Постанова № 64830385, 16.02.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" лютого 2017 р. Справа№ 910/3095/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Чорної Л.В.

Отрюха Б.В.

секретар судового засідання - Пугачова А.С.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 16.02.2017 року по справі №910/3095/16 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС"

на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р.

по справі №910/3095/16 (суддя: Пригунова А.Б.)

за позовом Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до 1. Приватного підприємства "Єлизавета - ІІ", 2. Приватного підприємства "Ком. Підприємство - "ДВІР", 3. Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР", 4. Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Микитченко Олексій Васильович

про витребування нежитлових приміщень та визнання недійсним договору.

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2016 року Київська місцева прокуратура №2 звернулася в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі-позивач) до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного підприємства "Єлизавета - ІІ" (далі-відповідач 1), Приватного підприємства "Ком. Підприємство - "ДВІР" (далі-відповідач 2), Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" (далі-відповідач 3) та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" (далі-відповідач 4) про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 22.03.2013р., укладений між відповідачами 1 та 2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 326; витребування нерухомого майна - нежитлових приміщень з №1 по № 9 (групи приміщень №144) (літ А), вартістю 80 500,00 грн., загальною площею 193,70 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" (відповідач 3) на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради; витребування нерухомого майна - нежитлових приміщення з №1 по №28 (групи приміщень № 142) (літ. А), вартістю 269 500,00 грн., загальною площею 662,60 кв.м., які розташовані за адресою: м.Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" (відповідач 4) на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю у відповідача 1 права власності на спірне майно станом на момент укладення оспорюваного правочину, що, відповідно, унеможливлювало його відчуження на користь іншої особи.

Рішенням Господарського міста Києва від 08.06.2016р. у справі №910/3095/16 позов задоволено повністю.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 22.03.2013р., укладений між Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" та Приватним підприємством "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 326.

Витребувано нерухоме майно - нежитлові приміщення з №1 по № 9 (групи приміщень №144) (літ А), вартістю 80 500,00 грн., загальною площею 193,70 кв.м., що знаходяться за адресою: м.Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Витребувано нерухоме майно - нежитлові приміщення з №1 по №28 (групи приміщень № 142) (літ. А), вартістю 269 500,00 грн., загальною площею 662,60 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 08.06.2016р., Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для справи; на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Сторони не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, Київська міська рада, Приватне підприємство "Єлизавета - ІІ", Приватне підприємство "Ком. Підприємство - "ДВІР", Товариство з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Микитченко Олексій Васильович наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини не явки суд не повідомили.

Враховуючи те, що матеріали справи містять докази повідомлення учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання з розгляду апеляційної скарги та те, що неявка загачених вище представників не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх. Також, судовою колегією враховано, що відкладення розгляду справи призведе до виходу за межі строку, встановленого ч.1 ст.102 ГПК України.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне.

У відповідності до свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 12.09.2008р. серія САС №245699, зареєстрованого Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна 08.10.2008р., про що зроблено запис в реєстрову книгу №117 п-220 за реєстровим №7344-п, нежитлові приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142), загальною площею 856,30 кв.м., які розташовані за адресою: м.Київ, провулок Руднєва, 1 належало територіальній громаді Дарницького району міста Києва на праві комунальної власності.

28.10.2008р. між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва, як продавцем, та Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ", як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу №247/П нежилого приміщення (м.Київ, провулок Руднєва, 1), посвідчений державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Шапченко М.І., зареєстрований в державному реєстрі правочинів за №2-4217, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142) - магазин загальною площею - 856,30 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (далі - об'єкт приватизації), а покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації, сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі та пройти реєстрацію об'єкту приватизації у бюро технічної інвентаризації.

Пунктом 1.2 договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р. сторони погодили, що право власності на нерухоме майно переходить до Приватного підприємства "Єлизавета-ІІ" з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

Пунктом 1.5 договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008р. визначено, що вартість об'єкту приватизації складає 3 558 000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

Згідно із п.2.1 договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008р. покупець зобов'язаний внести 3 558 000,00 грн. за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації цього договору. Строк оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість.

У відповідності до п.3.1 договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р. передача об'єкта приватизації здійснюється продавцем покупцеві в 3-денний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

Відповідно до п.3.2 договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008р. передача об'єкта приватизації продавцем і прийняття об'єкта приватизації покупцем засвідчується актом прийому-передачі, який підписується сторонами.

Пунктом п.5.1 договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008р. передбачено, що Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" зобов'язане в установлений термін сплатити ціну продажу об'єкта приватизації.

Як свідчать матеріали справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2009р. у справі №11/12 змінено договір купівлі-продажу нежилого приміщення №247/П від 28.10.2008р., укладений між Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" та Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва наступним чином:

«Пункт 2.1. Покупець зобов'язаний внести 3 558 000,00 грн. за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту отримання від продавця документального підтвердження про звільнення приміщення від зайняття сторонніми особами та про завершення на користь продавця судових справ щодо прав третіх осіб на приміщення. Строк оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість»;

«Пункт 7.2. договору виключено. Статтю 8 договору доповнено: «Продавець зобов'язується врегулювати всі судові справи, інші спори щодо об'єкту приватизації та звільнити приміщення від сторонніх осіб в термін не пізніше 30 червня 2009 року. В разі несвоєчасного виконання цього обов'язку покупець має право призупинити виконання обов'язку по оплаті об'єкта приватизації без настання відповідальності та будь-яких інших негативних наслідків, до того моменту поки продавець не підтвердить свою готовність передати об'єкт приватизації покупцю вільним від будь-яких обмежень, обтяжень та спорів».

Рішенням державного реєстратора Гриценко Л.Л. від 13.03.2013р. за номером 868611, право власності на нежилі приміщення №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142) (літ.А), які розташовані адресою: м.Київ, провулок Руднєва, будинок 1 (літ.А), зареєстровано за Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" (номер запису про право власності 338218).

В подальшому між Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ", як продавцем, та Приватним підприємством "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу від 22.03.2013р., посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 326, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142) (літ.А) загальною площею 856,3 кв.м., які розташовані за адресою м.Київ, провулок Руднєва, буд. 1, та зобов'язується сплатити за нежилі приміщення грошову суму, зазначену у цьому договорі.

Пунктом 2 договору купівлі-продажу від 22.03.2013 р. визначено, що нежилі приміщення належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 28.10.2008р. державним нотаріусом Шістнадцятої Київської державної нотаріальної контори Шапченко М.І. за реєстровим №2-4217, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 11.02.2013р., номер запису про право власності 338218, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 34575099, згідно витягу Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1203374 від 13.03.2013р.

Згідно із п.3 договору купівлі-продажу 22.03.2013р., продаж нежилих приміщень за цим договором згідно із домовленостями сторін здійснюється за ціною 298 000,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за №1525475, на підставі вказаного договору, рішенням приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. від 22.03.2013 р. за номером 1079327, право власності на нежилі приміщення №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142) (літ.А), які розташовані адресою: м. Київ, провулок Руднєва, будинок 1, зареєстровано за Приватним підприємством "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР" (номер запису про право власності 424773).

31.05.2013 року між Приватним підприємством "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС", як покупцем, був укладений договір купівлі-продажу 77/100 частин нежилих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 598, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення з №1 по №28 (групи приміщень №142) (літ.А), загальною площею 662,60 кв.м., що складають 77/100 частин від нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142) (літ.А), загальною площею 856,3 кв.м., які розташовані за адресою м. Київ, провулок Руднєва, буд. 1 та зобов'язується сплатити за нежилі приміщення грошову суму, зазначену у цьому договорі.

Пунктом 2 договору купівлі-продажу від 31.05.2013р. визначено, що нежилі приміщення належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.03.2013р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. за реєстровим №326, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.03.2013р., номер запису про право власності 424773, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21086980000, згідно витягу Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1525475 від 22.03.2013р.

Згідно із п.3 договору купівлі-продажу 31.05.2013р., продаж нежилих приміщень за цим договором згідно із домовленості сторін здійснюється за ціною 269 500,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №53129398, на підставі вказаного договору, рішенням державного реєстратора Ковальчук О.Ю. від 06.04.2015р. за номером 20526930, право власності на нежилі приміщення (група приміщень №142) (літ.А), загальною площею 673,8 кв.м., які розташовані адресою: м. Київ, провулок Руднєва, будинок 1, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" (номер запису про право власності 9296911).

Крім того, 27.06.2013р. між Приватним підприємством "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", як продавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР", як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу 23/100 частин нежилих приміщень, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. та зареєстрований за номером 737, відповідно до умов якого продавець передає, а покупець приймає у власність нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №144) (літ.А), загальною площею 193,70 кв.м., що складають 23/100 частин від нежилих приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142) (літ.А), загальною площею 856,3 кв.м., які розташовані за адресою м. Київ, провулок Руднєва, буд. 1, та зобов'язується сплатити за нежилі приміщення грошову суму, зазначену у цьому договорі.

Пунктом 2 договору купівлі-продажу від 27.06.2013р. визначено, що нежилі приміщення належать продавцю на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22.03.2013р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Микитченком О.В. за реєстровим №326, зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 22.03.2013р., номер запису про право власності 424773, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21086980000, згідно витягу Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №1525475 від 22.03.2013р.

Згідно із п.3 договору купівлі-продажу 27.06.2013р. продаж нежилих приміщень за домовленості сторін здійснюється за ціною 80 500,00 грн., які покупець сплатив продавцю до підписання цього договору.

У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна за №53128985, на підставі вказаного договору, рішенням державного реєстратора Ковальчук О.Ю. від 06.04.2015р. за номером 20527914, право власності на нежилі приміщення (група приміщень №144) (літ.А), загальною площею 193,7 кв.м., які розташовані адресою: м. Київ, провулок Руднєва, будинок 1, зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" (номер запису про право власності 9297301).

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" здійснило лише оплату 10% від вартості об'єкта приватизації, а саме в розмірі 294 830,00 грн., однак, вартість об'єкта приватизації, який знаходиться за адресою: м.Київ, провулок Руднєва, 1 складає 3 558 000,00 грн., у відповідності до умов договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р., решту коштів ПП «Єлизавета-ІІ» не сплатило в зв'язку із чим, право власності до останнього не перейшло. Спірне майно по акту приймання-передачі, як визначено пунктом 3.2 договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р. ПП "Єлизавета-ІІ" не передавалось. Крім того, Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ", не виконавши належним чином умови договору купівлі-продажу від 28.10.2008р., зареєструвало право власності на нежилі приміщення з №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142), загальною площею 856,30 кв.м., які розташовані за адресою м. Київ, провулок Руднєва, буд. 1, та здійснило відчуження вказаного нерухомого майна відповідачам, внаслідок чого право власності на нерухоме майно зареєстроване за Товариством з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС". За таких обставин, на думку прокурора, зазначено майно вибуло з володіння власника поза його волею в той час, як відповідачі протиправно заволоділи ним, не визнають та оспорюють це право.

В зв'язку з чим, прокурор звернувся в інтересах держави в особі Київської міської ради до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідачів про витребування зазначених вище нежитлових приміщень та визнання недійсним договору купівлі-продажу від 22.03.2013р., укладений між відповідачами 1 та 2.

Згідно із ч.1 ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.

Відповідно до ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні з наступних підстав.

Статтею 121 Конституції України на органи прокуратури України покладено функції представництва інтересів громадян та держави в судах.

У відповідності до ч.1 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень (ч.4 ст. 23 ЗК "Про прокуратуру").

Як свідчать матеріали справи, листом №120141-8915 від 26.01.2016р. Київською місцевою прокуратурою №2 було повідомлено Київську міську раду про представництво інтересів територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради шляхом звернення із позовною заявою про витребування нежитлових приміщень та визнання недійсним договору купівлі-продажу до Господарського суду міста Києва (а.с.34 т.1).

Частиною 1 та 3 статті 2 ГПК України передбачено, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів, які звертаються до господарського суду в інтересах держави.

Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Статтею 29 ГПК України передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 08.04.99 N 3-рп/99 зі справи за конституційним поданням Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (далі - Рішення Конституційного Суду України), із врахуванням того, що, "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Під поняттям "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах", зазначеним у частині другій статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України, потрібно розуміти орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Відповідні повноваження органу місцевого самоврядування визначаються з огляду на вимоги Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Частиною 1 статті 6 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 №280/97-ВР, первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада села, селища, міста.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності, зокрема, на нерухоме майно.

Таким чином, Київська міська рада є органом, що представляє територіальну громаду міста Києва та здійснює від імені територіальної громади міста Києва повноваження щодо розпорядження майном комунальної власності.

Звернення прокурора з даним позовом до Господарського суду міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради обґрунтоване тим, що внаслідок порушення законодавства відбулось неправомірне відчуження комунального майна, яке є власністю територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради. Також прокурор зазначає, що Київська міська рада належним чином не захищає порушені права територіальної громади, про що свідчить відсутність протягом тривалого часу вжитих заходів зі сторони ради, направлених на повернення комунального майна до власності територіальної громади міста Києва. Крім того, ненадходження доходів до бюджету від відчуження об'єкта приватизації завдають державі матеріальних збитків на належне фінансування заходів передбачених бюджетом розвитку.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що звернення прокурора в інтересах держави в особі Київської міської ради до Господарського суду з даним позовом, направлено на захист їх охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Києва, уповноваженим органом якої є Київська міська рада.

Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом ст.346 Цивільного кодексу України право власності припиняється у разі відчуження власником свого майна.

Частиною 1 статті 691 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно із ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У відповідності до умов договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008 р., право власності на нерухоме майно переходить до Приватного підприємства "Єлизавета-ІІ" з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта, що складає 3 558 000,00 грн. (п.1.2, п.1.5 договору).

Отже, право власності на об'єкт приватизації набувається покупцем (ПП "Єлизавета-ІІ") з моменту повної сплати його вартості.

Наведені положення договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р. узгоджуються з приписами ч.1 ст.22 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу), відповідно до якої право володіння, користування і розпорядження об'єктом приватизації переходить до покупця з моменту сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації.

Частиною 1 статті 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на час укладення договору купівлі-продажу) визначено, що право власності на державне майно підтверджується договором купівлі-продажу, який укладається між покупцем та уповноваженим представником відповідного органу приватизації, а також актом приймання-передачі зазначеного майна.

У триденний термін після сплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації уповноважений представник органу приватизації і новий власник підписують акт передачі приватизованого об'єкта (ч.6 ст.23 ЗК "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію).

Як вбачається з матеріалів справи, ПП "Єлизавета-ІІ" здійснило оплату за об'єкт приватизації лише у розмірі 10% від вартості нерухомого майна, а саме 294 830,00 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи банківською випискою за 29.09.2008р. (а.с.40-41 т.1).

В матеріалах справи відсутні докази здійснення ПП "Єлизавета-ІІ" оплати повної вартості придбаного об'єкта приватизації, а саме: нежитлових приміщень з №1 по №9 (групи приміщень №144) з №1 по №28 (групи приміщень №142), загальною площею 856,30 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ.А) у сумі 3 558 000,00 грн.

Також, в матеріалах справи відсутні докази складання та підписання акту прийому-передачі об'єкта приватизації, як це передбачено умовами договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р., укладеного між Фондом приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва та Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ".

Відповідно до вимог ст.ст.32-34 ГПК України сторонами вищевстановлене не спростовано належними та допустимими доказами.

Враховуючи вищевстановлене, положення договору купівлі-продажу 247/П від 28.10.2008р. та приписи Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" не набуло право власності на спірне майно у встановленому чинним законодавством порядку.

Встановлені судом обставини щодо відсутності у Приватного підприємства "Єлизавета-ІІ" права власності на нежилі приміщення, загальною площею 856,30 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ.А), свідчать про відсутність підстав у Приватного підприємства "Єлизавета-ІІ" здійснювати реєстрацію права на спірне майно (зареєстровано в Державному реєстрі прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 13.03.2013, номер запису про право власності 338218, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21086980000) та відповідно здійснювати, в подальшому, відчуження вказаного нерухомого майна Приватному підприємству "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР") за договором купівлі-продажу 22.03.2013р.

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" стверджує, що Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" не порушило свого обов'язку за договором купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р. щодо оплати вартості нерухомого майна у визначені договором строки, у зв'язку із невиконанням Фондом приватизації комунального майна Дарницького району міста Києва п.2.1 договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р. (у редакції змін згідно із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2009р. у справі №11/12).

Пунктом 2.1 договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008р. (у редакції змін згідно із рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2009р. у справі №11/12) передбачено, що покупець (ПП "Єлизавета-ІІ") зобов'язаний внести 3 558 000,00 грн. за придбаний об'єкт приватизації протягом 30 календарних днів з моменту отримання від продавця (Фонду приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва) документального підтвердження про звільнення приміщення від зайняття сторонніми особами та про завершення на користь продавця судових справ щодо прав третіх осіб на приміщення. Строк оплати може бути продовжений ще на 30 календарних днів за умови внесення покупцем не менше 50 відсотків від ціни продажу об'єкта приватизації з урахуванням податку на додану вартість.

В той же час, судова колегія вважає, що невиконання продавцем (Фондом приватизації комунального майна Дарницького району м. Києва) п.2.1 договору купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008р. та, як наслідок, несплата ПП "Єлизавета-ІІ" вартості спірних нежилих приміщень, жодним чином не свідчить про зміну порядку набуття права власності на об'єкт приватизації, встановленого договором купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008 р. та Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та відповідно набуття Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" права власності на спірне майно.

Крім того, згідно із ч. 5 ст. 23 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на час проведення конкурсу та укладення договору купівлі-продажу), договір купівлі-продажу є підставою для внесення коштів у банківську установу на обумовлений договором рахунок, як оплата за придбаний об'єкт приватизації. Покупець зобов'язаний внести зазначені платежі протягом 30 календарних днів з моменту нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу. Термін оплати може бути продовжено ще на 30 календарних днів за умови сплати не менш як 50 відсотків ціни продажу об'єкта.

Таким чином, Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" не було позбавлене права здійснити оплату вартості об'єкту приватизації - нежилих приміщень, загальною площею 856,30 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ.А) на рахунок, зазначений у договорі купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008 р., та крім того, звернутись до власника майна та уповноважених органів з вимогою (листом, позовом, тощо) про внесення змін до договору.

Вищенаведені обставини спростовують доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" щодо правомірності набуття Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" права власності на спірне майно.

Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2011р. по справі №4/85 щодо не порушення ПП «Єлизавета-ІІ» строків оплати визначених договором купівлі-продажу № 247/П від 28.10.2008 р., судовою колегією також не приймаються до уваги, оскільки зазначене рішення суду не спростовує встановлений судом факт, що ПП "Єлизавета-ІІ" не набуло право власності на спірне майно у встановленому чинним законодавством порядку.

Крім того, як вбачається з п.5.7 договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р., сторони передбачили, що подальше відчуження та передача в заставу покупцем об'єкта приватизації в період чинності умов цього договору здійснюється за погодженням продавця із забезпеченням переходу до нового власника всіх зобов'язань, не виконаних покупцем на момент такого відчуження, відповідальність за їх не виконання, визначена законодавством та цим договором прав та обов'язків покупця згідно з законодавством України. Новий власник у двотижневий термін з дня переходу до нього права власності на об'єкт, зобов'язаний подати до органу приватизації копії документів, що підтверджують перехід до нього права власності. Орган приватизації зобов'язаний вимагати від нового власника виконання зобов'язань визначених договори і застосовувати до нього у разі їх невиконання - санкцій згідно із законодавством.

Отже, сторонами договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008р. було передбачено, що в період чинності цього договору, Приватне підприємство "Єлизавета-ІІ" набувши право власності на об'єкт приватизації, могло здійснити відчуження спірного майна тільки за погодженням з продавцем із забезпеченням переходу до нового власника всіх зобов'язань, не виконаних Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" на момент такого відчуження. Однак, ані доказів набуття Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" права власності на спірне майно, ані доказів виконання п. 5.7. договору купівлі-продажу №247/П від 28.10.2008 р. відповідачами суду не надано.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені цим кодексом. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ст. 215 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія прийшла до висновку, що договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 22.03.2013р. укладений всупереч нормам закону, тягне за собою наслідки недійсності такого правочину в силу приписів ст.207 Господарського кодексу України та ст. 215 Цивільного кодексу України.

За таких обставин, позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилих приміщень від 22.03.2013р., укладений між Приватним підприємством "Єлизавета-ІІ" та Приватним підприємством "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Стосовно позовних вимог про витребування спірних нежитлових приміщень з незаконного володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "МАКСИМАКАР" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС", судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції в цій частині, виходячи з наступного.

У відповідності до ст.330 Цивільного кодексу України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно до ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, важливою умовою звернення з віндикаційним позовом (ст.388 Цивільного кодексу України) є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Добросовісним повинен вважатися той набувач, який не знав і не повинен був знати, що набуває майно в особи, яка не має права його відчужувати, а недобросовісним володільцем - та особа, яка знала або повинна була знати, що її володіння незаконне.

Підставою віндикаційного позову є обставини, що підтверджують правомірність вимог про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння власника, тощо). Власник вправі витребувати своє майно від особи, у якої воно фактично знаходиться в незаконному володінні.

За пунктом 3 частини 1 статті 388 Цивільного кодексу України можливість витребувати майно від добросовісного набувача залежить від відсутності у діях власника майна волі на передачу майна.

Оскільки, добросовісне набуття у розумінні ст.388 Цивільного кодексу України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із незаконного володіння (постанова Верховного Суду України від 11.12.2012 у справі №3-65гс12).

Як свідчать матеріали справи, спірне нерухоме майно вибуло з володіння власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, не з його волі, оскільки судом встановлено факт відсутності у ПП "Єлизавета-ІІ" права власності на нежилі приміщення, загальною площею 856,30 кв. м., які знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ.А) та відсутність підстав у останнього здійснювати реєстрацію права на спірне майно (зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.03.2013, номер запису про право власності 338218, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 21086980000) та відповідно здійснювати відчуження вказаного нерухомого майна ПП "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР" за договором купівлі-продажу 22.03.2013р. та здійснення останнім відчуження вказаного майна ТОВ "МАКСИМАКАР" за договором купівлі-продажу 23/100 від 27.06.2013р. та ТОВ "ТОМАКС" за договором купівлі-продажу 77/100 від 31.05.2013р.

Оскільки спірне майно, яке вибуло з володіння власника (територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради) на підставі договору купівлі-продажу від 22.03.2013р., укладеного між ПП "Єлизавета-ІІ" та ПП "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", стороною якого дійсний власник не був та відчужене особою (ПП "Єлизавета-ІІ"), яка не мала права відчужувати спірне майно, слід вважати таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

У відповідності до вимог ст.ст. 330, 388 Цивільного кодексу України право власності на майно, яке було передане у зв'язку із виконанням договору купівлі-продажу від 22.03.2013р. та відчужено поза волею власника не набувається добросовісним набувачем, оскільки це майно може бути у нього витребуване. Право власності дійсного власника в такому випадку презюмується і не припиняється із втратою ним цього майна.

Таким чином, відповідно до зазначених норм права власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами.

З огляду на зазначені положення законодавства та враховуючи те, що спірне нерухоме майно вибуло з власності територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради поза її волею, і набуте у власність ПП "КОМ. ПІДПРИЄМСТВО - "ДВІР", а згодом ТОВ "МАКСИМАКАР" за договором купівлі-продажу 23/100 від 27.06.2013р. та ТОВ "ТОМАКС" за договором купівлі-продажу 77/100 від 31.05.2013р. від особи, яка не мала права її відчужувати, існують всі правові підстави для його витребування з незаконного володіння ТОВ "МАКСИМАКАР" та ТОВ "ТОМАКС" на користь територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

За таких обставин, позовні вимоги про витребування нерухомого майна - нежитлових приміщень з №1 по № 9 (групи приміщень №144) (літ А), вартістю 80 500,00 грн., загальною площею 193,70 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння ТОВ "МАКСИМАКАР" на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради та витребування нежитлових приміщень з №1 по №28 (групи приміщень № 142) (літ. А), вартістю 269 500,00 грн., загальною площею 662,60 кв.м., які розташовані за адресою: м. Київ, провулок Руднєва, 1 (літ. А), з незаконного володіння ТОВ "ТОМАКС" на користь власника - територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради, судовою колегією визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Інші доводи, наведені ТОВ "ТОМАКС" в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи.

Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені судом обставини, сторонами не надано.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційні скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати на підставі ст.49 ГПК України покладаються на апелянта.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 99, 103, 104, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОМАКС" на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р. по справі №910/3095/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2016р. по справі №910/3095/16 залишити без змін.

3.Матеріали справи №910/3095/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанову Київського апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Постанова Київського апеляційного господарського суду за наслідками перегляду відповідно до ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Л.В. Чорна

Б.В. Отрюх