Рішення № 64807061, 14.02.2017, Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 495/5379/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 лютого 2017 року м. Білгород-Дністровський

Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:

головуючого судді: Мишко В.В.

при секретарі судового засідання: Левченко А.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність б/н від 05.07.2016 року)

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність б/н від 02.08.2016 року)

від третьої особи: Заєвлошина Н.М. (довіреність № 29/81 від 10.01.2017 року)

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 495/5379/16-ц

за позовом ОСОБА_4

до ОСОБА_5

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради та приватного нотаріуса Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Тетяни Юріївни

про визнання договору дарування недійсним

В С Т А Н О В И В :

02.07.2016 року ОСОБА_4(далі по тексту - позивач) звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з позовною заявою (з урахуванням поданих 15.08.2016 року, 11.10.2016 року та 01.11.2016 року) до ОСОБА_5(далі по тексту - відповідач) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради (далі по тексту - третя особа-1) та приватного нотаріуса Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Тетяни Юріївни(далі по тексту - третя особа-2) про визнання договору дарування недійсним(а.с.2-4, 38-40, 67-68, 73-77).

Так, позивач, з урахуванням остаточно поданих уточнень, просить суд визнати недійсним укладений 12.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 договір дарування ? часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, що складається в цілому з: житлового будинку, загальною площею 61,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літ. «А», підвалу літ. «В», сараїв літ. «Б» та «К», літньої кухні літ. «З», вбиральні літ. «І», споруд № 1, 2, 8-10, І, ІІ.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 12.05.2016 року ОСОБА_4, перебуваючи під сильним психологічним тиском свого батька ОСОБА_5 і ОСОБА_7, підписав договір дарування, яким передав безоплатно у власність ОСОБА_5 дарунок у вигляді ? часток житлового будинку під АДРЕСА_4, які належали ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом. Між тим, за твердженням позивача, волевиявлення його як учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.

Також, ОСОБА_4 посилається на те, що 05.11.2010 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_8 У шлюбі у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_9 Крім цього, у ОСОБА_8 є донька від першого шлюбу. Так, уся сім'я, ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_8 та їх діти з 05.11.2010 року і по теперішній час проживають разом у ? частинах житлового будинку під АДРЕСА_4 і нарівні користуються цим приміщенням, що документально підтверджується.

Крім того, позивач вважає, що в порушення п.8 спірного Договору дарування, цей Договір носить фіктивний характер і не відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, оскільки ОСОБА_4, як проживав з сім'єю у своїх ? частинах житлового будинку під АДРЕСА_4, так і проживає. У свою чергу, ОСОБА_5, як проживав у своїй частині будинку так і проживає. Ключі від частини будинку позивача в нього і залишились. Так, що ні про яке прийняття дарунка не може бути мови. А у нотаріуса ОСОБА_4 не отримував оригінального примірника договору дарування, після його нотаріального посвідчення, що, на його думку, зроблено з метою, щоб ні він, ні члени його сім'ї не оскаржували в суді даний незаконний договір дарування.

Позивач звертає увагу суду на те, що ні він, ні його сім'я іншого житла не мають.

Крім того, позивач посилається на правову позицію Верховного Суду України щодо вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування, викладену в постанові від 06.04.2016 року у справі №6-589цс16, за якою правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини, щодо жилого приміщення.

Також, позивач не може погодитися з оціночною вартістю вищевказаного нерухомого майна, яка становить 45 305 грн., що нібито підтверджується звітом зробленим ТОВ «Агентство оцінки «Грош цена» 12.05.2016 року, як вказано в договорі дарування. На думку позивача, незрозуміло - це оціночна вартість всього будинку чи ? його частин. За твердженням позивача, в місті Білгород-Дністровському такого агентства не має та невідомо, чи має право це агентство на оцінку нерухомого майна, наявність ліцензії і чи сплачувались податки та інші належні платежі з цієї суми.

В судових засіданнях позивач - ОСОБА_4, та його представник - ОСОБА_1, заявлені (уточнені) позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили суд їх задовольнити.

В судових засіданнях відповідач - ОСОБА_5, та його представник - ОСОБА_2, проти заявлених ОСОБА_4 позовних вимог заперечували та просили суд у їх задоволенні відмовити в повному обсязі з тих підстав, що оскаржуваний договір укладений сторонами у повній відповідності до вимог чинного законодавства, інтереси малолітніх дітей не порушені, так як вони не мають майнових прав щодо спірної частини будинку та навіть там не зареєстровані.

В судових засіданнях представник третьої особи-1 - Служби у справах дітей Білгород-Дністровської МР - Заєвлошина Н.М., пояснила, що у зв'язку із тим, що малолітні діти не мають майнових прав щодо спірної частини будинку та за цією адресою не зареєстровані, Служба не могла б зробити певний висновок, нотаріус не зобов'язаний був до них звертатися з відповідним питанням та навіть сам ОСОБА_4 з відповідним клопотанням або проханням до Служби не звертався. У свою чергу, представник просив винести рішення у відповідності до вимог чинного законодавства та з урахуванням прав та інтересів малолітніх дітей.

Третя особа-2 - приватний нотаріус Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю., у судові засідання не з'явилася без поважних причин, про причини неявки суд не повідомила, будь-яких клопотань не заявляла, про час та місце судового розгляду була повідомлена належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи відповідні поштові повідомлення та розписка (а.с.28, 43, 60, 80, 101, 165).

У свою чергу, третя особа-2 - приватний нотаріус Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю., надіслала до суду пояснення, згідно з якими пояснила, що 12.05.2016 року нею був посвідчений договір дарування між сторонами за № 476. Згідно договору ОСОБА_4, усвідомлюючи значення своїх дій, без будь-якого примусу, насильства або якихось погроз, виходячи із свого волевиявлення подарував ? часток житлового будинку ОСОБА_5 На підставі п.4 ст.722 ЦК України та п.п. 9, 15 Договору, ОСОБА_5 дарунок прийняв. Оскільки ці ? часток житлового будинку належали ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, згідно із ст.57 СК України, письмова згода дружини ОСОБА_4 на відчуження вказаного майна та її присутність не мала юридичних підстав. За таких обставин, нотаріус вважає позовну заяву ОСОБА_4 безпідставною та такою, що принижує її професійну гідність, а підозри щодо законності її дій - вигаданими (а.с.31).

Розглянувши позовну заяву, вивчивши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши в судових засіданнях пояснення учасників судового процесу, суд дійшов до наступних висновків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено в судовому засіданні, 12.05.2016 року між ОСОБА_4 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдаровуваний), здатними своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання, усвідомлюючи значення своїх дій та спроможними керувати ними, без будь-якого примусу, насильства або якихось погроз, виходячи із свого волевиявлення, попередньо ознайомленими з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод, було укладено Договір дарування (а.с.32-33).

Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 476. Договір підписано у її присутності. Особи сторін, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4 відчужуваного майна перевірено.

Відповідно до п.1 Договору, ОСОБА_4 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, передає безоплатно у власність ОСОБА_5 дарунок у вигляді ? часток житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_4, що складається в цілому з: житлового будинку, загальною площею 61,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літ. «А», підвалу літ. «В», сараїв літ. «Б», «К», літньої кухні літ. «З», вбиральні літ. «І», споруд № 1, 2, 8-10, І, ІІ. Ці ? часток житлового будинку належать Дарувальнику на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Шостою одеською державною нотаріальною конторою 14.11.2000 року, за реєстром № 4-3666, зареєстрованого Білгород- Дністровським міжміським бюро технічної інвентаризації 06.07.2001 року, в реєстрову книгу за № 2733.

Дар цей сторони оцінюють в сумі - 45 305 грн. Оціночна вартість вищезгаданого нерухомого майна становить - 45 305 грн., що підтверджується звітом про оцінку майна, зробленим ТОВ «Агентство оцінки «ГРОШ ЦЕНА» 12.05.2016 року (п.п. 2-3 Договору).

Згідно із п.4 Договору, Дарувальник свідчить, що згадана частка житлового будинку до цього часу нікому не продана, не подарована, не заставлена, у податковій заставі, під забороною (арештом) не перебуває, боргом за житлово-комунальні послуги не обтяжений, судового спору щодо нього, а також прав у дітей, які мають право користуватись нерухомим майном, третіх осіб (в тому числі за договорами оренди, найму або лізингу) як в межах, так і за межами України немає, не є внеском до статутного капіталу інших юридичних осіб, самовільних переобладнань у будинку немає; укладення цього договору не пов'язане із виконанням Обдаровуваним будь-яких дій майнового або немайнового характеру на користь Дарувальника зараз або в майбутньому.

Відповідно до п.8 Договору, сторони підтверджують, що договір цей не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки.

Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Право власності на частку житлового будинку, що є дарунком, виникає у Обдаровуваного у відповідності з ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України з моменту державної реєстрації права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п.9 Договору).

Згідно із п.10 Договору, сторони гарантують, що ними подано правдиву інформацію щодо питань, які пов'язані з укладанням цього договору, документи що подані ними, є дійсними та непідробленими, сторони не приховують жодної інформації, яка могла б бути причиною відмови однієї із них від укладення цього договору. Сторонам нотаріусом роз'яснено, що відповідно до ст. 27 Закону України «Про нотаріат» нотаріус не несе відповідальності у разі, якщо особа, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії подала неправдиву інформацію щодо будь-якого питання, пов'язаного із вчиненням нотаріальної дії, подала недійсні та (або) підроблені документи, не заявила про відсутність чи наявність, осіб, прав чи інтересів яких може стосуватися вчинювана нотаріальна дія.

Відповідно до п.11 Договору, сторони також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору.

Цей договір складено та підписано в двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні в справах приватного нотаріуса, а інший, що має силу оригіналу, видається Обдаровуваному. Сторони повідомляють, що текст цього документа ними уважно прочитаний, жодних технічній логічних помилок не виявлено (п.15 Договору).

Між тим, позивач - ОСОБА_4, у поданій (уточненій) до суду позовній заяві та його представник - ОСОБА_1, в судовому засіданні посилалися на те, що 12.05.2016 року ОСОБА_4 підписав оскаржуваний договір, перебуваючи під сильним психологічним тиском свого батька ОСОБА_5 і ОСОБА_7, волевиявлення його як учасника правочину не було вільним і не відповідало його внутрішній волі.Уся сім'я, ОСОБА_4, його дружина ОСОБА_8 та їх діти з 05.11.2010 року і по теперішній час проживають разом у спірній частині будинку і нарівні користуються цим приміщенням. Цей Договір носить фіктивний характер і не відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, оскільки ОСОБА_4, як проживав з сім'єю у своїй частині будинку, так і проживає, а ОСОБА_5, як проживав у своїй частині будинку так і проживає. Ключі від частини будинку позивача в нього і залишились. Ні позивач, ні його сім'я іншого житла не мають. Правовою позицією Верховного Суду України щодо вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування, викладеною в постанові від 06.04.2016 року у справі № 6-589цс16 визначено, що правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини, щодо жилого приміщення. Не є належною оціночна вартість спірного майна, яка становить 45 305 грн., що нібито підтверджується звітом зробленим ТОВ «Агентство оцінки «Грош цена» 12.05.2016 року, як вказано в договорі дарування, а в місті Білгород-Дністровському такого агентства не має та невідомо, чи має право це агентство на оцінку нерухомого майна, наявність ліцензії і чи сплачувались податки та інші належні платежі з цієї суми.

21.11.2016 року представником позивача було заявлено до суду клопотання про викликв судове засідання для допиту та дачі пояснень свідків (а.с.114-115), яке ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 29.11.2016 року було задоволено (а.с.122-124).

В судове засідання 29.11.2016 року для допиту та дачі пояснень по справі прибув свідок ОСОБА_8, яка була приведена до присяги та повідомлена про кримінальну відповідальність за неправдиві показання (а.с.125-126).

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні 29.11.2016 року пояснила, що являється дружиною ОСОБА_4 з яким зареєструвала шлюб 05.11.2010 року. Весь цей час проживають разом в АДРЕСА_4. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася дитина - ОСОБА_9. За цією ж адресою проживає її син від першого шлюбу. Син ходить до школи, донька - до дитячого садку, лікуються у міській лікарні. Вона зареєстрована в селі, де зареєстровані діти - не знає. Про договір дарування нічого не знала, чоловік вже розповів після його укладання, але не росказував чому так зробив, лише сказав, що йому подзвонили та сказали приїхати до нотаріуса. При укладанні договору дарування паспорта у чоловіка не було, він був удома. І на даний час продовжуємо разом проживати в АДРЕСА_4. Документи на будинок були завжди у свекра - ОСОБА_5

В судове засідання 08.12.2016 року для допиту та дачі пояснень по справі прибули свідки ОСОБА_11 та ОСОБА_12, які були приведені до присяги та повідомлені про кримінальну відповідальність за неправдиві показання (а.с.145-148).

Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні 08.12.2016 року пояснив, що являється знайомим сторін. ОСОБА_4 знає 25 років, були сусідами, дружили, разом працювали. ОСОБА_4 одружився на ОСОБА_8 та вони почали разом жити. У ОСОБА_8 вже була дитини та потім у них народилася ще спільна дитина. Приходив до них додому, вони жили та продовжують жити в АДРЕСА_4. Діти ходять до ПТУ та дитсадка. Вони усією сім'єю проживають там постійно. За цією ж адресою проживає і батько ОСОБА_4, але вхід до будинку у нього з іншої сторони.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні 08.12.2016 року пояснив, що разом із ОСОБА_4 вчилися у школі, спілкуються десь з 80-х років. Бував у них удома. ОСОБА_4 проживає в АДРЕСА_4 з народження, а з дружиною - років 10, приблизно з 2007 року. У них є донька 5-ти років та старший син, але не ОСОБА_4, а його дружини від першого шлюбу. Десь один раз на місяць ОСОБА_12 баче усю сім'ю за вказаною адресою, вони там постійно проживають. ОСОБА_4 працював водієм. Їх донька ходить до дитсадку.

За таких обставин, позивач - ОСОБА_4, та його представник - ОСОБА_1, вважають, що укладений 12.05.2016 року сторонами договір дарування суперечить нормам чинного законодавства та порушує права, свободи та охоронювані законом інтереси ОСОБА_4 та його дітей, у зв'язку з чим підлягає визнанню недійсним.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із ч.1 ст.3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Так, ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору дарування недійсним.

Між тим, суд з такими доводами, твердженнями та вимогами позивача - ОСОБА_4, та його представника - ОСОБА_1, погодитися не може, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.717 Цивільного кодексу України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно із ч.1 ст.718 Цивільного кодексу України, дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі.

Договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (ч.2 ст.719 ЦК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.722 Цивільного кодексу України, Право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття. Прийняття обдаровуваним документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору, або символів речі (ключів, макетів тощо) є прийняттям дарунка.

Так, як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, 12.05.2016 року між ОСОБА_4 (Дарувальник) та ОСОБА_5 (Обдаровуваний), було укладено та підписано Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 476, відповідно до умов якого, ОСОБА_4 передав безоплатно у власність ОСОБА_5 дарунок у вигляді ? часток житлового будинку, розташованого в АДРЕСА_4, що складається в цілому з: житлового будинку, загальною площею 61,4 кв.м., житловою площею 32,6 кв.м., літ. «А», підвалу літ. «В», сараїв літ. «Б», «К», літньої кухні літ. «З», вбиральні літ. «І», споруд № 1, 2, 8-10, І, ІІ.

Відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно із п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06.11.2009 року № 9, судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Даною статтею визначаються загальні правові засади визнання правочину недійсним. Звичайно, що для цього має існувати відповідна правова підстава. Такою правовою підставою ЦК визнає факт недодержання однією стороною чи всіма сторонами вимог, встановлених частинами 3, 5, 6 ст.203 ЦК, тобто вимог щодо волевиявлення учасника правочину, щодо настання реальних правових наслідків правочину, щодо недопустимості порушення правочином, вчинюваним батьками, інтересів малолітніх дітей. Тобто порушення вимог закону, допущені стороною (сторонами) після укладення правочину, не можуть спричиняти його недійсність, а призводять до інших правових наслідків, передбачених законом. Недійсність правочину може наступати лише за певні порушення закону. За ступенем недійсності правочину всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні (оспорювані), які можуть бути визнані недійсними, але за певних умов. Оспорюваними є правочини, які ЦК не визнає в імперативній формі недійсними, а лише допускає можливість визнання їх недійсними в судовому порядку за вимогою однієї зі сторін або іншої заінтересованої особи. До них належать переважно правочини з дефектами волі та волевиявлення його суб'єктів.

Зі змісту укладеного 12.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 476вбачається, що:

- цей договір складено та підписано в двох примірниках, один з яких залишається на зберіганні в справах приватного нотаріуса, а інший, що має силу оригіналу, видається Обдаровуваному. Сторони повідомляють, що текст цього документа ними уважно прочитаний, жодних технічній логічних помилок не виявлено (п.15 Договору);

- ОСОБА_4 та ОСОБА_5 здатні своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання, усвідомлюють значення своїх дій та спроможні керувати ними, без будь-якого примусу, насильства або якихось погроз, виходячи із свого волевиявлення, попередньо ознайомлені з вимогами чинного законодавства щодо недійсності угод;

- цей договір посвідчено приватним нотаріусом Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстровано в реєстрі за № 476. Договір підписано у її присутності. Особи сторін, які підписали договір, встановлено, їх дієздатність, а також належність ОСОБА_4 відчужуваного майна перевірено;

- ОСОБА_4 перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам'яті, розуміючи значення своїх дій та діючи добровільно, передає безоплатно у власність ОСОБА_5 дарунок, який йому належить на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом (п.1 Договору);

- дар цей сторони оцінюють в сумі - 45 305 грн. Оціночна вартість вищезгаданого нерухомого майна становить - 45 305 грн., що підтверджується звітом про оцінку майна, зробленим ТОВ «Агентство оцінки «ГРОШ ЦЕНА» 12.05.2016 року (п.п. 2-3 Договору);

- Дарувальник свідчить, що прав у дітей, які мають право користуватись нерухомим майном, немає (п.4 Договору);

- сторони підтверджують, що договір цей не носить характеру фіктивного та удаваного правочину, не приховує інший правочин і відповідає дійсним намірам сторін створити для себе юридичні наслідки (п.8 Договору);

- Обдаровуваний свідчить, що він дарунок приймає. Прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Право власності на частку житлового будинку, що є дарунком, виникає у Обдаровуваного у відповідності з ч.4 ст.334 Цивільного кодексу України з моменту державної реєстрації права в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (п.9 Договору);

- сторони гарантують, що ними подано правдиву інформацію щодо питань, які пов'язані з укладанням цього договору, документи що подані ними, є дійсними та непідробленими, сторони не приховують жодної інформації, яка могла б бути причиною відмови однієї із них від укладення цього договору (п.10 Договору);

- сторони також стверджують, що не обмежені в праві укладати правочини, не визнані у встановленому порядку недієздатними повністю або частково, не страждають на захворювання, що перешкоджають усвідомленню ними суті цього договору (п.11 Договору).

Таким чином, укладений 12.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 476 (а.с.32-33):

- вчинений у формі (письмові та нотаріально посвідчений), встановленій законом;

- зміст договору не суперечить Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;

- сторони усвідомлювали значення своїх дій та були спроможні керувати ними, без будь-якого примусу, насильства або якихось погроз, виходячи із свого волевиявлення;

- сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, що було встановлено та перевірено нотаріусом при його посвідченні;

- договір був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлений ним.

Відповідно до п.1.10 гл.2 розд. II «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5 «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», у разі виявлення з поданих відчужувачем документів, що право власності або право користування відчужуваним житловим будинком, квартирою, кімнатою або їх частиною мають малолітні або неповнолітні діти нотаріус повинен витребувати у відчужувача дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину у формі витягу з рішення відповідної районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, відповідного виконавчого органу міських, районних у містах, сільських, селищних рад.

Під час вчинення нотаріальних дій з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва та під час здійснення функцій державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до статті 46-1 Закону України «Про нотаріат» нотаріус має доступ та користується Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, здійснює пошук у ньому відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно, об'єкт незавершеного будівництва, обтяження таких прав та за його результатами формує витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, який залишається у справі державної нотаріальної контори чи приватного нотаріуса. Користування Державним реєстром речових прав на нерухоме майно здійснюється безпосередньо нотаріусом, який зчиняє відповідну нотаріальну дію та/або здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Як вбачається з матеріалів справи, при посвідченні 12.05.2016 року приватним нотаріусом Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договору дарування, у нотаріуса були відсутні будь-які відомості щодо наявності права власності або права користування відчужуваною часткою житлового будинку в АДРЕСА_4 у дітей - ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, так як, по-перше, ОСОБА_4 не було повідомлено нотаріуса про те, що діти проживають за вказаною адресою, про що він сам зазначив у судовому засіданні, по-друге, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно при з'ясуванні нотаріусом інформацію про те, хто є власником відчужуваного майна була наявна інформація про те, що власником ? часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, є саме та лише ОСОБА_4, по-третє, згідно відповідей з Білгород-Дністровського РВ ГУ ДМС та Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області (а.с.102, 105, 108-109, 112-113), ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_4, взагалі не зареєстровані.

Отже, приватний нотаріус Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю.при посвідченні 12.05.2016 року укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договору дарування, не повинна була витребувати у відчужувача - ОСОБА_4, дозвіл органу опіки та піклування на вчинення такого правочину.

Пунктом 2 статті 177 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки малолітньої дитини не мають права без дозволу органу опіки та піклування вчиняти правочини щодо її майнових прав.

Згідно із ч.3 ст.17 Закону України «Про охорону дитинства», батьки або особи, які їх замінюють, не мають права без дозволу органів опіки і піклування, наданого відповідно до закону, укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та/або державній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати поділ, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей» держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

Отже, вказаними вимогами чинного законодавства встановлено, що батьки без дозволу органу опіки та піклування не мають права вчиняти будь-які правочини щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти.

Крім того, згідно із правовою позицією Верховного Суду України щодо вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування, викладену в постанові від 06.04.2016 року у справі № 6-589цс16, на яку посилається позивач та його представник, правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини, щодо жилого приміщення.

Між тим, як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, єдиним власником ? часток будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_4, що було предметом укладеного 12.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договору дарування,був лише ОСОБА_4, тобто в даному випадку укладання вказаного договору ніяким чином не стосувалося та не призводило до звуження майнових прав дітей ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Щодо порушення охоронюваних законом інтересів ОСОБА_13, 29.06.2000 року, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, зменшення або обмеження їх прав та інтересів щодо жилого приміщення внаслідок укладеного 12.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договору дарування, то:

- по-перше, згідно відповідей з Білгород-Дністровського РВ ГУ ДМС та Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Одеській області (а.с.102, 105, 108-109, 112-113), ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, за адресою: АДРЕСА_4, не зареєстровані;

- по-друге, матеріалами справи, показаннями свідків, поясненнями позивача та його представника підтверджено той факт, що діти ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, як проживали, так і продовжують проживати за адресою: АДРЕСА_4;

- по-третє, ні позивачем - ОСОБА_4, ні його представником - ОСОБА_1, не визначено в чому саме виражені порушення прав та інтересів дітей внаслідок укладення сторонами спірного договору.

Крім того, згідно із правовою позицією Верховного Суду України щодо вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування, викладену в постанові від 06.04.2016 року у справі № 6-589цс16, на яку посилається позивач та його представник, правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвели до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлено позов, але ж у даному випадку ОСОБА_4 звернувся до суду з позовною заявою (тричі уточненою) у власних інтересах, а не в інтересах дітей ОСОБА_13, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_3, чиї права просить захистити.

Більш того, суд вважає за необхідне довести до уваги позивача - ОСОБА_4, та його представника - ОСОБА_1, наступну правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 22.06.2016 року у справі № 6-1024цс16, яка відповідно до ст.360-7 Цивільного процесуального кодексу України, є обов'язковою для застосуванню.

Так, вчинений батьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов'язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло.

Власник майна, який є одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та в інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього таких дій.Неправдиве повідомлення батьками, які є одночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, про відсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бути підставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законних представників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуються органами опіки та піклування.

Наведені обставини свідчать про те, що Договір дарування, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. 12.05.2016 року та зареєстрований в реєстрі за № 476 був укладений ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у повній відповідності до вимог чинного законодавства та ніяким чином не призвів до звуження обсягу існуючих майнових прав дітей та/або порушення охоронюваних законом інтересів дітей, зменшення або обмеження прав та інтересів дітей, щодо жилого приміщення.

Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного громадянина володіти, користуватися і розпоряджатися свою власністю.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним та ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997 року відповідно до Закону України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на повагу своєї власності,безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до статей 316-317 Цивільного кодексу України, право власності є правом особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежного від волі інших осіб. Власнику надається право володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Статтями 319, 321 Цивільного кодексу України встановлено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Як встановлено матеріалами справи та було вище зазначено, ОСОБА_4на даний час є добросовісним набувачем ? частин житлового будинку під АДРЕСА_4, якиймає право володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Таким чином, суд приходить до висновку про відсутність будь-яких підстав для визнання недійсним укладеного 12.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договору дарування.

Зі змісту ст.3 Цивільного процесуального кодексу України та ст.15 Цивільного кодексу України вбачається, що правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Таким чином, в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 25.12.2013 року по справі № 6-94ц13, яка відповідно до ст.360-7 Цивільного процесуального кодексу України, є обов'язковою для застосуванню.

Між тим, як встановлено під час розгляду справи та було вищезазначено, укладений 12.05.2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Договір дарування, не порушує права ОСОБА_4, які він просить захистити.

Відповідно до ст.6 Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Згідно із ст.1 Цивільного процесуального кодексу України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст.ст. 10, 11 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених позовних вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Кожна сторона повинна довести ті обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 6 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Доказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст.ст. 57-58 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 статті 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст.212 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У відповідності до п.2 Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» за № 14 від 18.12.2009 року, рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (ч.1 ст.213 ЦПК). Обґрунтованим визнається рішення, яке ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставин, які мають значення для вирішення справи.

Враховуючи вищевикладені обставини та норми чинного законодавства, розглянувши справу в межах заявлених вимог та наданих сторонами доказів, які оцінені судом в їх сукупності, суд, за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку про недоведеність, безпідставність та необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 за участю третіх осіб Служби у справах дітей Білгород-Дністровської МР та приватного нотаріуса Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Т.Ю. про визнання договору дарування недійсним, у зв'язку з чим в їх задоволенні слід відмовити.

Керуючись ст.41 Конституції України, ст.ст. 11, 15-16, 203-204, 215-216, 316-317, 319, 321, 328, 638, 717-719, 722 Цивільного кодексу України, ст.17 Закону України «Про охорону дитинства», ст.12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб і безпритульних дітей», ст.ст. 3, 10-11, 57-60, 157, 197, 208-209, 212-215, 218, 360-7 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5 за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Служби у справах дітей Білгород-Дністровської міської ради та приватного нотаріуса Білгород-Дністровського нотаріального округу Одеської області Чухрай Тетяни Юріївни про визнання договору дарування недійсним- відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Одеської області через Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя В.В. Мишко