Постанова № 64803431, 16.02.2017, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/7418/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 лютого 2017 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Балан Я.В. розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 26.10.2016 року №44572-13, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 26.10.2016 року №44572-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової та нежитлової нерухомості» (18010300) у розмірі 20260 грн. 01 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що до оскаржуваного податкового повідомлення - рішення від 26.10.2016 року за № 44572-13 відповідачем не додано розрахунку податкового зобов'язання із зазначенням необхідної для їх визначення інформації, зокрема, якого саме об'єкту він стосується, а податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не може бути визнаним обов'язковим до сплати, адже Дмитрівська сільська рада не приймала рішення про встановлення на території Дмитрівської сільської ради такого податку.

Позивач у судове засідання, яке відбулось 16.02.2017 року, не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав до суду заяву, про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач не заперечував проти розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначивши, що з позовними вимогами не погоджується та вважає їх необґрунтованими з підстав, викладених у письмових запереченнях на адміністративний позов, наголошуючи, зокрема, на правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 26.10.2016 року за № 44572-13, оскільки ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частини об'єкту нерухомого майна - майновий комплекс будівль та споруд № 13, загальною площею 14516,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не має перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи відсутність потреби заслухати свідка або експерта, та можливість вирішення справи на підставі наявних у ній доказів, суд вирішив за доцільне розглянути справу у порядку письмового провадження.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини якими обґрунтовуються вимоги позивача, докази, якими вони підтверджуються, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності належить 1/2 частини об'єкту нерухомого майна - майновий комплекс будівль та споруд № 13, загальною площею 14516,8 кв.м., який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 07.12.2016 року №75049128 (а.с. 14-15)

26.10.2016 року Ізмаїльською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області згідно з п.п.54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України, та відповідно до п.п.266.7.2 п.266.7 ст.266 Податкового кодексу України, винесено податкове повідомлення-рішення №44572-13 щодо визначення суми податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 20260,01 грн. (а.с. 9)

Відповідності до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", який набув чинності з 01 січня 2015року, статтю 266 Податкового кодексу України викладено у новій редакції, якою передбачено сплату податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 Податкового кодексу України передбачено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Об'єктом оподаткування, відповідно до п.п.266.2.1 п.266.2 ст.266 Податкового кодексу України, є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.

Згідно з п.п.266.3.2 п.266.3 ст.266 Податкового кодексу України база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Таким чином, із системного аналізу вищенаведених законодавчих приписів вбачається, що база оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема, документів на право власності.

Відповідно до п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

За правилами п.п.10.1.1 п.10.1 ст.10 Податкового кодексу України до місцевих податків належать, зокрема, податок на майно.

Відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.

Отже, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.

Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.

Верховна Рада України може встановлювати лише перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою України критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.

Так, відповідно до п.8.3 ст.8 Податкового кодексу України до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Аналогічні вимоги містить п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України, відповідно до якого сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.

Також, відповідно до п.10.3 ст.10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п.24 ч.1 ст.26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997року №280/97-ВР, відповідно до якого виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання встановлення місцевих податків і зборів відповідно до Податкового кодексу України.

Відповідно до п.п.266.5.1 п.266.5 ст.266 Податкового кодексу України ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 2 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування.

Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків (а, отже, і податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) віднесено Податковим кодексом України до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень, а Верховна Рада України не може безпосередньо своїм рішенням запровадити такі податки як місцеві на відповідних територіях.

Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області, у порушення вимог ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, суду не надано жодних доказів, на підставі яких позивачу було розраховано суму податкового зобов'язання по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки у загальному розмірі 20260,01 грн.

З листа Ізмаїльської ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області вбачається, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення сформовано в автоматичному режимі в ІС «Податковий блок» за ставками в розмірі 3,05грн. за 1 кв.м, внесеними до ІС «Податковий блок» Татарбунарським відділенням Арцизької ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області на підставі рішення Дмитрівської с/ради. (а.с. 19)

Між тим, судом встановлено, що відповідачем на виконання приписів ч.2 ст.71 КАС України, до заперечень на позовну заяву не додано будь-яких доказів на підтвердження прийняття Дмитрівською сільською радою Одеської області відповідного рішення щодо визначення об'єкта оподаткування податком на нерухоме майно, відмінного від земельної ділянки, платників податків і зборів, розмір ставки, податковий період, та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 Податкового кодексу України з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII Податкового Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору, як і не надано доказів на підтвердження винесення спірного податкового повідомлення-рішення з урахуванням означеного рішення органу місцевого самоврядування.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч.1 ст.69 та ч.1 ст.70 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до приписів ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ст.86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

На підставі викладеного, враховуючи що відповідачем не надано суду жодних належних та відповідних доказів на підтвердження та обґрунтування правомірності винесення оскаржуваного податкового повідомлення-рішення суд дійшов висновку, що адміністративний позов ОСОБА_1 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 26.10.2016 року №44572-13 підлягає задоволенню.

В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст.ст. 2, 7, 8, 9, 11, 86, 94, 159 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, АДРЕСА_2) до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 26.10.2016 року №44572-13 - задовольнити.

Податкове повідомлення-рішення від 26.10.2016 року №44572-13, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової та нежитлової нерухомості» (18010300) у розмірі 20260 грн. 01 коп. - скасувати.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одну) грн. та 20 коп.

Постанова суду може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Я.В. Балан