Рішення № 64820604, 20.02.2017, Михайлівський районний суд Запорізької області

Михайлівський районний суд Запорізької області

Справа № 321/37/17

Провадження № 2/321/105/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 лютого 2017 року смт. Михайлівка

Михайлівський районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Олійника М.Ю.

за участю:

секретаря судового засідання Засько О.А.

представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Міністерства оборони України про відшкодування завданої моральної шкоди, мотивуючи вимоги тим, що він проходив військову службу на території Демократичної республіки Афганістан та при виконанні службових обовязків в 1980 році отримав закриту черепно-мозкову травму - контузія головного мозку, що в подальшому призвело до розвитку: «посттравматичної енцефалопатії II ст., лікворо-гіпертензивного і вираженого вестибуло-атактичного синдромів. Атерослерозу, церебрального атеросклерозу. Облітеруючого атеросклерозу артерій нижніх кінцівок, оклюзії передньої великостегнової артерії зліва. Гіпертонічна хвороба II ст., гіпертензивне серце. ІХС, стенокардія напруги, II ФК. Гіпертрофія лівого шлуночка. Двостороння сенсорно-невральна туговухість І ст.». Внаслідок захворювань, отриманих під час проходження військової служби, позивач змушений тривалий час знаходитись на лікуванні, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури, однак стан здоровя поступово погіршується, в звязку з чим йому встановлена друга група інвалідності та він позбавлений можливості вести повноцінний спосіб життя, постійно відчуває страждання, фізичний біль та психологічний дискомфорт, багато коштів витрачає на лікування. Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання, порушено нормальні життєві звязки та виникла необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, позивач зазначає, що через хвороби не може працювати, оскільки пересуватися на велику відстань (до місця роботи) без сторонньої допомоги не може, а особистого транспорту він не має. Це поставило його у незручне становище, оскільки він не може матеріально забезпечувати свою родину на тому ж рівні, який був в той час, коли він працював. Його заробітна плата була основним засобом існування його родини, а на теперішню пенсію забезпечити себе та свою родину хоча б самим необхідним неможливо. Це додає йому багато неприємних відчуттів і він змушений витрачати кошти на відновлення свого здоров'я. Він не може вести повноцінний образ життя, постійно відчуває страждання, психологічний дискомфорт, порушена його душевна рівновага, виражена у почуттях розпачу, тривоги, дратівливості, у почуттях страху. Все це постійно і негативно позначалося і позначається сьогодні на його душевному стані. Позивач вказує, що відчуває себе втраченим для суспільства та родини людиною, оскільки не може допомогти своїй родині як матеріально, так і фізично, повноцінно виконувати свої обов'язки по господарству. Тривале лікування позначилося не тільки на його здоров'ї, а також і на його психіці, постійно виникають проблеми з придбанням ліків, які є занадто дорогими. Він постійно знаходиться в пригніченому стані через те, що можливості відновлення здоровя не має і йому необхідно жити з усіма вище переліченими хворобами. Усі ці фактори викликають негативні емоції й переживання, а значна частина пенсії, яку він отримує, витрачається на придбання ліків та оздоровлення, постійні медичні огляди, санаторне лікування. Посилаючись на наведене, просить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн., яка була завдана йому в результаті ушкодження здоров'я при виконанні обов'язків військової служби. Оцінюючи моральну шкоду позивач виходить із тривалості й глибини своїх душевних страждань, чисельності негативних наслідків для нього, що викликані внаслідок травми, а також з фізичного та фактичного значного погіршення стану здоров'я, оскільки ушкодження здоров'я він зазнав проходячи військову службу в ДРА в 1980 року, і саме з цієї дати він і отримав чисельні хвороби, які турбують його і по сьогоднішній день.

Позивач ОСОБА_2 в судовому засіданні просив задовольнити позов на підставах, викладених в позовні заяві.

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позову, оскільки належних доказів завдання моральної шкоди та причинно-наслідкового зв'язку з діями відповідача позивачем надано не було. Крім того, зазначила, що законодавцем чітко передбачено соціальне забезпечення військовослужбовців, звільнених з військової служби у разі встановлення інвалідності, яка повязана з виконанням обовязків військової служби, у формі виплати грошової компенсації. Також відповідачем було надано письмові заперечення проти позову (а.с. 38-41).

Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 з березня 1980 року по травень 1981року проходив службу у Демократичній республіці Афганістан в складі військової частини п/п 82896 та приймав участь у бойових діях, що підтверджується копією військового квитка позивача (а.с. 30-34) та довідкою Василівсько - Михайлівського обєднаного районного військового комісаріату Запорізької області (а.с. 27).Під час виконання службових обов'язків в Демократичній республіці Афганістан отримав травму та перебував на лікуванні в шпиталі з приводу контузії з 24 жовтня 1980 року по 28 лютого 1980 року.

Згідно посвідчення Серії Є № 066179 ОСОБА_2 є інвалідом ІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни інвалідів війни.

З матеріалів справи вбачається, що у 1980 році, при виконанні службового обов'язку в ДРА, ним отримано закриту черепно-мозкову травму - контузія головного мозку, що в подальшому призвело до розвитку: посттравматичної енцефалопатії II ст., лікворо-гіпертензивного і вираженого вестибуло-атактичного синдромів; атерослерозу, церебрального атеросклерозу; облітеруючого атеросклерозу артерій нижніх кінцівок, оклюзії передньої великостегнової артерії зліва; гіпертонічної хвороба II ст., гіпертензивне серце; ІХС, стенокардії напруги, II ФК; гіпертрофії лівого шлуночка; двосторонньої сенсорно-невральної туговухості І ст., що підтверджується витягом із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного звязку № 239 від 04 квітня 2006 року (а.с.7), відповідно до змісту якого закрита черепно-мозкова травма контузія головного мозку та її наслідки, повязані з виконанням обовязків військової служби при виконанні інтернаціонального обовязку.

За результатами огляду за висновками медико-соціальної експертної комісії йому була встановлена третя група інвалідності, яка повязана з виконанням ним обовязків військової служби (а.с.8).

03 квітня 2012 року згідно довідки до акта огляду МСЕК серії АД № 180225 позивачу була встановлена друга група інвалідності (а.с.9).

Виписками з історії хвороби за № 306 та № 7261 хворого ОСОБА_2, який перебував на лікуванні в неврологічному відділенні КЗ «Обласний госпіталь ветеранів війни» в період з 19 лютого 2016 року по 08 березня 2016 року, а також в хірургічному відділенні Українського державного медико-соціального центру ветеранів війни в період з 31 жовтня 2016 року по 23 листопада 2016 року, підтверджується що захворювання позивача спричинила травма, отримана під час бойових дій в Афганістані, в звязку з чим він щороку проходить стаціонарне лікування.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться й у ч. 1 ст. 3 ЦПК України.

Відповідно до ст. 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Стаття 64 Конституції України передбачає, щоКонституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ст. 1 ЦК України, цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК У країни, цивільні права та обовязки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.

Відповідно до ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, захисту інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу в разі його невизнання, або порушення. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обовязків в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної республіки Крим та органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 17 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що відшкодування військовослужбовцям заподіяної моральної і матеріальної шкоди проводиться у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до вимог ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фiзичному болю та стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку з калiцтвом або iншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведiнкою щодо неї самої, членiв її ciм'ї чи близьких родичiв; у душевних стражданнях, яких фiзична особа зазнала у зв'язку iз знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженнi честi та гiдностi фiзичної особи, а також дiлової репутацiї фiзичної або юридичної особи. Моральна шкода вiдшкодовується грiшми, iншим майном або в iнший спосіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в пп. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами та доповненнями), що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що від травм, отриманих під час проходження військової служби, у позивача розвинулися хвороби, стан його здоровя погіршився. Причинний зв'язок між отриманою травмою та наслідками у вигляді встановлення інвалідності та частковою втратою працездатності встановлено наданими документами.

Так, відповідно до витягу із протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного звязку від 04 квітня 2006 року, виписки із акту огляду МСЕК від 05 квітня 2006 року та від 03 квітня 2012 року, виписки з історії хвороби № 306, виписки з історії хвороби № 7261 ОСОБА_2 має ряд захворювань, що повязані з проходженням військової служби.

Виходячи з викладеного, судом встановлено, що ОСОБА_2 завдано моральних страждань та переживань у зв'язку з отриманням травми під час проходження військової служби у Демократичній республіці Афганістан, в звязку з необхідністю постійно лікуватися та отриманням інвалідності третьої групи, а в подальшому через погіршення стану - другої групи безстроково з частковою втратою працездатності.

Отже, сам факт виникнення у позивача захворювань та як наслідок визнання його інвалідом другої групи безстроково, свідчить про те, що позивач в силу ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 23 ЦК України має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення його прав, і яка полягає у фізичному болі та стражданнях, яких ОСОБА_2 зазнав.

Відповідно до положень ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 1 статті 1168 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Також, згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Таким чином, особа, якій завдано моральної шкоди, має право на її відшкодування незалежно від інших виплат, які вона отримала, чи могла б отримати.

Статтею 170 ЦК України передбачено, що держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Статтею 3 Закону України "Про Збройні ОСОБА_3 України" передбачено, що Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні ОСОБА_3 України.

Отже, обов'язок держави відшкодувати позивачу завдану моральну шкоду покладається на Міністерство оборони України як на уповноважений орган державного управління.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 21 жовтня 2014 року у справі № 3-86гс14, який згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для судів.

Відповідно до положень ст. 3 Закону «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» сфера дії цього Закону поширюється на:

1) військовослужбовців Збройних ОСОБА_3 України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення (далі - правоохоронних органів), Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які проходять військову службу на території України, і військовослужбовців зазначених вище військових формувань та правоохоронних органів - громадян України, які виконують військовий обов'язок за межами України, та членів їх сімей;

2) військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти;

3) військовозобов'язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей.

Відповідно листа Генерального штабу Збройних ОСОБА_3 України Головного управління оборонного та мобілізаційного планування Міністерства оборони України від 21 серпня 2014 року № 322/2/7142 документом, який підтверджує призов та проходження військової служби військовослужбовцем є військовий квиток, в якому в відповідних розділах здійснюються службові відмітки.

З копії військового квитка позивача, який міститься в матеріалах справи (а.с. 30-34) вбачається, що він з 25 листопада 1979 року по 09 травня 1981 року проходив військову службу у Збройних ОСОБА_3 РСР.

Кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 ЦПК України, відповідно до ст. 60 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть у справі, виникає спір. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки встановлена позивачеві друга група інвалідності є наслідком захворювань, пов'язаних з проходженням військової служби, суд дійшов висновку про виникнення у позивача права вимагати відшкодування моральної шкоди.

При цьому, враховуючи конкретні обставини справи, тяжкість вимушених змін в житті позивача, тривалість, характер та глибину фізичних і душевних страждань, ступінь вини відповідача, розмір втрати позивачем працездатності внаслідок отриманої травми, що пов'язана з проходження військової служби, виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 25000 грн.

У відповідності з вимогами ст. 88 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. 23, 1167 ЦК України, ст.ст. 88,209-218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди- задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_2 моральну шкоду в сумі 25000 (двадцять пять тисяч) грн.

Стягнути з Міністерства оборони України на користь держави судовий збір в сумі 640 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Запорізької області через Михайлівський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Михайлівського районного суду

Запорізької області ОСОБА_4