Постанова № 64831139, 16.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2017 р. Справа№ 910/12342/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Калатай Н.Ф.

суддів: Чорногуза М.Г.

Жук Г.А.

при секретарі Вінницької О.В.

За участю представників:

від позивача: Примак К.В. - представник за довіреністю № 692/03 від 01.12.2016

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 27-48342/14 від 28.12.2016

від третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: ОСОБА_4 - представник за довіреністю № НВХ 508982 від 19.08.2016

від інших учасників судового процесу: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2016

у справі № 910/12342/16 (суддя Трофименко Т.Ю.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича

до Приватного підприємства Малого приватного підприємства «Айра»

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача

Фонд гарантування вкладів фізичних осіб

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

1. ОСОБА_6

2. ОСОБА_7

3. ОСОБА_8

про визнання недійсним нікчемного договору та застосування наслідків недійсності договору

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про визнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги № 4-2013 від 24.10.2013, укладеного між позивачем та відповідачем, а також застосування наслідків недійсності правочину шляхом визнання за позивачем права вимоги за кредитними договорами № 08Ф-186 від 06.10.2008, № 08Ф-187 від 06.10.2008, №07Ф-154 від 22.08.2008, № 07Ф-142 від 22.08.2008, № 07Ф-153 від 22.08.2008, № 07Ф-159 від 22.08.2008, яке було відступлене за спірним договором відступлення права вимоги №4-2013 від 24.10.2013.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.09.2016, повний текст якого складений 27.09.2016, у справі № 910/12342/16 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до приписів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а також Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 року (в редакції, чинній на момент введення тимчасової адміністрації) проведення перевірки на предмет виявлення нікчемних правочинів (у тому числі договорів), вчинених протягом 1 (одного) року до запровадження тимчасової адміністрації, а також вжиття заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами та право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням, належить до компетенції Уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію, в той час як в матеріалах справи докази проведення перевірки на нікчемність спірного договору в період дії тимчасової адміністрації в «АТ «Брокбізнесбанк» відсутні, а повідомлення про нікчемність спірного правочину (вих. № 203 від 06.01.2016) було відповідачу направлено вже на стадії ліквідації, а не тимчасової адміністрації, тому посилання позивача на ч. 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» як на підставу для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги № 4-2013 від 17.01.2014 є безпідставними, оскільки заявляти про їх нікчемність Уповноважена особа Фонду мала протягом дії тимчасової адміністрації.

Крім того, суд зазначив про безпідставність посилань позивача на те, що вартість відступлення права вимоги по всім кредитним договорам за договором відступлення права вимоги від 24.10.2013 № 4-2013 загалом знижена, за розрахунками позивача, на 41 693 025,56 грн., оскільки з доказів, які містяться в матеріалах справи неможливо зробити висновок щодо звичайних ринкових цін, які існували на момент укладення спірного правочину, а тому позивачем не доведено належним чином, що вартість відступлення права вимоги не відповідає ринковим цінам і є пільговою.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Публічне акціонерне товариство «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі № 910/12342/16 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

При цьому, апелянт послався на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, зазначивши про таке:

- суд першої інстанції не взяв до уваги той факт, що при укладенні спірного договору відповідачу була надана пільга у вигляді заниження вартості відступлення права вимоги на суму 41 693 025,56 грн. (позивач розраховує вказану суму виходячи, в тому числі, із суми штрафних санкцій за спірними кредитними договорами і саме неврахування у вартість відступлених за спірним договором прав вимоги таких штрафних санкцій позивач і вважає пільгою - примітка суду), а також те, що в наданому позивачем Акті Державної фіскальної інспекції України від 16.10.2014 № 05-21/136 встановлено зменшення балансової вартості активів та настання негативних фінансових наслідків для позивача;

- суд першої інстанції невірно застосував до спірних правовідносин положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» оскільки Уповноважена особа Фонду протягом дії тимчасової адміністрації має лише виявити нікчемні договори, а повідомити про їх нікчемність - протягом ліквідації банку, що і було зроблено у спірних правовідносинах;

- Уповноважена особа Фонду лише виявляє договори, які є недійсними в силу положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте право визнавати такі правочини нікчемними їй не надано, оскільки вони (правочини) є нікчемними в силу закону, а процедура перевірки та факт направлення відповідного повідомлення жодним чином не впливає та не спростовує факт нікчемності таких правочинів.

В наданих під час апеляційного перегляду додаткових поясненнях до апеляційної скарги № 8869 від 12.12.2016 апелянт зазначив про те, що ним було здійснено розрахунок заборгованості за спірними кредитними договорами станом на дати їх закінчення із використанням доходного підходу визначення ринкової вартості, згідно з яким ринкова вартість вказаних прав становить 532 536 606,15 грн., що на 198 911,685,50 грн. менше за суму, за якою вказані права були передані.

Ухвалою від 21.10.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Агрикова О.В., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Ухвалою від 14.12.2016, з огляду на необхідність витребування додаткових доказів по суті спору, продовжено строк розгляду спору на п'ятнадцять днів, розгляд справи відкладено до 12.01.2017.

Розпорядженням № 09-53/75/17 від 11.01.2017 у зв`язку з перебуванням судді Агрикової О.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), на лікарняному, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/12342/16.

Згідно з протоколом автоматичної зміни складу колегії суддів від 11.01.2017 апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича у справі № 910/12342/16 передана на розгляд колегії суддів у складі: Калатай Н.Ф. (головуючий), судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г.

Ухвалою від 11.01.2017 колегією суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя - Калатай Н.Ф., судді Жук Г.А., Чорногуз М.Г. апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі № 910/12342/16 прийнято до свого провадження

Відповідач та треті особи 2, 3 представників в жодне судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, а також те, що явка представників учасників в судове засідання не визнана обов'язковою, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги у відсутність представників відповідача та третіх осіб 2, 3 за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Щодо поданих сторонами під час апеляційного перегляду додаткових доказів колегія суддів, враховуючи складність та довготривалість спірних правовідносин, вважає за доцільне, для об'єктивного і правильного вирішення спору сторін, розглядати справу по суті з врахуванням всіх наявних в матеріалах справи доказів, в тому числі і наданих сторонами під час апеляційного перегляду справи.

Під час розгляду справи представники позивача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача апеляційну скаргу підтримали у повному обсязі, представник третьої особи 1 проти задоволення апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а оспорюване рішення суду першої інстанції - без змін.

Дослідивши матеріали апеляційної скарги, матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача та третьої особи 1, з урахуванням правил ст. ст. 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила таке.

22.08.2008 позивач як банк та ОСОБА_11 як позичальник уклали кредитний договір № 07Ф-154 (а.с. 21-223 т. 1), за яким остання отримала від позивача кредитні кошти у розмірі 19 500 000 грн. на строк з 22.08.2008 до 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

Відповідно до договору про переведення боргу № 07Ф-154-8 від 22.12.2008 (а.с. 23 т. 1) новим боржником за кредитним договором № 07Ф-154 є ОСОБА_8.

22.08.2008 позивач як банк та ОСОБА_12 як позичальник уклали кредитний договір № 07Ф-142 (а.с.24-25 т. 1), за яким останній отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 19 800 000 грн. на строк з 22.08.2008 до 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

Відповідно до договору про переведення боргу № 07Ф-142-8 від 22.12.2008 (а.с. 26 т. 1) новим боржником за кредитним договором № 07Ф-142 є ОСОБА_8.

22.08.2008 позивач як банк та ОСОБА_13 як позичальник уклали кредитний договір № 07Ф-153 (а.с. 27-28 т. 1), за яким останній отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 34 000 000 грн. на строк з 22.08.2008 до 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

Відповідно до Договору про переведення боргу № 07Ф-153-8 від 22.12.2008 (а.с. 29 т. 1) новим боржником за кредитним договором № 07Ф-153 є ОСОБА_8.

22.08.2008 позивач як банк та ОСОБА_14 як позичальник уклали кредитний договір № 07Ф-159 (а.с. 30-31 т. 1), за яким останній отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 21 500 000 грн. на строк з 22.08.2008 до 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

Відповідно до договору про переведення боргу № 07Ф-159-8 від 22.12.2008 (а.с. 32 т. 1) новим боржником за кредитним договором № 07Ф-159 є ОСОБА_8 (ідентифікаційний код НОМЕР_1).

06.10.2008 позивач як банк та ОСОБА_6 як позичальник уклали кредитний договір № 08Ф-186 (а.с. 17-18 т. 1), за яким остання отримала від позивача кредитні кошти у розмірі 70 800 000 грн. на строк з 06.10.2008 до 07.10.2019 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних для споживчих цілей.

06.10.2008 позивач як банк та ОСОБА_7 як позичальник уклали кредитний договір № 08Ф-187 (а.с. 19-20 т. 1), за яким останній отримав від позивача кредитні кошти у розмірі 51 414 402,98 грн. на строк з 06.10.2008 до 07.10.2019 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних для споживчих цілей.

24.10.2013 позивач як цедент та відповідач як цесіонарій уклали договір відступлення права вимоги № 4-2013 (далі Договір про відступлення права вимоги) (а.с. 14-15 т.1), за яким позивач у випадку настання відкладальної обставини, визначеної у п. 1.3 Договору про відступлення права вимоги, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, передає, а відповідач приймає всі права вимоги за кредитними договорами № 08Ф-186 від 06.10.2008, № 08Ф-187 від 06.10.2008, № 07Ф-154 від 22.08.2008, № 07Ф-142 від 22.08.2008, № 07Ф-153 від 22.08.2018, № 07Ф-159 від 22.08.2008.

Відповідно до пункту 1.3 Договору про відступлення права вимоги, відкладальною обставиною є несплата позичальником заборгованості за кредитом та або нарахованими процентами за кредитним договором, визначеним у пункті 1.1 Договору про відступлення права вимоги, до 16.01.2014 (включно).

Пунктом 2.1 Договору про відступлення права вимоги передбачено, що право вимоги за кредитним договором вважається переданим в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, визначеної в пункті 1.3 цього Договору.

Згідно з п. 2.2 Договору про відступлення права вимоги загальна вартість права вимоги за кредитним договором на момент відступлення кредитної заборгованості буде дорівнювати сумі заборгованості за кредитним договором, а саме заборгованості позичальника по поверненню основного боргу (Кредиту) та нарахованих і не сплачених процентів за кредитом станом на 17.01.2014 року. У випадку, якщо позичальником з моменту укладання цього договору не буде проведене часткове погашення кредиту у будь-якій сумі або не будуть сплачені проценти у будь-якій сумі, загальна вартість права вимоги за кредитним договором станом на 17.01.2014 становитиме 333 624 919,65 грн. з них:

- загальна заборгованість за кредитним договором № 08Ф-186 від 06.10.2008 складає 111 236 371,30 грн., з них заборгованість за кредитом складає 70 800 000 грн., за нарахованими процентами - 40 436 371,30 грн.;

- загальна заборгованість за кредитним договором № 08Ф-187 від 06.10.2008 складає 80 778 977,87 грн., з них заборгованість за кредитом складає 51 414 402,98 грн., за нарахованими процентами - 29 364 574,89 грн.;

- загальна заборгованість за кредитним договором № 07Ф-154 від 22.08.2008 складає 29 128 551,02 грн. з них заборгованість за кредитом складає 19 500 500 грн., за нарахованими процентами - 9 628 551,02 грн.;

- загальна заборгованість за кредитним договором № 07Ф-142 від 22.08.2008 складає 29 576 672,36 грн., з них заборгованість за кредитом складає 19 800 000 грн., за нарахованими процентами - 9 776 682,36 грн.;

- загальна заборгованість за кредитним договором № 07Ф-153 від 22.08.2008 складає 50 788 242,60 грн., з них заборгованість за кредитом складає 34 000 000 грн., за нарахованими процентами - 16 788 242,60 грн.;

- загальна заборгованість за кредитним договором № 07Ф-159 від 22.08.2008 складає 32 116 094,51 грн., з них заборгованість за кредитом складає 21 500 000 грн., за нарахованими процентами - 10 616 094,51 грн.

Відповідно до пункту 3.1 Договору, за відступлення права вимоги, за кредитним договором відповідач сплачує позивачу грошову суму:

3.1.1. У випадку оплати вартості відступлення права вимоги за кредитним договором в день переходу права вимоги до відповідача до 16:00 год. - у розмірі 333 457 919,65 грн.;

3.1.2. У випадку оплати вартості відступлення права вимоги за кредитним договором після терміну, зазначеного в п. 3.1.1, - у розмірі 333 624 919,65 грн.

3.2. Відповідач зобов'язаний у строк до 17.01.2024 сплатити позивачу грошову суму, визначену у п. 3.1. цього договору, шляхом безготівкового перерахування на рахунок позивача № НОМЕР_2 (валюта - 980), відкритий в АТ «Брокбізнесбанк», МФО 300249.

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного його виконання сторонами (п. 5.1 Договору про відступлення права вимоги).

20.01.2014 позивач та відповідач підписали Акт приймання-передачі оригіналів документів згідно Договору відступлення права вимоги № 4-2013 від 24.10.2013 (МПП «Айра» - АТ «Брокбізнесбанк») (а.с. 16 т. 1), в якому зафіксували передачу оригіналів документів по вищевказаних кредитних договорах позивачем відповідачу.

На підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 №107 «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 28.02.2014 прийнято рішення № 9, яким запроваджено тимчасову адміністрацію з 03.03.2014 по 02.06.2014 та призначено уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в ПАТ «Брокбізнесбанк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 42 від 03.06.2014 продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію ПАТ «Брокбізнесбанк» з 03.06.2014 до дня отримання Фондом рішення Національного банку про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк».

Відповідно до Постанови Правління Національного банку України від 10.06.2014 № 339 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 11.06.2014 № 45 про початок здійснення процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства ПАТ «Брокбізнесбанк» та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію ПАТ «Брокбізнесбанк» Куреного Олександра Вікторовича на період з 11.06.2014 до 10.06.2015 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.05.2015 № 103 строк здійснення процедури ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк» продовжено на 1 рік до 10.06.2016 включно, а рішенням від 02.06.2016 № 896 - на два роки до 10.06.2018 включно.

Вказані відомості є загальнодоступними та містяться на офіційному веб-сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (http://www.fg.gov.ua/not-paying/liquidation/54-brokbiznesbank)

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що у ході здійснення перевірки Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на балансі позивача було виявлено нікчемний Договір про відступлення права вимоги, який не відповідає критеріям, визначеним ч. 2 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», а саме: Договором відступлення права вимоги надано пільгу у вигляді відкладальної умови, здійснено продовження терміну кредитування, а загальна вартість права вимоги, яка передається за спірним договором, розрахована без врахування штрафних санкцій, а відтак, фактично, спірний договір передбачає надання клієнту пільг, який банк не уклав би за звичайних ринкових умов.

З огляду на вказані обставини, позивач звернувся до суду з цим позовом, в якому просить визнати недійсним Договір відступлення права вимоги та застосувати наслідки недійсності правочину шляхом визнання за позивачем права вимоги за кредитними договорами № 08Ф-186 від 06.10.2008, № 08Ф-187 від 06.10.2008, №07Ф-154 від 22.08.2008, № 07Ф-142 від 22.08.2008, № 07Ф-153 від 22.08.2008, № 07Ф-159 від 22.08.2008, яке було відступлене за спірним Договором відступлення права вимоги.

Суд першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовив повністю, що колегія суддів вважає вірним з огляду на таке.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Частина 1 п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначає, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

Водночас частини 2 та 3 п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» встановлюють, що:

- за змістом частини другої статті 215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним;

- отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.

Частинами 1, 2, 3 статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» у редакції від 16.05.2013 (вказана редакція діяла на момент введення тимчасової адміністрації, тобто станом на 03.03.2014) встановлено, що:

- Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити збереження активів та документації банку;

- протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

- договори, зазначені в частині другій цієї статті, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням. У разі звернення до суду уповноваженої особи Фонду державне мито не сплачується.

Надалі, в редакції від 10.04.2014, зазначені положення статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» змін не зазнали.

Відповідно до пункту 2 розділу І Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 (тут і далі в редакції чинній на момент введення у позивача тимчасової адміністрації):

- уповноважена особа Фонду на ліквідацію банку - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення ліквідації банку;

- уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку.

Згідно з пунктом 1.18 розділу III Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію зобов'язана: забезпечити збереження активів та документації банку; протягом 30 календарних днів з дня початку здійснення тимчасової адміністрації забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану неплатоспроможного банку та які відповідають одному з таких критеріїв:

договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій;

договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов;

договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів;

договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку;

договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку;

господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком;

протягом 30 календарних днів з дня початку тимчасової адміністрації провести інвентаризацію банківських активів і зобов'язань.

Згідно з пунктом 1.19 розділу III Положення про виведення неплатоспроможного банку з ринку:

- договори (правочини), зазначені в пункті 1.18 цієї глави, є нікчемними. Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням;

- нікчемним є договір (правочин), недійсність якого встановлена законом. Уповноважена особа Фонду на тимчасову адміністрацію направляє письмове повідомлення про нікчемність договору (правочину) контрагенту за таким договором (правочином) із посиланням на відповідну норму закону, у якій зазначені підстави нікчемності.

Отже, як Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», так і Положенням про виведення неплатоспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 05.07.2012 (в редакціях, які були чинними в період введення та дії тимчасової адміністрації в АТ «Брокбізнесбанк») передбачено як те, що Уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (правочинів) на нікчемність протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації (тобто протягом 30 днів з 03.03.2014 а саме до 02.04.2014), так і те, що про нікчемність таких договорів вказана особа має заявити саме протягом дії тимчасової адміністрації (тобто до 11.06.2014) і саме протягом дії тимчасової адміністрації така особа зобов'язана вжити заходів для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами, а також має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У матеріалах справи відсутні докази проведення перевірки на нікчемність Договору про відступлення права вимоги в період дії тимчасової адміністрації в «АТ «Брокбізнесбанк», в той час як відповідне повідомлення про нікчемність спірного договору (вих. № 203 від 06.01.2016) (а.с. 33 т. 1) відповідачу було направлено лише 13.01.2016, тобто під час ліквідації ПАТ «Брокбізнесбанк», про що свідчить копія рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0305707266827 (а.с. 34 т. 1).

При цьому слід врахувати, що нова редакція ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», згідно з якою Уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб надано право повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів і після закінчення Тимчасової адміністрації, набрала чинності з 11.07.2014 (у зв'язку з набранням чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання негативного впливу на стабільність банківської системи» від 04.07.2014 №15-86-VII), тобто вже після того, як розпочалась процедура ліквідації позивача (з 11.06.2014), а відтак, положення вказаного закону в такій редакції не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки станом на дату прийняття цієї редакції, згідно з положеннями чинного законодавства, Уповноважена особа Фонду гарантування на тимчасову адміністрацію вже втратила право заявити про нікчемність правочинів та вчинити відповідні дії для витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами.

Також колегія зауважує на тому, що навіть у випадку проведення відповідної перевірки на нікчемність Договору про відступлення права вимоги саме в період дії тимчасової адміністрації в «АТ «Брокбізнесбанк», із відповідними повідомленнями про нікчемність правочину Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб також мала звернутися в період дії тимчасової адміністрації в «АТ «Брокбізнесбанк» (до 11.07.2014), в той час як звернення як з повідомленням про нікчемність спірного договору, так і з цим позовом до суду відбулось лише у 2016 році тобто майже на 1,5 роки пізніше, ніж мало бути.

Щодо посилань позивача на те, що Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб лише виявляє договори, які є недійсними в силу положень статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», проте право визнавати такі правочини нікчемними їй не надано, оскільки вони (правочини) є нікчемними в силу закону, а процедура перевірки та факт направлення відповідного повідомлення жодним чином не впливає та не спростовує факт нікчемності таких правочинів, колегія суддів зазначає таке.

Виходячи з приписів чинного законодавства, а саме з положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», можна зробити висновок, що для віднесення правочинів до нікчемних з підстав, визначених ст. 38 вказаного закону, є необхідним як віднесення банку до категорії неплатоспроможних, так і виявлення таких правочинів Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і направлення цією особою відповідного повідомлення сторонам такого правочину, тобто без вчинення таких дій у встановлені цим законом строки неможливо віднесення відповідного правочину до нікчемних (тобто такі правочини не є нікчемними автоматично з дати їх укладення, оскільки нікчемними вони стають при наявності певних умов (укладення протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, віднесення банку до категорії неплатоспроможних, виявлення таких правочинів, направлення відповідного повідомлення тощо), а у випадку відсутності таких подій, нікчемними такі правочини не є - примітка суду), в той час як суд, при вирішенні спорів з таких правовідносин, перевіряє, чи правомірно Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб віднесла відповідний правочини до нікчемних.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи, що Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб не були дотримані строки віднесення спірного Договору про відступлення права вимоги до нікчемних та строки звернення до суду з відповідним позовом, посилання на нікчемність такого правочину з підстав, встановлених ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», є безпідставними.

Водночас колегія суддів зазначає про таке.

У повідомленні про нікчемність Договору про відступлення права вимоги (№ 203 від 06.01.2016) Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб зазначено лише про віднесення такого правочину до нікчемних без посилань на конкретні ознаки нікчемності.

При зверненні до суду з цим позовом позивач фактично посилається на те, що Договором відступлення права вимоги надано пільгу у вигляді відкладальної умови, що здійснено продовження терміну кредитування, а загальна вартість прав вимоги, які передаються за спірним договором, загалом знижена, за розрахунками позивача, на 41 693 025,56 грн. (під час апеляційного перегляду позивачем вказано іншу суму заниження - 198 911,685,50 грн.), тобто фактично відповідачу надана пільга у вигляді заниження вартості відступлення права вимоги.

Статтею 632 ЦК України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Якщо ціна у договорі не встановлена і не може бути визначена виходячи з його умов, вона визначається виходячи із звичайних цін, що склалися на аналогічні товари, роботи або послуги на момент укладення договору.

У п. 2.14 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» зазначено, що звичайними є ціни, які за подібних обставин зазвичай сплачувалися за аналогічне майно у відповідний момент часу у відповідному регіоні.

Згідно з п.п. 14.1.71. Податкового кодексу України, звичайна ціна - ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п. 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», затвердженого Постановою КМУ від 10.09.2003 № 1440, ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», редакції, що діяла на момент укладення Договору відступлення права вимоги, звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється печаткою та підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.

Об'єктом відчуження за договором відступлення права вимоги є безпосередньо право вимоги.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів, з яких можливо було б зробити висновок саме щодо рівня звичайних цін, або ринкової вартості подібного права вимоги, що діяли станом на момент укладання Договору відступлення права вимоги (протягом жовтня 2013 року), а відтак, встановити факт відповідності чи невідповідності звичайним цінам вартості права вимоги, визначеної позивачем та відповідачем у Договорі відступлення права вимоги, не є можливим.

Враховуючи, те, що позивачем не доведено того, що право вимоги до боржника було відчужене відповідачу за ціною, яка є нижчою від звичайних цін на аналогічне право вимоги, посилання позивача на вказані обставини є безпідставними.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач не надав доказів, які б свідчили про те, що в даному випадку право вимоги до боржника було відчужене відповідачу за ціною, яка є нижчою від звичайних цін на аналогічне майно та здійснення операцій, які передбачають надання клієнту пільг.

Позивачем також не доведено, що внаслідок укладання спірного Договору відступлення права вимоги відповідачу надано переваги, які прямо не встановлені законодавством чи внутрішніми документами банку.

Також слід зазначити про таке.

В обґрунтування того, що при укладенні оспорюваного Договору відступлення права вимоги відповідачу була надана пільга у вигляді заниження вартості відступлення права вимоги, позивачем надано розрахунки сум заборгованості (кредит та проценти) за спірними кредитними договорами станом на дату повернення кредиту (08.10.2019 та 23.08.2018) (а.с. 137-166 т. 1), розрахованих виходячи з різниці заборгованості за процентами, донарахованими за період з дати укладення таких договорів до 16.01.2014 за ставкою, встановленою кредитними договорами, до ставки, зазначеної у Договорі про відступлення права вимоги, та заборгованості за процентами, донарахованими за період з 17.01.2014 по дату повернення кредиту за ставкою, встановленою кредитними договорам, тобто вказані Довідки містять очікуваний дохід позивача станом на дату повернення кредиту за цими договорами, а не вартість на момент укладення договору.

Крім того, частиною 1 ст. 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у редакції, яка діяла на момент укладення Договору відступлення права вимоги, визначено, що оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону (далі - нормативно-правові акти з оцінки майна), і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності.

Відповідно до пояснень позивача, вищезазначені розрахунки були зроблені ним із використанням доходного підходу визначення ринкової вартості, проте оскільки оцінка майна є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності, яким позивач не є, вказані розрахунки не можуть бути належними доказами надання відповідачу пільг у вигляді знижки.

До того ж, статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

А отже, сторони були вільні в укладенні вказаного договору та визначенні його умов станом на момент укладення вказаного договору, тобто на 24.10.2013 р., а не на 08.10.2019 та 23.08.2018, зокрема в частині зменшення процентної ставки та неврахуванні штрафних санкцій.

Слід зазначити і про те, що, нарахування штрафних санкцій, відповідно до умов вказаних договорів, є саме правом сторони, а не обов'язком, який ставиться в залежність від належного чи неналежного виконання умов договору, вказані доводи позивача є безпідставними.

Посилання апелянта на Акт Державної фінансової інспекції від 16.10.2014 № 05-2/136, колегією суддів визнаються безпідставними, оскільки висновків щодо того, що в ході вказаної перевірки виявлено фінансові порушення та встановлено факт завдання позивачу матеріальної шкоди (збитків) внаслідок укладання спірного Договору відступлення права вимоги зазначений Акт не містить.

Відсутність фінансових порушень при укладення спірного договору встановлено також і в наданій під час апеляційного перегляду копії Акту від 12.01.2016 № 09-30/14 Державної фінансової інспекції у міста Києві позапланової ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності ПАТ «Брокбізнесбанк» за період з 01.01.2007 по 01.12.2015.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним нікчемного договору відступлення права вимоги № 4-2013 від 24.10.2013. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

З огляду на відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору відступлення права вимоги № 4-2013 від 24.10.2013, задоволенню не підлягають й позовні вимоги про визнання за позивачем права вимоги за кредитними договорами № 08Ф-186 від 06.10.2008, № 08Ф-187 від 06.10.2008, №07Ф-154 від 22.08.2008, № 07Ф-142 від 22.08.2008, № 07Ф-153 від 22.08.2008, № 07Ф-159 від 22.08.2008, яке було відступлене за спірним договором відступлення права вимоги №4-2013 від 24.10.2013, оскільки вказані позовні вимоги є наслідком задоволення позовних вимог про визнання недійсним спірного договору, а відтак, за відсутності підстав для такого, також не можуть бути задоволенні, з огляду на що суд першої інстанції правомірно відмовив і у задоволенні позовних вимог про визнання за позивачем права вимоги за кредитними договорами № 08Ф-186 від 06.10.2008, № 08Ф-187 від 06.10.2008, №07Ф-154 від 22.08.2008, № 07Ф-142 від 22.08.2008, № 07Ф-153 від 22.08.2008, № 07Ф-159 від 22.08.2008, яке було відступлене за спірним договором відступлення права вимоги №4-2013 від 24.10.2013. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Щодо поданого позивачем під час апеляційного розгляду додаткового обґрунтування підстав недійсності Договору про відступлення права вимоги (додаткові пояснення № 1048 від 15.02.2017), де він вказує не недійсність спірного договору як такого, на укладення якого відповідач не мав достатнього обсягу дієздатності через те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу в той час як відповідач не мав права здійснювати факторингові операції, слід зазначити таке.

Стаття 215 ЦК України встановлює, що:

- підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ч. 1);

- недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним (ч. 2);

- якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3).

Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, що судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Частина 1 п. 2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» визначає, що необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України).

Отже, фактично нікчемний правочин є недійсним в силу невідповідності його певним вимогам закону і визнання недійсним його в судовому порядку не є обов'язковим, в той час як оспорювані правочини, хоча і не відповідають вимогам законодавства, проте для визнання їх недійсними необхідна наявність відповідного судового рішення без існування якого такі договори не можуть вважатися недійсними.

При зверненні до суду з цим позовом позивач послався саме на те, що спірний Договір відступлення права вимоги є недійсним з підстав статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», тобто недійсним як нікчемного, і саме ці вимоги були предметом розгляду в суді першої інстанції. При цьому жодних посилань на недійсність спірного договору як такого, на укладення якого відповідач не мав достатнього обсягу дієздатності через те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, в той час як відповідач не мав права здійснювати факторингові операції, тобто недійсного як оспорюваного, позивач в суді першої інстанції не заявляв, а суд першої інстанції, відповідно, такі вимоги не розглядав.

Згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Під предметом позову розуміється певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Як слідує зі змісту позовної заяви, предметом позову є визнання недійсним спірного договору та застосування наслідків його недійсності, а підставами - невідповідність вказаного договору приписам чинного законодавства, на які посилається позивач при звернення до суду, тобто нікчемність спірного договору через невідповідність його статті 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача.

Виходячи з вищезазначеного, заявлення вимог про визнання спірного договору недійсним як такого, на укладення якого відповідач не мав достатнього обсягу дієздатності через те, що спірний договір за своєю правовою природою є договором факторингу, в той час як відповідач не мав права здійснювати факторингові операції, тобто недійсного як оспорюваного, в будь-якому випадку мале бути здійснене позивачем в суді першої інстанції до початку розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 3 ст. 101 ГПК України в апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що позовні вимоги про визнання Договору про відступлення права вимоги недійсним як такого, на укладення якого відповідач не мав достатнього обсягу дієздатності через те, що цей договір за своєю правовою природою є договором факторингу, в той час як відповідач не мав права здійснювати факторингові операції, тобто недійсного як оспорюваного, позивач в суді першої інстанції не заявляв, колегія суддів не має правових підстав для розгляду вказаних позовних вимог.

Щодо поданого позивачем при розгляді справи в суді першої інстанції було подано клопотання про вихід за межі позовних вимог (а.с. 175 т. 1) слід зазначити таке.

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони.

Подане позивачем клопотання про вихід за межі позовних вимог не містить обґрунтування відносно того, які саме порушені права та/або інтереси позивача підлягають судовому захисту за ініціативи суду, позивач лише обмежився тим, що просив суд вийти за межі позовних вимог, не зазначивши при цьому, в якій саме частині позовних вимог відповідне право підлягало захисту судом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича задоволенню не підлягає, рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі № 910/12342/16 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи, підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до приписів ст. 49 ГПК України судові витрати по справі за звернення з апеляційною скаргою покладаються на позивача.

Керуючись ст. 99, ст.ст. 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Куреного Олександра Вікторовича на рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі № 910/12342/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.09.2016 у справі № 910/12342/16 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/12342/15.

Головуючий суддя Н.Ф. Калатай

Судді М.Г. Чорногуз

Г.А. Жук