Рішення № 64808805, 08.02.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/9159/16-ц

Провадження № 2/522/3925/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 рокуПриморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС», ОСОБА_3, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання договору відступлення права вимоги за договором застави недійсним,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС», ОСОБА_3, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання договору відступлення права вимоги за договором застави недійсним. В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що 26 січня 2016 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС» та ОСОБА_3 укладено договір про відступлення права вимоги за Кредитним договором № 440/6-11 від 23 вересня 2011 року, за договором застави від 23 вересня 2011 року та за іпотечним договором від 14.03.2014 року. Вказаний договір на думку позивача порушує його права з огляду на укладення між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС» та ОСОБА_3 фактично оплатного договору факторингу, без наявності у ОСОБА_3 ліцензії на здійснення фінансових послуг.

08.02.2017 року на адресу суду надійшла від представника позивача заява про уточнення позову та збільшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду. Згідно остаточних позовних вимог позивач просив суд визнати недійсним договір № 0126 відступлення права вимоги від 26.01.2016р. та договір від 26.01.2016 року відступлення права вимоги за іпотечними договорами та договорами застави посвідченого приватним нотаріусом ОСОБА_4 зареєстрований за № 56 укладений між ТОВ «АЛЬЯНС ФІНАНС» та ОСОБА_3 недійсним, застосувати наслідки недійсного договору, а саме повернути сторони в первинний стан.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні.

Представник відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС» у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся в установленому законом порядку, надав заяву про розгляд справи за його відсутності, заперечував проти задоволення позову.

Представник відповідача ОСОБА_3, позовні вимоги не визнала, заперечувала проти позову з мотивів, викладених у письмових заперечення на позов.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору приватного нотаріуса ОСОБА_4 заперечував проти позову.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку поданим доказам, вислухавши пояснення представників сторін суд вважає, що заявлені позовні вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що 23 вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_5 «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір (відклична реверсивна кредитна лінія) № 440/6-11. Також 23вересня 2011 року між Публічним акціонерним товариством ОСОБА_5 «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_1 було укладено договір застави, посвідчений ОСОБА_6, приватнимнотаріусом Одеського міського нотаріального округу реєстровий номер -1730.

14 березня 2014 рокуміж Публічним акціонерним товариством ОСОБА_5 «ПОРТО-ФРАНКО» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, посвідчений ОСОБА_7, приватнимнотаріусом Одеського міського нотаріального округу реєстровий номер - 417.

26 січня 2016 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС» та ОСОБА_3, згідно зі ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України, був укладений Договір про відступлення права вимоги № 0126, згідно якого до ОСОБА_3 перейшло право вимоги за Кредитним договором № 440/6-11 від 23 вересня 2011 року та за Кредитним договором № 166/1-14 від 14 березня 2014 року. Також 26 січня 2016 року між ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС» та ОСОБА_3 укладено договір відступлення прав вимоги за іпотечними договорами та договорами застави.

Пунктом 1.1. Договору про відступлення права вимоги № 0126 від 26 січня 2016 року передбачено, що на умовах даного Договору КРЕДИТОР передає, а НОВИЙ КРЕДИТОР приймає на себе право вимоги, що належить КРЕДИТОРОВІ, і стає кредитором за Кредитним договором (відклична реверсивна кредитна лінія) № 440/6-11 від 23 вересня 2013 року (далі - Кредитний договір 1), укладеним між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ОСОБА_5 «ПОРТО-ФРАНКО», код за ЄДРПОУ 13881479 та ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_1, (далі БОРЖНИК 1), а саме: КРЕДИТОР передає НОВОМУ КРЕДИТОРУ право вимоги виконання БОРЖНИКОМ 1 Боргових зобовязань за Кредитним договором 1 в сумі 336542,51 гривень (триста тридцять шість тисяч пятсот сорок дві гривні 51 коп.) (станом на 17.11.2015 та зі збереженням подальших нарахувань згідно умов Кредитного договору 2 на дату підписання цього Договору), яка складається з 279998,21 грн. - заборгованості за кредитом; 56544,30 грн. - заборгованість за відсотками, за договором застави, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_6, 23 вересня 2013 року з усіма додатками та доповненнями; за договором поруки №28-01-2015/24 від 28.01.2015; Кредитним договором (відклична реверсивна кредитна лінія) № 166/1-14 від 14 березня 2014 року (далі - Кредитний договір 2), укладеним між ПУБЛІЧНИМ АКЦІОНЕРНИМ ТОВАРИСТВОМ ОСОБА_5 «ПОРТО-ФРАНКО», код за ЄДРПОУ 13881479 та ОСОБА_8, РНОКПП НОМЕР_2, (далі - БОРЖНИК 2), а саме: КРЕДИТОР передає НОВОМУ КРЕДИТОРУ право вимоги виконання БОРЖНИКОМ 2 Боргових зобовязань за Кредитним договором 2 в сумі 870783,61 (вісімсот сімдесят тисяч сімсот вісімдесят три гривні 61 коп.) грн. (станом на 17.11.2015 та зі збереженням подальших нарахувань згідно умов Кредитного договору 2 на дату підписання цього Договору), яка складається з 719998,23 грн. - заборгованості за кредитом; 150785,38 грн. - заборгованість за відсотками; за іпотечним договором, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, 14 березня 2014 року з усіма додатками та доповненнями; за договором застави транспортного засобу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_7, 14 березня 2014 року за реєстровим номером 416, з усіма додатками та доповненнями.

Пунктом 1.3. Договору про відступлення права вимоги № 0126 від 26 січня 2016 року передбачено, що вартість відступлених прав вимоги за цим Договором становить 315000 (триста п'ятнадцять тисяч) гривень.

В пункті 4.3. про відступлення права вимоги № 0126 від 26 січня 2016 року зазначено, що відступлення вимоги згідно з цим Договором не тягне за собою ніяких змін умов Основних договорів.

Укладаючи Договір про відступлення права вимоги № 0126 від 26 січня 2016 року сторони керувались ст.ст. 512-519 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 3 статті 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 24 Закону України «Про іпотеку», відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням. Правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно до п. 6.4. Кредитного договору № 440/6-11 від 23 вересня 2011 року, з підписанням Договору Позичальник надає згоду на те, щоб ОСОБА_5 мав право повністю або частково передати (відступити) свої права та зобовязання по цьому договору, а також за договорами, повязаними із забезпеченням зобовязань по цьому Договору, третій особі без отримання додаткової згоди Позичальника.

В пункті 11.5. Кредитного договору № 440/6-11 від 23 вересня 2011 року зазначено, що підпис Позичальника на Договорі засвідчує, що текст цього Договору був прочитаний ним повністю, без обмеження в часі та він згоден з усіма умовами дійсного Договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Відповідно до ст. 16 зазначеного Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При цьому, відповідно до ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України, право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу. Але, згідно узагальнення Верховного Суду України від 24.11.2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» якщо під час судового розгляду встановлено відсутність у позивача права на задоволення позову про визнання оспорюваного правочину недійсним, суд має відмовити в задоволенні позову. Відповідно до п. 3 ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути пред'явлена тільки особами, визначеними у Цивільному кодексі України й інших законодавчих актах, що встановлюють оспорюваність правочинів - а саме, однією зі сторін, або заінтересованою стороною, тобто права яких вже були порушені на момент звернення до суду.

Слід зауважити, що оцінюючи правильність обрання позивачем способу захисту прав, необхідно виходити зі встановлення можливості відповідним способом поновити порушені права у разі існування останніх. способом захисту прав є відповідні заходи, які дають об'єктивні підстави постраждалій особі відновити становище, яке існувало до порушення і отримати тим самим втрачені блага майнового або немайнового характеру. Відтак у разі, коли обраний спосіб не є таким, що спричинятиме поновлення порушених прав, суд не має правових підстав для задоволення відповідних позовних вимог.

Так, відповідно до частини першої ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостоюстатті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частини друга, третя ст. 215 Цивільного кодексу України).

Отже, Цивільний кодекс України імперативно не визнає оспорюваний правочин недійсним, а лише допускає можливість визнання його таким у судовому порядку, при цьому, визнання такого правочину недійсним відбувається судом, по-перше, за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, а по-друге, якщо в результаті судового розгляду такого звернення буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину.

Згідно ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ст. 129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Виходячи з матеріалів справи, на думку суду, позивачем у справі не надано належних та допустимих доказів порушення його цивільних прав та охоронюваних законом інтересів, які б призвели до задоволення позовних вимог щодо визнання недійсними Договору відступлення права вимоги № 0126, що був укладений 26 січня 2016 року між ТОВ «АЛЬЯНС ФІНАНС» (Кредитор) та ОСОБА_3 (Новий кредитор), та Договору відступлення прав вимоги за Договорами застави та іпотеки, що був укладений 26 січня 2016 року між ТОВ «АЛЬЯНС ФІНАНС» (Цедент) та ОСОБА_3 (Цесіонарій), що є безумовною підставою для відмови у задоволенні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.3,8,19,55,124,129 Конституції України, ст. ст.3,4,10,11,57,58,60,61,88,209,212-215,218 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «АЛЬЯНС ФІНАНС», ОСОБА_3, за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору приватного нотаріуса ОСОБА_4 про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги за кредитними договорами, за іпотечними договорами та договорами застави - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя

08.02.2017