Рішення № 64812729, 03.02.2017, Брусилівський районний суд Житомирської області

Справа № 275/196/16-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 лютого 2017 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Руденка В.О.,

з участю секретаря судового засідання Довгаленко О.І.,

відповідачки ОСОБА_1,

представника відповідачки ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором і зазначив що 31.03.2008 року між ним та відповідачкою ОСОБА_1 було укладено кредитний договір за умовами якого, банк зобовязався видати відповідачці кредит у розмірі 59112,5 доларів США на термін до 03.03.2023, а відповідач зобовязався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором. Позивач видав кредит, але відповідач своєчасно свої зобовязання з погашення кредиту не виконала, грошові кошти в повному обсязі не повернула, чим порушила умови кредитного договору. У звязку з цим, розмір заборгованості відповідачки позивач оцінює в сумі 48250,80 доларів США. Ця заборгованість складається з заборгованості за кредитом у сумі 38938,6 доларів США, заборгованості по відсотках за користування кредитом в сумі 5547,69 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 107,68 доларів США, 1350,05 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобовязань, 9,58 доларів США та 2297,2 доларів США штраф. Позивач просив стягнути з відповідачки суму боргу.

В судове засідання представник позивача за період розгляду справи зявився лише раз, будь-яких усних пояснень по суті позову не надав, підтримав позовні вимоги, просив задовольнити позов.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні позов не визнали. Надали пояснення, згідно яким, позивачка дійсно уклала вищевказаний кредитний договір, проте грошові кошти в касі банку вона отримала не у валюті договору доларах США, а у національній валюті гривні, в сумі 252500 гривень. Це підтверджується, зокрема, її заявою-анкетою, в якій вона власноручно вказала бажану суму кредиту у гривні в сумі 250000 гривень. Потім хтось вчинив виправлення, що видно на тексті заяви, перекресливши суму у гривнях і вказавши суму у доларах США 50000 доларів США. А у кредитному договорі сума кредиту була визначена як 59112,5 доларів США. Оскільки видачу готівки в іноземній валюті в касі банку, згідно до Інструкції про касові операції в Україні, затвердженої постановою правління НБУ від 14.08.2003 р. №337, можливо було здійснити тільки з поточного рахунку клієнта, такий рахунок на її імя був відсутній, це підтверджує її слова про отримання в касі банку готівки у національній валюті гривні. Отримавши гроші, вона понесла необґрунтовані валютні ризики, про які не була попереджена належним чином, як споживач фінансових послуг.

Крім того, доводи позивачки стосувались незаконного використання банком під час укладення кредитного договору та врахування до розміру заборгованості винагороди за резервування ресурсів в розмірі 0,48% річних. Позивачка вважає цю плату безпідставною, як таку, що не забезпечує жодної послуги, що надає їй банк, оскільки плата стягується щомісячно, тоді як кредит в повному обсязі видано однократно. Крім того, їй не було завчасно у належній формі розяснено ці, а також інші умови кредитування, валютні ризики та інші відомості, передбачені п.3.8. Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України 10.05.2007 р. №168, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за №541/13808.

Крім того, позивачка вважає, що банком незаконно в односторонньому порядку збільшено відсоткову ставку під час дії договору, оскільки відповідне повідомлення зроблене не було, графік погашення кредиту за новою відсотковою ставкою не складався і, отже, покладення до розрахунку зміненої відсоткової ставки необґрунтовано збільшує розмір заборгованості, що унеможливлює використання цього розрахунку.

Згідно розрахунку відповідачки, вона фактично повернула банку суму, еквівалентну 63682,41 доларів США.

У відповідь на доводи відповідачки, представником позивача надані суду письмові пояснення, згідно яким, відповідачка належно виконувала договір до січня 2015 року, повертаючи грошові кошти. Щомісячну винагороду банку за резервування ресурсів в розмірі 0,48% річних, вважає заснованою на нормах Закону України «Про банки та банківську діяльність» платою за здійснення банком фінансової послуги надання кредитних коштів у користування. Не вважає обґрунтованими твердження відповідачки про неповідомлення її Банком про наявні ризики валютних коливань, оскільки такі ризики торкнуться і самого банку в разі не повернення кредитної заборгованості. Жодних дій з введення відповідачки в оману при укладенні кредитного договору банком не вчинялось. Не вважає умови кредитного договору не справедливими. Не визнає заяву відповідачки про видачу кредитних коштів не у валюті кредитного договору, оскільки вважає, що відповідачка отримала в касі банку грошові кошти у доларах США, а бухгалтерські операції банку з видачі валюти в касі відповідали чинному законодавству та нормативним актам Національного Банку України.

Крім того, представник позивача у своїх поясненнях зазначив, що розрахунок заборгованості, наданий відповідачкою не є належним і допустимим доказом по справі, оскільки такий доказ не передбачений в переліку засобів доказування, визначених ст.57 ЦПК України. Водночас, розрахунок, наданий банком пропонує вважати належним і допустимим доказом, оскільки він є предметом застосування спеціальних знань, перевірка та спростування якого може мати місце лише шляхом проведення судової економічної експертизи, яка по справі не проводилась.

Дослідивши доводи сторін та оцінивши подані докази, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову, спираючись на наступні фактичні обставини та правові норми.

31.03.2008 року між сторонами дійсно укладено кредитний договір, за умовами якого, Позивач зобовязаний надати відповідачці ОСОБА_1 кредитні кошти готівкою через касу банку в іноземній валюті в сумі 59112,50 доларів США, 50000 з яких на споживчі цілі, зі сплатою відсотків за користування в розмірі 1% на місяць, винагороди за надання фінансового інструменту в сумі 2% від суми виданого кредиту - в момент надання кредиту, винагороди за резервування ресурсів в сумі 0,48% річних від суми зарезервованих ресурсів - щомісячно. Строк погашення кредиту до 31.03.2023 року.

Відповідачка надала пояснення про отримання нею грошових коштів в касі банку в національній грошовій одиниці в сумі 252500 гривень, замість валютних коштів, як це передбачене кредитним договором (п.8.1. Кредитного договору).

Дослідженням поданих банком (позивачем) первинних документів щодо цієї фінансової операції, встановлено, що згідно платіжного доручення №3 від 31.03.2008 р. (а.с.35) на касовий рахунок банку №10024800564521 було перераховано 50000 доларів США для видачі ОСОБА_1

Ця сума по-перше, не відповідає сумі кредитних коштів, визначених п.8.1. кредитного договору, як таких, що мали бути видані в касі банку. По-друге, цим платіжним дорученням кошти перераховані не ОСОБА_1, а до каси банку, відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженого постановою правління Національного Банку України 17.06.2004 р. № 280 , зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 липня 2004 р. за № 918/9517.

Згідно заяви на видачу готівки №3 (а.с.199), ОСОБА_1 отримала готівку в касі банку. Кількість отриманої готівки визначена сумою 50000 доларів США та еквівалентом у гривні в сумі 252500 гривень. Заява в розділі «дата здійснення операції» не заповнена, отже не містить дати її складання та подання.

З огляду на визначення суми готівки двома валютними одиницями та на відсутність дати складання первинного документу, враховуючи невідповідність виданої суми розміру кредиту, визначеному пунктом 8.1. кредитного договору, беручи до уваги доводи відповідачки, що узгоджуються з цими обставинами, суд не може визнати цю заяву беззаперечним доказом отримання ОСОБА_1 31.03.2008 року в касі банку іноземної валюти в розмірі, визначеному п.8.1. кредитного договору.

Крім того, відповідно до п.4 Глави 3 Інструкції про касові операції в банках України, затвердженої постановою правління Національного Банку України від 14.08.2003 р. № 337, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 5 вересня 2003 р. за № 768/8089, станом на дату укладення кредитного договору, готівка в іноземній валюті з каси банку видавалась фізичним особам за заявою на видачу готівки лише в наступних випадках: з їх поточних, вкладних (депозитних) рахунків та переказу без відкриття рахунку, за операціями з відшкодування банкнот іноземної валюти, прийнятих на інкасо.

На відміну від цього, згідно п.2 вищевказаної Інструкції, видача готівкових коштів з каси банку в національній валюті - гривні допускається також за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо).

Таким чином, нормативні положення вказаної Інструкції підтверджують доводи відповідачки про отримання нею в касі банку готівки не у валюті договору, а у національній валюті України.

Анкета-заява відповідачки з викладенням оферти щодо укладення договору, містить виправлену суму з гривень на долари і відповідний розділ рішення банку про надання кредиту саме у гривні (а.с.143).

Як вже зазначалось, сума кредиту, що визначена договором, складає 59112,5 доларів США. Проте подані банком первинні документи містять інші числа суми виданого кредиту, а витрачена на укладення страхових договорів грошова різниця, перерахована та сплачена страховикам у національній валюті гривні (а.с.134-135).

Згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк, або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити відсотки.

Згідно ст.526 ЦК України, зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства…

Тим самим, суд встановлює, що банком не було виконано умови п.8.1. кредитного договору щодо видачі кредиту на умовах договору, як обовязкової підстави для виникнення у позичальника обовязку з його повернення.

Фактично ж видані банком ОСОБА_1 кошти, таким чином, не є предметом цього договору і можуть бути стягнуті банком на підставі інших правових норм але не в якості кредитної заборгованості.

Суд також погоджується із доводами відповідачки щодо невиконання банком вимог Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного Банку України 10.05.2007 р. № 168, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 р. за № 541/13808 (надалі Правила).

Так, згідно п.3.4 3.8. Правил, банки зобов'язані в кредитному договорі зазначити, зокрема, обґрунтування вартості супутньої послуги і не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).

Суд вважає, що надаючи кредит, банк діє у власних інтересах, оскільки отримує прибуток від відсотків за користування кредитними коштами, а діяльність з надання такої фінансової послуги утворює зміст господарської діяльності банку.

Згідно умов кредитного договору, укладеного між сторонами, банк передбачив винагороду за надання фінансового інструменту в розмірі 2% від суми кредиту, яка мала бути видана разовим платежем в касі банку.

Водночас, договором передбачена щомісячна винагорода за резервування ресурсів в розмірі 0,48% річних від зарезервованої суми.

Матеріали кредитної справи містять додаток №1 до кредитного договору із назвою Загальна вартість кредиту. Проте, ані цей документ, ані кредитний договір, не містять визначення змісту та обґрунтування вартості таких супутніх послуг, як надання фінансового інструменту та щомісячне резервування ресурсів.

В контексті конкретних правовідносин, визначених кредитним договором, такі супутні послуги не є очевидними та зрозумілими суду. Тож згідно формулювання п.3.6. Правил, встановлювати, а отже і вимагати платежі засновані на таких положеннях кредитного договору зі споживачем, банк не вправі.

Крім того, розрахунок заборгованості, який, як визначив представник банку, є предметом застосування спеціальних знань, містить інтегровану частину з назвою «Комісія нарахована», з врахуванням якої формується остаточний розмір визначеної розрахунком заборгованості. Проте цей розділ розрахунку термінологічно не привязаний до визначення вищевказаних супутніх послуг та не містить розшифровки розміру їх складових у загальному нарахуванні всієї комісії. Таким чином, розрахунок в цій частині не ґрунтується на положеннях кредитного договору.

Згідно п.3.8. Правил, у разі надання кредиту в іноземній валюті банки

зобов'язані під час укладення кредитного договору, зокрема, надати споживачу інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов'язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов'язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

Доказів надання такої інформації споживачу матеріали кредитної справи не містять, що також свідчить про порушення прав споживача при укладенні кредитного договору, а також про уявний характер договору валютного кредиту.

Пояснення представника позивача в частині порушення вищенаведених пунктів Правил більшою мірою стосуються спростування підстав недійсності правочину, проте позов, який розглядає суд, не містить відповідного предмету позовних вимог.

Водночас суд має оцінити наявність правових підстав вимагати стягнення з відповідачки грошових коштів, посилаючись на положення кредитного договору та в контексті нормативно-правових актів, що регулюють ці правовідносини.

Суд погоджується і з твердженнями відповідачки про безпідставне в односторонньому порядку, збільшення банком розміру відсотків за користування кредитом.

Згідно поданого банком розрахунку заборгованості по кредиту, в графі «Процентна ставка поточна» вже починаючи з жовтня 2008 року, процентну ставку збільшено від обумовленої в кредитному договорі 12% до 15,12%.

Згідно п.2.3.1. кредитного договору, в разі збільшення відсоткової ставки, банк зобовязаний протягом семи днів надіслати позичальникові відповідне письмове повідомлення.

Жодних доказів направлення такого повідомлення матеріали цивільної справи, зокрема, надані банком копії матеріалів кредитної справи, не містять.

Згідно п.3.5. Правил, банки мають право змінювати процентну ставку за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору,

яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. Банки не мають права змінювати процентну ставку за кредитом у зв'язку з волевиявленням однієї із сторін (зміни кредитної політики банку).

За правилами частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (чинної на час укладення кредитного договору від 31 березня 2008 року) у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки НБУ або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитодавцем письмово протягом семи календарних днів із дати її зміни. Без такого повідомлення будь-яка зміна відсоткової ставки є недійсною.

Про це, також зазначає Верховний Суд України у правовому висновку по справі у справі № 6-2315цс16 від 14.12.2016 р., де також вказано, що боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника лист про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Отже суду не надано доказів правомірності зміни відсоткової ставки по кредитному договору між сторонами. І оскільки розмір заборгованості, визначений у розрахунку, поданому банком, враховує, як інтегровану частину, безпідставно підняту відсоткову ставку, результат такого розрахунку є некоректним та помилковим.

Суд вбачає суперечність в письмових поясненнях позивача щодо оцінки доказового значення розрахунків заборгованості, поданих сторонами. З одного боку, представник позивача визнає відсутність можливості перевірити правильність долученого до позову розрахунку, інакше, ніж шляхом проведення судової експертизи. З іншого боку, визнає, що цей розрахунок не є висновком експерта і не може мати такого ж статусу. Крім того, сторони рівні перед судом і суд не вбачає підстав для надання переваги в оцінці доказів з однаковим статусом, з огляду лише на процесуальний статус сторони. Суд також позбавлений права на власний розсуд призначати судову експертизу у позовному провадженні.

Не може суд погодитись і з доводами представника позивача про те, що відповідачка протягом певного часу повертала кошти банку, підтвердивши, тим самим свою згоду на всі умови кредитного договору. Суд вважає, що банк не виконав свого обовязку з надання предмету кредиту, а гроші, які повертала відповідачка, були отримані та поверталися нею, як чуже майно.

Таким чином, підстав для задоволення позовних вимог суд не вбачає.

Ґрунтуючись нормах ст. 526, 1054 Цивільного кодексу України, ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», керуючись ст. 10, 11, 59-60, 215-218 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Житомирської області через Брусилівський районний суд Житомирської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, що беруть участь у справі, але не були присутні при проголошенні рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з часу отримання копії рішення.

Суддя В.О. Руденко