Рішення № 64808716, 10.02.2017, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/1853/17-ц

Провадження № 2/522/3376/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2017 року, Приморський районний суд міста Одеси, в складі:

головуючого судді Бойчука А.Ю.,

при секретарі - Гасуляк С. Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл майна подружжя,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся із позовом, в якому просив суд провести розподіл спільного подружнього майна між ним - ОСОБА_1 та відповідачкою ОСОБА_2, визнавши за ОСОБА_1 право власності на 224/1000 частини квартири, що загалом складає 21,33 м. АДРЕСА_1, а також на садовий будинок загальною площею 53,8м.кв., житловою 21,6 м. кв. із земельною ділянкою площею 0,040 га., розташовані по вул. Друга антарктична, 37 в садовому товаристві «Антарктика», садового масиву «Алтестівський», Холоднобалківської сільської ради, Біляївського району, Одеської області.

Також, позивач просив визнати за громадянкою ОСОБА_2 право власності на 224/1000 частини квартири, що загалом складає 21,33 м. АДРЕСА_1, а також на автомобіль CITROENC4 PIKASSO, д/н знак: АА1515МІ, 2010 року випуску, номер кузову: VF7UA5FS0AJ893287.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що 05 серпня 1989 року, між ним ОСОБА_1 та громадянкою ОСОБА_2 було укладено шлюб, в якому сторони перебували до 18 серпня 2016 року.

Від шлюбу сторони мають спільну дитину ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позивач зазначив, що за час шлюбу вони із відповідачкою набули наступне майно, що не було розділено при розірванні шлюбу, а саме: 112/1000 частини квартири АДРЕСА_2, садовий будинок, розташований в садовому товаристві «Антарктика», садового масиву «Алтестівський», Холоднобалківської сільської ради, Біляївського району, Одеської області, а також автомобіль марки CITROENC4 PIKASSO, д/н знак: АА1515МІ.

Посилаючись на норми статей 368, 372 Цивільного Кодексу України, норми статей 60 та 70 Сімейного Кодексу України, позивач вважає, що зазначене вище подружнє майно підлягає розділенню між ним та відповідачкою виходячи із принципу рівності часток та можливості виділення кожній зі сторін такого майна, що не може бути розділено в натурі, без втрати його властивостей, з урахуванням вартості майна та порядку його використання сторонами.

В судовому засіданні, позивач в особі представника, свої позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач, будучи сповіщеною про час та місце розгляду справи до суду не з?явилась, заяв та клопотань про розгляд справи за її відсутністю не надала, через що суд у відповідності до вимог частини 4, статті 169 Цивільно-процесуального кодексу України, вважає за можливе розглянути справу в заочному порядку.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши та оцінивши наявні в справі докази, суд дійшов висновку, про можливість частково задоволення позову, виходячи із нижче наступних підстав.

Так, судом було встановлено, що сторони дійсно перебували в шлюбі із 05 серпня 1989 року, який розірвали в судовому порядку 18 серпня 2016 року та як випливає із рішення Подільського райсуду м. Києва, питання щодо розподілу подружнього майна при розгляді позову про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не розглядалось.

При вирішенні законності позовних вимог суд виходив із того, що відповідно до частини 3, статті 368 Цивільного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до частині 2, статті 372 Цивільного Кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до частини 1, статті 60 Сімейного Кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба, тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно частини 1, статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об?єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

В своєму позові ОСОБА_1 в якості об?єктів майнового права спільної власності подружжя зазначив: 112/1000 частини квартири, що загалом складає 21,33 м. АДРЕСА_1, набуті в червні 2016 року, садовий будинок загальною площею 53,8 м.кв., житловою 21,6 м. кв. із земельною ділянкою площею 0,040 га., розташовані по вул. Друга антарктична, 37 в садовому товаристві «Антарктика», садового масиву «Алтестівський», Холоднобалківської сільської ради, Біляївського району, Одеської області, набуті 2002 та 2009 роках відповідно, а також автомобіль CITROENC4 PIKASSO, д/н знак: АА1515МІ, 2010 року випуску, номер кузову: VF7UA5FS0AJ893287, набутий в 2011 році.

В той же час, згідно п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України №16 від 12.06.1998р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.

Згідно зі ст.ст.10, 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд погоджується із тим, що майно заявлене в позові до розділення, дійсно було набуте сторонами під час їх перебування у шлюбі, проте засіб та форма набуття права власності на зазначене майно сторонами справи, не дає суду можливості в повному обсязі здійснити його розподіл між колишнім подружжям.

Так, у відповідності до вимог частини 1, статті 328 Цивільного Кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

При тому, згідно до частин 3 та 4 статті 334 Цивільного Кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення (або за рішенням суду), при тому, що право права на рухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Крім того, обов?язкове нотаріальне посвідчення правочинів, щодо нерухомого майна та обов?язкового порядку державної реєстрації прав власності на рухоме майно, містять імперативні норми статей 182 частина 1 та частини 1, статі 209 Цивільного кодексу України.

Разом із тим, виникнення права власності на 112/1000 частини квартири АДРЕСА_2, із відомостей що позивач надав до суду, випливає із договору купівлі-продажу, укладеному між ОСОБА_1 та громадянином ОСОБА_4, від 02.06.2016 року. При тому, зазначений договір, не містить належного нотаріального посвідчення, а також позивачем в суді не було надано відомостей, щодо державної реєстрації за ним права власності на вказану вище квартиру на підставі представленого договору.

За наведеними судом обставинами, договір купівлі-продажу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є недійсним в розумінні змісту статті 215 Цивільного кодексу України, з підстав не додержання визначеної законом форми укладення, а відтак не може бути врахований судом при визначені обсягу подружнього майна.

Щодо решти вказаного в позові майна, суд вважає, що порядок його набуття відповідає вимогам закону та воно може бути предметом розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання безпосереднього визначення майнових прав сторін, після припинення права спільної сумісної власності, суд виходив із норми частини 1, статті 69 Сімейного кодексу України, щодо права подружжя на поділ майна, що є об?єктом спільної сумісної власності, а також із норми частин 1 та 2, статті 71 Сімейного кодексу України, які визначають розділення в натурі майна, що перебуває у спільній сумісній власності, виходячи із інтересів сторін, та виходячи з того, що неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Виходячи із того, що суду не було надано відомостей, про наявність будь якої угоди чи шлюбного договору між сторонами, відносно часток в спільному майні та порядку його розподілу, суд вважає за можливе прийняти доводи позивача, виходячи із того, що запропонований ним порядок розподілу враховує інтереси сторін (жінка користується автомобілем, чоловіка цікавить риболовля та садівництво), виходячи із майже однакової вартості присудженого кожній зі сторін майна, а також виходячи із неможливості його розподілу (зокрема автомобіль).

Відповідно до ст. ст. 1, 3, 4, 15, 107, 114, 169, 208-215 Цивільно-процесуального кодексу України, ст. ст. 60, 69, 70 та 71 Сімейного кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Провести розподіл майна, що є об?єктом спільної сумісної власності громадянина ОСОБА_1 та громадянки ОСОБА_2, та визнати за ОСОБА_1 право власності на:

садовий будинок загальною площею 53,8 м.кв., житловою 21,6 м.кв., та земельну ділянку площею 0,040 га. (кадастровий номер: 5121085400:01:001:1508), розташовані по вул. Друга антарктична, 37 в садовому товаристві «Антарктика», садового масиву «Алтестівський», Холоднобалківської сільської ради, Біляївського району, Одеської області.

Визнати за громадянкою ОСОБА_2 право власності на:

автомобіль CITROENC4 PIKASSO, д/н знак: АА1515МІ, 2010 року випуску, номер кузову: VF7UA5FS0AJ893287.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення суду може бути переглянуто судом, що його ухвалив за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Позивач має право подати апеляційну скаргу на заочне рішення протягом десяти днів з дня його проголошення, а якщо позивач не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, він може подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення, згідно ч.1 ст. 294 ЦПК України.

Суддя А. Ю. Бойчук