі 1977,19 доларів США, що за курсом 25,44 відповідно до службового розпорядження НБУ від 20.04.2016 року складає 50299,71 грн.

В судовому засіданні позивач-відповідач ОСОБА_1 свої позовні вимоги підтримала в повному обсязі та пояснила, що 15.08.2006 року в м. Кременчуці за адресою вул. Республіканська 63 між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № PLR9GK00001177 про надання споживчого кредиту. Згідно даного договору банк зобовязувався надати їй кредит в іноземній валюті в сумі 12000 доларів США на придбання житла та 1350 доларів США на сплату страхових платежів на строк з 15.08.2006 року по 15.08.2016 року зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 1% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Вказала, що умовами договору встановлювалась можливість банку збільшувати на свій розсуд відсоткову ставку та отримувати плату за дострокове погашення кредиту. 15.08.2006 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_5 було укладено договір іпотеки, згідно якого в забезпечення виконання кредитного договору передано будинок, що знаходиться за адресою м. Кременчук вул. Черноморська 17/33. Зазначила, що підписуючи кредитний договір вона погоджувалася на отримання саме 13350 доларів США строком на 10 років з відсотковою ставкою 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом. Проте, умови кредитування, які були реально встановлені в кредитному договорі, не відповідають її волевиявленню та вимогам закону. Вказала, що укладений кредитний договір між нею та банком визначений як споживчий кредит, а тому для нього встановлено особливий порядок укладення. Зазначила, що вона була лише ознайомлена тією інформацією, яка була фактично викладеною безпосередньо в змісті самого договору, який був розроблений банком. Немає доказів про надання їй інших видів документів, зокрема, у вигляді інформаційного листа банку чи памятки позичальника, що свідчить про те, що відповідач дій щодо ознайомлення нею (позивачем) з усіма умовами кредитування перед укладенням кредитного договору не вчиняв. Так, всупереч вимогам Закону України «Про захист споживачів» належно не наведено детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача, у тому числі перелік і розмір інших фінансових зобовязань споживача, які виникають на користь третіх осіб згідно з вимогами законодавства України та/або умовами кредитного договору. Окрім того, графік платежів не містить відомостей у розрізі сум погашення основного бору вартості сплати всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобовязань споживача за кожним платіжним періодом. Не визначено сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобовязань споживача, які повязані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту , а також не зазначено її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором. Оскільки , вказані відомості не зазначені в кредитному договорі і докази про те, що ці відомості були офіційно оприлюднені є відсутніми, то відсутні підстави вважати, що кредитний договір відповідає вимогам чинного законодавства України. Вказала на те, що банк скористався тим, що їй (позивачу) обєктивно бракувало знань необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору і вона була введена в оману при отриманні кредитних послуг, а банк, в порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів» не надав їй відомості , які потрібні клієнту при укладенні договору та по суті примусив її до сплати платежів на незаконних підставах. Під час укладення кредитного договору банк приховав від неї повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатила би вона як позичальник, погашаючи кредит у порядку, визначеному графіком погашення заборгованості . Зазначила, що приховування важливої, обєктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, може свідчити про наявність умислу в діях банку. Вказала, що за її клопотанням була проведена судово-економічна експертиза для зясування реальної процентної ставки, абсолютного значення подорожчання кредиту , відповідності розрахунків заборгованості умовам кредитного договору. За висновками судово-економічної експертизи в кредитному договорі банком зазначена сума ауєнтного платежу більше на 1,15 доларів США ніж повинно сплачуватися щомісяця згідно умов договору. Також, у висновку експертизи зазначено реальну процентну ставку, яка складає 17,76 % річних, що ніж на 5 % більше , чим зазначено в кредитному договорі. Абсолютне значення подорожчання кредиту згідно умов договору становить 12428,45 доларів США. Вказала на те , графік погашення кредиту їй не видавався, не було й повідомлено про валютні ризики, що також вказує на порушення її права позичальника як споживача фінансових послуг. Також, вказала, що всупереч вимогам чинного законодавства договір не містить жодного еквіваленту до гривні . Під час укладення кредитного договору банк приховав від неї повну та обєктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав в угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів її в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку би сплатила вона (позивач) банку, погашаючи кредиту . Зазначила, що недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобовязання тягне за собою недійсність правочину щодо його забезпечення, а тому договір іпотеки від 15.08.2006 року також повинен бути визнаний недійсним. Щодо позову банку про стягнення заборгованості за кредитним договором, то позов не може бути задоволений з урахуванням того, що за висновком судово-економічної експертизи від 21.11.2016 року первинні документи, що підтверджують погашення заборгованості за кредитним договором банком не були дані на дослідження, у звязку з чим документально підтвердити чи вірно розподілені всі платежі, сплачені нею (позивачем) на виконання кредитного договору, не надається можливим. Окрім того зазначила, що банком не було надано на експертизу всіх первинних документів щодо погашення заборгованості позичальником . З урахуванням викладеного, просила свої позовні вимоги задовольнити, а в позові ПАТ КБ «ПриватБанк» до неї відмовити .

Представник позивача-відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Щодо позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» вважає їх не обґрунтованими, не доведеними , а тому просить відмовити банку у задоволенні його позовних вимог до ОСОБА_1

Представник відповідача-позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги банку підтримав в повному обсязі та пояснив , що 15.08.2006 року банк та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № PLR9GK00001177 , за умовами якого банк надав відповідачу ОСОБА_1В кредит у розмірі 13350 доларів ША на термін до 15.08.2016 року, а відповідач в свою чергу зобовязувалася повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та порядку, встановлених кредитним договором Проте, відповідач не надав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками , комісією, а також іншими витратами, відповідно до умов договору . У звязку з порушенням зобовязань за кредитним договором станом на 20.04.2016 року відповідач ОСОБА_1 має перед банком заборгованість у розмірі 1977,19 доларів США, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 1847, 34 доларів США; заборгованості по відсоткам за користування кредитом у розмірі 102,43 долари США; заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 24 долари США та пені за несвоєчасність виконання зобовязань за договором у розмірі 3,42 долари США. З урахуванням вкладеного , просить позовні вимоги банку задовольнити. Щодо позову ОСОБА_1 , вважає його не обґрунтованими , а тому просить відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи , оцінивши надані докази в їх сукупності , приходить до наступних висновків.

Встановлено, що 15.08.2006 року між «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення «Кременчуцька філія» філії Полтавське головне регіональне управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № PLR9GK00001177.

Відповідно до умов вищезазначеного кредитного договору банк надав позичальнику ОСОБА_1 готівкою через касу на строк з 15.08.2006 року по 15.08.2016 року у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 12000 доларів США на придбання житла, а також 1350 доларів США на сплату страхових платежів у випадках, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, тобто між сторонами був укладений споживчий договір.

За умовами кредитного договору позичальник зобов»язувалася надавати банку щомісячний платіж у розмірі 197,32 доларів США, що складається із заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди, комісії.

В порядку забезпечення виконання зобов»язань за кредитним договором № PLR9GK00001177 , 15.08.2006 року між «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення «Кременчуцька філія» філії Полтавське головне регіональне управління ЗАТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_5 та ОСОБА_1 був укладений договір іпотеки № PLR9GK00001177, згідно якого в забезпечення виконання умов кредитного договору передано будинок, що розташований за адресою м. Кременчук вул. Черноморська буд. 17/33.

Відповідно до ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах , встановлених договором, а позичальник зобов»язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно абзацу 1 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Правовідносини клієнта та банку з приводу споживчих кредитів регулюються Законом України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавець зобов»язаний перед укладенням договору про надання споживчого кредиту повідомити споживача у письмовій формі про особу та місцезнаходження кредитодавця ; кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Обов»язок банку надавати письмову інформацію про умови кредитування також закріплений у п.2.1. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою Правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168 .

Відповідно до п.2.4 вищевказаних правил банки зобов»язані отримати письмове підтвердження споживача про ознайомлення з вищенаведеною інформацією .

Частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору . Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови , що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі про:

1) особу та місцезнаходження кредитодавця;

2) кредитні умови, зокрема:

а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений;

б) форми його забезпечення;

в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача;

г) тип відсоткової ставки;

ґ) суму, на яку кредит може бути виданий;

д) орієнтовну сукупну вартість кредиту (в процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов'язаних з одержанням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту;

е) строк, на який кредит може бути одержаний;

є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги;

ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови;

з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється;

и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію;

і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Національний банк України в своєму листі від 16.06.2007 року № 40-117/2093-6134 «Про окремі питання практичного застосування Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту» також звернув увагу про необхідність застосування банками приписів Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ч.5 ст. 11, ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживача.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Так, в ході судового розгляду представником відповідача-позивача не було надано документального підтвердження, що при укладенні договору з ОСОБА_1 банк надав їй в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування та про орієнтовну вартість кредиту.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-1341цс15 від 02.12.2015 року про визнання недійсним кредитного договору та договору іпотеки зазначено, що Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

В ході судового розгляду справи ухвалою суду від 11.08.2016 року по справі була призначена за клопотанням позивача-відповідача судово-економічна експертиза .

Відповідно до висновку судової економічної експертизи № 8716 від 21.11.2016 року не має можливості документально підтвердити відповідність розміру нарахованих банком відсотків за користування кредитом умовам кредитного договору № PLR9GK00001177 від 15.08.2006 року ; сума щомісячного платежу, розрахованого, виходячи з умов кредитування (суми кредиту, відсоткової ставки, строку кредитування) з урахуванням щомісячної винагороди в розмірі 0,2 % від суми наданого кредиту, визначених кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15.08.2006 року становить 196,17 доларів США; відповідно до проведених досліджень, розраховані згідно з умовами кредитного договору № PLR9GK00001177 від 15.08.2006 року показники сукупної вартості кредиту становлять реальна процентна ставка ( у процентному значені) 17,76 %; абсолютне значення подорожчання кредиту ( у грошовому виразі) 12428,45 доларів США. Згідно експертизи документально підтвердити відповідність наявного в матеріалах справи розрахунку ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15.08.2006 року умовам вказаного кредитного договором та розрахунковими документам щодо видачі та погашення кредиту , а також визначити розмір заборгованості за кредитним договором станом на 20.04.2016 року та підтвердити правильність розподілу сплачених позичальником платежів не надалося за можливе.

Проаналізувавши висновки експертизи , судом встановлено, що умови кредитного договору були явно несправедливі, містили істотний дисбаланс договірних прав та обов»язків на шкоду споживча .

Так,ні в кредитному договорі, ні в додатку до Договору не вказано, як того вимагає п.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів» , наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; податковий режим сплати відсотків, про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати більш докладну інформацію; переваги і недоліки пропонованих схем кредитування та іншу інформацію щодо кредиту встановлену ЗУ '"Про захист прав споживачів". П.2.1. та п.8.6.. які містять застереження про ознайомлення Позичальника з інформацією щодо кредиту відповідно до ЗУ "Про захист прав споживачів" не може сприйматися як дійсність, оскільки порядок ознайомлення не додержано та підписи Позичальника на будь-яких інформативних листах Банку щодо кредитування відсутні.

Статтями 18 і 19 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено підстави для визнання кредитного договору недійсним у випадку включення до нього умов, які є несправедливими та угод, які здійснені з використанням нечесної підприємницької практики. Несправедливими умовами зокрема є установлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами наведений у ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» і відповідно до ч. 4 зазначеної статті, цей перелік не є вичерпним.

Згідно ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Частиною 1 ст. 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину.

Відповідно до п.20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Під час укладення кредитного договору ОСОБА_3 приховав від позичальника повну та об'єктивну інформацію щодо кінцевої сукупної вартості кредиту та вказав у угоді занижені значення показників суттєвих умов договору, чим фактично ввів позичальника в оману щодо реальної відсоткової ставки та кінцевої загальної суми кредиту, яку сплатив би позичальник банку, погашаючи кредит не ознайомив з графіком погашення заборгованості. Вищенаведене приховування важливої, об»єктивної та необхідної інформації від позичальника перед підписанням договору та невідповідність встановлених між сторонами у договорі умов до фактично встановлених з метою встановлення завищених процентів за користування кредитом та отримання прихованого прибутку, може свідчити про наявність умислу в діях відповідача.

Відповідно до ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 був отриманий від банку кредит у розмірі 12350,00 доларів США, а сплачено банку в рахунок погашення кредиту 21578,32 доларів США, тобто різниця становить 8228,32 доларів США.

З урахуванням того, що під час укладення кредитного договору банк не надав ОСОБА_1 повної інформації про умови кредитування та про орієнтовну сукупну вартість товару , позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , то дані вимоги не підлягають задоволенню з зазначених вище підстав та відсутністю документальних підтверджень заборгованості ОСОБА_1 перед банком , що встановлено результатами судової економічної експертизи № 8716 від 21.11.2016 року.

До даного висновку суд приходить, виходячи з наступного .

У відповідності до ст.ст. 11,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження своїх вимог або заперечень.

У ході розгляду справи за клопотанням позивача-відповідача ОСОБА_1 ухвалою суду від 11.08.2016 року призначено судово-економічну експертизу , на вирішення якої поставлені питання щодо нарахування банком заборгованості по кредиту, правильності нарахування відсотків та пені, які узгоджені з представником банком .

За клопотанням експерта від 06.09.2016 року суд зобовязував відповідача-позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» надати відповідні первинні документи, згідно вказаного клопотання. Усі надані банком документи були направлені для дослідження до експертної установи.

Однак, відповідно до описової частини висновку судової економічної експертизи № 8716 від 21.11.2016 року, зазначено, що клопотання експерта задоволено частково: банком не надано всіх необхідних документів для дослідження та надання висновку про порядок погашення заборгованості за кредитним договором, а саме документи про розподілення платежів позичальника ОСОБА_1, частина документів по операціях з погашення заборгованості при перевірці коштів з рахунку № 29099054570555 на рахунок № 29098799979001, у звязку з чим експерт позбавлений можливості з»ясувати питання щодо розміру заборгованості за кредитним договором та підтвердити правильність розподілу сплачених позичальником платежів.

За даних обставин, у відповідності до ст. 146 ЦПК України , суд вважає, що відповідач-позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» ухилився від участі в експертизі у вигляді неподання експертам необхідних документів, тим самим визнає факт неправильного нарахування заборгованості за кредитним договором та неправильність розподілення сплачених позичальником платежів, для зясування яких призначалась судово-економічна експертиза .

І за даних обставин суд не визнає заперечення представника банку щодо невідповідності висновку експерта розрахункам банку, оскільки вказані питання не досліджені експертом з вини відповідача-позивача ПАТ КБ «ПриватБанк», який за клопотанням експерта не надав необхідних для дослідження документів і про неможливість надати ці документи з певних причин не заявляв.

Також, суд не приймає заперечення представника відповідача-позивача щодо зловживання процесуальними правами позивачем-відповідачем, а саме не сплати судового збору та сплину строків позовної давності , оскільки з часу укладення кредитного договору 15.08.2006 року минув 3-х річний строк.

При цьому, суд бере до уваги те, що при подачі позову позивачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір за дві позовні вимоги у сумі 1102 грн. 40 коп., що підтверджено квитанціями № 4 та № 5 від 30.05.2016 року та відповідає редакції Закону України «Про судовий збір» , яка діяла на момент подачі позову до суду і узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України у справі № 6-1121цс16.

Щодо заяви представника відповідача-позивача ПАТ КБ «ПриватБанк» про застосування наслідків строків позовної давності , суд виходить з розяснення і правової позиції Верховного Суду України у справі № 6-75цс15, а саме:

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня , коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності повязане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини ( факти порушення її прав), а й з обєктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів ( статті 15,16,20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обовязок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Позивач ОСОБА_1 у позовній заяві та у судовому засіданні заявила, що про порушення її прав банком їй стало відомо 14.05.2016 року після звернення до юристів з питань кредитного законодавства , що і стало підставою для подальшого звернення до суду з позовом.

При цьому, представник відповідача-позивача ніяким чином не заперечував даного факту та не спростував його, посилаючись тільки на закінчення загального строку позовної давності з часу укладення договору.

За даних обставин суд вважає доведеним позивачем ОСОБА_1 часу, з якого їй стало відомо про порушення її права , і підстав для застосування наслідків позовної давності та відмові в позові ОСОБА_1 не вбачає.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

З урахуванням викладеного слід стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору при подачі позову до суду в розмірі 1102 грн. 40 коп. та витрати за проведення судово-економічної експертизи в розмірі 15888 грн.

Керуючись ст.ст.10, 11, 60 ,86, 88, 212, 213, 215, 218 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 230, 236, 526, 527, 530, 548, 626, 627, 628, 1050, 1054ЦК України,

В и р і ш и в :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «ПриватБанк» про визнання кредитного договору та договору іпотеки недійсним задовольнити.

Визнати порушеним право ОСОБА_1 як споживача фінансових послуг.

Визнати недійсним кредитний договір № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності № 6376 від 03.10.2005 року , в зв»язку з укладенням його під впливом обману з боку банку.

Визнати недійсним договір іпотеки (нерухомого майна) від 15 серпня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та Публічним акціонерним товариством «ПриватБанк» в особі заступника директора відділення ОСОБА_5, що діяла на підставі довіреності № 6376 від 03.10.2005 року , в зв»язку з укладенням його під впливом обману з боку банку.

Зобов»язати ОСОБА_1 повернути Публічному акціонерному товариству ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» кошти в сумі 13350,00 доларів США, отримані за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року.

Зобов»язати Публічне акціонерне товариство ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» зарахувати в рахунок повернення коштів за кредитним договором № PLR9GK00001177 від 15 серпня 2006 року, сплачених ОСОБА_1 як суму повернення кредиту, відсотків за користування кредитом, комісії та інших нарахувань, а всього 21578,32 доларів США та повернути ОСОБА_1 різницю в розмірі 8228,32 доларів США.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПРиватБанк» на користь ОСОБА_1 1102 грн. 40 коп. , сплаченого нею судового збору при подачі позову до суду.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 «ПРиватБанк» на користь ОСОБА_1 15888 грн. витрат за проведення судово-економічної експертизи.

У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства ОСОБА_3 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Полтавської області через Крюківський районний суд м.Кременчука протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: Степура А.А.

Повний текст рішення виготовлено 21 лютого 2017 року.