Рішення № 64820756, 13.02.2017, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/4550/14-ц

Провадження № 2/643/8/17

13.02.2017 р. м. Харків

Московський районний суд м. Харкова в складі:

Головуючого судді - Сиротникова Р.Є.

За участю секретаря Новакової Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові справу за позовною заявою ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», за участі заінтересованих осіб - ПП «Інсайт-ком», ОСОБА_2, про визнання частково недійсним кредитного договору, за зустрічним позовом ПАТ «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1., звернулась до суду із позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Інсайт-Ком», в якому просила суд визнати недійсними положення п.3 першої частини та п.1.4 другої частини Кредитного договору від 14.06.2007 року №МL 700/825/2007 в частині застосування FIDR.

В обґрунтування позову зазначила, що 14.06.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Інсайт-Ком», в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_1. укладений кредитний договір №МL 700/825/2007.

За вказаним договором позичальником отримані кошти в розмірі 54531,00 доларів США з датою остаточного повернення 14.06.2029 року.

На думку позивача, вказаний договір в частині визначення розміру процентної ставки за користування позиченими коштами грубо суперечив актам чинного на момент укладення Договору цивільного законодавства та був явно несправедливим по відношенню до споживача.

Так ,відповідно д о п.3 частини першої Договору встановлена плаваюча процентна ставка за користування кредитом: фіксований відсоток - 4,49% +FIDR, де FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Згідно з вказаним пунктом Договору з метою застосування FIDR при виконанні сторонами цього Договору, ставка FIDR буде визначатися самостійно Банком.

Згідно з п.п. 1.4.1.1.3 п.1.4 частини Другої Договору, плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 календарного місяця, починаючи з дати укладення Договору.

У п.п. 1.4.1.5.3 п. 1.4 вказано, що Сторони висловлюють свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки стосовно всієї непогашеної суми кредиту без укладення додаткових договорів до цього Договору.

Фактично, застосування ставки FIDR для розрахунку процентів за користування кредитом передбачає зміну розміру процентів впродовж всієї дії кредитного договору, при цьому вартість кредитних ресурсів для позичальника буде залежати від волевиявлення інших фізичних осіб - клієнтів банку, що розмістили свої вільні кошти на строкових депозитах у валюті, тотожній валюті кредиту на строк 366 днів. FIDR формується на основі процентних ставок по строковим депозитам для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд встановлює такі проценти. Внаслідок вищенаведеного споживач фінансової послуги не може взяти участь у формуванні FIDR. Оскільки FIDR є найбільшою складовою частиною плаваючої процентної ставки за користування кредитом, а її розмір обумовлений виключно власним розсудом відповідача, позивач вказує, що можна дійти висновку, що відповідачем фактично здійснюється формування вартості фінансової послуги без участі споживача та його згоди.

Таким чином, порядок обчислення відсотків встановлений Кредитним договором дозволяє банку змінювати процентну ставку за кредитом за власним бажанням. За таких обставин споживач фінансової послуги не може спрогнозувати свої витрати на оплату процентів за користування кредитом. Плаваюча відсоткова ставка - є нічим іншим, як умовою кредитного договору про право банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку, на власний розсуд - без участі та згоди іншої сторони - позичальника.

У відповідності до пп.Є ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», однією з обов'язкових кредитних умов є орієнтовна сукупна вартість кредиту. Згідно з п.5 ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», визначено, що обов'язковою умовою договору споживчого кредиту є річна відсоткова ставка за кредитом.

У пунктах 3.2. та 3.3 «Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», які затверджені Постановою Правління НБУ №168 від 10.05.2007 року, вказано, що банки зобов'язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, визначивши її як в процентному значенні у вигляді реальної процентної ставки (в процентах річних), так і в грошовому виразі.

Як вказала позивач, згідно з наведеними актами цивільного законодавства, розмір відсотків за користування кредитними коштами повинен визначатися в кредитному договорі у вигляді річної відсоткової ставки - в процентах річних, тобто фіксованої незмінної ставки, яка показана у фіксованому грошовому виразі. Всупереч вищевказаним актам цивільного законодавства України, кредитним договором передбачений інший порядок визначення розміру відсотків, який суперечить діючому законодавству.

Крім того, що позичальник не має жодної можливості вплинути на формування ставки FIDR, він також обмежений і в способах отримання інформації про неї. Так ,застереженням до п. 1.4 частини 2 кредитного договору встановлено, що протягом дії договору позичальник може з'ясовувати суми нарахованих відсотків, що належать до сплати, в приміщенні банку - філії або відділення, в якому позичальником відкривався поточний рахунок. Таким чином, для того щоб сплатити відсотки, позичальник повинен кожного разу з'ясовувати їх розмір у відділенні банку.

В зв'язку із викладеним позивач просила суд визнати недійсними положення п.3 першої частини та п. 1.4 другої частини кредитного договору від 14.06.2007 року № ML 700\825\2007 в частині застосування FIDR.

В судовому засіданні представники позивача, що діяли на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, позовні вимоги підтримали, та посилаючись на вищевикладене, просили суд позов задовольнити.

Представник відповідача, що діє на підставі довіреності, позовні вимоги ОСОБА_1. не визнав, до початку розгляду справи по суті відповідачем заявлено зустрічну позовну заяву, яку судом прийнято до спільного з первісним позовом розгляду.

В зустрічній позовній заяві банк просив суд в зв'язку із неналежним виконанням ОСОБА_1. взятих на себе за кредитним договором від 14.06.2007 року № ML 700\825\2007 зобов'язань, стягнути з неї на користь банку заборгованість в сумі 50466,21 доларів США та судові витрати.

Проти задоволення первісного позову представник банку в судовому засіданні заперечував, просив суд у його задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представник відповідача за зустрічним позовом - ОСОБА_4 надав до суду письмові заперечення проти зустрічного позову, в якому зазначив, що відповідач за зустрічним позовом на момент його подання сплатила Банку в рахунок погашення заборгованості за кредитом та процентами 54246,32 доларів США, що еквівалентно 368420,32 грн. виходячи з курсу валют якій діяв на час здійснення відповідних платежів. З урахуванням того, що застосування до даних кредитних правовідносин ставки FIDR, яке оскаржується у первісному позову, є на думку представника відповідача за зустрічним позовом, протиправними, вважав, що ОСОБА_1. на час розгляду справи судом повністю розрахувалась із банком за кредитним договором.

Крім того, представник відповідача за зустрічним позовом посилався на неприпустимість подвійного стягнення за одним і тим самим кредитним договором, оскільки вимоги ПАТ «ОТП Факторінг» по даному договору вже було задоволено у інший спосіб - шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - 17.02.12014 року приватним нотаріусом ХМНО Чуприною Г.О. вчинено виконавчий напис №1324 на підставі договору іпотеки №PCL-ML 700/825/2007 від 14.06.2007 року, за яким запропоновано звернути стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1.

Третя особа - ПП «Інсайт-Ком» на судові засідання не з'являлась, про причини неявки суд не сповіщала, про час та місце розгляду справи повідомлялась своєчасно та належним чином.

Залучений до участі у справі в якості третьої особи ОСОБА_2, який заявляв вимоги щодо предмету спору, - звертався до суду із відповідною позовною заявою, на судові засідання не з'явився, в зв'язку із чим його позовна заява залишена судом без розгляду.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, ознайомившись із письмовими запереченнями та поясненнями, дослідивши надані докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 14.06.2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк», від імені якого діяло ПП «Інсайт-Ком», в особі ОСОБА_3 та ОСОБА_1. укладений кредитний договір №МL 700/825/2007 (т. 1 а.с. 6-13).

За вказаним договором позичальником отримані кошти в розмірі 54531,00 доларів США з датою остаточного повернення 14.06.2029 року. Факт отримання грошей відповідачем підтверджено як сторонами по справі так і письмовими доказами.

Відповідно д о п.3 частини першої Договору встановлена плаваюча процентна ставка за користування кредитом: фіксований відсоток - 4,49% +FIDR, де FIDR - процентна ставка по строкових депозитах фізичних осіб у валюті тотожній валюті кредиту, що розміщені в Банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору. Згідно з вказаним пунктом Договору з метою застосування FIDR при виконанні сторонами цього Договору, ставка FIDR буде визначатися самостійно Банком.

Згідно з п.п. 1.4.1.1.3 п.1.4 частини Другої Договору, плаваюча процентна ставка по кредиту підлягає корегуванню протягом дії цього договору щоразу після перебігу кожного 12 календарного місяця, починаючи з дати укладення Договору.

У п.п. 1.4.1.5.3 п. 1.4 вказано, що Сторони висловлюють свою цілковиту згоду щодо такої зміни плаваючої процентної ставки стосовно всієї непогашеної суми кредиту без укладення додаткових договорів до цього Договору.

17.04.2014 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. вчинено виконавчий напис №1324, яким запропоновано звернення стягнення на нерухоме майно - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, яка була передана ОСОБА_1. в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору іпотеки №PCL-ML 700/825/2007 від 14.06.2007 року (Т.2 а.с. 89).

Станом на день розгляду даної справи судом, вищезгаданий виконавчий напис не визнаний таким, що не підлягає виконанню.

За положеннями частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у договорі про надання споживчого кредиту зазначається детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому вираженні) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов'язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту.

За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім процентної ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які с несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким із моменту укладення договору.

Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до пункту 3.1 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 (далі - Правила), банки зобов'язані в кредитному договорі або в додатку до нього надавати детальний розпис сукупної вартості кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов'язань споживача, зазначаючи при цьому значення процентної ставки та порядок обчислення процентних доходів відповідно до вибраного банком методу згідно з вимогами нормативно-правових актів Національного банку України.

На банки покладається також обов'язок зазначати в кредитному договорі сукупну вартість кредиту з урахуванням процентної ставки за ним, вартості всіх супутніх послуг та інших фінансових зобов'язань споживача, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і погашенням кредиту, а також зазначити її в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором, у вигляді реальної процентної ставки, яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту (пункт 3.3 Правил).

Спірним кредитним договором передбачено порядок визначення розміру процентів. Так, для розрахунку процентів за користування кредитом банк використав плаваючу процентну ставку, яка складається з фіксованого відсотка в розмірі 4,49 % річних + FIDR, що формується на основі процентних ставок за строковими депозитами для фізичних осіб, при цьому банк на власний розсуд установлює такі проценти.

Плаваюча процентна ставка - це процентна ставка за середньо- і довгостроковими кредитами, розмір якої може змінюватись банком в односторонньому порядку та в строки, передбачені умовами кредитного договору. Перегляд її здійснюється через узгоджені між банком і кредитором проміжки часу.

У разі зміни договору, як зазначено в частині третій статті 653 ЦК України, зобов'язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, в якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

Укладаючи кредитний договір, сторони домовились, що для розрахунку процентів за кредитом буде використовуватись плаваюча процентна ставка, яка складається з фіксованого процента (у розмірі 4,49 % річних) + FIDR (процентна ставка за строковими депозитами фізичних осіб у валюті, тотожній валюті кредиту, що розміщені в банку на строк до 360 днів, з виплатою процентів після закінчення строку дії депозитного договору). При цьому сторони висловили свою цілковиту згоду щодо передбаченої договором зміни плаваючої процентної ставки.

Отже, виходячи з умов кредитного договору зміна розміру ставки FIDR не є зміною процентної ставки в односторонньому порядку, оскільки вона прямо передбачена умовами двостороннього кредитного договору.

Таким чином, положення кредитного договору про встановлення плаваючої процентної ставки, яка складається з фіксованого процента + FIDR, не можна вважати несправедливими, тому підстав для визнання спірного договору в частині застосування FIDR недійсним немає.

Разом з тим, Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, про типові відсоткові ставки, валютні знижки, тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають зобов'язальні відносини, тому до спорів щодо виконання такого договору положення Закону України «Про захист прав споживачів» не застосовуються.

Такої правової позиції дійшов Верховний Суд України по справі №6-511цс15, в своїй постанові від 11.11.2015 року, вирішуючи питання про перегляд ухвал ВССУ та суду апеляційної інстанції.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1.

З приводу вимог ПАТ «ОТП Банк» заявлених у зустрічній позовній заяві, суд дійшов наступних висновків.

В матеріалах справи міститься копія постанови головного державного виконавця Московського ВДВС ХМУЮ Трофімової Т.М. про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №1324 від 17.04.2014 року, виданого ПН Чуприною Г.О. про звернення стягнення на нерухоме майно - квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. Вищевказане майно передане ОСОБА_1. в іпотеку ПАТ «ОТП Банк» на підставі договору №PCL-ML 700/825/2007 від 14.06.2007 року, посвідченого Пн ХМНО Самощенко О.А. за реєстром №2899, в забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №МL 700/825/2007 від 14.06.2007 року, укладеним між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1. За рахунок коштів, отриманих від реалізації вищезазначеного майна пропонується задовольнити вимоги ПАТ «ОТП Банк» за кредитним договором, які станом на 24.02.20154 року складають 40280,75 доларів США.

Відомості про скасування вищезазначеного виконавчого напису, про закриття виконавчого провадження, чи визнання виконавчого напису таким що не підлягає виконанню, станом на день розгляду справи судом - відсутні.

Відповідно до ст. 61 Конституції України, ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

З урахуванням того, що на теперішній час відомості про реалізацію предмету іпотеки та часткове чи повне задоволення за рахунок отриманих коштів вимог банку, відсутні, суд вважає заявлені у зустрічній позовній заяві вимоги передвчасними, оскільки їх задоволення може призвести до подвійного стягнення суми заборгованості з ОСОБА_1. та відмовляє у їх задоволенні в повному обсязі.

З урахуванням вищенаведеного та керуючись ст. ст. 3, 4, 11, 57-60, 88, 212, 215, 360-7 ЦПК України, ст. ст. 203,215,638 ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ст. 61 Конституції України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні первісного позову ОСОБА_1 про визнання частково недійсним кредитного договору - відмовити в повному обсязі.

В задоволенні зустрічного позову Публічного акціонерного товариства «ОТП Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовити в повному обсязі.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги. Особи, які не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з моменту отримання його копії.

Суддя Р.Є. Сиротников