Рішення № 64819101, 06.02.2017, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/14343/15-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.02.2017 м. Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:

головуючої судді Світлик О.М.,

при секретарі судового засідання Гайданці Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду у м. Ужгороді цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради та до Верховної Ради України в особі Управління справами Верховної Ради України, м. Київ про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва і витягу про право власності, визнання права власності,

В С Т А Н О В И В:

У провадженні Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до виконавчого комітету Ужгородської міської ради та до Верховної Ради України в особі Управління справами Верховної Ради України, м. Київ про визнання недійсними рішень органу місцевого самоврядування, визнання недійсним свідоцтва і витягу про право власності, визнання права власності.

Зокрема, у позовній заяві позивач просить:

1. Визнати недійсним п.1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 від 26.08.2010 року «Про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної Ради України на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою м. Ужгород, провулок Криничний, 31 балансоутримувачу Головне управління МВС України в Закарпатській області.

3. Визнати недійсним рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №408 від 08.12.2010 року «Про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної Ради України» на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою м.Ужгород, провулок Криничний, 31.

4. Визнати недійсним свідоцтво і витяг про право власності на 35 відсотків жилого будинку розташованого в м. Ужгороді. пров. Криничний, 31, за Державою в особі Верховної Ради України балансоутримувач головне управління МВС України в Закарпатській області.

5. Визнати за позивачем 35 відсотків жилого приміщення, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, як право приватної власності.

В обґрунтування своєї позиції вказує на те, що протягом тривалого часу працював в органах внутрішніх справ в Закарпатській області, звільнився на пенсію за вислугу років у вересні 1996 року. Трудовий стаж в органах внутрішніх справ склав 43 роки. На підставі заяв про виділення земельних ділянок під індивідуальне будівництва жилого будинку виконавчий комітет Ужгородської міської ради 28.12.1994 року прийняв рішення №62 Про виділення та приватизацію земельних ділянок таким громадянам: працівникам УМВС України в Закарпатській області: ОСОБА_1. ОСОБА_2. ОСОБА_3 та ОСОБА_4. Земельні ділянки виділені за адресою: м. Ужгород. вул. Кринична, нині провулок Криничний. Стверджує, що спірна будівля була побудована на виділених земельних ділянках такими працівниками за власні кошти і в жовтні - листопаді 1996 року вони вселились в свої будинки, за винятком позивача. В свою чергу, УМВС України в Закарпатській області без будь-яких на то підстав зайняло будинок, розташований в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31 і почало використовувати його як гуртожиток за плату як своїм працівникам, а також стороннім громадянам. Зазначає, що починаючи з 1997 року по 2000 рік УМВС намагалось отримати від Ужгородської міської ради право власності на вказаний спірний будинок. В свою чергу, 26.07.2000 року виконавчий комітет Ужгородської міської ради приймає рішення про визнання права власності за УМВС будинку, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, і видає свідоцтво на право власності №133.

Позивач, мотивуючи звернення з позовом зазначив, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 року у справі №2-327/05 було визнано за ОСОБА_1 право власності на 65 відсотків будинку №33 по вул. Криничний (нині провулок Криничний 31) в м. Ужгороді. Також визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане виконавчим комітетом Ужгородської міської ради Управлінню МВС України в Закарпатській області від 07.09.2000 року на підставі рішення Ужгородської міської ради від 26.07.2000 року на гуртожиток по провулку Криничний, 31 в м. Ужгороді та визнано недійсним рішення виконкому Ужгородської міської ради №26 від 26.02.1997 року «Про втрату чинності п.5.5. рішення міськвиконкому №62 від 28.12.1994 року про надання земельної ділянки під забудову ОСОБА_1 по пров. Криничний, 31 на підставі ст.27 ЗК України, діючого на той час, та надання цієї ділянки в постійне користування УМВС України в Закарпатській області». Вказує, що судове рішення набуло законної сили 27.10.2005 року, на виконання якого Комунальним підприємством БТІ м. Ужгорода проведено реєстрацію за позивачем 65 відсотків будинку по вул. Криничній, видано свідоцтво і витяг про право власності за ним 65 відсотків будинку, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31.

Разом з тим, у звязку з відсутністю у позивача повного обсягу документів, доступ до яких зявився тільки після допуску позивача до спірного будинку, ним було виявлено докази стосовно внесення коштів у касу УМВС з приводу будівництва житлового будинку, оскільки в той час будівельну організацію на будівництво приватного будинку не дозволялось використовувати, а тому позивач і інші забудовники - ОСОБА_3 і ОСОБА_2 - вносили кошти в касу УМВС, а УМВС замовляла забудовника, а саме, позивачем було подано рапорт начальнику УМВС для надання дозволу вносити кошти в касу УМВС для будівництва будинку по пров. Криничний, 31. Згідно з даним рапортом в касу УМВС позивачем було внесено купоно-карбованці для забудови будинку в таких розмірах: 16.11.1993 року 120.000.000 купоно-кар., 18.11.1993 року 90.000.000. купоно-кар., 24.11.1993 року 140.000.000 купоно-кар., 15.01.1996 року 500.000.000 купоно-кар., 15.01.1996 року 150.000.000. купоно-кар. та 15.01.1996 року 160.000.000 купоно-кар.

Стверджує, що у будівництві будинку, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, ні Держава в особі Верховної Ради України, ні УМВС України в Закарпатській області участі не приймали. Відтак, вважає, що рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 від 26.08.2010 року, № 408 від 08.12.2010 року є протиправними і підлягають скасуванню.

Просить суд взяти до уваги те, що УМВС України в Закарпатській області для отримання свідоцтва на 35 відсотків будинку по пров.Криничний, 31 як підставу надало виконавчому комітету рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 року, справа №2-329/05. Однак, дане рішення суду не є підставою для видачі свідоцтва, оскільки суд відповідного рішення про визнання за УМВС України в Закарпатській області права власності на частину будинку не приймав, також суд не приймав рішення про визнання права власності на 35 відсотків жилого будинку, розташованого в м. Ужгороді пров. Криничний, 31 за Державою в особі Верховної Ради України.

Вказує, що рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 31.01.2014 року у справі №712/12568/12 було задоволено вимоги позивача до УМВС України в Закарпатській області щодо усунення перешкод у користуванні спірним будинком та установлено порядок користування житловими приміщеннями в будинку, розташованому в м.Ужгороді, пров.Криничний, 31 між ним і Верховною Радою України, за якою зареєстровано 35 відсотків вказаного будинку. Дане рішення суду набуло законної сили 28.04.2014 року.

У процесі провадження позивачем подано заяву від 21.07.2016 року про зміну позовних вимог на підставі ст. 31 ЦПК України, якою просить викласти пункт 5 прохальної частини позову у наступній редакції:

«Визнати за мною 35 відсотків жилого приміщення будинку, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, як право приватної власності з грудня 1996 року, з часу, коли Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області рейдерським методом захопило побудований мною будинок за мої кошти за указаною адресою».

В поданій суду заяві від 24.01.2017 року позивач позовні вимоги підтримав, просив справу слухати за його відсутності.

У судовому засіданні 15 квітня 2016 року представником відповідача усно заявлено та подано письмове клопотання про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог Головного управління МВС України в Закарпатській області, яке мотивоване тим, що однією з позовних вимог є визнання недійсним п. 1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 26.08.2010 року «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна», свідоцтва витягу про право власності на 35 відсотків жилого будинку, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, за державою в особі Верховної Ради України, балансоутримувач Головне управління МВС України в Закарпатській області. На обґрунтування клопотання представник відповідача також зазначив, що підставою для прийняття рішення виконавчого комітету є звернення УМВС України в Закарпатській області, рішення Ужгородського міськрайонного суду по справі №2-237/05 від 06.07.2005 року, яким встановлено факт наявності спільної власності на спірний будинок, та частку власності УМВС України в Закарпатській області розміром 35/100.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 15.04.2016 року у задоволенні даного клопотання було відмовлено, оскільки державну реєстрацію юридичної особи, про залучення третьою особою якої клопотав представник відповідача, припинено, а, водночас, з огляду на те, що предметом спору є визнання недійсним п. 1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 від 26.08.2010 року про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної Ради України на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, балансоутримувачу Головне управління МВС України в Закарпатській області, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про видачу свідоцтва на це ж майно, самого свідоцтва і витягу на право власності, задоволено клопотання позивача про залучення співвідповідачем Верховної Ради України у даній справі з урахуванням її участі в особі Управління справами Верховної Ради України, що є юридичною особою (код ЄДРПОУ 20064120, місцезнаходження: 01008, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 5).

Відповідач 1 виконавчий комітет Ужгородської міської ради заперечив з приводу заявлених позовних вимог в повному обсязі з підстав, викладених у поданому суду письмовому поясненні та просить суд взяти до уваги те, що видача свідоцтва про право власності частини спірної будівлі за Державою в особі Верховної Ради України (балансоутримувач УМВС України в Закарпатській області) була здійснена на підставі встановлення в межах розгляду справи №2-237/05 від 06.07.2005 року відповідного факту спільної власності на майно будівлю будинку в м. Ужгород, пров. Криничний, 31.

Як зазначає представник виконавчого комітету вказане свідоцтво про право власності видано з дотриманням передбаченої на той час процедури державної реєстрації права власності на нерухоме майно, яке перебувало у власності державних установ.

Оскільки виконавчий комітет Ужгородської міської ради є органом, який здійснював оформлення права власності на підставі визначених законодавством документів, то оформлення права власності за державою в особі Верховної Ради України, за таких умов, не містить ознак протиправної поведінки суб'єкта владних повноважень, якій діяв в рамках ст. 19 Конституції України, а саме на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами.

Посилаючись на викладені обставини, представник відповідача 1 вважає вимоги позивача безпідставними та просить відмовити в їх задоволенні.

Відповідач 2 у поданому суду письмовому поясненні вказує на те, що на спірний обєкт не поширюється дія Закону України «Про правовий режим майна, що забезпечує діяльність Верховної Ради України» і Верховна Рада України не має права володіння, користування та розпорядження цим майном, оскільки право власності на нього належить державі Україна.

Дослідивши матеріали справи №308/14343/15-ц, №2-327/05, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини громадянина захищаються судом та відповідно до вимог чинного цивільного процесуального законодавства України кожній особі гарантується право звернення безпосередньо до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав.

Статтею 1 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За ст. 4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до вимог ст.ст. 4, 10, 11, 60, 61, 213 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних та юридичних осіб, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. Рішення суду обґрунтовується лише тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 13 Конституції України, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Відповідно до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Оскільки Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суд при розгляді даної справи має виходити з положень ст. 41 Конституції про те, що це право є непорушним і ніхто не може бути протиправно його позбавлений.

Відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За змістом ст. 392 Цивільного кодексу України, а також виходячи із загальних положень ст.15 цього кодексу та ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України, необхідною умовою для застосування відповідного способу судового захисту (крім наявності самого права, що захищається) є, зокрема, факт його порушення (невизнання або оспорювання).

У випадку, якщо особа, яка вважає себе власником майна, не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв'язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб, то відповідно до ст. 392 Цивільного кодексу України права такої особи підлягають захисту шляхом пред'явлення позову про визнання права власності на належне цій особі майно. При цьому, предметом доказування у справах за позовом про визнання права власності, становлять обставини, які підтверджують це право.

Тобто, подання відповідного позову про визнання права власності можливе не лише у випадку оспорювання або невизнання такого права іншою особою, а і у випадку наявності претензій у третіх осіб стосовно цього права.

Як вбачається з матеріалів справи, виконавчим комітетом Ужгородської міської ради 26.08.2010 року було прийнято рішення №270 «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна», за пунктом 1.1. якого вирішено видати свідоцтво про право власності Державі в особі Верховної Ради України на 35/100 частини будівлі, що знаходиться за адресою: м. Ужгород, пров. Криничний, 31, балансоутримувачу Головному управлінню МВС України в Закарпатській області, на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 р. справа №2-237/05. При цьому, приймаючи таке рішення орган місцевого самоврядування керувався п. 10 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно.

У судовому засіданні встановлено, що рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.2010 року №408 «Про розгляд протесту прокурора міста Ужгорода» задоволено протест прокурора міста Ужгорода від 25.10.10 №3331 вих. 10 на п. 1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 26.08.2010 №270 «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна» та викладено констатуючу частину рішення в наступній редакції: «Враховуючи клопотання юридичних та фізичних осіб, керуючись п. б п.п. 10 ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно», виконавчий комітет вирішив».

На момент прийняття рішення від 26.08.2010 №270 нормами ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» було регламентовано повноваження в галузі житлово-комунального господарства, побутового, торговельного обслуговування, громадського харчування, транспорту і зв'язку, серед яких згідно з п.п. 10 пункту б) вищенаведеної статті до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо обліку відповідно до закону об'єктів нерухомого майна незалежно від форм власності

Також відповідно до п. 2.1. Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно до БТІ разом із заявою про реєстрацію прав власності подаються правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням.

Згідно з підпунктом «а» п. 6.1. Тимчасового положення органами місцевого самоврядування оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності:

- фізичним особам та юридичним особам на новозбудовані, перебудовані або реконструйовані об'єкти нерухомого майна за наявності акта про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети та за наявності документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам;

- власникам спільних будівель, які на законних підставах зробили перебудову, прибудову, унаслідок чого змінилися належні їм частки. У разі, якщо співвласники не згодні змінити частки добровільно, це питання вирішується в судовому порядку;

- членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу, товариства або об'єднання, які повністю внесли свої пайові внески;

- юридичним особам у разі внесення до статутного фонду об'єктів нерухомого майна їх засновниками;

- фізичним особам та юридичним особам, які в разі ліквідації (реорганізації) підприємства, об'єднання, організації отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно підприємства, об'єднання, організації, що ліквідовується;

- фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників підприємства і за рішенням засновників (власників) отримали у власність об'єкт нерухомого майна, переданий їм за актом приймання-передавання;

- інвесторам, які у встановленому законодавством України порядку отримали у власність об'єкти нерухомого майна або його частини, побудовані за їх кошти, за наявності відповідного рішення місцевого органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, акта приймання-передавання об'єкта (частини) інвестору;

- реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об'єкти нерухомого майна з представленням рішень комісій з реабілітації про повернення цього майна;

- у разі виділення окремого будинку зі складу об'єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше будинків (будівель);

- фізичним та юридичним особам при представленні договору про пайову участь у будівництві об'єкта нерухомого майна, документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам та акта приймання-передавання цього об'єкта;

- фізичним та юридичним особам на об'єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені із житлових у нежитлові і навпаки, при наданні рішення відповідного органу;

- фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують їх право власності на об'єкти нерухомого майна, крім правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно.

За приписами додатку 1 до пункту 2.1 Тимчасового положення правовстановлювальними документами, визначеними на момент прийняття оспорюваного рішення, були:

1. Договори, за якими відповідно до законодавства передбачається перехід права власності, зокрема купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання, лізингу, предметом яких є нерухоме майно, про припинення права на аліменти для дитини у зв'язку з передачею права власності на нерухоме майно, договори іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, укладені або змінені після набрання чинності Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», договори про задоволення вимог іпотекодержателя, договори про виділ у натурі частки нерухомого майна, про поділ нерухомого майна, що є в спільній частковій чи спільній сумісній власності.

2. Свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя, що видаються нотаріусами.

3. Свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусами.

4. Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), видані нотаріусами.

5. Свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, видані нотаріусами.

6. Свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна, видані органами місцевого самоврядування.

7. Свідоцтва про право власності, видані органами приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді.

8. Свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя, оформлені консульськими установами України.

9. Договори відчуження нерухомого майна, що перебуває у податковій заставі, укладені шляхом проведення цільових біржових чи позабіржових аукціонів з метою погашення податкового зобов'язання.

10. Рішення судів про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна, про встановлення факту права власності на об'єкти нерухомого майна, про передачу безхазяйного нерухомого майна до комунальної власності.

{Пункт 11 виключено на підставі Наказу Міністерства юстиції N 86/5 від 22.01.2009 }

(Пункт 12 виключено на підставі Наказу Міністерства юстиції N 86/5 від 22.01.2009 }

{Пункт 13 виключено на підставі Наказу Міністерства юстиції N 86/5 від 22.01.2009 }

11. Ухвала суду про затвердження (визнання) мирової угоди.

12. Рішення засновника про створення державної (національної) акціонерної компанії, державної (національної) холдингової компанії, відкритого акціонерного товариства, створеного в процесі приватизації (корпоратизації), та акт приймання-передавання нерухомого майна або перелік зазначеного майна, наданий засновником чи державним органом приватизації.

13. Дублікати правовстановлювальних документів, видані нотаріусами та органами місцевого самоврядування, органами приватизації, копії архівних документів, видані державними архівами.

14. Свідоцтва про право власності на нерухоме майно загальносоюзних творчих спілок колишнього СРСР, які видаються Фондом державного майна.

15. Свідоцтва про право власності, видані Державним управлінням справами, на житлові та нежитлові об'єкти суб'єктам, що беруть участь разом з Державним управлінням справами в будівництві нового житла.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (далі - Закон) управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що законодавство про управління об'єктами державної власності складається з цього Закону, Господарського кодексу України (далі - ГК України), Закону України «Про захист економічної конкуренції», інших законів України, якими можуть бути встановлені особливості управління окремими об'єктами державної власності або їх видами, та інших нормативно-правових актів з питань управління об'єктами державної власності.

Відповідно до частини п'ятої ст. 22 ГК України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно за номером 29188451 від 02.03.2011 за власником спірного приміщення є Держава в особі Верховної Ради України (балансоутримувач Головне управління МВС України в Закарпатській області), а підставою виникнення права власності вказано свідоцтво про право власності серії САС №154733 від 28.02.2011 року. Тобто, спірне майно перебуває в оперативному управлінні даного субєкта.

Статтею 137 ГК України регламентовано, що:

правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).

власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.

право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.

Згідно з абзацом 3 частини 2 ст. 331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст.3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов'язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 28 цього Закону.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, здійснення державної реєстрації права власності на спірну будівлю за відповідачем 2 було проведено за відсутності визначених законодавством правовстановлюючих документів, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 06.07.2005 року не встановлювало право власності держави та балансоутримувача на спірне майно. Відтак, реєстрація права власності на будівлю проведена за відсутності відповідних правовстановлюючих документів, що суперечить вимогам Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, яке діяло у спірний період.

Відповідно до ст.4 ЦК України (в редакції 1963 року), цивільні права і обов'язки виникають з підстав, передбачених законодавством Союзу РСР і Української РСР, а також з дій громадян і організацій, які хоч і не передбачені законом, але в силу загальних начал і змісту цивільного законодавства породжують цивільні права і обов'язки.

Відповідно до цього цивільні права і обов'язки виникають:

з угод, передбачених законом, а також з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

з адміністративних актів, у тому числі для державних, кооперативних та інших громадських організацій з актів планування;

в результаті відкриттів, винаходів, раціоналізаторських пропозицій, створення творів науки, літератури і мистецтва;

внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, а так само внаслідок придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав;

внаслідок інших дій громадян і організацій;

внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання цивільно-правових наслідків.

Статтею 12 Закону України «Про власність» визначено, що праця громадян є основою створення i примноження їх власності.

Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Крім того, за ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Позивачем до поданого позову долучено квитанції до приходного касового ордера про прийняття від ОСОБА_1 за матеріали та товар на будинок по вул. Кринична:

16.11.1993 року 120.000.000 крб.,

18.11.1993 року 90.000.000. крб.,

24.11.1993 року 140.000.000 крб.,

15.01.1996 року 160.000.000 крб.

15.02.1996 року 150.000.000 крб.

15.02.1996 року 500.000.000 крб.,

при цьому, квитанції до приходного касового ордера про прийняття від ОСОБА_1 за матеріали та товар на будинок по вул. Кринична від 16.11.1993 року на суму 120.000.000 крб., від 18.11.1993 року на суму 90.000.000. крб., від 24.11.1993 року на суму 140.000.000 крб., взагалі не досліджувалися судом при розгляді справи №2-327/05 та прийнятті кінцевого рішення суду.

Наведені норми та встановлені обставини дають підстави для висновку, що спірна будівля є обєктом нерухомого майна, а також, що позивач з моменту закінчення будівництва спірного обєкта нерухомості набув право власності на це майно, а оспорювані рішення органу місцевого самоврядування та свідоцтво прийняті не у відповідності до чинного законодавства.

З огляду на наведене, позов підлягає до задоволення частково в частині

- визнання недійсним п.1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 від 26.08.2010 року «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна» про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної Ради України на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою м. Ужгород, провулок Криничний, 31, балансоутримувачу Головне управління МВС України в Закарпатській області, як таке, що прийнято з порушенням норм чинного законодавства;

- визнання недійсним свідоцтва про право власності на 35 відсотків жилого будинку, розташованого в м. Ужгороді. пров. Криничний, 31, за Державою в особі Верховної Ради України балансоутримувач Головне управління МВС України в Закарпатській області та витягу про реєстрацію прав власності на нерухоме майно, який у розумінні п. 3.8. Тимчасового положення є невід'ємною частиною правовстановлювального документа

- визнання за ОСОБА_1 35 відсотків жилого приміщення, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, як права приватної власності.

У задоволенні вимоги про визнання недійсним рішенням виконавчого комітету Ужгородської міської ради від 08.12.2010 року №408 «Про розгляд протесту прокурора міста Ужгорода» належить відмовити, оскільки вказаним рішенням не порушено права та інтереси позивача. Не підлягає частково до задоволення й уточнена вимога щодо визнання права приватної власності з часу, коли Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області рейдерським методом захопило побудований будинок за кошти позивача за указаною адресою, у звязку з недоведеністю таких обставин відповідними доказами.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 14, 31, 60, 61, 209, 212-215, 223, 294, 296 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати недійсним п.1.1. рішення виконавчого комітету Ужгородської міської ради №270 від 26.08.2010 року «Про оформлення права власності на обєкти нерухомого майна» про видачу свідоцтва про право власності Державі в особі Верховної Ради України на 35 відсотків будівлі, що знаходиться за адресою м. Ужгород, провулок Криничний, 31, балансоутримувачу Головне управління МВС України в Закарпатській області.

Визнати недійсним свідоцтво про право власності на 35 відсотків жилого будинку, розташованого в м. Ужгороді. пров. Криничний, 31, за Державою в особі Верховної Ради України балансоутримувач головне управління МВС України в Закарпатській області (серії САС №154733 від 28.02.2011 року) і витяг про реєстрацію прав власності на нерухоме майно за номером 29188451 від 02.03.2011.

Визнати за ОСОБА_1 35 відсотків жилого приміщення, розташованого в м. Ужгороді, пров. Криничний, 31, як права приватної власності.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Закарпатської області через Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області протягом десяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуюча О.М. Світлик