Рішення № 64812473, 15.02.2017, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/95/17 Справа № 199/9170/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Руденко В. В. Доповідач - Макаров М.О.

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати по цивільним справам Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - судді Макарова М.О.

суддів - Максюти Ж.І., Петешенкової М.Ю.,

при секретарі - Назаренко А.С.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м.Дніпропетровська від 20 січня 2015 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки,

ВСТАНОВИЛА:

У жовтні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 19 червня 2006 року між банком та ОСОБА_2 укладено кредитний договір на суму 42500 доларів США строком до 19 червня 2021 року зі сплатою 12% річних. На забезпечення виконання умов кредитного договору у той же день між сторонами укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого позичальник передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов кредитного договору, позивач просив в рахунок погашення заборгованості у розмірі 113848,45 доларів США звернути стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ПАТ КБ «ПриватБанк» просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а судове рішення скасуванню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що предмет іпотеки - квартира АДРЕСА_1 відповідно до Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 03 червня 2014 року не може бути примосово звернуто стягннення.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може, оскільки вони не відповідають обставинам справи, зроблені при неповному з'ясуванні судом обставин, що мають значення для справи, а тому, рішення відповідно до п.п. 1,3 ч.1 ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Так, судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 19 червня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк») та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № DNI0GK00000025, згідно якого ОСОБА_2 отримав кредит в сумі 42500 доларів США, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12% річних, з кінцевим терміном повернення 19 червня 2021 року (а.с. 15).

Згідно умов зазначеного Договору погашення заборгованості повинно здійснюватися в наступному порядку: щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати Банку грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за Кредитом, яка складається із заборгованості за Кредитом, за відсотками, комісією, а також інші витрати.

У забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 19 червня 2006 року було укладено договір іпотеки № DNI0GK00000025, згідно якого, останній передав в іпотеку Банку квартиру АДРЕСА_1, яка належить відповідачу на праві власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу 16 червня 2006 року за р. №1590 (а.с. 18).

Як вбачається з матеріалів справи у продовж дії кредитного договору позичальник ОСОБА_2 неодноразово порушував умови цього договору, допускав прострочку погашення поточної заборгованості по сплаті частини суми кредиту, процентів за користування кредитом, а в подальшому починаючи з грудня 2009 року взагалі перестав їх виконувати, у зв'язку з чим, згідно розрахунку заборгованості, складеного позивачем, станом на 13 жовтня 2014 року ОСОБА_2 має заборгованість за кредитним договором у розмірі 113 848,45 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 1 474 337 грн 43 коп. та складається з: 40 086 доларів США - заборгованості за кредитом; 31 531,38 доларів США - заборгованості по процентам; 42 231 доларів США - пені (а.с. 4-9).

Крім того, відповідно до листа за вих. № 30.1.0/2-139 від 01 вересня 2014 року ПАТ «ПриватБанк» повідомив відповідача про виниклу заборгованість, а також повідомив останнього про прийняте рішення щодо звернення стягнення на предмет іпотеки та просив у тридцятиденний термін звільнити займане приміщення (а.с. 11).

Згідно ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а ч.2 ст.1050 ЦК України передбачено, що кредитор має право вимагати дострокового повернення всієї суми позики та сплати відсотків, у випадку, якщо позичальник прострочив повернення чергової частини позики, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами.

Згідно ст.1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п.22 договору іпотеки № DNI0GK00000025 від 19 червня 2006 року звернення стягнення на Предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а статтею 39 цього ж Закону передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Тобто спосіб реалізації предмета іпотеки Законом визначений двома способами, а саме: шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку», а оскільки позивачем визнечено спосіб реалізації предмету іпотеки шляхом застосування процедури продажу, колегія суддів вважає, позовні вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є обгрунтованими, з визначенням способу реалізації предмета іпотеки шляхом продажу Банком вказаного предмету іпотеки, з укладанням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій необхідних для продажу предмету іпотеки, з визначенням початкової ціни предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

А відповідно до п.11 договору іпотеки № DNI0GK00000025 від 19 червня 2006 року сторони визначили, що вартість іпотеки складає 252000 грн.

У зв'язку з чим початкова ціна предмета іпотеки повинна бути не менше вартості майна, визначеного у вказаному договорі іпотеки, тобто в сумі 252000 грн.

Крім того, визначаючи суму заборгованості в рахунок якої проводиться зверненя стягнення на предмет іпотеки, колегія суддів приходить до наступного.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, позивач нарахував заборгованість відповідача по кредитному договору станом на 13 жовтня 2014 року в сумі 113 848,45 доларів США, що згідно офіційного курсу НБУ становить 1 474 337 грн 43 коп. та складається з: 40 086 доларів США - заборгованості за кредитом; 31 531,38 доларів США - заборгованості по процентам; 42 231 доларів США - пені.

А згідно пункту 4.1 Кредитного договору, при порушенні Позичальником зобов'язань по погашенню кредиту, процентів та інших обов'язкових платежів, передбачених кредитним договором, останній сплачує Банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 грн. за кожний день прострочки. Сплата пені здійснюється в гривні.

Тобто сума пені нарахована банком, в порушення п. 4.1 кредитного договору, в доларах США, а не в гривнях.

Крім того, судом встановлено, що боржник фактично припинив сплату за кредитом у грудні 2009 року, а Банк звернувся до суду із вказаним позовом лише у жовтні 2014 року, що в свою чергу потягло збільшення розміру збитків та неустойки, а тому відповідно до вимог ч.1 ст. 616 ЦК України, колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за кредитним договором до 1000 грн

За таких обставин загальна сума заборгованості склаладає в розмірі 71617,45 доларів США, що еквівалентно за курсом 12,95 грн. за 1 долар США відповідно до службового розпорядження Націонанального Банку України від 13 жовтня 2014 року, складає 927445 грн. 97 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 40086,07 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 31531,38 доларів США, а також пеня в сумі 1000 грн., а всього 928445 грн. 97 коп.

Що стосується позовних вимог про виселення відповідача та інших осіб із спірної квартири, то вони є необгрунтованими, з наступних підстав.

Так, частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є стаття 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду.

Тобто, в даному випадку при вирішення питання про звернення стягнення на іпотечне майно вирішується питання і виселення громадян із іпотечного майна, а тому колегія суддів вважає, що ці позовні вимоги є передчасними.

Також, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Так, частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

07 червня 2014 року набув чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з пунктом 1 статті 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:

таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Зазначений висновок міститься в постановах Верховного Суду України від 27 травня 2015 року (№ 6-58цс15), 09 вересня 2015 року (№ 6-483цс15), 18 листопада 2015 року (6-1385цс15), 25 листопада 2015 року (6-1249цс15) який є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права в силу ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України.

Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції на зазначене увагу не звернув, у порушення ст. ст. 212-214 ЦПК України не врахував, що чинність Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права та дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

На підставі викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення суду про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів, відповідно до ст. 88 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача сплаченим ним судовий збір в сумі по 5481 грн.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Заочне рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 20 січня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки задовольнити частково.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № DNI0GK00000025 від 19 червня 2006 року в розмірі 71617,45 доларів США, що еквівалентно за курсом 12,95 грн. за 1 долар США відповідно до службового розпорядження Націонанального Банку України від 13 жовтня 2014 року, складає 927445 грн. 97 коп., яка складається із: заборгованості за кредитом в сумі 40086,07 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом в сумі 31531,38 доларів США, а також пеня в сумі 1000 грн., а всього 928445 грн. 97 коп., звернути стягнення на належну на праві приватної власності ОСОБА_2 (іпн НОМЕР_1) на підставі договору купівлі-продажу, посвідченому приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотріального округу ОСОБА_3 за р. №1590, на квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 53,8 кв.м., житловою площею 32,3 кв.м., та складається з: 1-кухня, 2-коридор, 3-душева, 4-прихожа, 5, 6, 7-житлові кімнати. В користуванні ? частка сараю літ. Б, сарай літ. В., убиральня літ. Д, ганок літ. а, погріб під літ.а-1, споруди, №2,4,8 шляхом продажу Банком вказаного предмету іпотеки, з укладанням від його імені договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій необхідних для продажу предмету іпотеки.

Визначити початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій, але не менше вартості майна, визначеного в договорі іпотеки №. DNI0GK00000025 в сумі 252000 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 (іпн НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір в сумі по 5481 грн.

На підставі Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на час дії цього Закону, виконання рішення зупинити.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді