Ухвала суду № 64840284, 16.02.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1391/17

Головуючий у першій інстанції Дорош В. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Дрішлюка А.І., Гірняк Л.А.

при секретарі: Поліхрановій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Осокіна Сергія Юрійовича на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ТОВ „Магнолія-Лан", третьої особи на стороні відповідача Ананьївський районний відділ реєстрації Одеської Регіональної філії Центру ДЗК про визнання договору оренди земельної ділянки, угоди про внесення змін до договору недійсними та зобов"язання повернути земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до Ананьївського районного суду Одеської області з позовом до ТОВ „Магнолія-Лан" про визнання договору оренди земельної ділянки та угоди про внесення змін до договору недійсними, зобов"язання відповідача повернути земельну ділянку. Позивач посилається на те, що є власником земельної ділянки площею 4.22 га. розташованої на території Гандрабурівської сільської ради Ананьївського району Одеської області, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, відповідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 виданого Ананьївською районною державною адміністрацією Одеської області 24 листопада 2004 року на підставі розпорядження від 30 липня 2004 року №263.

На даний час вказаною земельною ділянкою користується ТОВ «Магнолія-Лан», що є правонаступником ФГ «Солон» на підставі договору оренди земельної ділянки №875 від 10 березня 2006 року, зареєстрованого 24 липня 2007 року Ананьївським відділом реєстрації Одеської регіональної філії Центру ДЗК №0407160800146, який було укладено на строк п'ять років. Відповідно до угоди про внесення змін до договору оренди від 10 березня 2006 року №875, з невідомою датою, внесено зміни щодо строку надання земельної ділянки в оренду з п'яти на десять років.

Позивач зазначає, що даний договір не можна вважати укладеним, оскільки він не відповідає вимогам діючого на час його укладення законодавства, а саме: відсутній певний перелік документів, передбачений діючим на той час законодавством; не визначені істотні умови договору, в тексті спірного договору не зазначена сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; в тексті договору зазначено, що за згодою сторін розмір платежів за окремими формами оплати може щороку змінюватися шляхом внесення змін чи доповнень, що суперечить положенням договору щодо індексації орендної плати та її зміну; в договорі вказана невірна вартість предмету оренди 16254,18 гривень, замість вірної вартості - 16780,63 гривень, тому така істотна умова, як орендна плата сторонами не узгоджена та інші істотні умови.

На підставі викладено, ОСОБА_2 вважає, що договір оренди земельної ділянки та угода про внесення змін до договору не відповідає вимогам діючого на момент укладення договору законодавства, тому звернулась до суду та просить суд визнати їх недійсними.

Ухвалою Ананьївського районного суду Одеської області від 18 серпня 2016 року притягнуто в якості третьої особи на стороні відповідача Ананьївський районний відділ реєстрації Одеської Регіональної філії Центру ДЗК (його правонаступників) (а.с.25).

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2016 року позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 - адвокат Осокін Сергій Юрійович звернувся до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2016 року скасувати та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних підстав.

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із Законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи підтверджується, що:

-ОСОБА_2 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1, що виданий на підставі розпорядження Ананьївської районної державної адміністрації Одеської області на ім'я ОСОБА_2, належить земельна ділянка площею 4,22 га., розташована на території Гандрабурівської сільської ради Ананьївського району Одеської області для ведення товарного сільськогосподарською виробництва (а.с. 9 об);

-Відповідно до договору оренди земельної ділянки між ОСОБА_2 та ФГ «Солон» останнє приймає в оренду у позивача вказану земельну ділянку та сплачує останньому щорічно орендну плату. Договір укладений на 5 років. Даний договір зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди в Ананьївському відділ реєстрації Одеської регіональної філії Центру ДЗК 24.07.2007 року за № 0407160800146 (а.с. 5-6);

-Відповідно до угоди між ОСОБА_2 та ФГ «Солон» про внесення змін до договору оренди земельної ділянки вбачається, що змінено умова договору щодо строку оренди земельної ділянки, зокрема строк оренди збільшений до 10 років, (а.с.7);

-З відомостей на видачу орендної плати, наданих ТОВ «Магнолія Лан» вбачається, що товариство протягом 2015 року проводило розрахунок з позивачем за оренду земельного паю (а.с. 19-24).

Сторонами справи в суді першої інстанції не заперечувалося, що правонаступником ФГ «Солон» є ТОВ „Магнолія-Лан".

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання договору оренди земельної ділянки, угоди про внесення змін до договору недійсними та зобов"язання повернути земельну ділянку, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не довів обставин які б свідчили про порушення укладенням договору оренду та змін до договору оренди прав позивача та є підставою для визнання договору оренди земельної ділянки угоди про внесення змін недійсними. Одночасно суд в якості підстави для відмови у задоволенні заявлених вимог послався на пропуск позивачем строків звернення до суду за захистом своїх прав та що ним не ставилося питання поновлення строків для звернення до суду.

Проте погодитися з усіма такими висновками суду першої інстанції не можна.

Відповідно до ст. 256 ЦК україни позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

Тому, у разі, якщо заявлені вимоги самі по собі є необгрунтованими, то суд відмовляє у задоволенні вимог по суті за їх безпідставністю.

При таких обставинах виключається можливість відмови у заявлених вимогах одночасно і за безпідставністю і у зв`язку з пропуском строків позовної давності.

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами,водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму(оренди) земельної ділянки регулюються законом(ст. 792 ЦК України).

За змістом ст. 13 Закону України «Про оренду землі», в редакції на час укладання договору оренди, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Частиною1 статті 15 Закону України «Про оренду землі», в редакції на час укладання договору оренди, визначено умови договору оренди землі, зокрема істотними умовами договору оренди землі є об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки);строк дії договору орендиорендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін. Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.

Невід'ємною частиною договору оренди землі є: план або схема земельної ділянки, яка передається в оренду; кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень

(обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); акт приймання-передачі об'єкта оренди; проект відведення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 21 Закону України «Про оренду землі», в редакції на час укладання договору оренди, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Частинами 1 та 2 ст. 24 Закону України «Про оренду землі»,в редакції на час укладання договору оренди, визначено права та обов?язки орендодавця, зокрема: орендодавець має право вимагати від орендаря: використання земельної ділянки за цільовим призначенням

згідно з договором оренди. дотримання екологічної безпеки землекористування та

збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон

особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються. Орендодавець зобов'язаний: передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Зі змісту п. 3 договору оренди земельної ділянки від 10.03.2006 року вбачається, що договір укладений сторонами на 5 років. Початок дії Договору серпень 2006 року закінчення серпень 2010 року. Термін дії договору може бути продовжений автоматично на 10 років , якщо за один місяць до закінчення терміну дії Договору, сторони не звернуться оджин до одного, у письмовій формі, з ініціативою про розірвання Договору.

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним судом України у постанові від 06.03.2013 року у справі № 6-5 цс 13 Державна реєстрація договору оренди земельної ділянки у період визначеного сторонами строку дії договору забезпечує правомірне, договірне використання орендарем орендованої земельної ділянки відповідно до норм Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України від 6 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі» та Закону України від 11 лютого 2010 року № 1878-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» незалежно від дати проведення такої реєстрації - до пред'явлення позову про повернення земельної ділянки чи після його пред'явлення.

Дана правова позиція Верховного Суду України пов`язана з тим, що низка окремих норм законодавчих актів, чинних до 1 січня 2013 року, передбачала, що моментом укладення договору оренди землі (набуття договором чинності) є його державна реєстрація, зокрема:

-?статті 640 Цивільного кодексу України, яка встановлювала, що договір, який підлягає державній реєстрації, вважається укладеним з моменту його державної реєстрації;

-?статті 18, 20 Закону України «Про оренду землі», які передбачали набуття чинності договором оренди землі після його державної реєстрації.

Водночас відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 6 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не є вчиненим правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин (договір) підлягає такій реєстрації. Тобто для набуття чинності договором оренди землі необхідно було його зареєструвати у встановленому законом порядку. Лише після його державної реєстрації договір вважається укладеним та набуває чинності.

Разом із тим, для здійснення державної реєстрації договору оренди законодавство вимагало виконання значного обсягу реєстраційних процедур (виготовлення технічної документації, її затвердження, заведення та внесення даних до поземельної книги тощо), що могло зайняти досить багато часу - до кількох років. При цьому строки для проведення такої реєстрації після підписання договору оренди землі законодавством не обмежені.

На практиці після підписання договорів оренди, попри відсутність державної реєстрації договорів оренди землі, орендарі приступали до використання земельної ділянки, сплачуючи орендодавцям орендну плату, та водночас здійснювали державну реєстрацію договорів.

За змінами у законодавстві, які набули чинності з 01.01.2013 року, з частини 3 статті 640 Цивільного кодексу України виключені положення, які передбачають набуття чинності договором з моменту його державної реєстрації, та виключені статті 18 і 20 Закону України «Про оренду землі», які передбачали набуття договорами оренди чинності з моменту їхньої реєстрації. Разом із тим, статтею 125 Земельного кодексу України та статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право оренди земельної ділянки підлягає обов'язковій державній реєстрації та виникає з моменту її реєстрації. При цьому необхідно мати на увазі, що реєстрації підлягає не договір як матеріальна форма домовленості сторін, а саме право оренди (речове право).

Як вже зазначалося договір оренди від 10.03.2006 року зареєстрований у книзі записів реєстрації договорів оренди в Ананьївському відділ реєстрації Одеської регіональної філії Центру ДЗК 24.07.2007 року за № 0407160800146.

Отже, позивач до спливу строку на який було первісно укладено договір оренди № 875 від 10.03.2006 року, не виступив з ініціативою розірвати договір, в тому числі достроково, а уклав з відповідачем угоду, яка була зареєстрована у відділі держкомзему в Ананьївському районі Одеської області 29.03.2010 року за № 041051200321, якою сторони за взаємною згодою змінили строк, на який укладено договір оренди до 10 років.

Сам по собі той факт, що ще до спливу строку договору оренди від 10.03.2006 року укладеного у первісній редакції на 5 років, сторони внесли зміни до договору оренди збільшивши строк оренди до 10 років, не свідчить про порушення прав позивача, яка будучи дієздатної, за власним волевиявленням погодила з орендарем новий строк оренди землі.

З матеріалів справи вбачається, що позивач за договором оренди отримувала в рахунок орендної плати сільгосппродукцію, що вбачається з наданих відповідачем документальних доказів.

Згідно зі ст. 119 ЦПК України підставами позову, які відповідно до ст. ст. 31, 215 цього Кодексу суд не може змінити без згоди позивача, є обставини, якими останній обґрунтовує вимоги, а не саме по собі посилання на певну норму закону.

Як вбачається зі змісту позовної заяви та письмових пояснень, наданих представником позивача, заявлені вимоги обгрунтовані формальною невідповідністю договору оренди земельної ділянки вимогам ч.1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а саме:

- оскаржуваний договір не містить інформації щодо кадастрового номеру, земельної ділянки та місця її розташування, що на думку позивачв свідчить про відсутність необхідної інформації щодо об'єкту оренди;

- умови збереження стану об'єкта оренди взагалі не передбачені Договором та не узгоджувалися сторонами;

- умови і строки передачі земельної ділянки орендарю взагалі не передбачені Договором;

- умови повернення земельної ділянки орендодавцеві. Договором не передбачене право Орендодавця на відшкодування шкоди, пов'язаної з погіршенням стану земельної ділянки, а також не передбачено право Орендаря на відшкодування витрат, пов'язаних з поліпшенням стану землеьної ділянки;

- існуючи обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки - дана істотна умова договору взагалі не узгоджена та не передбачена Договором;

- визначення сторони, яка несе ризик випадквого пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини. В договорі оренди вказана істотна умова взагалі відсутня.

Також позивач вважає, що вказаний договір оренди укладено з порушенням вимог ст. 15 Закону України «Про оренду землі» з огляду на те, що нього не долучено:

- план або схему земельної ділянки, яка передається в оренду;

-кадастровий план земельної ділянки з відображенням обмежень (обтяжень) у її використанні та встановлених земельних сервітутів;

-акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості);

- акт приймання-передачі об'єкта оренди

Виходячи з того, що відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, суд повинен встановити чи дійсно порушуються права орендодавців у зв'язку з відсутністю в договорах оренди умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», визначити істотність цих умов, а також з'ясувати у чому саме полягає порушення їхніх законних прав.

(Правова позиція, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-78цс13).

Однією з обов'язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв'язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону у суду немає правових підстав для задоволення позову.

( правовий висновок Верховного Суду України в постанові від 25 грудня 2013 року у справі № 6-94цс13.

Приймаючи до уваги наведені правові позиції Верховного Суду України та враховуючи, що позивач лише формально констатує невідповідність укладеного нею договору оренди земельної ділянки від 10.03.2006 року зареєстрованого у книзі записів реєстрації договорів оренди в Ананьївському відділ реєстрації Одеської регіональної філії Центру ДЗК 24.07.2007 року за № 0407160800146 з урахуванням змін внесених угодою, зареєстрованою у відділі держкомзему в Ананьївському районі Одеської області 29.03.2010 року за № 041051200321, але при цьому не вказує як саме я яким чином це порушує її права, не надаючи належних доказів на підтвердження таких порушень, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив ОСОБА_2 у задоволенні вимог про визнання недійсним договору оренди з угодою про внесення змін до договору оренди з наведених нею підстав.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що договір оренди та угода про внесення змін до договору оренди пройшли державну реєстрацію у відділі держкомзему в Ананьївському районі Одеської області.

На час здійснення державної реєстрації договору оренди земелі від 10.03.2006 року та угоди про внесення змін до договору оренди від 29.03.2010 року діяв Порядок державної реєстрації договорів оренди, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1998 року N 2073 (далі-Порядок), який визначав єдині умови реєстрації договорів

оренди та договорів суборенди земельних ділянок.

Згідно з п. 5 даного Порядку для державної реєстрації договорів оренди юридична або фізична особа (заявник) подає особисто або надсилає поштою до відповідного державного органу земельних ресурсів: заяву про державну реєстрацію договору оренди; договір оренди (у трьох примірниках); план (схему) земельної ділянки, яка надається в оренду (у трьох примірниках); рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання в оренду земельної ділянки, що перебуває у державній або комунальній власності; результати конкурсу чи аукціону - у разі набуття права на оренду земельної ділянки на конкурентних засадах; копію державного акта на право власності на землю, що

перебуває у власності фізичних або юридичних осіб.

Крім зазначених документів до заяви додаються: акт перенесення меж земельної ділянки, яка надається в оренду, на місцевість - у разі невизначення їх у натурі; проект відведення земельної ділянки - у разі надання її в оренду із зміною цільового призначення.

Відповідно до п. 8 Порядку у договорі оренди відповідно до статті 14 Закону України

"Про оренду землі" мають бути зазначені такі істотні умови: 1) об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); 2) термін договору оренди; 3) орендна плата (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); 4) цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; 5) умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; 6) існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки; 7) сторона (орендодавець чи орендар), яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; 8) відповідальність сторін.

За згодою сторін у договорі оренди земельної ділянки можуть бути зазначені й інші умови (якісний стан земельних угідь, порядок виконання зобов'язань сторін, а також обставини, що можуть вплинути на зміну або припинення договору оренди тощо).

Згідно з п. 9 Порядку відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов,

передбачених пунктом 8, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 Закону України "Про оренду землі" є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до законів України.

Згідно з п. 10 Порядку усі подані заявником документи формуються в окрему реєстраційну справу.

Будь-яких підстав для відмови у державній реєстрації 24.07.2007 року договору оренди від 10.03.2006 року та державної реєстрації 29.03.2010 року угоди про внесення змін до договору оренди землі, Відділ держкомзему в Ананьївському районі Одеської області, не виявив.

Претензій про невідповідність законодавству дій Відділу держкомзему в Ананьївському районі Одеської області щодо державної реєстрації договору оренди від 10.03.2006 року та угоди про внесення змін до договору оренди землі, позивач не заявляла і докази таких звернень до суду не надала.

Також позивач не надала доказів про відсутність в реєстраційній справі у Відділі держкомзему в Ананьївському районі Одеської області документів, які передбачені Порядком та про незаконність дій даного органу щодо проведення державної реєстрації договору оренди від 10.03.2006 року та угоди про внесення змін до договору оренди землі.

При таких обставинах районний суд суд дійшов до вірного висновку про недоведеність заявлених позивачем вимог про недійсність договору оренди землі.

Крім того, позивач також посилалася на незрозумілість визначення договором оренди розміру орендної плати, не досягнення сторонами згоди щодо зміни орендної плати, не розповсюдження умов договору щодо індексації лише на грошову форму орендної плати і не розповсюдження її на натуральну форму. Також договірна вартість предмету оренди не відповідає її дійсної вартості, що на думку позивача має наслідком не узгодженість орендної плати.

Судова колегія звертає увагу на таке.

Відповідно Закону України «Про оренду землі» в редакції, що діяла на час укладення договору оренди від 10.03.2006 року:

орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (ст. 21);

Орендна плата може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах (ч.1 ст. 22);

Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін (ч. 2 ст. 23).

Тобто, наведені позивачем доводи щодо розміру орендної плати, порядку її зміни, індексації виплат є наслідком домовленості сторін договору на підставі вільного волевиявлення.

З матеріалів справи не вбачається, а позивачем не вказано чи зверталася вона до відповідача з вимогою про незгоду з розміром орендної плати і пропозицією щодо її збільшення і чи відмовив їй відповідач по суті такого звернення; чи зверталася позивач до суду з вимогою про зміну договору в судовому порядку або з вимогами про розірвання такого договору.

Наведені позивачем доводи у разі їх підтвердження та доведення у встановленому порядку можуть бути підставою для розірвання договору оренди. Проте наведені доводи не є підставою для визнання недійсним договору оренди, який виконується 10 років, і з приводу умов якого одна сторона не пред`являла претензій іншій стороні та не зверталася з пропозицією зміни умов договору або розірвання договору.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком районного суду про відмову у задоволенні вимог про визнання недійсним договору оренди землі та угоди про внесення змін до договору оренди землі.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зведені виключно до перевстановлення правильно встановлених районним судом обставин справи та до переоцінки зібраних доказів, яким судом було надано вірну правову оцінку. Будь-яких доказів, які б підтверджували хибність та помилковість висновків суду, позивачем не надано.

Інших доводів в апеляційній скарзі не наведено.

Підстав для застосування ч.3 ст. 303 ЦПК України та підстав для здійснення перерозподілу судових витрат - не вбачається.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування або зміни рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 317 ЦПК України, судова колегія -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Осокіна Сергія Юрійовича - відхилити.

Рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 20 вересня 2016 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.І. Дрішлюк

Л.А. Гірняк

16.02.2017 року м. Одеса