Постанова № 64830687, 13.02.2017, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" лютого 2017 р. Справа № 914/2032/16

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Россолов В.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Тихий П.В.

при секретарі Євтушенко Є.В.

за участю представників:

позивача - Соломійчук А.В. (дов. №01/15 від 10.02.2017 р.)

відповідача - Дробот І.А. (дов. №13-482/16д від 02.08.2016 р.)

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Іскра" (вх.№126 Х/1-42) на рішення господарського суду Харківської області від 13 грудня 2016 року у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Іскра", м. Львів

до Публічного акціонерного товариства "Мегабанк" в особі Львівського центрального регіонального відділення Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", м. Львів

про визнання недійсним договору

та за зустрічним позовом Публічного акціонерного товариства "Мегабанк", м. Харків

до Публічного акціонерного товариства "Іскра", м. Львів

про стягнення коштів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ПАТ "Іскра", звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до ПАТ "Мегабанк" в особі Львівського ЦРВ ПАТ "Мегабанк", в якому після уточнень просив визнати недійсним кредитний договір №01/2011 від 01.02.2011 р. та додаткові угоди до нього, а саме: № 3 від 29.12.2011 р., №4 від 30.03.2012 р., №5 від 17.08.2012 р., №7 від 01.04.2013 р., №9 від 01.07.2013 р., №10 від 01.10.2013 р., №11 від 29.11.2013 р., №12 від 31.01.2014 р., №13 від 30.05.2014 р., №14 від 02.06.2014 р., №15 від 30.12.2014 р., №16 від 30.12.2014 р., №17 від 30.04.2014 р., №18 від 31.12.2015 р., від 31.03.2016 р., №22 від 29.07.2016 р., №23 від 09.08.2016 р., №25 від 31.10.2016 р.

ПАТ "Мегабанк" звернулось із зустрічним позовом, в якому після остаточних уточнень просило стягнути з ПАТ "Іскра" простроченої заборгованості за кредитним договором №01/2011 від 01.02.2011 р., яка станом на 21.11.2016 р. становить 1 591 793,91 дол. США та 517 891,36 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 13.12.2016 р. у справі № 914/2032/16 (головуючий суддя Светлічний Ю.В., суддя Доленчук Д.О., суддя кухар Н.М.) у задоволенні первісного позову відмовлено повністю. Зустрічний позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Іскра" на користь ПАТ "Мегабанк" прострочену заборгованість за кредитним договором №01/2011 від 01.02.2011 р., яка станом на 21.11.2016 р. становить 1 591 793,91 дол. США та 517 891,36 грн., а саме: залишок кредиту - 1 591 793,91 дол. США та загальна сума штрафів, передбачених розділом 7 договору - 517 891,36 грн.

ПАТ "Іскра" з рішенням господарського суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, вважаючи, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що про відсутність у товариства заборгованості перед банком за основним зобов'язанням (тілом кредиту) та відсутність у Львівського ЦРВ ПАТ "Мегабанк" повноважень на підписання договору та видачу кредиту в іноземній валюті. Просить рішення господарського суду скасувати та прийняти нове, яким первісний позов задовольнити, а в задоволенні зустрічного позову відмовити.

ПАТ "Мегабанк" проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим. У відзиві на апеляційну скаргу, зокрема, вказує, що матеріали справи містять належні докази на підтвердження факту невиконання ПАТ "Іскра" графіку повернення кредитних коштів. Просить рішення господарського суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

ПАТ "Іскра" 13.02.2017 р. звернулось до суду з клопотанням (вх. №1520) про відкладення розгляду справи на іншу дату. Клопотання вмотивовано тим, що довіреність на нового представника для представництва інтересів товариства видана 10.02.2017 р., у зв'язку з чим була відсутня можливість ознайомитись з матеріалами справи та підготуватись до судового розгляду.

Колегія суддів залишає вказане клопотання без задоволення, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, позицію апелянта достатньо повно викладено в апеляційній скарзі, додаткових доказів з боку ПАТ "Мегабанк" до матеріалів справи під час апеляційного провадження не надавалось.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.02.2011 р. між ПАТ "Мегабанк" (кредитодавець) та ПАТ "Іскра" (позичальник) був укладений кредитний договір №01/2011 (т. 1 а.с. 15-22).

Згідно п. 1.1. договору (в первісній редакції) кредитодавець надає грошові кошти (відкриває відновлювальну лінію) позичальнику в розмірі 1 500 000,00 доларів США в строк з 01.02.2011 р. до 31.01.2012 р., на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити 9% річних, на умовах передбачених договором.

Протягом дії договору між сторонами були укладені додаткові угоди до нього, якими вносились зміни до деяких пунктів, зокрема, до п. 1.1.: №3 від 29.12.2011 р.; №4 від 30.03.2012 р.; №5 від 17.08.2012 р.; №7 від 01.04.2013 р.; №9 від 01.07.2013 р.; №10 від 01.10.2013 р.; №11 від 29.11.2013 р.; №12 від 31.01.2014 р.; №13 від 30.05.2014 р.; №14 від 02.06.2014 р.; №15 від 30.12.2014 р., №16 від 30.12.2014 р., №17 від 30.04.2014 р., №18 від 31.12.2015 р., від 31.03.2016 р., №22 від 29.07.2016 р., №23 від 09.08.2016 р., №25 від 31.10.2016 р., а саме щодо зміни процентної ставки за користування кредитом, суми кредиту, та строку повернення кредиту (т. 1 а.с. 23-41).

Так, відповідно до п. 1.1 договору (в редакції додаткової угоди від 31.03.2016 р.) кредитодавець надає грошові кошти (відкриває відновлювальну лінію) позичальнику в розмірі 1 520 638,22 доларів США в строк з 01.02.2011 р. до 31.12.2016 р., на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити 14% річних, на умовах передбачених договором.

Банк свої зобов'язання щодо надання кредиту виконав в повному обсязі, надавши позичальнику грошові кошти у визначеному кредитним договорі розмірі.

Позичальник, вважаючи, що умови кредитного договору (зі змінами в редакції додаткових угод) щодо погашення зобов'язань підприємством в іноземній валюті не відповідають вимогам чинного законодавства, а також те, що кредитний договір та додаткові угоди до нього з боку банку були підписані особою, яка не мала повного обсягу повноважень для вчинення відповідних правочинів, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про визнання недійсним кредитного договору №01/2011 від 01.02.2011 р. та додаткових угод до нього, а саме: № 3 від 29.12.2011 р., №4 від 30.03.2012 р., №5 від 17.08.2012 р., №7 від 01.04.2013 р., №9 від 01.07.2013 р., №10 від 01.10.2013 р., №11 від 29.11.2013 р., №12 від 31.01.2014 р., №13 від 30.05.2014 р., №14 від 02.06.2014 р., №15 від 30.12.2014 р., №16 від 30.12.2014 р., №17 від 30.04.2014 р., №18 від 31.12.2015 р., від 31.03.2016 р., №22 від 29.07.2016 р., №23 від 09.08.2016 р., №25 від 31.10.2016 р.

В обґрунтування позову ПАТ "Іскра", зокрема, посилається на порушення вимог чинного законодавства про систему валютного регулювання і контролю, ст. 524 Цивільного кодексу України, ст. 35 Закону України "Про Національний банк України" та ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

ПАТ "Мегабанк", звертаючись до суду із зустрічним позовом про стягнення з ПАТ "Іскра" простроченої заборгованості за кредитним договором №01/2011 від 01.02.2011 р., яка станом на 21.11.2016 р. становила 1 591 793,91 дол. США та 517 891,36 грн. штрафу, стверджує про неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань щодо повернення отриманого кредиту у встановлені графіком зменшення кредитної лінії строки (порушення пунктів 1.1, 2.4, 4.2.1 договору).

Обґрунтовуючи позовні вимоги в частині стягнення штрафу банк посилається на умови кредитного договору, зокрема, п.п. 4.2.1, 4.2.8, 7.1.1, 7.1.2.

Місцевий господарський суд, відмовивши в задоволенні первісного позову виходив з того, що на момент укладення спірного кредитного договору у відповідача (за первісним позовом) були повноваження на укладання кредитного договору в іноземній валюті, у директора Львівської філії ПАТ "Мегабанк" були повноваження на підписання кредитного договору, позивач (за первісним позовом) був обізнаний про валюту кредитування та отримав кредит у встановленому договором розмірі.

Задовольняючи зустрічні позовні вимоги, господарський суд визнав їх обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи.

Колегія суддів погоджується з висновками господарського суду з огляду на таке.

Як вже зазначалось вище, між сторонами було укладено кредитний договір №01/2011 від 01.02.2011 р., згідно умов якого позивачу (за первісним позовом) було надано кредит в розмірі 1 500 000,00 доларів США.

Згідно змін, внесених до п. 1.1 договору додатковою угодою від 31.03.2016 р. кредитодавець надав грошові кошти (відкрив відновлювальну лінію) позичальнику в розмірі 1 520 638,22 доларів США в строк з 01.02.2011 р. до 31.12.2016 р., на поповнення обігових коштів, а позичальник зобов'язався повернути кредит та сплатити 14% річних, на умовах передбачених договором.

Матеріалами справи підтверджується та не заперечується позивачем (за первісним позовом), що кредит у встановленому договором розмірі ПАТ "Іскра" отриманий.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, а саме :

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Сторони досягли згоди з істотних умов щодо передачі, прийняття та оплати за товар.

Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 192 Цивільного кодексу України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до п. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства.

Частиною 3 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно зі ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю".

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 4 ст. 5 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 47 та ч. 1 ст. 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" розміщення залучених коштів від свого імені на власних умовах та на власний ризик, незалежно від виду валюти, є банківськими кредитними операціями, які здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Статтею 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено поняття "банківської ліцензії", а саме: це документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність.

Як вірно встановив суд першої інстанції, Національним банком України ПАТ "Мегабанк" був виданий дозвіл №163-5 від 29.09.2009 р. та банківська ліцензія за №163 від 02.09.2009 р., що діяли на момент укладання кредитного договору №01/2011 від 01.02.2011 р. (т. 1 а.с. 137-139).

Згідно із додатком до дозволу №163-5 від 29.09.2009 р. передбачено право банку на залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Отже, на момент укладання кредитного договору №01/2011 від 01.02.2011 р. ПАТ "Мегабанк" мав повноваження на укладання кредитного договору в іноземній валюті.

Враховуючи наведене, здійснивши ретельний аналіз змісту спірного договору, колегія суддів дійшла висновку про відповідність кредитного договору №01/2011 від 01.02.2011 р. вимогам чинного законодавства: умови, викладені в спірному договорі визначені та погоджені сторонами; сторонами досягнуто згоди щодо усіх суттєвих умов; умови договору не суперечать ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства; письмова форма договору, яка встановлена для договорів між юридичними особами, сторонами дотримана.

ТОВ "Іскра" в позовній заяві не наведено жодної обставини, з якою закон пов'язує недійсність спірного договору.

Позивач (за первісним позовом) наполягає на відсутності повноважень у представника ПАТ "Мегабанк" на укладення кредитного договору від імені ПАТ "Мегабанк".

Місцевий господарський суд обґрунтовано відхилив дані твердження, зазначивши про таке.

Згідно ст. 202, ч. 2 ст. 203, 205, 207, 237 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; правочин може вчинятися усно або в письмовій формі; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами); правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою; представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє; представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

В силу приписів статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Відповідно до п.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013р. №11, наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що у представників ПАТ "Мегабанк", які підписували оспорюваний договір та додаткові угоди до нього, були наявні повноваження підписання вказаних документів, що підтверджується наступним.

У відповідності до частини 1 ст. 23 Закону України від 7 грудня 2000 року N2121-1 "Про банки і банківську діяльність", банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України у разі його відповідності вимогам щодо відкриття відокремлених підрозділів, встановленим нормативно-правові актами Національного банку України.

Згідно абз.1 п.10.7. Положення про порядок створення і державної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, відділень, затвердженого постановою Правління Національного Банку України №375 від 31.08.2001р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24.10.2001р. за №906/6097 (чинного на момент укладення оспорюваного кредитного договору), відділення банків виконують функції та операції, передбачені положенням про відділення та на підставі дозволу, наданого компетентним органом банку на право проведення відділенням окремих операцій, у межах наданих банком банківської ліцензії та письмового дозволу (у тому числі в межах отриманого філією, якій підпорядковується відділення, дозволу банку, погодженого Національним банком), за винятком операцій, для проведення та обліку яких у відділення належних умов (у тому числі відповідного програмного забезпечення і приміщення, спеціального обладнання, комп'ютерної техніки, комунікаційних засобів, спеціалістів відповідної кваліфікації тощо) або відділення не мають права здійснювати їх згідно з вимогами законодавства України.

Частиною 2 пункту 1.1. Глави 1 Розділу 4 Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів, затвердженого Постановою Національного банку України від 08.09.2011р. №306 філії/відділення, представництва діють від імені банку на підставі затвердженого уповноваженим органом банку положення і мають керівника, який діє на підставі виданої банком довіреності.

Згідно п. 9.1. Положення про Львівську філію ПАТ "Мегабанк", затвердженого 02.11.2009 р. рішенням Спостережної ради ПАТ "Мегабанк", на дату укладення оспорюваного кредитного договору, поточне управління діяльністю філії здійснює її директор.

Згідно п. 9.3. вказаного Положення директор Філії в межах своєї компетенції діє за довіреністю від імені банку, представляючи його у відносинах з юридичними та фізичними особами, укладає договори, керує діяльністю філії та несе відповідальність за її економічну безпеку. Свою діяльність директор здійснює у відповідності з чинним законодавством України і рішеннями органів управління банку.

Згідно довіреності №13-308/10д від 17.05.2010 р. ПАТ "Мегабанк" уповноважило директора Львівської філії ПАТ "Мегабанк" Юрчика І.І., підписувати від імені ПАТ "Мегабанк" кредитні договори.

Після прийняття рішення про реорганізацію Львівської філії ПАТ "Мегабанк", представники ПАТ "Мегабанк", які підписували від імені ПАТ "Мегабанк" додаткові угоди до кредитного договору № 01/2011 від 01.02.2011 р. діяли на підставі Положення про Львівське центральне регіональне відділення ПАТ "Мегабанк", затвердженого рішенням Правління ПАТ "Мегабанк" №11 від 21.03.2011р., пунктом 5.1. якого передбачено, що поточне управління діяльністю відділення здійснює директор та п. 5.3. встановлено, що керівник відділення діє на підставі довіреності, виданої банком.

Матеріали справи свідчать, що в подальшому представники ПАТ "Мегабанк", які укладали із ПАТ " Іскра" додаткові угоди до кредитного договору № 01/2011 від 01.02.2011 р., діяли на підставі Положення про Львівське ЦРВ ПАТ "Мегабанк", затвердженого рішенням Спостережної Ради ПАТ "Мегабанк" від 27.02.2013 р., Положення про Львівське ЦРВ ПАТ "Мегабанк", затвердженого рішенням Спостережної Ради ПАТ "Мегабанк" від 09.12.2014 р. та в межах виданих їм довіреностей (т. 1 а.с. 249-256).

Таким чином, твердження позивача (за первісним позовом) щодо відсутності повноважень у осіб, які підписували спірний кредитний договір та додаткові угоди до нього, спростовуються матеріалами справи.

Договір - погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частини 1,2, 4 статті 202 Цивільного кодексу України). Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що на момент укладення між сторонами кредитного договору №01/2011 від 01.02.2011 р. відповідач (за первісним позовом) мав повноваження на укладення кредитного договору в іноземній валюті, у директора Львівської філії ПАТ "Мегабанк" були повноваження на підписання кредитного договору, позивач (за первісним позовом) був обізнаний про валюту кредитування та отримав кредит у встановленому договором розмірі, в зв'язку з чим первісні позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Стосовно вимог ПАТ "Мегабанк" щодо стягнення з ПАТ " Іскра" 1 591 793,91 дол. США та 517 891,36 грн. простроченої заборгованості за кредитним договором №01/2011 від 01.02.2011 р. та штрафу, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до пункту 1 статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно зі статтею 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлена обов'язковість договору для виконання сторонами.

Як вже зазначалось вище, при укладені кредитного договору сторони досягли згоди щодо істотних умов, договір підписаний представниками сторін та скріплений їх печатками, тобто між сторонами відбулось вчинення правочину - укладання кредитного договору.

Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 4.2.1. кредитного договору сторони встановили обов'язок позичальника повернути отриманий кредит в повному обсязі до 16 години 00 хвилин 31 грудня 2016 року, згідно графіку зменшення кредитної лінії.

У відповідності до п. 4.2.3. кредитного договору, позичальник зобов'язаний своєчасно здійснювати сплату нарахованих процентів за користування кредитом та комісійної винагороди в порядку та на умовах, передбачених договором.

Нарахування процентів за користування кредитом, згідно п. 5.1. кредитного договору, здійснюється з 1-го по останній календарний день звітного місяця, виходячи з фактичних залишків заборгованості за позичковим рахунком, фактичної кількості днів у місяці (у році умовно 360 днів) та процентної ставки, передбаченої п. 1.1 Договору. При цьому день видачі та день повернення кредиту вважаються одним днем, тобто враховується день надання кредиту і не враховується день його погашення (метод визначення днів для нарахування процентів "факт/360").

Сплата позичальником процентів за користування кредитом здійснюється щомісячно, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця, а також в день повернення кредиту, на рахунки банку №2068784013005 та №20688840130001. Сплата Позичальником процентів за користування кредитом за липень 2016 року здійснюється в строк до 12 серпня 2016 року (п. 5.2 договору зі змінами).

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, позичальник, в порушення умов договору, отриманий кредит у встановлені графіком зменшення кредитної лінії строки не повернув, у зв'язку з чим станом на 01.11.2016 р. утворилась заборгованість у розмірі 49 039,50 дол. США., яка складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 40 815,23 дол. США; заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом у розмірі 8 224,27 дол. США.

Відповідно до п. 4.3.1. кредитного договору № 01/2011 від 01 лютого 2011 року, кредитодавець має право у випадку порушення позичальником умов договору вимагати його дострокового розірвання, повернення отриманого кредиту та сплати нарахованих процентів і комісійної винагороди зі стягненням штрафу у розмірі, визначеному у розділі 7 договору.

Положеннями ст.ст. 627, 628, 629 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, у банка виникло право на дострокове вимагання повернення ПАТ "Іскра" кредиту, загальна сума залишку якого складає 1 591 793,91 дол. США.

З огляду на наведене, беручи до уваги факт прострочення відповідачем (за зустрічним позовом) виконання зобов'язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів, колегія суддів вважає правомірним висновок господарського суду Харківської області про законність та обґрунтованість позовних вимог банку в частині стягнення з ПАТ "Іскра" коштів в сумі 1 591 793,91 дол. США.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок господарського суду першої інстанції про наявність достатніх правових підстав для задоволення зустрічного позову про стягнення з ПАТ "Іскра" 517 891,36 грн. штрафу на підставі розділу 7 спірного кредитного договору, враховуючи наступне.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

За змістом ст. 217 Господарського кодексу України у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції та адміністративно-господарські санкції.

Відповідно до ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно пункту 7.1.1. кредитного договору, клієнт сплачує штраф за користування частиною кредиту понад строк, встановлений графіком повернення кредиту згідно з п. 4.2.1. договору у розмірі 10 % процентів від суми несвоєчасно сплаченої частини кредиту.

Клієнт сплачує штраф за порушення та/або невиконання прийнятих на себе обов'язків згідно з п. 4.2.8, у розмірі 1% від суми отриманого кредиту (п. 7.1.2 договору).

Перевіривши здійснений позивачем (за зустрічним позовом) розрахунок позовних вимог в частині стягнення 517 891,36 грн. штрафу, беручи до уваги погодження сторонами такого виду відповідальності при укладенні договору, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що він є правильним та про те, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Посилання ПАТ "Іскра" в апеляційній скарзі на протиправність вимог банку про стягнення суми штрафу, через те, що строк погашення кредиту не сплив, колегія суддів вважає безпідставними та необґрунтованими, оскільки умовами спірного кредитного договору не передбачено, що нарахування штрафів може здійснюватись тільки після закінчення терміну дії кредитного договору, тому доводи апелянта зводяться до довільного тлумачення умов договору, а його дії направлені на ухилення від виконання прийнятих на себе кредитних зобов'язань.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про відсутність заборгованості за тілом кредиту та неправомірне дострокове стягнення судом кредиту (кінцевий строк повернення - 31.12.2016 р.), враховуючи наступне.

Як вже зазначалось вище, протягом дії спірного кредитного договору між сторонами було укладено декілька додаткових угод до нього, умовами яких, зокрема, змінювався графік повернення кредитних коштів, та строки оплати відсотків.

Так, відповідно до додатку № 1 "Графік зменшення лімітів кредитної лінії" (в редакції додаткової угоди № 23 від 09.08.2016 р.) позичальник повинен:

- до 31.10.2016 р. сплатити 40 815,23 дол. США,

- до 30.11.2016 р. - 40 815,23 дол. США,

- до 31.12.2016 р. - 1 510 163,45 дол. США.

В матеріалах справи відсутні докази виконання позичальником умов зазначеної угоди. Факт невиконання графіку підтверджується наявною в матеріалах справи випискою з особового рахунку № 2062784013001 ЩБ, відповідно до якого вихідний залишок складає 1 591 793,91 дол. США, тобто не зменшується на суму 40 815,23 дол. США, яка підлягала сплаті до 31 жовтня 2016 року.

Відповідно до п. 4.3.6. договору кредитодавець має право достроково вимагати повернення отриманого кредиту, сплати нарахованих процентів та комісійної винагороди у випадку якщо сталися будь-які зміни в діяльності позичальника, які, на думку кредитодавця, можуть призвести до погіршення його фінансового стану та (або) невиконання ним зобов'язань за договором.

Частиною 2 статті 1050 Цивільного кодексу України унормовано, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Колегія суддів встановила, що аналізуючи фінансовий стан позичальника кредитодавець дійшов правильного висновку про його значне погіршення, про що свідчить наявне у відділі примусового виконання рішень Департаменті державної виконавчої служби Міністерства юстиції України виконавче провадження за заявою ПАТ "Укрсоцбанк" на загальну суму вимог 3 005 166,87 дол. США та 78 100,00 грн. Загальний обсяг зобов'язань ПАТ "Іскра" з моменту отримання кредиту збільшився у три рази, при цьому обсяг виручки від реалізації збільшено в 1,6 рази; підприємство не здатне розраховуватися з боргами за рахунок отриманого доходу, фінансовим результатом діяльності підприємства за 2015 рік є збиток в розмірі 150,2 млн. грн.; підприємство має високий ступінь залежності від позичкових джерел фінансування, про що свідчить коефіцієнт незалежності, який має від'ємне значення (-0,36).

При цьому, згідно з балансом (звітом про фінансовий стан) станом на 30.09.2016 р. відповідач (за зустрічним позовом) на початок звітного періоду виготовив продукцію на загальну суму понад 144 млн. грн., проте, отримані від його реалізації кошти на загальну суму понад 35 млн. грн. на погашення існуючої заборгованості не направив.

Крім того, право на дострокове стягнення у ПАТ "Мегабанк" заборгованості за кредитним договором також виникло на підставі ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України, тобто у зв'язку не поверненням частини отриманого кредиту у встановлені Графіком зменшення кредитної лінії строки.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність у ПАТ "Мегабанк" правових підстав для дострокового стягнення залишку кредиту та штрафів за кредитним договором № 01/2011 від 01.02.2011 р., а твердження апелянта про їх відсутність спростовується наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу приписів ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Апеляційні вимоги не підтверджені належними доказами, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому у суду апеляційної інстанції відсутні правові підстави для їх задоволення.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016 р. у справі № 914/2032/16 прийняте при належному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та у відповідності до норм матеріального і процесуального права і підстави для його скасування відсутні, в зв'язку з чим, апеляційна скарга ПАТ "Іскра" не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 22, 85, 91, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Іскра" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 13.12.2016 р. у справі № 914/2032/16 залишити без змін.

Повна постанова підписана 20.02.2017 р.

Головуючий суддя Россолов В.В.

Суддя Пелипенко Н.М.

Суддя Тихий П.В.