Рішення № 64813800, 14.02.2017, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/14084/15-ц

Провадження № 22-ц/779/289/2017

Категорія 48

Головуючий у 1 інстанції Польська М. В.

Суддя-доповідач Пнівчук О.В.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2017 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Пнівчук О.В.,

суддів: Василишин Л.В., Мелінишин Г.П.

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім»єю, визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя; виключення із спадкового майна 1/2 частини квартири, визнання права власності на 1/2 частину квартири та за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання квартири та майна в ній особистою приватною власністю ОСОБА_5, за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, на рішення Івано-Франківського міського суду від 20 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2015 року ОСОБА_2 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_6 з ОСОБА_5 в період з 2008 року по 25 березня 2014 року; визнання двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя; виключення із спадкового майна 1/2 частини двохкімнатної квартири АДРЕСА_1; визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину двохкімнатної квартири АДРЕСА_1.

Позовні вимоги мотивувала тим, що з січня 2008 року по 25 березня 2014 року вона проживала з ОСОБА_5 однією сім'єю за адресою АДРЕСА_1, яка належала останньому з 2000 року, вели спільне господарство, мали спільний бюджет, разом виховували її сина ОСОБА_7, 2004 року народження.

За час проживання однією сім»єю ними було проведено ряд робіт, зокрема замінено водо-та каналізаційні труби, унітаз, поміняно плитку в туалеті на підлозі, проведено ремонт в квартирі (побілка, шпалери, шпаклівка), у 2014 році поміняно вікна на металопластикові, придбано деяку техніку (газова плита, газова колонка), капітальний ремонт квартири завершено після смерті чоловіка.

На проведення зазначених робіт позивачем використано власні кошти отримані на дитину, по місцю її роботи, позичала кошти у батьків, а також отримала кредит у банку на суму 6500 грн.

Такі покращення, збільшили вартість квартири, а тому позивач вважає, що квартиру слід визнати спільною сумісною власністю подружжя та виключити її ? частини із спадкового майна.

ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в січні 2016 року звернулись з зустрічним позовом до ОСОБА_2, в якому просили двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1 і все майно в ній визнати особистою приватною у власністю ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зазначили, що дану квартиру вони придбали на заощаджені кошти для сина у 2000 році, зробили ремонт у квартирі, ними були придбані меблі, холодильник, газова колонка, люстри, інше необхідне для проживання майно. В подальшому, також син придбавав за надані батьками кошти деякі цінні речі (золотий ланцюжок, норкова шапка, куртка, велосипед, плазмовий телевізор, комп'ютер, кухонний комбайн). У 2014 році за кошти позивачів, сином було поміняно вікна на металопластикові, зроблено реконструкцію для виходу на балкон. Після смерті сина, відповідач вивезла багато речей із квартири, в т.ч. його особисті речі.

Позивачі вважають, що доводи ОСОБА_5 про те, що нею зроблено особистий вклад в ремонт спірної квартири є голослівними, оскільки спірну квартиру вони придбали у 2000 році і облаштували її для сина самостійно.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 3 березня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 об»єднано в одне провадження.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 20 грудня 2016 року позов ОСОБА_2- задоволено частково.

Встановлено факт проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_5 в період з 2008 року по 25 березня 2014 року.

У задоволенні решти заявлених вимог первісного позову - відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Позов ОСОБА_3, ОСОБА_4- задоволено частково.

Визнано як особисту приватну власність ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, двохкімнатну квартиру АДРЕСА_1.

У задоволенні решти заявлених вимог зустрічного позову - відмовлено.

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з даним рішенням сторони подали апеляційні скарги, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи.

Апелянт ОСОБА_2 зазначає, що суд не перевірив надані нею докази, та ухвалив незаконне рішення.

Факт здійснення ремонту в спірній квартирі підтверджують надані до матеріалів справи чеки, квитанції, накладні і договори, які суд при винесенні рішення не взяв до уваги.

Апелянт зазначила, що за час спільного проживання з чоловіком, ними майже 100000 грн. витрачені тільки на ремонт квартири і меблі, що станом на той час становило половину вартості 2 кімнатної квартири.

Жодного належного письмового доказу про те, що відповідачі - батьки її покійного чоловіка вклали кошти у дану квартиру в матеріалах справи не має.

Істотне покращення побутових умов і самого помешкання за час спільного проживання з чоловіком стало можливим за рахунок утворення спільного сімейного бюджету, при цьому більша частина витрат на істотне збільшення вартості квартири відбулася за її участі і за її власні кошти, оскільки мала значно більші заробітки ніж її чоловік.

Апелянт вказала, що суд не взяв до уваги те, що у неї з сином на відміну від відповідачів, не має іншого постійного місця проживання.

З 2008 року син проживав у спірній квартирі разом з ними, п»ять років був членом сім»ї спадкодавця, за таких обставин згідно вимог ст.1264 ЦК України він отримав право на частку спадкування за законом в спірній квартирі. Про вказану обставину представник позивача неодноразово наголошував, однак суд вказаній обставині не надав жодної правової оцінки.

Апелянт ОСОБА_2 вважає представлені нею докази обґрунтованими і достатніми для прийняття законного рішення, тому просила рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення її позовних вимог у повному обсязі.

ОСОБА_3, ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі зазначають, що рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім»єю їх сина та позивачки по справі з 2008 року по березень 2014 року є необґрунтованим та не відповідає фактичним обставинам справи.

Факт проживання ОСОБА_2 з 2008 року не підтверджений належними доказами. Договір про надання телекомунікаційних послуг від 14 листопада 2011 року, підписаний між ТЗОВ ТРК «Ефір» та ОСОБА_8 за адресою АДРЕСА_1 не може бути доказом факту проживання з ОСОБА_5 однією сім»єю з 2008 року, оскільки такий укладений в листопаді 2011 року.

Представлені ОСОБА_8 до матеріалів справи фотографії, як доказ того, що вона та їх покійний син проживали разом не може братись до уваги, оскільки наявність фотознімків у позивачки може підтверджувати тільки факт її епізодичних зустрічей з спадкодавцем, а ніяк не проживання однією сім»єю з 2008 року по березень 2014 року.

З огляду на зазначені обставини апелянти вважають рішення суду в частині встановлення факту проживання однією сім»єю необґрунтованим.

Апелянти вказали також, що суд неправомірно відмовив у дослідженні обставин справи щодо наявності у спадкодавця особистого майна, його місцезнаходження на час розгляду справи та повернення у спірну квартиру для його розподілу між спадкоємцями.

Крім того ОСОБА_3 04.07.2015 року в МВ УМВС подано заяву про приховування спадкового майна та викрадення його особистої речі - електричної дрелі.

Згідно висновку дільничного інспектора за результатами розгляду заяви від 25.07.2015 року встановлено, що позивач не заперечує про знаходження вказаного майна у неї, та вказує що питання про його повернення вирішується судом.

Апелянти просили зазначений висновок долучити до матеріалів справи та дослідити його в судовому засіданні, а також дослідити інші докази, в дослідженні яких судом першої інстанції відмовлено.

Посилаючись на зазначені обставини, апелянти просили рішення суду в частині вирішення позовних вимог про встановлення факту проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5 однією сім»єю з 2008 року по 25.03.2014 року скасувати та постановити нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог.

Апелянти просили також скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні їх зустрічного позову та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

У судовому засіданні апеляційного суду представник апелянта ОСОБА_2 - ОСОБА_9 підтримав доводи поданої апеляційної скарги та заперечив вимоги апеляційної скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Апелянти ОСОБА_4, ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_10 підтримали доводи апеляційної скарги та заперечили вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2, посилаючись на її необґрунтованість.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.303, ч.ч. 2,3 ст.213 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вищезазначеним вимогам за виключенням задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за ОСОБА_5 права власності на квартиру з огляду на наступне.

Постановляючи рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із того, що зібраними доказами по справі в їх сукупності підтверджено факт спільного проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу ОСОБА_2 з ОСОБА_5 в період з 2008 року по 25 березня 2014 року.

З таким висновком погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Із матеріалів справи вбачається, що 25 березня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_8 був зареєстрований шлюб, про що свідчить копія Свідоцтва про шлюб, та визнається сторонами (а.с.7, т.1).

Разом з тим, із представлених ОСОБА_2 доказів вбачається, що починаючи з січня 2008 року по час реєстрації шлюбу вона та ОСОБА_5 фактично проживали однією сім»єю, разом з ними також проживав син ОСОБА_2 - ОСОБА_11.

Встановлено, що син ОСОБА_2 - ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 у 2010 році пішов на навчання в школу.

Згідно довідки виданої Івано-Франківською ЗОШ І ступеня №9 № 116 від 01.09.2015 року - ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_2 навчався в школі з 13.10.2011 року по 30.05.2014 року. Його часто до школи приводив ОСОБА_5, який визнавав його своїм сином, відвідував батьківські збори, виховні заходи, постійно цікавився навчанням та поведінкою останнього.

Малолітній ОСОБА_11 проживав за адресою АДРЕСА_1 про що було зазначено в класному журналі та журналі групи продовженого дня.

Факт проживання ОСОБА_11 за адресою АДРЕСА_1 підтверджено також довідкою Івано-Франківської ЗОШ І-ІІІ ступенів №28, в якій він навчався з 01.09.2010 року по 12.10.2011 року.(а.с.13, 17 т.1).

Позивачем ОСОБА_2 представлено суду також ряд фотознімків на яких зображені вона, її син ОСОБА_7 та ОСОБА_5 у різні періоди, з яких вбачається, що вони достатньо часто разом проводили час.(а.с.42-62 т.1).

Факт спільного проживання ОСОБА_8 з ОСОБА_5 підтвердили допитані у судовому засіданні свідки ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15

Частково факт проживання ОСОБА_8 з ОСОБА_5 підтвердила також мати ОСОБА_5- ОСОБА_4

Суд першої інстанції також обґрунтовано зазначив про те, що доказом факту спільного проживання ОСОБА_8 та ОСОБА_5 є також укладений 14 листопада 2011 року позивачем ОСОБА_2 з ТОВ «ТРК Ефір» договір надання телекомунікаційних послуг за адресою АДРЕСА_1.

Таким чином, наведені вище докази в їх сукупності дають підстави для висновку, що вимоги позивача про встановлення факту її проживання однією сім»єю чоловіка та жінки без шлюбу з ОСОБА_5 в період з 2008 року по 25 березня 2014 року знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

Заперечення апелянтів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 щодо необґрунтованості рішення у зазначеній частині не заслуговують на увагу, оскільки не спростовують встановлених обставин, які підтверджують факт спільного проживання ОСОБА_8 з ОСОБА_5

Судом також встановлено, що згідно договору купівлі-продажу, ОСОБА_5 у квітні 2000 року придбав квартиру по АДРЕСА_1 (а.с.8)

Згідно довідки ОБТІ будинковолодіння АДРЕСА_1 зареєстроване на праві власності та записане в реєстрову книгу за №4234 за ОСОБА_5 (а.с.106).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть (а.с.6 т.2) 23.03.2015 року заведена спадкова справа, спадкоємцями майна померлого є троє осіб: батьки померлого: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, а також його дружина ОСОБА_2 (а.с.102-103 т.1).

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання квартири по АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та виключення із спадкового майна 1/2 частини зазначеної квартири, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про те, що позивач не довела того, що квартира належна її покійному чоловіку ОСОБА_16 за час їх спільного проживання істотно збільшилася у своїй вартості за рахунок трудових чи грошових затрат ОСОБА_2

Згідно із ч. 1 ст. 24 КпШС України, ( чинної на час придбання ОСОБА_5 спірної квартири) майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до положень ст. 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Статтею 62 СК України передбачено, що якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що здійснення поточних ремонтних робіт в квартирі за час спільного проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_5, а саме заміна водо-каналізаційних труб, металопластикових вікон, плитки на підлозі в туалетній кімнаті оплата комунальних послуг та придбання іншого майна не дають підстав для висновку, що вартість квартири у зв»язку з цим істотно збільшилася.

Крім того, позивачем не представлено належних доказів того, що такі роботи проводилися виключно за її кошти.

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що за час спільного проживання з чоловіком, ними майже 100000 грн. витрачені тільки на ремонт квартири і меблі, що станом на той час становило половину вартості 2 кімнатної квартири, а також те, що суд не взяв до уваги надані до матеріалів справи чеки, квитанції, накладні і договори є необґрунтованими, оскільки суду не представлено доказів що внаслідок проведеного ремонту мало місце істотне збільшення вартості квартири та за рахунок грошових коштів ОСОБА_2 Крім того, оплата житлово-комунальних послуг, придбання меблів не можуть слугувати доказом збільшення вартості квартири.

Крім того, позивачі за зустрічним позовом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 натомість надали суду докази того, що ремонтні роботи в квартирі сина проводились за їх кошти та ними особисто. Вказані обставини зокрема підтвердили допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21

Посилання апелянта ОСОБА_2 на те, що суд не дав належної правової оцінки доводам про те, що з 2008 року її син проживав у спірній квартирі разом з нею та ОСОБА_5 та був членом сім»ї спадкодавця, а отже отримав право на частку спадкування за законом в спірній квартирі не заслуговують на увагу, оскільки ОСОБА_2 не пред»являла будь-яких вимог в інтересах її сина ОСОБА_7, 2004 року народження щодо його права на спадкове майно, а тому вказані обставини не були предметом дослідження в суді першої інстанції.

Відповідно до положень ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом та ст.61 цього Кодексу.

Суд, згідно ст. 11 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Колегія суддів погоджується також із висновком суду про те, що не є доведеними вимоги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання всього майна в квартирі особистою приватною власністю ОСОБА_5, так як у позовних вимогах перелік такого майна відсутній.

Посилання в зустрічній позовній заяві на те, що ряд особистих речей ОСОБА_5 - ОСОБА_2 вивезла із квартири не підтверджені належними доказами, крім того, позивачі не ставили вимог щодо їх повернення.

Посилання апелянтів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про те, що суд неправомірно відмовив у дослідженні обставин справи щодо наявності у спадкодавця особистого майна, його місцезнаходження на час розгляду справи та повернення у спірну квартиру для його розподілу між спадкоємцями не заслуговують на увагу, оскільки такі позовні вимоги ними не заявлялися.

З огляду на те, що згідно висновку дільничного інспектора за результатами розгляду заяви ОСОБА_3 від 25.07.2015 року про приховування спадкового майна та викрадення його особистої речі - електричної дрелі (який подано після ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору) встановлено, що ОСОБА_2 не заперечувала про знаходження вказаного майна у неї, то апелянти не позбавлені права звернутися у встановленому законом порядку щодо їх вирішення.

Не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що суд першої інстанції відмовив у дослідженні доказів, оскільки апелянтом не зазначено які саме докази ним подавались, а судом відмовлено у їх дослідженні.

Колегія суддів вважає, що судом досліджено та надано правову оцінку всім доказам наданими сторонами по справі на підтвердження їх доводів та заперечень.

Разом з тим, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання за ОСОБА_22 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 є необґрунтованим.

Відповідно до положень ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

ОСОБА_5 набув права власності на квартиру у квітні 2000 року згідно договору купівлі-продажу, згідно довідки ОБТІ будинковолодіння АДРЕСА_1 зареєстроване на праві власності та записане в реєстрову книгу за №4234 за ОСОБА_5, даний договір є чинним, а тому підстав для визнання його права власності на вказану квартиру у судовому порядку немає.

З огляду на зазначене, рішення суду в частині визнання за ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_1 підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, в решті рішення суду слід залишити без зміни.

Керуючись ст. ст. 307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 20 грудня 2016 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання за ОСОБА_5 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання за ОСОБА_5 який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 - відмовити.

В решті рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуюча О.В. Пнівчук

Судді: Л.В. Василишин

Г.П. Мелінишин