Рішення № 64806903, 20.02.2017, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/15066/14-ц 20.02.2017 20.02.2017 20.02.2017

Провадження №22-ц/784/519/17

Справа № 490/15066/14-ц Головуючий у І інстанції Батченко О.В.

Провадження № 22-ц/784/519/17 Доповідач в апеляційної інстанції ОСОБА_1

Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

20 лютого 2017 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Серебрякової Т.В. та Галущенка О.І.,

із секретарем судового засідання Андрієнко Л.Д.,

без участі сторін,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року, ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

у с т а н о в и л а :

10 грудня 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (надалі Банк) предявило до ОСОБА_2 зазначений позов, який обґрунтувало наступним.

28 вересня 2006 року Банк в простій письмовій формі уклав з ОСОБА_2В кредитний договір б/н, з правом, в тому числі і автоматичної, пролонгації, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку.

Згідно його умов, Банк видав позичальнику платіжну картку з кредитним лімітом у 8700 гривень, які той міг використовувати на власний розсуд, зі зворотним зобовязанням кінцево повернути їх в термін, що відповідає строку дії картки. Крім того, позичальник, відповідно до умов та правил надання банківських послуг і правил користування платіжною карткою, брався сплачувати щомісяця обовязковий мінімальний платіж, який складається із частки тіла кредиту та нарахованих процентів за користування кредитом, виходячи з відсоткової ставки 36% на рік.

В ньому ж, сторони домовилися, що у разі прострочки виконання грошового зобовязання держатель картки сплачує Банку штраф, складовими якого є тверда грошова сума у розмірі 500 гривень + 5% від суми позову.

Взяті на себе зобовязання Банк виконав у повному обсязі, надавши відповідачеві платіжну карту з обумовленим кредитним лімітом, і чекав відповідної добросовісної договірної поведінки від позичальника, про те той, проводив виплати нерегулярно, систематично порушувала свої договірні зобовязання, у звязку з чим станом на 31 жовтня 2014 рік у нього виникла заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 16 826 гривень 71 копійка, з яких:

●4 378 гривень 95 копійок заборгованість зі сплати тіла кредиту;

●11 170 гривень 30 копійок заборгованість за відсотками за користування позиченими грошима;

●500 гривень штрафу (фіксована частина);

●777 гривень 46 копійок штрафу (процентна складова).

Не змінили її позадоговірної поведінки неодноразові нагадування Банку про необхідність виконання зобовязання у повному обсязі, ні заходи цивільно-правового впливу.

У звязку із цим, Банк просив стягнути з відповідача на його користь заборговану грошову суму.

ОСОБА_2 проти позову заперечував, пояснивши, що рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 листопада 2012 року та рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 21 січня 2013 року, з нього вже було стягнуто суму заборгованості за вказаним кредитним договором. Цю заборгованість він погасив у повному обсязі, у звязку з чим провадження по даній справі слід закрити.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року провадження у справі в частині стягнення заборгованості, що утворилася станом на 31 травня 2011 року закрито.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року позов Банку задоволено частково, з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто заборгованість, що утворилася за період з 01 червня 2011 року по 01 лютого 2013 року і вирішено питання про розподіл судових витрат, в тому числі і щодо стягнення відшкодування витрат на оплату правової допомоги.

11 січня 2016 року ОСОБА_2В подав на це рішення апеляційну скаргу в якій просив його скасувати та ухвалити нове про відмову Банку у позовних вимогах.

13 лютого 2016 року Банк теж подав на це ж рішення апеляційну скаргу та просив змінити його в частині незадоволених позовних вимог та стягнення судових витрат.

В обґрунтування скарг посилались на порушення судом вимог матеріального та процесуального права.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2016 року апеляційні скарги задоволено частково. Змінено рішення першої інстанції в частині розміру заборгованості по процентам за період з 01 червня 2011 року по 04 лютого 2013 року та судові витрати.

Не погодившись з зазначеним рішенням апеляційної інстанції, Банк оскаржив його в касаційному порядку та просив скасувати рішення апеляційного суду Миколаївської області від 20 квітня 2016 року, в частині стягнення з банку на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу і витрат на розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 грудня 2016 року, рішення апеляційного суду скасовано в частині стягнення витрат, повязаних з оплатою правової допомоги та справу в цій частині передано на новий апеляційний розгляд.

Апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» слід задовольнити частково, рішення суду І інстанції змінити, зменшивши розмір належних до сплати витрат відповідача на оплату правової допомоги, оскільки в цій частині районний суд ухвалив його без точного дотримання положень чинних цивільного та цивільно-процесуального законодавств.

Стягуючи з Банку на користь ОСОБА_2 витрати на оплату правової допомоги у розмірі 2116 гривень 20 копійок, районний суд вважав, що для цього є законні підстави і таке повністю відповідає доказам щодо понесених витрат, наявним у справі.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не у повній мірі погоджується з таким висновком районного суду, вважає його необґрунтованим та незаконним, з наступних підстав.

Так, стягуючи з відповідача на користь позивача 2 116 гривень 20 копійок на відшкодування витрат на правову допомогу, районний суд виходив з того, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами довів, що витратив на оплату правової допомоги 3600 гривень власних коштів, частина з яких, пропорційно до задоволених вимог, підлягає стягненню з позивача.

Зменшуючи розмір витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню за рахунок ПАТ КБ «ПриватБанк» до 744 гривень 00 копійок, суд апеляційної інстанції вважав, що це відповідає обсягу вирішених вимог, наданим відповідачем доказам понесення ним витрат на оплату правової допомоги, складності справи та затраченого адвокатом часу.

Скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції, в частині вирішення вимоги відповідача про стягнення витрат на оплату правової допомоги, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначав, що висновок суду апеляційної інстанції, щодо стягнення з ПАТ КБ «ПриватБанк» витрат на правову допомогу є необґрунтованим, оскільки не містить підстав, з яких він виходив при стягненні витрат, повязаних з оплатою правової допомоги.

Вирішуючи зазначене питання повторно, колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області виходить з наступного.

В силу ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

За ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать, зокрема, і витрати на правову допомогу.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України судові витрати на правову допомогу - це фактично понесені стороною і документально підтверджені витрати, пов'язані з наданням цій стороні правової допомоги адвокатом або іншим спеціалістом в галузі права під час вирішення цивільної справи. Такі витрати несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом та постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, повязаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (далі Постанова).

Відповідно до названої постанови, в цивільних справах граничний розмір компенсації витрат, повязаних з правовою допомогою стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, якщо компенсація сплачується іншою стороною, не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що зазначеній особі, виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

Частиною першою статті 56 ЦПК України передбачено, що правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги, і це, перш за все - адвокати.

Згідно із пунктів 5- 6 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі Закон) правова допомога адвоката, як виду адвокатської діяльності, полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів клієнте, надання правової інформації, консультацій і розяснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України;

Правовий взаємозвязок між клієнтом та адвокатом, як правило здійснюється за допомогою договору про надання правової допомоги. Таким договором вважається - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське обєднання) зобовязується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобовязується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За ч. 3 ст. 3 Закону адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського обєднання (організаційні форми адвокатської діяльності)

Адвокатське обєднання є юридичною особою, створеною шляхом обєднання двох або більше адвокатів (учасників), зареєстроване у встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців" та діє на підставі статуту (ст. 15 Закону).

Адвокатське обєднання має самостійний баланс, може відкривати рахунки у банках, мати печатку, штампи і бланки із своїм найменуванням. Якщо договір про надання правової допомоги уклало адвокатське обєднання, то саме воно і є стороною договору. Від його імені договір про надання правової допомоги підписується учасником адвокатського обєднання, уповноваженим на це довіреністю або статутом адвокатського обєднання.

Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:

1) договір про надання правової допомоги;

2) довіреність;

3) ордер;

4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Ордер, це письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правової допомоги.

Він видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським обєднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера (ст. 29 Закону).

В силу ст. 30 Закону за свою діяльність адвокат отримує гонорар, який є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.

Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з даної справи (а.с. 50 - 60), 03 листопада 2015 року ОСОБА_2 в простій письмовій формі уклав з Адвокатським обєднанням «ATTORNEYS UNITED» про надання правової (юридичної допомоги), за умовами якої обєднання, через адвоката, який його учасником, взялося захищати і представляти права та інтереси відповідача, а той - оплатити надані послуги, виходячи із тарифу 400 гривень за кожний час діяльності.

13 листопада 2015 року сторони склали АКТ про надання обєднанням послуг та їх ціну і у той же день ОСОБА_2 провів оплату за них у розмірі 3600 гривень, іншого Банк належними та допустимими доказами не довів.

Згідно деталізованого звіту на надання послуг (а.с. -59), адвокат витратив 3 години на аналіз документів, дачу консультацій, формування правової позиції по справі; 1 годину на написання заяви про видачу копії рішення суду та 3 години на написання клопотання про закриття провадження у справі (а.с. -37-38), а також 2 години на участь у судовому засіданні, що в загальному склало 9 годин. Як наслідок роботи адвоката, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Проаналізувавши зазначені документи, колегія приходить до висновку, що відповідач має право на відшкодування його витрат на оплату правової допомоги, але у значно меншому чим він вимагає розмірі, відповідно до доведеності витрат часу, складності справи та пропорційно до задоволеної частини вимог.

Так, колегія погоджується з часом витраченим на аналітичну роботу, проте вважає завищеним час витрачений на складання процесуальних документів, які не становлять для адвоката труднощів і могли бути виготовлені протягом однієї години. Не може бути включено до часу надання послуг і участь адвоката у судовому засіданні Центрального районного суду м. Миколаєва, оскільки ця обставина є недоведеною. Відповідно до журналу судового засідання, воно відбулося лише за участі відповідача (а.с. -75-76).

За такого, оплаті належало лише 4 години роботи адвоката, що складе 1600 гривень. З врахуванням пропорційності задоволених вимог (16%) та незадоволеної частини 84% ця сума підлягає зменшенню до 1344 гривень, які і слід було стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на користь відповідача на відкодування його витрат на оплату правової допомоги.

Оскільки районний суд стягнув відшкодування у більшому розмірі, то його слід привести у відповідність з виписаним рішенням апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 307 - 309, 313-314, 316 ЦПК України, колегія суддів ,-

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 30 грудня 2015 року в частині стягнення з Публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на користь ОСОБА_2 витрат на оплату правової допомоги змінити, зменшивши їх розмір з 2 116 гривень 20 копійок до 1 344 гривень.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Лисенко П.П.

Судді: Галущенко О.І. .

ОСОБА_3