Постанова № 64827694, 09.02.2017, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 лютого 2017 р. м. Чернівці Справа № 824/973/16-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Левицького В.К.

за участю секретаря судового засідання Козак В.Ю.

сторін:

представників позивача - Калмикової С.С., Загорської Н.А.

представника відповідача - Ротаря Г.А.

другого відповідача - ОСОБА_4

розглянув відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Чернівецького міського центру зайнятості

до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області

другий відповідач ОСОБА_4

про стягнення заборгованості.

встановив:

Чернівецький міський центр зайнятості (далі - позивач) звернувся до суду із вказаним адміністративним позовом, в якому просив стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач) кошти в сумі 27563,01 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що оскільки рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці визнано неправомірними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області стосовно відмови ОСОБА_4 в призначенні пенсії, то виплачена їй допомога по безробіттю підлягає поверненню Пенсійним фондом.

Представники позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити його у повному обсязі.

Відповідач подав до суду письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки саме дії ОСОБА_4 призвели до безпідставного надання їй статусу безробітної з 21.12.2015 р. та в свою чергу до незаконного отримання останньою виплати допомоги по безробіттю за період з 20.01.2016 р. по 16.06.2016 р. в розмірі 27563,01 грн. Також вказував, що органи Пенсійного фонду не несуть відповідальність за нарахування та виплату допомоги по безробіттю.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти позову та просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Ухвалою суду від 20.12.2016 р. занесеною до журналу судового засідання залучено до участі у справі як другого відповідача ОСОБА_4 (далі - другий відповідач).

Другий відповідач надав до суду письмові заперечення проти позову, відповідно до яких, вважає позовні вимоги необґрунтованими та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю, оскільки при отриманні допомоги по безробіттю в Чернівецькому міському центрі зайнятості ним було належним чином заповнено відповідну заяву та повідомлено всю необхідну інформацію, в тому числі стосовно отримання пенсії.

В судовому засіданні другий відповідач заперечував проти позову та просив суд в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

03.03.2015 р. ОСОБА_4 звернулася до управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях, правонаступником якого є Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до Закону України "Про прокуратуру" (а.с. 97 - 98).

Розглянувши вказану заяву, управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях відмовило ОСОБА_4 у призначенні пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" у зв'язку з відсутністю необхідної вислуги років, про що складено протокол №1556 від 10.03.2015 р. (а.с. 90).

Не погоджуючись із рішенням управління Пенсійного фонду України в м. Чернівці щодо відмови в призначенні пенсії, ОСОБА_4 звернулася до суду.

Постановою Першотравневого районного суду м. Чернівців від 27.04.2015 р. в адміністративній справі №725/1820/15-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09.07.2015 р., позов ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях про визнання дій незаконними та зобов'язання суб'єкта владних повноважень призначити пенсію задоволено.

Визнано дії управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях в частині відмови ОСОБА_4, у призначені пенсії за вислугу років неправомірними.

Зобов'язано управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях зарахувати ОСОБА_4 до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" період роботи на посадах державного службовця в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з 01.10.1986 р. по 18.05.1998 р., а саме: на посаді відповідального секретаря комісії в справах неповнолітніх Глибоцької райдержадміністрації, секретаря комісії Глибоцької районної ради народних депутатів з питань поновлення прав реабілітованих, спеціаліста І категорії комісії з питань поновлення прав реабілітованих Глибоцької районної ради, головного спеціаліста організаційного відділу Глибоцької районної ради, у тому числі з 18.10.1995 р. по 18.05.1998 р. на посаді головного спеціаліста юридичного відділу, де з 19.02.1996 р. тимчасово виконувала обов'язки начальника юридичного відділу, і частково оплачувану відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трьох років з 07.03.1989 р. по 10.01.1992 р. та призначити ОСОБА_4 пенсію відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з дня звернення з відповідною заявою, тобто з 03.03.2015 р. (а.с. 21 - 23, 37 - 38).

Як видно з матеріалів справи та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, 06.07.2016 р. Першотравневим районним судом м. Чернівці видано виконавчий лист по справі №725/1820/15-а.

11.07.2016 р. головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області відкрито виконавче провадження ВП №51621960 з примусового виконання виконавчого листа №725/1820/15-а виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці, про що винесено постанову (а.с. 20).

На виконання постанови про відкриття виконавчого провадження, Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області призначило ОСОБА_4 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з дня звернення з відповідною заявою, тобто з 03.03.2015 р., яке оформлено протоколом про призначення пенсії №1556 від 22.07.2016 р. (а.с. 77).

Про прийняте рішення (протокол), Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області листом від 25.07.2016 р. №6529/07 повідомлено відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Чернівецькій області та просило закінчити виконавче провадження (а.с. 41, 83).

З дослідженої у судовому засіданні інформації про виконавче провадження ВП №51621960 вбачається, що 31.08.2016 р. на підставі п. 8 ч. 1 ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження (а.с. 93 - 96).

Судовим розглядом також встановлено та не заперечувалося сторонами в судовому засіданні, що другий відповідач звільнений з посади старшого прокурора прокуратури Чернівецької області з 19.12.2015 р. на підставі наказу прокуратури Чернівецької області № 1317 від 18.12.2015 р. відповідно до п. 1 ч. 40 КЗпП України у зв'язку із скороченням штату.

21.12.2015 р. другий відповідач подав до Чернівецького міського центру зайнятості заяву, в якій просив до вирішення питання його працевлаштування надати йому статус безробітного відповідно до Закону України "Про зайнятість населення" та Порядку реєстрації, перереєстрації безробітних та ведення обліку осіб, які шукають роботу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.02.2013 р. №198. В заяві також вказував на те, що через відсутність роботи немає заробітку або інших передбачених законодавством доходів, у тому числі не забезпечує себе роботою самостійно, пенсію на пільгових умовах та за вислугу років не отримує, не є зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності та не отримує відповідно до законодавства допомогу (а.с. 14).

Чернівецьким міським центром зайнятості видано накази № НТ151221 від 21.12.2015 р. та №НТ151228 від 28.12.2015 р., яким другому відповідачу з 21.12.2015 р. надано статус безробітного на загальних підставах та призначено допомогу по безробіттю відповідно до п.п. 1, 3, 4 ст. 22, п. 1 ст. 23 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та п. 2.1 "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності" з 28.12.2015 р. по 21.12.2016 р.(а.с. 16).

Судом встановлено, що за період перебування на обліку в Чернівецькому міському центрі зайнятості з 20.01.2016 р. по 16.06.2016 р. ОСОБА_4 було нараховано та виплачено допомогу по безробіттю на загальну суму 27563,01 грн. Вказана обставина підтверджується дослідженими в судовому засіданні відомостями виплат за видами забезпечень на загальну суму 27563,01 грн., а також персональною карткою та додатками до неї (а.с. 10, 11-14, 15).

В наданих до суду письмових поясненнях та позовній заяві позивач вказував, що під час перебування на обліку в Чернівецькому міському центрі другий відповідач надав довідку № 2866 від 16.03.2016 р. управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях та довідку № 4844 від 19.05.2016 р. Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про те, що другий відповідач не перебуває на обліку як одержувач пенсії (а.с. 18, 19).

Крім того, 28.07.2016 р. другим відповідачем було надано до позивача копію постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області про відкриття виконавчого провадження №51621960 від 11.07.2016 р. з примусового виконання виконавчого листа №725/1820/15-а виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці про зобов'язання управління Пенсійного фонду України в м. Чернівцях зарахувати йому до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" період роботи на посадах державного службовця в органах державної виконавчої влади та місцевого самоврядування з 01.10.1986 р. по 18.05.1998 р. та призначення пенсії відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з дня звернення з відповідною заявою, тобто з 03.03.2015 р. (а.с. 20).

У зв'язку з отриманням постанови про відкриття виконавчого провадження, 01.08.2016 р. позивач направив на адресу відповідача запит щодо виконання вищезазначеної постанови.

За результатами розгляду запиту, 17.08.2016 р. Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомило Чернівецький міський центр зайнятості, що на виконання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, винесеної на підставі виконавчого листа виданого Першотравневим районним судом м. Чернівці гр. ОСОБА_4 призначено пенсію за вислугу років з 03.03.2015 р. (а.с. 17).

Внаслідок отриманої інформації на запит, наказом Чернівецького міського центру зайнятості від 20.09.2016 р. № НТ160920, другому відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю з 28.11.2015 р. та припинено реєстрацію, як безробітного, у зв'язку з зайняттям іншим видом діяльності згідно із ст. 4 Закону України "Про зайнятість населення" та відповідно до абз. 2, 9 п.п. 1 п. 37 "Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності" з 21.12.2015 р. (а.с. 16 на звороті).

З матеріалів справи видно, що з 20.01.2016 р. по 16.06.2016 р. другому відповідачу нарахована та виплачена допомога по безробіттю в сумі 27563,01 грн.

На підставі наведених вище обставин, 20.09.2016 р. в.о. директора Чернівецького міського центру зайнятості видано наказ №375, відповідно до якого зобов'язано вжити заходів щодо повернення коштів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, витрачених на виплату допомоги по безробіттю гр. ОСОБА_4 в сумі 27563,01 грн. (а.с. 26).

22.09.2016 р. Чернівецький міський центр зайнятості направив на адресу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повідомлення №25-13/2198, в якому запропонував добровільно повернути кошти в сумі 27563,01 грн., які були виплачені ОСОБА_4, як допомога по безробіттю (а.с. 8).

За результатами розгляду повідомлення про повернення виплаченої допомоги, 06.10.2016 р. відповідач направив на адресу позивача листа, в якому вказував на безпідставність пред'явленої вимоги про повернення суми 27563,01 грн. та запропонував вказану суму стягувати з другого відповідача, якого зареєстровано як безробітного на підставі недостовірних відомостей, поданих даною особою (а.с. 9).

У зв'язку з неповерненням відповідачем коштів у сумі 27563,01 грн., позивач звернувся до суду з вказаним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову необхідно відмовити, з наступних підстав.

Правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері зайнятості населення, гарантії держави щодо захисту прав громадян на працю та реалізації їхніх прав на соціальний захист від безробіття визначає Закон України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012 р. № 5067-VI (далі -Закон № 5067-VI).

Відповідно до п.п. 8 та 13 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону зареєстрований безробітний це особа працездатного віку, яка зареєстрована в територіальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, як безробітна і готова та здатна приступити до роботи; особи працездатного віку - особи віком від 16 років, які не досягли встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" від 02.03.2000 р. №1533-III (далі - Закон №1533-III).

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття (далі - страхування на випадок безробіття) - система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає матеріальне забезпечення на випадок безробіття з незалежних від застрахованих осіб обставин та надання соціальних послуг за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Приписами ч. 1 ст. 6 Закону №1533-III визначено, що право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття (далі - забезпечення) та соціальні послуги мають застраховані особи.

В абз.1 ч. 1 ст. 7 Закону №1533-III передбачено такий вид забезпечення, як допомога по безробіттю.

Частиною 1 ст. 22 Закону №1533-III визначено, що право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Згідно ч. 4 вказаної статті Закону загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років, а для осіб, зазначених у частині другій статті 6 цього Закону та абзаці третьому частини четвертої статті 7 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", - 180 календарних днів.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону №1533-III застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: до 2 років - 50 відсотків; від 2 до 6 років - 55 відсотків; від 6 до 10 років - 60 відсотків; понад 10 років - 70 відсотків. Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів - 80 відсотків; у подальшому - 70 відсотків.

Судом встановлено, що другому відповідачу було призначено виплату допомоги по безробіттю з урахуванням страхового стажу 70 % середньої заробітної плати терміном 360 календарних днів з 28.12.2015 р. по 21.12.2016 р., залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів - 100%; протягом наступних 90 календарних днів - 80%; у подальшому протягом 180 календарних днів - 70%.

Відповідно до ч. 1 ст. 31 Закону №1533-III виплата допомоги по безробіттю припиняється у разі:

1) працевлаштування безробітного;

2) поновлення безробітного на роботі за рішенням суду;

3) вступу до навчального закладу на навчання з відривом від виробництва;

4) відрахування із навчального закладу;

5) призову на строкову військову або альтернативну (невійськову) службу;

6) набрання законної сили вироком суду про позбавлення волі безробітного або направлення його за рішенням суду на примусове лікування;

7) призначення чи отримання права на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, пенсії за вислугу років або досягнення особою встановленого законом пенсійного віку;

8) призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості;

9) подання письмової заяви про бажання здійснювати догляд за дитиною до досягнення нею трирічного віку;

10) подання письмової заяви про відмову від послуг державної служби зайнятості;

11) зміни місця проживання;

12) закінчення строку їх виплати;

13) зняття з обліку за невідвідування без поважних причин державної служби зайнятості 30 і більше календарних днів;

14) відмови безробітного від двох пропозицій підходящої роботи або від двох пропозицій проходження професійної підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, у тому числі осіб, які вперше шукають роботу та не мають професії (спеціальності);

15) відмови від роботи за спеціальністю, професією, набутою після професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості;

16) смерті безробітного.

Сторонами в судому засіданні не заперечувалося, що на виконання постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 51621960 від 11.07.2016 р. з примусового виконання виконавчого листа №725/1820/15-а виданого 06.07.20146 р. Першотравневим районним судом м. Чернівці, Головне управління Пенсійного фонду в Чернівецькій області призначило ОСОБА_4 пенсію за вислугу років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" з дня звернення з відповідною заявою, тобто з 03.03.2015 р., яке оформлено протоколом про призначення пенсії №1556 від 22.07.2016 р.

Як зазначалося вище, у зв'язку з призначенням другому відповідачу пенсії за вислугу років з 03.03.2015 р., оформлене протоколом про призначення пенсії №1556 від 22.07.2016 р., наказом Чернівецького міського центру зайнятості від 20.09.2016 р. № НТ160920, другому відповідачу припинено виплату допомоги по безробіттю та припинено реєстрацію, як безробітного, з 21.12.2015 р.

Приписами ч. 4 ст. 35 Закону №1533-III визначено, що із роботодавця утримуються: сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду; незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу; незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Згідно ч. 1 ст. 1 Закону №1533-III термін "роботодавці" вживаються у цьому Законі у значенні, наведеному у Законі України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" до роботодавців, зокрема належать:

підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців) тощо.

Таким чином, роботодавець - власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, що використовує найману працю, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом).

З аналізу вказаних норм випливає, що обов'язок роботодавця відшкодовувати Фонду вартість послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду виникає тільки у випадку, коли працівника звільнено незаконно і саме через цю подію застрахована особа втратила заробітну плату і була вимушена стати на облік як безробітна та отримувати страхові внески.

Позивачем до суду не надано доказів того, що ОСОБА_4 та Головне управління Пенсійного фонду України перебували в трудових відносинах, а також докази незаконного звільнення другого відповідача в результаті протиправних дій та рішень відповідача.

Суд також зазначає, що згідно відповідно до ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Частиною 2 цієї статті Кодексу передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно п. 1 ст. 3 КАС України справа адміністративної юрисдикції це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктами 7, 8, 9 ч. 1 ст. 3 КАС України передбачено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду; відповідач - суб'єкт владних повноважень, а у випадках, передбачених законом, й інші особи, до яких звернена вимога позивача;

Таким чином, законодавець чітко визначив, що суттю адміністративного судочинства є судовий контроль за діяльністю органів влади та місцевого самоврядування у сфері дотримання прав та свобод громадян та юридичних осіб за допомогою процесуального закону з певними особливостями, зокрема обов'язком доказування правомірності своєї діяльності органами влади чи самоврядування. Тобто, однією з визначальних особливостей КАС України є те, що позивачем в адміністративній справі може бути фізична чи юридична особа, чиї права, свободи чи інтереси вони вважають порушеними, а відповідачем - орган влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи.

Частиною 3 ст. 6 КАС України визначено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 50 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач.

Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.

Відповідачем в адміністративній справі є суб'єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень:

1) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян;

2) про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян;

3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства з України;

4) про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання (збори, мітинги, походи, демонстрації тощо);

5) в інших випадках, встановлених законом.

Правовий аналіз пунктів 1 - 4 ч. 4 ст. 50 КАС України свідчить, що громадяни, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень лише у випадках превентивного (попереднього) судового контролю за рішеннями, діями органів влади, які при реалізації своїх владних управлінських повноважень можуть порушити права чи свободи фізичних чи юридичних осіб.

Однак і в цих випадках, водночас із перевіркою дій чи бездіяльності згаданих осіб, обставин, що стали підставою для втручання суб'єктів владних повноважень, суд має перевірити на відповідність чинному законодавству рішення, дії чи бездіяльність самих суб'єктів владних повноважень.

Крім того, п.5 ч.4 ст. 50 КАС, який є частиною норми процесуального права, існує як послідовне продовження випадків превентивного судового контролю і має розумітися та застосовуватися судами саме в такому значенні, а не як норма, що давала би право для розширеного тлумачення права суб'єкта владних повноважень на адміністративний позов.

Зазначена позиція відповідає правовій позиції Верховного Суду України висловленій в постановах від 20.09.2016 р. у справі № 21-770а16 та від 21.12.2016 р. у справі №21-2735а16.

Під час судового розгляду справи позивач не надав до суду доказів та не обґрунтував правомірність пред'явлення вказаного позову до відповідача про стягнення з нього виплаченої допомоги по безробіттю у зв'язку із призначенням пенсії другому відповідачу за вислугу років.

Судовим розглядом також встановлено, що позивач не виконував будь-яких владних управлінських функцій стосовно відповідача. Окрім того, позивач не довів та не обґрунтував необхідність здійснення превентивного (попереднього) судового контролю за власним рішенням (наказом) № 375 від 20.09.2016 р. про відшкодування виплаченого матеріального забезпечення, а також не вказав положення закону, яким йому надано право звертатися до суду з позовом до органу Пенсійного фонду України про стягнення виплаченої допомоги по безробіттю у зв'язку із призначенням пенсії другому відповідачу за вислугу років.

Відсутні також підстави для стягнення виплаченої допомоги по безробіттю із другого відповідача з наступних міркувань.

Як зазначалася вище та не заперечувалося позивачем в судовому засіданні, під час реєстрації та перебування другого відповідача на обліку, як безробітного, він неодноразово надавав довідки видані відповідачем в яких останній стверджував про те, що другий відповідач не перебуває на обліку як одержувач пенсії. Крім того, другий відповідач надав до позивача копію постанови про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №725/1820/15-а виданого 06.07.20146 р. Першотравневим районним судом м. Чернівці.

Таким чином, суд приходить до висновку, що другий відповідач виконав всі покладені на нього зобов'язання передбачені чинним законодавством.

Натомість, відповідач несвоєчасно виконав рішення суду в адміністративній справі № 725/1820/15-а, яка набрала законної сили 09.07.2015 р.

Суд також констатує, що відповідно до ст. 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Судовим розглядом встановлено, що другий відповідач добросовісно набув отримані кошти в сумі 27563,01 грн., які є допомогою по безробіттю, призначені йому позивачем. В той же час судом не встановлено наявності рахункової помилки при нарахуванні та виплаті другому відповідачу вказаної допомоги.

Відтак, з урахуванні наведеного та правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 22.01.2014 р. у справі № 6-151цс13, суд приходить до переконання, що виплачена другому відповідачу допомога по безробіттю в сумі 27563,01 грн. не підлягає стягненню з нього.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Під час судового розгляду справи позивач не довів належними засобами доказування обґрунтованість заявленого позову, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст. ст. 2, 3, 6, 11, 50, 69 - 71, 86, 94, 158, 160 - 167 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

У відповідності до ст. ст. 185-186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, проголошення вступної та резолютивної частини рішення, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дні отримання копії постанови.

Згідно ст. 254 КАС України постанова, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмовити у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя В.К. Левицький

Постанова в повному обсязі складена 20 лютого 2017 р.