Постанова № 64827100, 13.02.2017, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2017 року Справа № 813/2576/15

15 год. 05 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя Кравців О.Р.,

секретар судового засідання Приймак С.І.,

від позивача не прибув,

від відповідача не прибув,

розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 про стягнення заборгованості.

Суть справи.

На розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – позивач, ЛОВФСЗІ) до Львівського комунального автотранспортного підприємства №1 (далі – відповідач, ЛК АТП №1) про стягнення заборгованості в сумі 71048,70 грн., з них 70629,18 грн. – боргу та 419,52 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно зі звітом наданим ЛК АТП № 1 за 2014 рік середньооблікова кількість штатних працівників у 2014 році становила 216 осіб, з них середньооблікова чисельність фактично працюючих інвалідів – 6 осіб. Норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2014 році для відповідача становив 9 осіб, що визначено в розрахунку суми боргу. Таким чином, відповідачем не виконано норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 3 особи. Середньорічна заробітна плата штатного працівника за 2014 рік становила 23543,06 грн. Сума адміністративно-господарських санкцій – 70629,18 грн. Останнім днем сплати адміністративно-господарських санкцій є 15 квітня 2015 року. Сума пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2015 року по 21.04.2015 року (6 днів) складає 419,52 грн. Оскільки відповідач у встановлений термін не сплатив вищевказаної суми, загальна заборгованість перед позивачем складає 71048,70 грн., у тому числі адміністративно-господарські санкцій – 70629,18 грн. пеня – 419,52 грн., позивач звернувся із позовом до суду.

Позивач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.

13.02.2017 року за вх. № 344ел. від представника позивача надійшло клопотання про перенесення судового засідання, у зв’язку з неможливістю забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання /а.с.152/.

Цього ж дня за вх. № 345ел. від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника Фонду, позовні вимоги підтримує повністю, попереднє клопотання від 13.02.2017 року просив не розглядати /а.с.154/.

Відповідач явки уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав.

До матеріалів справи долучено письмові заперечення на позовну заяву від 02.06.2015 року за вх. № 17652 /а.с.12-14/. Відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Основним видом діяльності відповідача відповідно до ліцензії є послуги з перевезення пасажирів автомобільним транспортом. Специфіка роботи відповідача у сфері перевезень не дозволяє використовувати працю інвалідів на посаді категорії «Д», оскільки зазначена професія відноситься до категорії робіт із шкідливими, важкими та небезпечними умовами праці. Таким чином, на переконання відповідача, не допустимо працевлаштовувати інвалідів водіями категоріями «Д», оскільки це призвело б до порушень з боку ЛК АТП № 1 нормативно-правових актів, що регулюють порядок забезпечення безпеки руху та надання послуг у сфері господарювання – пасажирських перевезень. Середньооблікова чисельність працюючих у 2014 році згідно звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік склала 216 чоловік, з них – 125 – водії (не можуть бути інвалідами). Таким чином, середньооблікова чисельність працюючих у 2014 році, з яких необхідно обраховувати норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів складала 91 чоловік (216-125=91; 91х 4%= 3,6). Підприємство у 2014 році забезпечило працевлаштування 6 інвалідів, отже, виконало норму, а тому і відсутні підстави для застосування адміністративно-господарських санкцій. Серед іншого зазначено, що відповідач є збитковим підприємством, просив у задоволенні позову відмовити.

Таким чином, з врахуванням строків розгляду справи, визначених ст. 122 КАС України, відповідно до ч. 4 ст. 128 та ч. 6 ст. 71 КАС України, суд продовжив розгляд справи за відсутності уповноважених представників сторін на основі наявних доказів.

Суд заслухав з’ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення та ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об’єктивно дослідив докази у справі, та -

в с т а н о в и в :

25 лютого 2015 року відповідач подав до Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів «Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2014 рік» форми № 10-ПІ відповідно до якого ним самостійно зазначено:

- середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становила 216 осіб;

- середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність становить 6 осіб;

- кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" становить 9 осіб;

- фонд оплати праці штатних працівників становить 5085,30 грн.;

- середньорічна заробітна плата штатного працівника становить 23543,06 грн.;

- самостійно нараховано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів – не значиться /а.с.8/.

На підставі поданого звіту Львівське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів нарахувало борг в розмірі 70629,18 грн. та пеню на кількість днів прострочення сплати боргу в сумі 419,52 грн. згідно з розрахунком /а.с.7/.

Оскільки відповідач вказану заборгованість добровільно своєчасно не сплатив, позивач звернувся із позовом до суду.

Відповідно до постанови Львівського окружного адміністративного суду від 28.07.2015 року адміністративний позов задоволено повністю.

Згідно з ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.02.2016 року вказану постанову залишено без змін.

Відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду від 20.09.2016 року вказану постанову Львівського окружного адміністративного суду та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Юрисдикція адміністративних судів, відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України, поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з ч. 3 ст. 6 КАС України суб’єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках передбачених Конституцією та законами України.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, гарантії рівних з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями та інтересами визначаються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» № 875-XII від 21 березня 1991 року (в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2 та 3 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», для підприємств установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Підприємства самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення. Підприємства здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875-ХІІ підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо кількість працюючих інвалідів на підприємствах, установах, у тому числі підприємствах, організаціях, громадських організаціях інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 зазначеного Закону, вони щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної зарплатні на відповідному підприємстві, установі, організації.

Частиною 1 ст. 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Предметом доказування відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Суд зважає на покликання відповідача про те, що частина робочих місць відповідача є такими, на які не може бути працевлаштований інвалід через небезпеку для його здоров’я, тому норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів необхідно обчислювати, враховуючи лише місця, на які можуть бути прийняті інваліди.

Водночас вважає за необхідне роз’яснити, що норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів має розраховуватися виходячи з середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (тобто від загальної чисельності працюючих).

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 4 липня 2011 року № 21-159а11, 17 вересня 2013 року № 21-232а13, 27 травня 2014 року № 21-119а14, 4 липня 2011 року № 21-159а11 та від 17 вересня 2013 року № 21-232а13.

Направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції Вищий адміністративний суд вказав на необхідність встановлення факту подання позивачем до Львівського обласного центру зайнятості в спірний період звіту за формою 3-ПН щодо наявності вакансій для працевлаштування інвалідів за вказаний період, а також чи вживались усі залежні від Підприємства заходи щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Щодо вказаного судом встановлено наступне.

До матеріалів справи долучено копію запиту позивача скерованого Львівському обласному центру зайнятості від 08.05.2015 року за № 01-7/403-03, в якому просило з метою забезпечення стягнення у судовому порядку адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, зокрема, щодо ЛК АТП № 1.

Згідно з відповіддю № 05-1839/6-15 від 28.05.2015 року підприємство відповідача не подавало упродовж 2014 року звіти за формою № 3-ПН про наявність вакантних робочих місць для працевлаштування інвалідів /а.с.39, 127/.

Відповідно до ч. 4 ст. 20 Закону України № 803-XII «Про зайнятість населення» від 01.03.1991р. підприємства, установи і організації незалежно від форми власності зобов'язані щомісяця подавати місцевим центрам зайнятості адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів.

Адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов'язковим платежем), обов'язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Податковим кодексом України, а є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною другою зазначеної статті передбачено, що учасник господарських відносин несе відповідальність, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що він ужив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

З аналізу зазначених норм чинного законодавства вбачається, що на відповідача покладеного лише обов'язок створення робочих місць та інформування про це органів зайнятості, у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Єдиним належним доказом, який свідчить про інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів є звіт форми № 3-ПН.

З матеріалів справи встановлено, що звіти форми № 3-ПН у 2014 році Підприємством до органів зайнятості не подавались.

З врахуванням викладено, що неналежне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме неподання звітів за формою № 3-ПН про наявність вакансій для інвалідів державній службі зайнятості за спірний період, є порушенням вищезгаданих норм матеріального права та підставою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Аналогічна правова позиція зі спірного питання висловлена Верховним Судом України у постановах від 9 липня 2013 року № 21-200а13, від 19 листопада 2013 року № 21-397а13, від 28 січня 2014 року № 21-476а13.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

З врахуванням встановлених у справі обставин позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими долученими до матеріалів справи доказами, а отже позов слід задовольнити.

Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

п о с т а н о в и в :

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Львівського комунального автотранспортного підприємства № 1 (ЄДРПОУ 23884071) на користь Львівського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ЄДРПОУ 38008294) основний борг в сумі – 70629 (сімдесят тисяч шістсот двадцять дев’ять) грн. 18 коп. та пеню в сумі 419 (чотириста дев’ятнадцять) грн. 52 коп.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова не набрала законної сили.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 17.02.2017 року.

Суддя Кравців О.Р.