Справа № 201/16209/16-ц
Провадження № 2/201/665/2017
РІШЕННЯ
Іменем України
15 лютого 2017 року м. Дніпро
Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська у складі головуючого судді Наумової О.С., за участю секретаря Гоц Г.Ю., представника відповідача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення матеріальної шкоди в сумі 31 989,51 грн., витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1 000,00 грн., моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн., -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернувся до суду із позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» (далі ОСОБА_3 «Київський страховий дім») про стягнення матеріальної шкоди в сумі 31 989,51 грн., витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1 000,00 грн., моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 22.03.2016 о 14 год. 50 хв. в м. Дніпропетровську по вул. Набережна Перемоги, 86-б сталася ДТП за участю транспортного засобу «Opel Astra», д/н НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, за кермом якого була ОСОБА_5, та транспортного засобу «DAEWOO SENS Т13110», д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який йому належить на праві власності.
Згідно висновку спеціаліста експертного товарознавчого дослідження № 02/04/16 від 25.03.2016 в результаті спричинення аварійного ушкодження автомобілю НОМЕР_3, розмір матеріальних збитків складає 31 989,1 грн.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2016 ОСОБА_5 притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП.
Позивач звернувся із заявою про виплату страхового відшкодування до ОСОБА_3 «Київський страховий дім», яким застрахована відповідальність власника транспортного засобу «Opel Astra» - ОСОБА_4 згідно полісу № АІ/9259048, надавши усі необхідні документи.
ОСОБА_3 «Київський страховий дім» № 816 від 25.05.2016 йому відмовлено у виплаті страхового відшкодування у зв'язку з тим, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_5 не була застрахована, а її водійський стаж становить менше 3-х років, що є порушенням п. 8 умов договору страхування (полісу).
Позивач вважає таку відмову безпідставною, оскільки згідно ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика повинен відшкодувати оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Зазначена норма закріплена також у ст. 27 Закону України «Про страхування».
Відповідно до ст. 1191 ЦК України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.
Згідно зі ст. 38-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобов'язана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Власник автомобіля «Opel Astra» ОСОБА_4, допускаючи за кермо автомобіля особу, яка має водійський стаж менше трьох років, порушила умови п. 8 полісу «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ», а тому з підстав передбачених ст. 38-1 Закону повинна відшкодувати 50% виплаченого страхового відшкодування.
Втім, ОСОБА_3 «Київський страховий дім» повинно було спочатку виплатити страхове відшкодування позивачу, а вже потім в порядку регресу звертатися до ОСОБА_4 із вимогою про компенсацію 50% виплаченого страхового відшкодування.
Отримавши відмову позивач звернувся зі скаргою до Департаменту страхового нагляду Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України, на яку отримав відповідь про те, що виявлено ознаки порушення страховиком ОСОБА_3 «Київський страховий дім» законодавства у сфері фінансових послуг, щодо невиконання обов'язку прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування або рішення про відмову у його здійсненні у строк встановлений Законом.
Посилаючись на норми ст.ст. 979, 990, 1166, 1187 ЦК України, п.п. 9.1, 9.2 ст. 9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.03.1992 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», п. 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013, позивач просить стягнути з ОСОБА_3 «Київський страховий дім» страхове відшкодування в сумі 31 989,51 грн., витрати на проведення оцінки шкоди в сумі 1 000,00 грн., а також моральну шкоду, яка виникла внаслідок страждань від порушенні його права власності, необхідності позичати кошти на ремонт автомобіля, неможливості користуватися ним тривалий час, докладати додаткові зусилля для відновлення порушеного права. Розмір моральної шкоди оцінює у 10 000,00 грн.
Враховуючи викладене, просить позов задовольнити.
Представник позивача в судове засідання не зявився, надав заяву, в якій просив справу розглядати без його участі та без участі позивача, зазначив, що позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував, відзначивши, що дійсно між ОСОБА_3 «Київський страховий дім» та ОСОБА_4 укладено договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу «Opel Astra», д/н НОМЕР_4, що підтверджено полісом № АІ/9259048.
23.03.2016 ОСОБА_5 звернулася до страховика з повідомленням про подію, що сталася 22.03.2016. У той же день ОСОБА_2 також звернувся до ОСОБА_3 «Київський страховий дім» із повідомленням про дану подію, а 05.04.2016 - із заявою про виплату страхового відшкодування.
25.03.2016 експертом ОСОБА_6 за участю ОСОБА_2 складено протокол огляду транспортного засобу «Daewoo Sens Т13110», д/н НОМЕР_2.
Зазначає, що положення п. 1.7. ч. 1 ст. 1 Закону України «Про обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачають, що забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.
ОСОБА_3 та обовязки сторін виникають з підстав та з умов визначених сторонами у полісі № АІ/9259048, відповідно до розділу 8 якого «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ» сторони домовилися, що до керування транспортним засобом не попускаються особи із водійським стажем менше 3-х років та/або якщо водійський стаж страхувальника є меншим 3-х років.
Отже, керувати транспортним засобом можуть лише ті особи, водійський стаж яких має бути більше трьох років.
Відповідач вважає, що сторони таким чином домовилися, що у страховика виникає обовязок здійснювати виплату страхового відшкодування лише при дотриманні застрахованою особою розділу 8 полісу.
З тимчасового дозволу серії ТД №308188 на право керування транспортними засобами відповідної категорії, встановлено, що водійський стаж ОСОБА_5, яка керувала транспортним засобом у момент ДТП, обчислюється з 23.05.2015, отже становить менше 3-х років.
Дане вказує на те, що цивільно-правова відповідальність даної особи не застрахована полісом № АІ/9259048, а отже в силу вимог Закону у страховика не виникає обовязку щодо виплати страхового відшкодування. Зобовязання страховика за полісом обмежується шкодою, завданою конкретними особами, вказаними в полісі, а не будь-якими іншими особами, які керують забезпеченим транспортним засобом. А тому у даному випадку страховий випадок не настав, а отже відсутні зобов'язання страховика виплачувати суму страхового відшкодування.
Так, відповідно до пункту 36.1. ст. 36 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страховик у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
В свою чергу, відповідно до абзац третього пункту 36.2 статті 36 даного Закону страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний. У разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Страховик не визнав майнові вимоги, оскільки експлуатацію транспортного засобу здійснювала особа, відповідальність якої не застрахована, а тому вказана подія не є страховим випадком в розумінні Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а отже у страховика не виникає обовязку відшкодувати шкоду, завдану ОСОБА_5, про що позивача повідомлено листом № 816 від 25.05.2016.
Оскарження позивачем відмови у виплаті страхового відшкодування до Нацкомфінпослуг є безпідставними і не спростовує доводів страховика, оскільки правовідносини між страховиком та ОСОБА_2 врегульовані спеціальним Законом України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», положеннями ст. 36 якого передбачено, що рішення страховика (МТСБУ) про здійснення або відмову у здійсненні страхового відшкодування може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
ОСОБА_7 норми права не передбачають право оскарження рішення страховика до Нацкомфінпослуг. В свою чергу, вирішення питання про законність рішення страховика не належить до компетенції Нацкомфінпослуг, а відноситься до виключної компетенції суду.
Відповідач також звертає увагу суду на окремі рішення інших судів, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог по аналогічним спорам, які додав до заперечення. Враховуючи викладене, просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.
Вивчивши позиції сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.
22.03.2016 о 14 год. 50 хв. в м. Дніпропетровську по вул. Набережна Перемоги, 86-б сталася ДТП за участю транспортного засобу «Opel Astra», д/н НОМЕР_1, що належить ОСОБА_4, за кермом якого була ОСОБА_5, та транспортного засобу «DAEWOO SENS Т13110», д/н НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_2, який йому належить на праві власності.
Постановою Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 11.04.2016, яка набрала законної сили 22.04.2016, ОСОБА_5 визнано винною у скоєнні даної ДТП та притягнуто до адміністративної відповідальності за скоєння адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст. 124 КУпАП (а.с. 44).
Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля «Opel Astra» ОСОБА_4 застрахована у ОСОБА_3 «Київський страховий дім», що підтверджено полісом № АІ/9259048 терміном дії з 05.03.2016 до 04.03.2017. За умовами п. 4 полісу страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну майну становить 100000,00 грн., розмір франшизи 500,00 грн. (а.с. 86).
23.03.2016 ОСОБА_5 звернулася до страховика з повідомленням про подію, що сталася 22.03.2016. У той же день ОСОБА_2 також звернувся до ОСОБА_3 «Київський страховий дім» із повідомленням про дану подію, а 05.04.2016 - із заявою про виплату страхового відшкодування (а.с. 45 47).
25.03.2016 експертом ОСОБА_6 за участю ОСОБА_2 складено протокол огляду транспортного засобу «Daewoo Sens Т13110», д/н НОМЕР_2, 01.04.2016 також складені доповнення до даного протоколу (а.с. 26, 27).
ОСОБА_3 «Київський страховий дім» № 816 від 25.05.2016 (а.с. 95, 96) позивачу відмовлено у виплаті страхового відшкодування з тих же підстав, які вказані у запереченнях на позов, зокрема, відповідач посилається на те, що згідно п. 1.7. ч. 1 ст. 1 Закону України «Про обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» забезпеченим транспортним засобом є той, що вказаний у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
ОСОБА_3 та обовязки сторін виникають з підстав та з умов визначених сторонами у полісі № АІ/9259048, відповідно до розділу 8 якого «Особливі умови використання забезпеченого ТЗ» сторони домовилися, що до керування транспортним засобом не попускаються особи із водійським стажем менше 3-х років та/або якщо водійський стаж страхувальника є меншим 3-х років.
Отже, керувати транспортним засобом можуть лише ті особи, водійський стаж яких має бути більше трьох років.
Відповідач вважає, що сторони таким чином домовилися, що у страховика виникає обовязок здійснювати виплату страхового відшкодування лише при дотриманні застрахованою особою п. 8 полісу.
Згідно тимчасового дозволу серії ТД №308188 на право керування транспортними засобами відповідної категорії, водійський стаж ОСОБА_5, яка керувала транспортним засобом у момент ДТП, обчислюється з 23.05.2015 та становить менше 3-х років (а.с. 86).
На думку відповідача цивільно-правова відповідальність даної особи не застрахована полісом № АІ/9259048, а отже в силу вимог Закону у страховика не виникає обовязку щодо виплати страхового відшкодування. Зобовязання страховика за полісом обмежується шкодою, завданою конкретними особами, вказаними в полісі, а не будь-якими іншими особами, які керують забезпеченим транспортним засобом. А тому у даному випадку страховий випадок не настав, а отже відсутні зобов'язання страховика виплачувати суму страхового відшкодування.
Дійсно, як встановлено судом, договором страхування полісом № АІ/9259048 терміном дії з 05.03.2016 до 04.03.2017 обумовлено обмеження, за яким до керування забезпеченим засобом не допускаються особи з водійським стажем меншим, аніж 3 роки, яким є особа, винна у ДТП ОСОБА_5 її водійський стаж розпочався з 23.05.2015, що видно із тимчасового дозволу серії ТД №308188 (а.с. 56).
Статтею 993 ЦК України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Згідно з ч.1 ст.1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Відповідно до п. 38-1.1. ст. 38-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 № 1961-IV (в редакції із змінами внесеними Законом № 5090-VI від 05.07.2012, у разі якщо страховик здійснив страхове відшкодування за шкоду, заподіяну під час використання забезпеченого транспортного засобу, у сфері, що передбачає більше значення коригуючого коефіцієнта, ніж визначено договором страхування, чи з порушенням умов, передбачених пунктом 13.2 статті 13 цього Закону (при укладенні договору страхування із застосуванням такого пункту), то особа, відповідальна за шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, зобовязана компенсувати страховику 50 відсотків виплаченого страхового відшкодування.
Таким чином, особа, яка керувала транспортним засобом ОСОБА_5 підпадає під дію положень ст. 38-1 Закону, згідно з яким окреслено обсяг саме її матеріально-правової відповідальності перед страховою компанією ОСОБА_3 «Київський страховий дім» у розмірі 50% вже сплаченого страховою компанією страхового відшкодування, що можуть бути стягнуті останньою в порядку регресу.
Згідно із роз'ясненнями у абз. 1 п. 26 і абз. 2 п. 11 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» від 01.03.2013 № 4, з винної особи за регресною вимогою стягується розмір визначеного відшкодування за зобов'язанням з відшкодування шкоди, а якщо законом встановлено межі відшкодування або межі відповідальності винної особи, то витрати з такої особи стягуються у цих межах.
Отже у відповідача ОСОБА_3 «Київський страховий дім» наявні всі підстави для стягнення витрат у порядку зворотної вимоги регресу.
Проте, дана обставина не є підставою відмовляти у виплаті страхового відшкодування, виходячи з такого.
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Відповідно до підпункту 38.2.1 пункту 38.2 статті 38 цього Закону МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Деліктне зобовязання виникає з факту завдання шкоди (зокрема, майнової) і триває до моменту її відшкодування потерпілому в повному обсязі особою, яка завдала шкоду (статті 11, 599, 1166 ЦК України). Сторонами деліктного зобовязання зазвичай виступають потерпілий (кредитор) і заподіювач шкоди (боржник). Разом з тим правила регулювання таких зобовязань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо заподіювачем, а іншою особою за умови, що законом передбачено такий обовязок іншої особи, хоч вона шкоди й не заподіювала. При цьому за статтею 1191 ЦК особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Таким чином, після виконання особою, що не завдавала шкоди, свого обовязку з відшкодування потерпілому шкоди, завданої іншою особою, потерпілий одержує повне задоволення своїх вимог, і тому первісне деліктне зобовязання припиняється його належним виконанням (стаття 599 ЦК України).
Первісне (основне) деліктне зобовязання та зобовязання, що виникло з регресної вимоги, не можуть виникати та існувати одночасно.
ОСОБА_7 України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» регулює відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів і спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
За змістом цього Закону страхове відшкодування, яке за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності страховик виплатив третій особі, а не своєму страхувальнику, є одночасно й від-шкодуванням шкоди третій особі (потерпілому) в деліктному зобовязанні, оскільки страховик у договірних правовідносинах обовязкового страхування відповідальності є одночасно боржником у цьому деліктному зобовязанні.
Отже, правові наслідки виплати страховиком страхового відшкодування за договором добровільного майнового страхування та виплати страхового відшкодування за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності різняться.
Така позиція викладена у Постанові Верховного суду України від 16.11.2016 по справі № 6-2188цс16
На підставі п. 36.1. ст. 36 Закону страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Підстави для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) вказані у ст. 37 Закону. Це, зокрема, навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку; вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону); невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов'язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Серед вищевказаних підстав немає тієї, на яку зауважує відповідач допущення до керування транспортним засобом осіб із водійським стажем менше 3-х років.
Умовами договору (полісу) № АІ/9259048 також не передбачено, що порушення умов п. 8 полісу є підставою для відмови страховиком у страховій виплаті.
Суд також не погоджується із позицією відповідача, що ДТП яке сталося 22.03.2016 не є страховим випадком з огляду на те, що за кермом транспортного засобу була особа, яка не укладала договір страхування.
Пунктом 1.7. ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що забезпеченим транспортним засобом є транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.
Згідно із п 1.12. ст. 1 Закону дорожньо-транспортна пригода - це подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Згідно зі ст. 6 даного закону страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоровю та/або майну потерпілого.
Законом не обумовлено, що обовязковою ознакою страхового випадку, яка дає право на отримання відшкодування страхової виплати, є керування транспортним засобом та вина саме тієї особи, яка уклала договір цивільно-правової відповідальності.
Суд звертає увагу, що навіть при зміні власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії (ст. 20-1 Закону).
Отже договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам (потерпілим) унаслідок скоєння ДТП за участю саме забезпеченого транспортного засобу, а не за участю особи, яка ним керувала.
Відповідно до п. 22.1. зазначеного Закону у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до cт. 988 ЦК України та cт. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних, прямих збитків.
Згідно зі ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат та виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування або законодавством на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Згідно висновку спеціаліста експертного товарознавчого дослідження ФОП ОСОБА_8 № 02/04/16 від 25.03.2016, виконаного на замовлення ОСОБА_2, в результаті спричинення аварійного ушкодження автомобілю НОМЕР_3, розмір матеріальних збитків оцінений у сумі 31 989,51 грн. (а.с. 16 25).
Як вбачається з полісу № АІ/9259048 на забезпечений транспортний засіб «Opel Astra», д/н НОМЕР_4, розмір франшизи, обумовлений сторонами становить 500,00 грн.
Згідно із абз. другим п. 12.1. ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Відповідно до п. 36.6. ст. 36 Закону страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.
Зважаючи на вищевикладені норми законодавства, з урахуванням умов полісу, ОСОБА_3 «Київський страховий дім» повинно відшкодувати позивачу шкоду, розмір якої покривається страховим лімітом за вирахуванням суми франшизи 500,00 грн., тобто 31489,51 грн. (31 989,51 - 500,00).
Варто зауважити, що позивач предявив вимоги лише до страховика і не порушував питання про залучення до справи особи, винної в заподіянні збитків, з якої може бути стягнутий розмір шкоди, яких перевищує ліміти відповідальності страховика.
Як було зазначено, за ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Витрати позивача на оплату вартості робіт оцінювача за нормами ст.ст. 28, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не віднесені до страхового відшкодування, яке здійснюється страховим товариством.
Враховуючи те, що позивач не предявляв вимоги до винної у ДТП особи, а законом обумовлено відшкодування витрат на відновлення порушеного права лише винною особою, а також й те, що полісом № АІ/9259048 не обумовлено обовязку страховики відшкодовувати витрати на проведення автотоварознавчого дослідження, суд приходить до висновку, що не підлягають стягненню із ОСОБА_3 «Київський страховий дім» витрати на проведення оцінки ФОП ОСОБА_8 в сумі 1000,00 грн., підтверджені актом виконаних робіт від 28.03.2016 № 28/03-1 (а.с. 39).
Щодо відшкодування моральної шкоди.
Суд зазначає, що згідно зі ст. 23 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» шкодою, заподіяною життю та здоровю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є: моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у звязку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоровя.
Відповідно до ст. 26-1 даного Закону страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоровя під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоровю.
Разом із тим, позивач не надав суду доказів, що він отримав будь-які тілесні ушкодження або здійснив витрати на лікування, тому не підлягає стягненню зі страховика ОСОБА_3 «Київський страховий дім» моральна шкоди, яка розраховується як 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоровю.
Отже, суд вважає доведеними та обґрунтованими частково позовні вимоги - в частині розміру матеріальної шкоди в сумі 31 489,51 грн.
Вирішуючи питання про стягнення витрат на сплату судового збору, суд виходить з того, що згідно квитанції від 16.11.2016, позивач при поданні позову сплатив 551,21 грн. (а.с. 2).
Згідно із ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VI, за подання до суду позовної заяви майнового характеру, фізичною особою справляється судовий збір у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто не менше 551,20 грн.
Оскільки позовні вимоги задоволені частково, то відповідно до вимог ст. 88 ЦПК України, із відповідача ОСОБА_3 «Київський страховий дім» на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 551,20 грн., що є мінімальною ставкою судового збору.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 57, 77, 88, 209, 214, 215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» про стягнення матеріальної шкоди в сумі 31 989,51 грн., витрат на проведення автотоварознавчого дослідження в сумі 1 000,00 грн., моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн. задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 31 489,51 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Київський страховий дім» на користь ОСОБА_2 витрати на сплату судового збору в сумі 551,20 грн.
Вступна та резолютивна частини рішення прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 15 лютого 2017 року. Рішення у повному обсязі cкладено 20 лютого 2017 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О.С. Наумова
Судове рішення № 64837472, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська було прийнято 15.02.2017. Форма судочинства - Цивільне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 201/16209/16-ц. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: