Ухвала суду № 64809177, 15.01.2017, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/774/17

Головуючий у першій інстанції Домусчі Л. В. Доповідач Черевко П. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.01.2017 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого - Черевка П.М.

Суддів - Артеменка І.А., Драгомерецького М.М.

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, за участю третьої особи на боці відповідачів - орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом звільнення приміщення, виселення, вселення, стягнення моральної шкоди та судових витрат,-

ВСТАНОВИЛА:

У січні 2016 року ОСОБА_6 звернулася до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3, за участю третьої особи на боці відповідачів - орган опіки та піклування Приморської РА ОМР про усунення перешкод у користуванні власністю, шляхом звільнення приміщення, виселення, вселення, стягнення моральної шкоди та судових витрат посилаючись на те, що позивач та відповідачі спільно користуються жилими та підсобними приміщеннями квартири спільного заселення АДРЕСА_1.

Відповідно до правовстановлюючих документів підсобне приміщення площею 10,2 кв.м, що входить до складу зазначеної квартири спільного заселення, позначене на плані цифрою «7» (далі - спірне приміщення), закріплено в користуванні позивача ОСОБА_6, яка є власником 741/1000 частин вказаної квартири. Однак ОСОБА_2 та інші співвідповідачі, що є членами сім'ї квартиронаймача ОСОБА_2, який має право на користування однією з жилих кімнат вказаної квартири, самочинно улаштували дверний проріз, що з'єднує їх жилу кімнату, площею 13,3 кв.м, позначену на плані цифрою «8», яка знаходиться в користуванні ОСОБА_2, зі спірним приміщенням, відповідачі самоправно вселились у спірне приміщення та незаконно користуються ним, чим чинять перешкоди позивачеві у здійсненні нею права користування спірним приміщенням.

Самоправні та свавільні дії відповідачів, про які йдеться в розд.5 мотивувальної частини позовної заяви, супроводжувались пошкодженням конструкцій спірного приміщення, яким мала право користуватись позивачка. Незаконними діями відповідачів їй заподіяно душевні страждання, що виявились у збентеженості, виникненні у неї почуття страху за подальшу долю свого майна, переживаннях, хвилюваннях, емоційному неспокої і т.д..

Посягання відповідачів на майно призвели до погіршення її настрою, що дістало свій вияв у нервозності й депресії, стані збентеження, тривоги, відчаю. Крім того, незаконне вселення відповідачів у спірне приміщення змусило позивачку змінити свої плани щодо меблювання інших кімнат, розташованих у цій же квартирі, щодо придбання необхідних речей (предметів) звичайної домашньої обстановки та вжитку тощо.

Для вирішення відповідних житлових, побутових та пов'язаних з цим юридичних проблем, що виникли внаслідок незаконних дій відповідачів, позивачкою витрачався і продовжує витрачатись додатковий час, сили, нервова (психічна) енергія, що свідчить про наявність моральної шкоди.

Посилаючись на вищевказані обставини, а також на приписи ст.41 Конституції України, ст.ст.23, 317, 319, 386, 391, 1167, 1190 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просить суд: усунути перешкоди у здійсненні нею права користування спірним приміщенням шляхом зобов'язання відповідачів звільнити вказане приміщення та заборони останнім користуватися цим приміщенням; виселити відповідачів зі спірного приміщення; вселити позивачку у спірне приміщення; стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача у порядку відшкодування моральної шкоди грошову суму у розмірі 55000 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено частково, зобов'язано ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 усунути перешкоди у здійснені ОСОБА_6 право користування підсобним приміщенням по.10,2 кв.м. позначеним на плані під літ. «7» що входить до складу квартири АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 з підсобного приміщення пл. 10,2 кв.м. позначеним на плані під літ. «7» що входить до складу квартири АДРЕСА_1, аг. пл.. 89,5 кв.м., житл. пл.. 31,2 кв.м..

Вселено ОСОБА_6 28.09.2001 р. у підсобне приміщення по.10,2 кв.м. позначеним на плані під літ. «7» що входить до складу квартири АДРЕСА_1, аг. пл.. 89,5 кв.м., житл. пл.. 31,2 кв.м..

Відмовлено ОСОБА_6 у стягненні моральної шкоди.

Стягнуто з кожного ОСОБА_7, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 судові витрати у розмірі 413 грн.. 40 коп. та 2 997 грн. 15 коп. -витрати за надання правової допомоги., всього по 3410 грн. 55 коп. з кожного.

Вважаючи рішення суду незаконним ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулися до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просять скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року та ухвалити нове рішення яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі вивчивши матеріали справи та обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити.

Відповідно до ч.1 п.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи позов ОСОБА_6 частково суд обгрунтовано дійшов зазначеного висновку.

Судом встановлено, що на підставі ордеру на вселення №4782 сер. БО, виданого 17.07.1992р. Бюро обміну жилими приміщеннями Виконавчого комітету ОМР народних депутатів на ім'я ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, відповідач вселився в установленому законом порядку у житлову кімнату площею 18,89 кв.м, що входить до складу квартири спільного заселення АДРЕСА_1.

У середині 90-х років минулого століття вулицю Островидова у м. Одесі у встановленому законом порядку перейменовано у вулицю Новосельського.

Пізніше в зазначеній квартирі були прописані та стали проживати на законних підставах діти основного квартиронаймача ОСОБА_2 - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, - з 04.06.1993р.; ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, - з 12.07.2000р.

Відповідач ОСОБА_5 після укладення шлюбу з ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2, змінила своє прізвище на «ОСОБА_5». У подальшому після того як 15.07.2015 р. ОСОБА_5 уклала шлюб з ОСОБА_12, 14.02.1985р. народження, нею було змінено своє прізвище на «ОСОБА_5».

Дружина основного квартиронаймача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, також фактично проживає в зазначеній квартирі, хоча її місце проживання уже протягом тривалого часу зареєстроване за адресою АДРЕСА_2.

Вказана квартира є квартирою спільного заселення („комунальною" квартирою). Її загальна площа складає 89,5 кв.м, житлова площа - 31,2 кв.м. Квартира розміщується на цокольному поверсі 3-поверхового багатоквартирного житлового будинку, експлуатація та обслуговування якого здійснюються виробничою дільницею № 9 КП «Житлово-комунальний сервіс «Порто-Франківський».

До теперішнього часу члени сім'ї ОСОБА_2 не скористалися своїм правом на отримання частини вказаної квартири спільного заселення, яку вони займають, у спільну часткову (сумісну) власність в порядку приватизації. Користування відповідною частиною вказаної квартири спільного заселення здійснюється наймачем ОСОБА_2 та членами його сім'ї згідно договору найму жилого приміщення, як це передбачено статтею 61 Житлового кодексу Української РСР.

У судовому засіданні встановлено, що у період до грудня 2013 року квартиронаймачем іншої частини зазначеної квартири була ОСОБА_13 складом сім'ї - 4 особи (у тому числі її чоловік, дочка та чоловік дочки).

Відповідно до пункту 3.9 розпорядження Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 23.08.2012р. №484 ОСОБА_13 надано підсобні приміщення площами 17,4 кв.м, 7,5 кв.м, 10,2 кв.м, які розташовані в зазначеній квартирі спільного заселення, на склад родини в 4 особи.

У подальшому згідно з виданими першим заступником директора Департаменту міського господарства ОМР ОСОБА_14 розпорядженням органу приватизації №219872 від 23.12.2013р.; свідоцтвом про право власності на житло №8-24312 від 23.12.2013р., 741/1000 частин вказаної квартири спільного заселення передано у спільну часткову власність ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_15, ОСОБА_16 в порядку приватизації.

У свідоцтві про право власності на житло №8-24312 від 23.12.2013 р. зазначено, що 741/1000 частин вказаної квартири складає 66,31 кв.м її загальної площі.

Судом досліджено надані КП «Міське агентство з приватизації житла» копії матеріалів, на підставі яких органом приватизації видано розпорядження №219872 від 23.12.2013 року про передачу в порядку приватизації у спільну часткову власність ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_15, ОСОБА_16 741/1000 частин вказаної квартири, а також копію «Розрахунку площі та часток у квартирі спільного заселення АДРЕСА_1, на родину ОСОБА_13», оформленого відповідальним працівником КП «Міське агентство з приватизації житла», виконаного відповідно до вимог пункту 6.2 та додатка 1 до Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян, затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16.12.2009р. №396, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29.01.2010р. за №109/17404; пункту 3.7 та додатка 4 до Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об'єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 18.06.2007р. №55, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06.07.2007р. за №774/14041.

З урахуванням вищезазначених письмових доказів, досліджених у судовому засіданні, судом встановлено, що в обособленому користуванні родини ОСОБА_13 знаходились такі приміщення зі складу вказаної квартири №1 - жила кімната площею 17,9 кв.м; №2 - підсобне приміщення площею 17,4 кв.м; №3 - підсобне приміщення площею 7,5 кв.м; №7 - підсобне приміщення площею 10,2 кв.м (спірне приміщення).

В обособленому користуванні сім'ї ОСОБА_2 знаходиться приміщення №8 - жила кімната площею 13,3 кв.м.

У спільному користуванні обох сімей знаходились такі допоміжні (нежитлові) приміщення зі складу квартири №4 - туалет, площею 1,2 кв.м; №5 - коридор, площею 1,6 кв.м; №6 - кухня, площею 9,5 кв.м; №9 - коридор, площею 10,9 кв.м.

На підставі нотаріально посвідченого договору дарування від 03.11.2015р. та згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 03.11.2015р. ОСОБА_6 стала власницею 741/1000 часток вказаної квартири спільного заселення.

Згідно довідки (з місця проживаття про склад сім'ї та реєстрацію) №298 від 25.02.2016 року у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані та займають жилу кімнату, площею 19,46 кв.м., ОСОБА_6, 1975 р.н., ОСОБА_17, 2013 р.н., ОСОБА_18, 1980 р.н., ОСОБА_19, 1945 р.н., ОСОБА_20, 1997 р.н..

У зв'язку з цим на теперішній час вказана квартира знаходиться у спільному користуванні двох сімей, а саме, родини ОСОБА_6 та родини ОСОБА_2

У Конституції України закріплено основні правові принципи регулювання відносин власності, головним із яких є принцип рівного визнання й захисту усіх форм власності (статті 13, 41 Конституції України).

Відповідно до статті 13 Конституції України власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. У такій редакції конституційна норма не лише покладає на власника обов'язки, а й орієнтовно вказує на його зобов'язання.

Основоположні принципи здійснення правомочностей власника сформульовані у статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 04 листопада 1950 року), що набрала чинності для України з 11 вересня 1997 року та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право власності набувається у порядку, визначеному законом.

Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Під правом володіння власністю визнається юридично забезпечена можливість фактичного панування власника над майном.

Право користування власністю - це юридично забезпечена можливість власника добувати з належного йому майна корисні властивості.

Під правом розпорядження розуміють юридично забезпечену можливість власника визначати долю майна.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, визначені у главі 24 Цивільного кодексу України, зокрема із правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст.. 717 ЦК України).

З урахуванням вимог ч.1 ст.317, ч.1 ст.319, ч.4 ст.334, ч.2 ст.363 ЦК та за змістом договору дарування від 03.11.2015р., разом із переходом права власності ОСОБА_13, ОСОБА_15, ОСОБА_15, ОСОБА_16 на 741/1000 часток вказаної квартири до позивачки ОСОБА_6 перейшло також право користування відповідними приміщеннями квартири, що складають 66,31кв.м її загальної площі, як зазначено в п.1 договору дарування від 03.11.2015р.

За результатами оцінки наявних у справі письмових доказів, суд правильно дійшов висновку про те, що підсобне приміщення площею 10,2 кв.м, яке позначене на плані цифрою «7» (спірне приміщення), закріплено в користуванні ОСОБА_6, а не в користуванні ОСОБА_2 та членів його сім'ї.

Водночас, як з'ясовано судом, у листопаді 2015 року під час вселення ОСОБА_6 у належні їй приміщення квартири, що складають 66,31 кв.м її загальної площі, позивачкою виявлено, що відповідач ОСОБА_2 та члени його сім'ї самоправно у спосіб, не передбачений законом чи договором, вселились у підсобне приміщення площею 10,2 кв.м, позначене на плані цифрою «7» та закріплене в користуванні позивачки (спірне приміщення); у внутрішній некапітальній стіні квартири самочинно влаштували дверний проріз, що з'єднує жилу кімнату площею 13,3 кв.м, позначену на плані цифрою «8», що знаходиться в користуванні наймача ОСОБА_2, зі спірним приміщенням «7», закріпленим у користуванні позивача; самовільно здійснили заміну замків на дверях, улаштованих в іншому дверному прорізі, який згідно з проектом будинку має використовуватись для входу/виходу зі спірного приміщення «7» до коридору загального користування площею 10,9 кв.м, позначеного на плані цифрою «9»; з внутрішнього боку дверей, які згідно з проектом мають використовуватись для входу/виходу зі спірного приміщення «7» до коридору загального користування «9», улаштували металеву решітку, що унеможливлює позивачці доступ до спірного приміщення «7» з коридору загального користування «9»; користуються спірним приміщенням «7» та чинять перешкоди у здійсненні позивачем права користування цим підсобним приміщенням.

У судовому засіданні усіма відповідачами визнавався факт використання ними спірного приміщення без згоди позивача. При цьому відповідачі вказували суду, що спірним приміщенням вони фактично почали користуватись ще задовго до моменту придбання ОСОБА_6 741/1000 часток вказаної квартири та користуються ним уже протягом тривалого часу.

Як вбачається з матеріалів справи, за цим фактом ОСОБА_6 01.02.2016 року звертались з відповідною заявою про складання протоколу про адміністративне правопорушення до КП ЖКС «Порто-Франківського».

Не визнання відповідачами права ОСОБА_6 на користування спірним підсобним приміщення оспорювалося, відповідачем ОСОБА_2 який звертався з позовами до суду з вимогами про оскарження розпорядження ПРА ОМР №484 від 23.08.2012 року спрямованого на встановлення права користування ОСОБА_13 та її сім'ї підсобним приміщенням, яке розташоване в АДРЕСА_1, пред'являючи при цьому вимоги до ОСОБА_6.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За вимогами ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Частиною першою статті 3 ЦПК передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Як роз'яснив ВССУ у постанові Пленуму від 07.02.2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння. Такий позов підлягає задоволенню і в тому разі, коли позивач доведе, що є реальна небезпека порушення його права власності чи законного володіння зі сторони відповідача. При цьому суди повинні брати до уваги будь-які фактичні дані (статті 57-59 ЦПК), на підставі яких за звичайних умов можна зробити висновок про наявність такої небезпеки. Позов про усунення порушень прав, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню незалежно від того, на своїй чи на чужій земельній ділянці або іншому об'єкті нерухомості відповідач вчиняє дії (бездіяльність), що порушують право позивача.

Задовольняючи позов про захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння, суд має право як заборонити відповідачу вчиняти певні дії, так і зобов'язати відповідача усунути наслідки порушення права позивача.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Згідно ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі представлених сторонами доказами.

Відповідачі мали право звернутись до органів державної влади з питання приватизації спірного приміщення та не скористались ним, їм було відомо про здійснення ОСОБА_13 приватизації 741/1000 частин вказаної квартири спільного заселення.

Посилання відповідачів на невідповідність площ підсобного приміщення у договорі дарування та викопіюванні з поетажного плану житлового будинку, копія якого наявна у матеріалах справи, суд обгрунтовано не прийняв до уваги, оскільки різниця між ними є достатньо невеликою та не свідчить про недійсність договору дарування, за яким позивачка набула право власності на дане спірне приміщення. При цьому, відповідний договір дарування не оскаржувався.

Доводи відповідачів, що вони користуються вказаним спірним приміщенням на протязі довгих років, суд правильно визнав безпідставними. Законність права користування відповідачами спірним підсобним приміщенням належними та доспустими доказами суду не доведено, матеріали справи таких доказів також не містять. При цьому факт набуваття позивачкою права вланості на спірне підсобне приміщення не спростовано.

Відповідачами незаконно чиняться перешкоди у здійсненні позивачем права користування спірним приміщенням, тому вимоги позивача про усунення таких перешкод шляхом зобов'язання відповідачів звільнити спірне приміщення та заборони відповідачам користуватися вказаним приміщенням є обгрунтованими.

З огляду на те, що відповідачі незаконно користуються спірним приміщенням та чинять позивачці перешкоди у користуванні ним, суд правильно вважав обґрунтованими та доведеними вимоги позивача про звільнення спірного приміщення від належного відповідачам майна, що є підставою для задоволення заявленої позивачкою вимоги про виселення відповідачів із спірного приміщення.

З урахуванням встановлених у справі обставин, обґрунтованою та доведеною є вимога про вселення у спірне приміщення, яка у зв'язку з цим підлягає задоволенню Досліджуючи обгрунтованність вимог моральної шкоди, суд правильно вважав їх такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Виходячи з цього, позивачка не довела належним чином наявність моральних збитків, зазначених нею у позові, безпосередній причинний зв'язок між правопорушенням і заподіянням збитків, розмір відшкодування та його обрахування.

За викладених обставин колегія суддів вважає, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Посилання авторів апеляційної скарги на порушення судом норм матеріального та процесуального права, порушення прав відповідачів в частині відмови судом у задоволенні клопотань про зупинення провадження у зв'язку з розглядом у іншому провадженні вимог про скасування розпорядження № 484 від 23.08.2012 року Приморської райадміністрації ОМР про надання спірного приміщення, розбіжності у визначенні площі спірного приміщення, неправильне визначення категорії спірного приміщення, необґрунтовану відмову у проведенні будівельно-технічної експертизи, як на підстави для скасування оскаржуваного рішення є необґрунтованими, оскільки спростовані дослідженими судом обставнами, яким дана правильна правова оцінка.

Доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст.307, 308, 313 - 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 листопада 2016 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий П.М. Черевко

Судді: І.А. Артеменко

ОСОБА_21