Рішення № 64808231, 15.02.2017, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОСОБА_1

Справа № 521/19970/16ц

Пр. № 2/521/1814/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 року м. Одеса

Малиновський районний суд міста ОСОБА_1 в складі:

головуючого - судді Сегеди О.М.,

при секретарі - Тищенко Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті ОСОБА_1 цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру,

встановив:

У листопаді 2016р. ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_3, посилаючись на те, що 20 жовтня 1997р. на Одеській товарній біржі між нею та відповідачкою було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №23025 від 20 жовтня 1997р., а саме квартири №8, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська,3. Зазначала, що всі істотні умови договору були дотримані, відповідачка отримала грошові кошти. Стверджувала, що після оформлення угоди, вона зареєструвала своє право власності на квартиру в КП «МБТІ та РОН». Вказувала, що на даний час вона не може розпорядитися належним їй майном, оскільки на даний час правовстановлюючі документи на квартиру втрачені. Крім того, зазначала, що договір купівлі-продажу квартири на момент оформлення не був нотаріально посвідчений. Посилаючись на вказані обставини, позивачка просила суд винести рішення, яким визнати за нею право власності на квартиру №8, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська,3.

Представник позивача в судове засідання не зявився, надав заяву, якою підтримав позовні вимоги, просив суд їх задовольнити та розглянути справу за його відсутністю (а.с.39).

Відповідачка в судове засідання не зявилась, про час, місце і дату судового засідання була повідомлена відповідно до вимог ст. 74 ЦПК України (а.с.40-47).

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши і оцінивши надані докази в їх сукупності, вважає що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ч.3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених Кодексом.

Суд вважає, що до правовідносин, які виникли між сторонами до 01 січня 2004 року застосовуються норми ЦК УРСР, п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції 2003 року, а правовідносини, які виникли між сторонами після 01 січня 2004 року регулюються Цивільним кодексом України в редакції 2003 року, тому при винесенні рішення суд застосовує норми матеріального права, якими регулюються правовідносини, які виникли між сторонами.

Купівля-продаж житла є договірним зобовязанням і регулюється правилами цивільного законодавства.

Згідно ст.224 ЦК УРСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Судом встановлено, що 20 жовтня 1997р. на Одеській товарній біржі між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна №23025 від 20 жовтня 1997р., а саме квартири №8, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Комітетська,3.

З матеріалів справи вбачається, що договір був оформлений на Одеській товарній біржі, без наступного нотаріального посвідчення та зареєстрований в журналі реєстрації біржових правочинів із нерухомістю, під реєстраційним №23025 від 20 жовтня 1997р. (а.с.4-5).

Істотною умовою договору купівлі-продажу житла є умова про ціну, яка в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Факт передачі позивачкою коштів продавцю квартири АДРЕСА_1, тобто ОСОБА_3, підтверджується п.5 договору купівлі-продажу №23025 від 20 жовтня 1997р., зареєстрованого КП «ОМБТІ та РОН», згідно якого, грошова сума в розмірі 13758,00 грн. за відчужувану квартиру, отримана продавцем до підписання договору.

Зазначений договір фактично є підтвердженням наміру сторін, досягнення між ними домовленості щодо всіх істотних умов даного договору, а також змісту умов домовленості про передачу права власності на квартиру.

Згідно ст.153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах.

Відповідно до ст.128 ЦК УРСР 1963р. право власності /право оперативного управління/ у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

Передачею визнається вручення речей набувачеві, а так само здача транспортній організації для відправки набувачеві і здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобовязання доставки.

До передачі речей прирівнюється передача коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.

Судом встановлено, що після укладення зазначеного договору і його реєстрації в КП «ОМБТІ та РОН», позивачка вселилася в квартиру, зареєструвалася та проживає у ній по теперішній час, сплачує комунальні послуги, несе затрати по її утриманню, тобто фактично володіє та користується квартирою.

Відповідно до паспорту громадянина України позивачки, остання зареєстрована в зазначеній вище квартирі (а.с.7звор.).

Підтвердженням факту виникнення у позивачки права власності на квартиру АДРЕСА_1, є реєстрація 23.10.1997р. її права власності на вищезазначену квартиру в КП «ОМБТІ та РОН» (а.с.6 ).

Відповідно до технічного паспорту від 01 жовтня 1997 року квартира АДРЕСА_1 складається з двох жилих кімнат площею 20,9 кв.м., 14,5 кв.м., кухні площею 6,5 кв.м., туалету площею 1,1 кв.м., коридору площею 4,6 кв.м., вбудованої шафи площею 0,8 кв.м., балконом площею 0, 7 кв.м., загальною площею 49,1 кв.м., житловою 35,4 кв.м.

Таким чином, суд прийшов до висновку, що сторони у справі вважали, що уклали між собою правомірну угоду, відповідно до вимог ст.15 Закону України «Про товарну біржу», яка згідно договору та закону, не підлягала подальшому нотаріальному посвідченню. Весь цей час сторони вважали і вважають цей договір дійсним.

Тому суд вважає, що договір купівлі-продажу нерухомого майна за №23025 від 20 жовтня 1997р., укладений на Одеській товарній біржі, без наступного нотаріального посвідчення та зареєстрований в журналі реєстрації біржових правочинів із нерухомістю, під реєстраційним №23025 від 20 жовтня 1997р. був і є дійсним.

Згідно ч.2 ст. 47 ЦК УРСР якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Суд вважає, що сторони у справі повністю виконали всі умови договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, і ці умови не є протизаконними.

Встановлено, що позивачка втратила оригінал договору купівлі-продажу нерухомого майна за №23025 від 20 жовтня 1997р., укладеного на Одеській товарній біржі і отримати дублікат вказаного договору не має можливості.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може предявити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його права власності.

Оскільки позивачка не має можливості отримати дублікат договору купівлі-продажу нерухомого майна за №23025 від 20 жовтня 1997р., укладеного на Одеській товарній біржі, то суд вважає, що за позивачкою можливо визнати право власності на квартиру №8, що розташована по вул. Комітетська,3, в м. Одесі, яка складається з двох жилих кімнат площею 20,9 кв.м., 14,5 кв.м., кухні площею 6,5 кв.м., туалету площею 1,1 кв.м., коридору площею 4,6 кв.м., вбудованої шафи площею 0,8 кв.м., балконом площею 0,7 кв.м., загальною площею 49,1 кв.м., житловою 35,4 кв.м.

При цьому відповідно до довідки БТІ за позивачкою на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна за №23025 від 20 жовтня 1997р., укладеного на Одеській товарній біржі зареєстроване право власності на квартиру №8, по вул. Комітетська,3, в м. Одесі.

Відповідно до ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

Згідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном.

Таким чином, суд вважає, що зібрані у справі докази, встановлені судом фактичні обставини справи та належна оцінка доказів вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, у тому числі питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.

Судовий збір по справі складає 6890,00 грн., які повністю сплачено позивачем при зверненні до суду (а.с.8,16).

Керуючись ч.2 ст.47, 128, 153, 224, 225, 227 Цивільного кодексу УРСР, ст.15 Закону України «Про товарну біржу», ст.392 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 88, 130, 209, 212, 214, 215, 224-226 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності на квартиру - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох жилих кімнат площею 20,9 кв.м., 14,5 кв.м., кухні площею 6,5 кв.м., туалету площею 1,1 кв.м., коридору площею 4,6 кв.м., вбудованою шафою площею 0,8 кв.м., балконом площе. 0, 7 кв.м., загальною площею 49,1 кв.м., житловою 35,4 кв.м.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Іншими особами, які брали участь у справі, заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: О.М. Сегеда