Ухвала суду № 64818925, 08.02.2017, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2017 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі: головуючого судді Боймиструка С.В., суддів: Хилевича С.В., Григоренко М.П.

секретар судового засідання - Мельник С.Ю.,

з участю ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Острозького районного суду від 19 лютого 2016 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічними позовними заявами ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання правочину недійсним, ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання правочину недійсним, ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання правочину недійсним, ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору,

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Острозького районного суду від 19 лютого 2016 року в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання недійсним договору поруки № 7/2909/06-1-1-п від 29 вересня 2006 року відмовлено.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_5 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про визнання недійсним договору поруки № 7/2909/06-1-3-п від 29 вересня 2006 року відмовлено.

В задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору № 7/2909/06-1 від 29 вересня 2006 року відмовлено.

У поданій на вказане рішення апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 покликався на його незаконність та необґрунтованість через порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Вказував, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення безпідставно не взято до уваги висновок судового експерта №1308 від 28.07.2015 року.

Звертав увагу на те, що як вбачається зі змісту висновку судового експерта №1308 від 28.07.2015 року, для вирішення судовим експертом постановлених йому судом питань, ним провадився розрахунок ефективної (реальної) ставки відсотка та сукупної вартості кредиту (абсолютне значення подорожчання кредиту (згідно вимоги ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»). Такі дії судового експерта узгоджуються з чинним законодавством України, нормативно-правовими актами України та дійсними методиками проведення експертних досліджень, а відтак судовий експерт вірно керувався Постановою Правління НБУ №169 від 10.05.2007 року «Про затвердження правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Доводив, що судом першої інстанції зроблено необґрунтовані та упереджені висновки по справі, в частині відсутності ознак і доказів введення банком позичальника в оману та водночас, прийшов до неправильного висновку, про нібито досягнення згоди щодо істотних умов договору та наявність вільного волевиявлення позичальника.

Звертав увагу, що банк в супереч вимог ч.2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не проводив з позичальником переддоговірної роботи, а тому позивач не мав реальної можливості ознайомитись перед укладенням кредитного договору з дійсними умовами договору та надати дійсну оцінку його положенням і наслідкам його укладення, оцінити всі переваги та недоліки пропонованої фінансової послуги, а отже зважаючи на вищевикладене місцевий суд в порушення вимоги ст.159, 179, 212, 213 ЦПК України не дослідив наведеної обставини та не надав їй належної правової оцінки, зробив передчасний висновок щодо дотримання банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Вказував, що неправильним є висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_2 мав право протягом 14 днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, однак цим правом не скористався, що свідчить про те, що він погоджувався з усіма умовами договору та не вважав їх такими, що порушують його інтереси або є несправедливими. Через застереження п.п.1 та 2 ч.7 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», право на відкликання такої згоди не застосовується щодо споживчих кредитів, забезпечених іпотекою та/або на придбання житла. Отже ОСОБА_2 не мав можливості скористатись таким правом, тому висновок суду першої інстанції в цій частині свідчить про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права, що у відповідності до п.4 ч1 ст.309 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого за таких умов судового рішення та ухвалення нового рішення по суті позовних вимог.

Доводив, що неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, які в свою чергу спричинили невідповідність висновків місцевого суду обставинам справи, а також порушення та неправильне застосування норм матеріального або процесуального права, в сукупності усього вищевказаного на думку представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 призвело до неправильного вирішення місцевим судом даної справи.

З цих підстав просив рішення Острозького районного суду від 19 лютого 2016 року скасувати. Прийняти нове рішення, яким частково скасувати рішення Острозького районного суду від 19 лютого 2016 року в частині відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору № 7/2909/06-1 від 29 вересня 2006 року та ухвалити нове рішення, про задоволення зустрічної позовної заяви ОСОБА_2 до ПАТ «КБ «Надра», треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору № 7/2909/06-1 від 29 вересня 2006 року.

В решті рішення місцевого суду апелянтом та іншими учасниками процесу не оскаржувалось та відповідно не було предметом апеляційного перегляду.

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.

Представник ПАТ "Комерційний банк "Надра" у встановленому законом порядку, завчасно був повідомлений про час і місце розгляду справи, однак до суду не з'явився і причин неявки суду не повідомив, а тому колегія суддів прийшла до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору суд першої інстанції виходив з того, що встановлені судом обставини не дають підстав вважати, що при укладенні спірного кредитного договору банком порушено положення Закону України «Про захист прав споживачів», а його дії суперечили волевиявленню ОСОБА_2, а також про наявність у таких діях умислу спрямованого на введення його в оману.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що укладаючи спірний договір сторони досягли згоди з усіх його істотних умов, договір укладено у письмовій формі, сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі і жодних належних та допустимих доказів, які б підтвердили укладення договору під впливом обману ОСОБА_2 не надано і судом не встановлено.

Такі висновки місцевого суду відповідають обставинам справи та вимогам закону.

За результатами апеляційного розгляду колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 29 вересня 2006 року, між ВАТ КБ "НАДРА" (правонаступником якого є ПАТ "КБ "НАДРА"), та ОСОБА_2, було укладено кредитний договір № 7/2909/06-1, за умовами якого, банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти в сумі 28800,00 доларів США, з оплатою відсоткової ставки у розмірі 10 (десять) відсотків річних: з кінцевим терміном повернення заборгованості до «28» вересня 2016 року.

23 лютого 2015 року банк звернувся до Острозького районного суду з позовом до ОСОБА_2 та його поручителів за кредитним договором про стягнення виниклої кредитної заборгованості.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 02 червня 2015 року позов ПАТ КБ "Надра" до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості був залишений без розгляду.

20 березня 2015 року до Острозького районного судузвернувся ОСОБА_2 з позовом до ПАТ КБ "Надра" про захист порушеного права споживача фінансових послуг, визнання недійсним кредитного договору.

Того ж дня поручителі ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 також звернулись до місцевого суду з позовами про визнання договорів поруки не дійсними.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 19 лютого 2016 року зустрічна позовна заява ОСОБА_4 залишена без розгляду. В задоволенні позовних вимог інших поручителів оскаржуваним рішенням відмовлено, однак це не є предметом апеляційного перегляду.

Звертаючись до судуОСОБА_2, як на правову підставу своїх вимог до банку посилався на ч.1 ст.230 ЦК України та інші норми законів та підзаконних актів та зазначав про навмисне введення банком його в оману при укладені оспорюваного кредитного договору з одночасним використанням елементів нечесної підприємницької діяльності.

Згідно норм ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 ЦК України: зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вiдповiдно до ч. 1 ст. 230 ЦК , якщо одна iз сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, якi мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу ), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, якi можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до роз'яснення даного в п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року за № 9, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до ч.3 ст.10 та ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Тобто, предметом доказування у цій категорії справ є додержання сторонами в момент укладення договору вимог закону, а не виконання цього договору вже після його укладення.

Проте таких обставин позивачем у справі не доведено. Не розуміння позичальником запропонованих банком умов кредитного договору які йому були запропоновані і на які він погодився або неможливість їх оцінити в сукупності в момент укладення, щодо витрат на його обслуговування та здорожчання, не є обманом зі сторони банку.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України встановлено, що договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 цього Кодексу зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи звернення ОСОБА_2 до суду з позовом до банку було обумовлене зверненням банку з вимогами до нього про стягнення заборгованості за кредитним договором. До того часу, сплачуючи протягом тривалого часу періодичні платежі згідно умов договору, позивач погоджувався з умовами кредитного договору, не порушував питання про його розірвання чи визнання недійсним через ненадання кредитором своєчасної та достовірної інформації про послугу. Тобто, в розумінні ч. 1 ст. 230 ЦК , ця обставина не мала для нього істотного значення, його волевиявлення, як учасника правочину, було вільним і відповідало внутрішній волі, а правочин був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Такі наслідки і настали, він отримав кредитні кошти від банку, однак повертав їх не належним чином відповідно до кредитних умов. На переконання колегії суддів, зустрічний позов ОСОБА_2, був заявлений не для захисту порушеного права, існування якого не доведено позивачем, а з метою уникнути цивільно-правової відповідальності за порушення умов кредитного договору. Це випливає з його правової позиції в суді, згідно якої, вимагаючи визнання договору не дійсним, позивач не просить у відповідності до ст.216 ЦК України про застосування реституції та не пропонує банку повернення отриманих ним кредитних коштів.

Таким чином, докази на які посилався позивач, не свідчать про те, що:

підприємницька практика відповідача як кредитора була нечесною та ввела позивачку в оману щодо обставин, які вплинули на вчинення ним спірного правочину;

умови спірного кредитного договору для позивача були несправедливими та що наслідком цих умов став істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача;

відсоткова ставка та вартість кредиту, що були закладені сторонами у кредитному договорі та були відомі позичальнику, є тими обставинами, які обов'язково мали б перешкодити позивачу укласти спірний кредитний договір, а банк навмисно і цілеспрямовано своїми винними діями щодо відсоткової ставки та вартості кредиту ввів його в оману і це вплинуло на укладення позивачем спірного правочину.

Обґрунтовано не взято до уваги місцевим судом, як доказ, висновок судово-економічної експертизи №1308 від 28.07.2015 року.

З його змісту вбачається, що при вирішенні поставлених експерту питань останній керувався Постановою Правління НБУ № 168 від 10.05.2007 року "Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", яка набрала чинності 05 червня 2007 року, в той час як оспорюваний кредитний договір укладено 29 вересня 2006 року, тобто до набрання нею чинності.

На думку колегії суддів позивачем не доведено наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, а тому відсутня правова підстава для задоволення позовних вимог ОСОБА_2.

Висновок місцевого суду про те, що ОСОБА_2 мав право протягом 14 днів відкликати свою згоду на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин, однак цим правом не скористався, дійсно суперечить п.п.1 та 2 ч.7 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», однак це не потягло за собою неправильність вирішення спору.

Відповідно до ч.2 ст.308 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише з формальних міркувань.

За таких обставин рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, судом в повній мірі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, а тому колегія суддів не знаходить підстав для його скасування.

Керуючись ст.ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313-315, 317, 324,325 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргупредставника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Острозького районного суду від 19 лютого 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий: С.В. Боймиструк

М.П. Григоренко

С.В. Хилевич