Ухвала суду № 64824561, 16.02.2017, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2017 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Литвинюк І. М.

суддів: Височанської Н.К., Перепелюк І.Б.

секретаря - Окармус О.М.

за участю: позивача - ОСОБА_1, її представника - ОСОБА_2, відповідача - ОСОБА_3, представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності та усунення від права на спадкування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2016 року, -

ВСТАНОВИЛА :

Позивачка ОСОБА_1 в жовтні 2016 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3 про визнання права особистої приватної власності та усунення від права на спадкування.

Свої вимоги мотивувала тим, що 03 червня 2010 року між нею та ОСОБА_6 було укладено спадковий договір № 144969, відповідно до умов якого після смерті ОСОБА_6 вона набуває право власності на належну їй квартиру АДРЕСА_1.

Зазначала, що на момент укладення спадкового договору вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Спадщину, що відкрилася після смерті чоловіка, прийняла вона та діти ОСОБА_7 - відповідачі по справі ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

Посилалася на те, що квартира АДРЕСА_1 не була спільною сумісною власністю подружжя, оскільки лише вона була стороною спадкового договору. Крім того, відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_3 не мають права спадкувати після смерті ОСОБА_7, оскільки

___

22-ц/794/256/17. Головуючий у 1-й інстанції Семенко О.В.

Категорія: 39 Доповідач Литвинюк І.М.

вони ухилялися від виконання свого обов'язку щодо утримання спадкодавця.

Просила визнати за нею право особистої приватної власності на квартиру по АДРЕСА_1, встановити факт ухилення відповідачів від виконання своїх обов'язків щодо утримання спадкодавця, усунути ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_7.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

На рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2016 року позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про усунення від права на спадкування та про встановлення факту ухилення відповідачів від виконання своїх обов'язків щодо утримання спадкодавця, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити дані позовні вимоги.

Посилається на те, що спадкодавець тяжко хворів, страждав задухою, переважно був лежачим, не міг самостійно забезпечити умови свого життя та потребував стороннього догляду, однак відповідачі, знаючи про вік спадкодавця та його стан, ухилялися від виконання своїх обов'язків щодо допомоги батькові.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що надані позивачем докази не доводять тих обставин, що ОСОБА_5 і ОСОБА_3 будь-яким чином ухилялись від надання допомоги спадкодавцеві ОСОБА_7, який через похилий вік був у безпорадному стані.

З таким висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За приписами ч.ч. 3, 5, 6 ст. 1224 ЦК України не мають права на спадкування за законом повнолітні діти, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо ця обставина встановлена судом.

За рішенням суду особа може бути усунена від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними у п.6 Постанови Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування", факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку. Непред'явлення спадкодавцем, який мав право на утримання, позову про стягнення аліментів до особи, яка претендує на спадщину, не є достатньою підставою для відмови в позові про усунення від права на спадкування. Правило частини п'ятої статті стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК не були зобов'язані утримувати спадкодавця.

Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребував допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на уникнення від обов'язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов'язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов'язок, мала можливість його виконувати, але не вчинила необхідних дій.

Отже, ухилення характеризується умисною формою вини.

Тобто, при розгляді позовних вимог у справах про усунення від права на спадкування відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК має значення сукупність обставин: умисне ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання, перебування спадкодавця в безпорадному стані, потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи. Лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів в їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 03 червня 2010 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_1, за згодою чоловіка ОСОБА_7, було укладено спадковий договір №144969, згідно умов якого квартира, що за адресою АДРЕСА_1., після смерті ОСОБА_8 переходить у власність ОСОБА_1.

Після смерті ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2 року ОСОБА_1 зареєструвала право власності на вищевказану квартиру.

Також встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року помер ОСОБА_7.

Згідно роз'яснень, викладених у п.7 Постанови Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільних справах", обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ лише в тому разі, коли в них беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, чи їх правонаступники (частина третя статті 61 ЦПК), то в інших випадках - ці обставини встановлюються на загальних підставах.

Так, рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці, залишеним без змін ухвалою апеляційного Чернівецької області від 03 листопада 2016 року, за відповідачкою ОСОБА_5 визнано право власності на 2/6 частки квартири АДРЕСА_2 після смерті батька ОСОБА_7, та за ОСОБА_1 визнано право власності на 4/6 частки у вказаній квартирі.

ОСОБА_1 в апеляційній скарзі посилається на те, що спадкодавець був важко хворим, переважно був лежачим, не міг самостійно забезпечити умови свого життя, а відповідачі не спілкувалися зі своїм батьком протягом тривалого часу та не надавали йому допомоги. Однак, для усунення від права на спадкування за правилами, передбаченими ч. 5 ст. 1224 ЦК України, цього є недостатньо, - ці факти не свідчать про умисне ухилення відповідачів від надання такої допомоги спадкодавцю.

Доводи позивачки про те, що ухилення відповідачів від надання допомоги ОСОБА_7 підтверджується показаннями свідків, також є безпідставними, оскільки доказів того, що батько звертався до доньок за допомогою, а останні умисно ухилялися від її надання, хоча мали можливість надати таку допомогу, суду не надано.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивачка належними та допустимим доказами не довела того, що спадкодавець ОСОБА_7 знаходився у безпорадному стані і потребував допомоги саме від відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_3, а останні умисно ухилялися від виконання своїх обов'язків, мали можливість надавати допомогу, але не вчиняли необхідних для цього дій.

За таких обставин, передбачені ст. 1224 ЦК України підстави для усунення ОСОБА_5 та ОСОБА_3 від права на спадкування, відсутні.

Оцінивши докази відповідно до ст. 212 ЦПК України, з дотриманням норм процесуального права, суд виходив з того, що для вирішення спору, пред'явленого на підставі ч. 5 ст. 1224 ЦК України, підлягає встановленню/доведенню у сукупності з іншими обставинами, зокрема, і факт ухилення відповідачів від виконання свого обов'язку щодо утримання спадкодавця, що в даному випадку не доведено позивачем. А тому необґрунтованими є твердження апелянта про те, що судом вирішено не всі позовні вимоги.

Крім того, ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23 грудня 2016 року відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про ухвалення додаткового рішення у даній справі.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, судова колегія

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 08 грудня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді