Рішення № 64842781, 20.02.2017, Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області

Справа № 739/1644/16-ц

Номер провадження 2/739/31/17

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2017 року Новгород-Сіверський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді - Наполова М.І.,

секретаря - Шкурат О.Г.,

за участю:

представника позивача - ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2,

представника третьої особи,

Служби у справах дітей Новгород-

Сіверської міської ради Чернігівської

області - Давиденко Тетяни Миколаївни,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали судових засідань Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області в м. Новгород-Сіверський Чернігівської області цивільну справу за позовом Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_2 та ОСОБА_4( третя особа у справі - Служби у справах дітей Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області) про виселення з розташованої у будинку АДРЕСА_3 та зняття з реєстрації,

В С Т А Н О В И В:

Новгород-Сіверська міська рада Чернігівської області, в особі міського голови, звернулася в суд з даним позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_4,мотивуючи заявлені вимоги тим, що Рішенням №35 від 20 березня 2003 року виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області розташовану в будинку АДРЕСА_1 (у подальшому тексті - Квартира) переведено в розряд службової та, як службове житло, надано заступнику прокурора Новгород-Сіверського району Чернігівської області ОСОБА_6

11.06.2012 року ОСОБА_6 був звільнений з органів прокуратури Чернігівської області за власним бажанням. 17.09.2012 року рішенням у цивільній справі №2/2513/129/12 Новгород-Сіверським районним судом Чернігівської області розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2.

20.09.2013 року ОСОБА_6 знято з реєстрації, у зв'язку з вибуттям до нового місця проживання (з 11.10.2012 року ОСОБА_6 працював на різних посадах в органах прокуратури Харківської області. З 15.12.2015 року - працює прокурором Лозівської місцевої прокуратури Харківської області).

На час звернення до суду в квартирі АДРЕСА_2 проживають ОСОБА_2 (якій на праві приватної власності належить житло: 1/2 частина розташованого по АДРЕСА_4 будинку загальною площею 136 кв.м., а також розташований по АДРЕСА_5 будинок з надвірними будівлями, загальною площею 70,8 кв.м) та її син ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1. ОСОБА_6 не з'являвся за вищезазначеною адресою на протязі

не менше ніж один рік. Квартири відповідачка не звільняє і продовжує в ній проживати разом з сином. В обґрунтування заявлених вимог позивач також зазначає, що згідно п.34 "Положення

про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 4 лютого 1988 р. № 37", ст.124 Житлового Кодексу України - робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення (виселення провадиться в судовому порядку). При цьому вказує, що у випадку виселення, права дитини порушені не будуть, оскільки вона може проживати разом із матір'ю у належному їй житлі.

В с у д о в о м у з а с і д а н н і :

Представник позивача, ОСОБА_1 позов підтримав та, фактично посилаючись на вказані у позовній заяві доводи, висловився про наявність правових підстав для задоволення у повному обсязі заявлених позивачем вимог. При цьому також пояснив, що після розірвання шлюбу відповідач, без згоди органу опіки і піклування, здійснила правочини щодо відчуження належного їй житла, чим порушила права свого малолітнього сина. З приводу заяви про застосування позовної давності - висловився про безпідставність вказаної заяви, вказавши на те, що про порушення свого права та інтересу позивач дізнався лише у 2016 році.

Відповідач ОСОБА_2 позов не визнала та, заявивши (попередньо подавши до суду письмову заяву) про застосування строку позовної давності - просила ухвалити рішення про відмову у задоволенні позову.

Представник третьої особи, ОСОБА_3 висловилася про неможливість прийняття рішення про виселення малолітньої дитини.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, представника третьої особи та дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити, з наступних підстав:

відповідно до положень ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з вимогами ч.3 ст.10 ЦПК України кожна сторона повинна довести, а згідно припису ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

По справі судом встановлено, що Рішенням №35 від 20 березня 2003 року виконавчого комітету Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області Квартиру переведено в розряд службової та, як службове житло, надано заступнику прокурора Новгород-Сіверського району Чернігівської області ОСОБА_6.

11.06.2012 року ОСОБА_6 був звільнений з органів прокуратури Чернігівської області за власним бажанням. 17.09.2012 року рішенням у цивільній справі №2/2513/129/12 Новгород-Сіверським районним судом Чернігівської області розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_2. 20.09.2013 року ОСОБА_6 знято з реєстрації, у зв'язку з вибуттям до нового місця проживання.

Відповідачем у справі заявлено про застосування позовної давності.

Представник позивача, вказуючи на те, що про порушення свого права та інтересу позивач дізнався лише у 2016 році, висловився про безпідставність заяви відповідача про застосування позовної давності.

Відповідно до положень п.2 ч.1 ст. 214 ЦПК України, крім іншого, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Норми ЖК УРСР не містять окремих положень про строки позовної давності. А положеннями ст. 62 ЖК УРСР передбачено, що при розгляді спорів, що випливають з договору найму жилого приміщення, суд застосовує норми цивільного законодавства.

Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з вимогами ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Звернувшись до суду 07.10.2016 року та обґрунтовуючи наявність свого порушеного права позивач, крім вказівки про відмову відповідача ОСОБА_2 звільнити Квартиру, посилається на факти:

звільнення 11.06.2012 року ОСОБА_6 з органів прокуратури Чернігівської області за власним бажанням;

розірвання шлюбу між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 17.09.2012 року ( рішенням суду набрало законної сили 28 вересня 2012 року);

зняття 20.09.2013 року ОСОБА_6 з реєстрації, у зв'язку з вибуттям до нового місця проживання.

Виходячи із загальних фактичних обставин, зокрема з того, що м.Новгород-Сіверський Чернігівської області є невеличким містечком (районним центром області), ОСОБА_6 працював в розташованому фактично на одній з позивачем площі міста органі прокуратури, що налічував незначну (до 5 осіб) кількість оперативних працівників, спірна Квартира фактично розташована навпроти будівлі міськради (будинок, в якому знаходиться Квартира і будівлю Новгород-Сіверської міськради Чернігівської області розділяє лише проїзна частина вулиці Князя Ігоря) - суд вважає, що позивач міг довідатися про порушення свого права в день настання подій, на наявність яких позивач посилається як на підтвердження факту порушення свого права, оскільки будь-яких перешкод для цього, за умови належного контролю за правомірністю використання службового житла з боку власника такого житла, - не існувало. Більш того, під час судового розгляду судом встановлено, що про існування (з дня настання, принаймні - з березня 2013 року) вказаних фактів позивач не тільки міг довідатися, а й довідався - про що свідчать вказівки та посилання позивача на існування вказаних фактів під час попередніх неодноразових судових розглядів у спірних правовідносинах сторін. Наявність таких судових справ свідчить про неспроможність твердження представника позивача про те, що про порушення свого права та інтересу позивач дізнався лише у 2016 році.

За таких встановлених фактичних обставин суд вважає, що у даних спірних правовідносинах перебіг строку позовної давності починається з дня настання подій, з настанням яких позивач пов`язує порушення свого права та про які зазначає у поданій до суду позовній заяві.

Отже, судом встановлено факт звернення позивача до суду з позовом після спливу строку, у межах якого позивач міг звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (звернення позивача до суду 07.10.2016 року - є зверненням після спливу строку позовної давності у даних спірних правовідносинах). При цьому, судом не встановлено поважних причин пропущення позивачем строку позовної давності.

А згідно припису ст. 257 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.

Вищевказані встановлені судом фактичні обставини беззастережно свідчить про необхідність ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, внаслідок звернення позивача до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено, як стороною у спорі, ОСОБА_2.

Оскільки вимоги про зняття з реєстрації є похідними від вимог про виселення - вони також не підлягають задоволенню.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.62 ЖК УРСР, ст.ст. 256,257,261, 267 ЦК України, ст.ст. 3,10,60, 215,218 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Новгород-Сіверської міської ради Чернігівської області до ОСОБА_2 та ОСОБА_4про виселення з розташованої у будинку АДРЕСА_1 та зняття з реєстрації - в і д м о в и т и, у зв`язку із зверненням позивача до суду після спливу позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя: Наполов М.І.