Ухвала суду № 64802849, 16.02.2017, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Головуючий у 1-й інстанції: Куцоконь Ю.П.

Суддя-доповідач:Котік Т.С.

УХВАЛА

іменем України

"16" лютого 2017 р. Справа № 569/17259/15-а

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Котік Т.С.

суддів: Жизневської А.В.

Охрімчук І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Нероди І.В.,

позивача ОСОБА_3, представника відповідача Мірошник Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Рівненської міської ради на постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "25" травня 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_3 до Рівненської міської ради, Рівненського міського голови -Хомко Володимира Євгеновича, треті особи - Приватне підприємство-фірма "АБРИС" , Державний кадастровий реєстратор Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірина Степанівна про визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та необхідність виконання дій ,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2015 року ОСОБА_3 та ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до Рівненської міської рада, Рівненського міського голови -Хомка Володимира Євгеновича треті особи - Приватне підприємство-фірма "АБРИС", Державний кадастровий реєстратор Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірина Степанівна, в якому просили: визнати протиправним та скасувати рішення Рівненської міської ради (52 сесія, 6 скликання) від 16 липня 2015 року № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1». Також, просили зобов'язати Рівненську міську раду вчинити дії по перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) земельної ділянки площею 495 м на АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у встановлений частиною другою статті 118 ЗК України місячний строк.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуване рішення № 5469 від 16 липня 2015 року порушує право позивачів на приватизацію землі, закріплене Конституцією України та Земельним кодексом України, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2016 року позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано рішення Рівненської міської ради (52 сесія, 6 скликання) від 16 липня 2015 року № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1» щодо відмови у передачі безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 земельної ділянки площею 495 м2 на АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Зобов"язано Рівненську міську раду вчинити дії по перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі у спільну сумісну власність (приватизації) земельної ділянки площею 495 м2 на АДРЕСА_1 та прийняти рішення про безоплатну передачу у спільну сумісну власність (приватизацію) громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 земельної ділянки площею 495 м2 на АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у встановлений частиною другою статті 118 Земельного кодексу України місячний строк.

В апеляційній скарзі Рівненська міська рада посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вищевказану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необ'єктивність та необґрунтованість оскаржуваного рішення, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

Ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року скасовано постанову Рівненського міського суду Рівненської області від 25 травня 2016 року, провадження у справі закрито.

Проте, ухвалою Вищого адміністративного суду України від 12 січня 2017 року судове рішення Житомирського апеляційного адміністративного суду від 21 липня 2016 року скасовано, справу направлено до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Розглянувши справу, перевіривши законність та обгрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі ОСОБА_3 і ОСОБА_6 є співвласниками одноквартирного житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08 травня 2007 року, свідоцтвами про право на спадщину за законом від 19 грудня 2014 року, а також відповідними витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

06 квітня 2015 року позивачі звернулися до міського голови Рівного із заявою встановленої форми про приватизацію спірної земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до вимог частин першої та другої статті 118 ЗК України та додали до заяви всі необхідні матеріали та документи.

16 липня 2015 року Рівненською міською радою (52 сесія, 6 скликання) було прийнято рішення № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1», яким відмовлено у передачі безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 земельної ділянки площею 495 м на АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Суд першої інстанції перевіряючи вказане рішення на відповідність вимог ч.3 ст.2 КАС України дійшов висновку, що відповідачем не доведено правомірності прийняття оскаржуваного рішення.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з вказаним висновком, виходячи з наступного.

З матеріалів справи вбачається, що позивачі є співвласниками одноквартирного житлового будинку, який знаходиться в АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 08 травня 2007 року, свідоцтвами про право на спадщину за законом від 19 грудня 2014 року, а також відповідними витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі та з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

26 березня 1953 року виконкомом Рівненської міської ради депутатів трудящих було прийнято рішення № 295/55 «Про затвердження пропозицій комісії про реєстрацію документів на право землекористування по кварталу № 81», яким вирішено передати у користування, серед інших, і земельну ділянку по АДРЕСА_1 площею 495,6 кв.м. Вказана земельна ділянка була зареєстрована за домоуправлінням № 5.

Пунктом 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про Державний земельний кадастр» встановлено, що у разі якщо на земельній ділянці, право власності (користування) на яку не зареєстровано, розташований житловий будинок, право власності на який зареєстровано, кадастровий номер на таку земельну ділянку присвоюється за заявою власників такого будинку на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Забороняється вимагати для присвоєння земельній ділянці кадастрового номера інші документи. Такий кадастровий номер є чинним з моменту його присвоєння.

З урахуванням вказаних положень, у 2014 році ППФ «АБРИС», згідно договору з позивачами, було розроблено та виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1.

На підставі вказаної технічної документації, державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у місті Рівному Поліщук І.С. було проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки площею 495 кв.м. (0,0495 га) та присвоєно кадастровий номер НОМЕР_1, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 10 березня 2015 року, номер витягу НВ-5601371132015.

06 квітня 2015 року позивачі звернулися до міського голови Рівного із заявою встановленої форми про приватизацію спірної земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) відповідно до вимог частин першої та другої статті 118 ЗК України та додали до заяви всі необхідні матеріали та документи.

16 липня 2015 року Рівненською міською радою (52 сесія, 6 скликання) було прийнято рішення № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1», яким відмовлено у передачі безоплатно у спільну сумісну власність громадянам ОСОБА_3 та ОСОБА_6 земельної ділянки площею 495 кв.м на АДРЕСА_1 з числа земель житлової та громадської забудови комунальної власності територіальної громади міста Рівного в особі Рівненської міської ради (кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Як встановлено судом, зазначене рішення не містить жодної підстави для відмови у передачі безоплатно у спільну сумісну власність позивачів спірної земельної ділянки. Зазначені обставини підтвердив і представник відповідача при розгляді справ в суді апеляційної інстанції.

Окрім того, при розгляді справи судом першої інстанції встановлено, що після відмови позивачам у передачі безоплатно у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки згідно рішення від 16 липня 2015 року № 5469 та їх повторного звернення, був підготовлений проект рішення про скасування рішення від 16 липня 2015 року № 5469 та про передачу позивачам у власність спірної земельної ділянки.

Однак, на згаданий проект подані зауваження спеціалістами Управління містобудування та архітектури, Управління земельних відносин та Головного управління Держземгеокадастру у Рівненській області, у зв'язку з чим Рівненська міська рада (2 сесія, 7 скликання) 25 лютого 2016 року прийняла рішення № 283 «Про відмову у скасуванні рішення Рівненської міської ради від 16.07.2015 № 5469», мотивуючи вказане рішення невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Саме вказані підстави для відмови у передачі земельної ділянки у власність і мали місце і при розгляді такого питання 16.07.2015 року, однак не були зазначені в рішенні та повідомленні про прийняте рішення.

Суд першої інстанції обгрунтовано не погодився з висновками відповідача щодо відмови позивачам у передачі безоплатно у спільну сумісну власність спірної земельної ділянки згідно рішення від 16 липня 2015 року № 5469 з наведених підстав, виходячи з наступного.

Так, відповідно до частини дев'ятої статті 118 ЗК України відповідний орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, слід звернути увагу, що невідповідність місця розташування земельної ділянки законам та іншим нормативним актам являється виключною підставою для відмови у видачі дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а не у передачі земельної ділянки у власність.

Окрім того, частина дев'ята статті 118 ЗК України однозначно приписує, що після отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган місцевого самоврядування приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, технічну документацію було розроблено та виготовлено ППФ «Абрис» та відповідно до технічної документації державним кадастровим реєстратором Управління Держземагенства у місті Рівному Поліщук І.С. 10 березня 2015 року було проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки площею 495 кв.м. (0,0495 га) та присвоєно цій земельній ділянці кадастровий номер НОМЕР_1.

В свою чергу, порядок передачі земельної ділянки у власність передбачена частинами першої та другою статті 118 КАС України.

Частиною першою статті 118 ЗК України встановлено, що громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно частини другої статті 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Судом першої інстанції встановлено, що позивачі, звертаючись із заявою про приватизацію спірної земельної ділянки, додали до неї наступні документи: заяву на ім'я міського голови, технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.

Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр», передбачено, що державний земельний кадастр - це єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно статті 9 Закону України «Про Державний земельний кадастр» внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин .

Державний кадастровий реєстратор є державним службовцем.

Державний кадастровий реєстратор, серед іншого, здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі.

Державний кадастровий реєстратор має доступ до всіх відомостей Державного земельного кадастру, самостійно приймає рішення про внесення відомостей до нього, надання таких відомостей, про відмову у здійсненні таких дій.

Втручання будь-яких органів, посадових і службових осіб, громадян чи їх об'єднань у діяльність Державного кадастрового реєстратора, пов'язану із здійсненням державної реєстрації земельних ділянок, забороняється.

Враховуючи вищезазначене, державний кадастровий реєстратор перевіряє відповідність поданих документів вимогам законодавства при державній реєстрації земельної ділянки, дає оцінку землевпорядній документації, а в разі невідповідності її вимогам законодавства - відмовляє у державній реєстрації земельної ділянки, а тому суд першої інстанції вірно зазначив про те, що оскільки державним кадастровим реєстратором була проведена державна реєстрація спірної земельної ділянки, відповідно, подана позивачами технічна документація являлась такою, що відповідає вимогам законодавства.

З огляду на вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що рішення Рівненської міської ради (52 сесія, 6 скликання) від 16 липня 2015 року № 5469 «Про відмову в передачі безоплатно у спільну сумісну власність земельної ділянки на АДРЕСА_1» є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, колегія суддів погоджується і з висновками суду першої інстанції, що порушене право позивачів підлягає відновленню шляхом зобов'язання Рівненської міської ради вчинити дії по перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки та прийняття рішення про безоплатну передачу у спільну сумісну власність даної земельної ділянки.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

В свою чергу, згідно положень частини десятої та частини одинадцятої статті 118 ЗК України відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що зобов"язання міської ради прийняти конкретне рішення є порушенням виключної компетенції, передбаченої Конституцією та законами України, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.

Під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. При цьому, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, суд не втручається у дискрецію (вільний розсуд) владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Разом з тим, у своєму рішенні від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Враховуючи зазначене, а також те, що судом першої інстанції було надано оцінку рішенню відповідача та визнано його протиправними, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції обрав правильний спосіб захисту порушеного права позивача, зобов'язавши відповідача вчинити дії по перегляду питання (рішення) щодо необхідності безоплатної передачі позивачам у спільну сумісну власність (приватизації) спірної земельної ділянки та передати у власність земельну ділянку.

Окрім того, такі висновки узгоджуються з правовою практикою Європейського суду з прав людини. Так, у судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та не містять фактів невірного застосування судом норм матеріального та процесуального права, а тому підстави, визначені ст.202 КАС України, для скасування судового рішення відсутні.

Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Рівненської міської ради залишити без задоволення, постанову Рівненського міського суду Рівненської області від "25" травня 2016 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Т.С. Котік

судді: А.В. Жизневська

І.Г. Охрімчук

Повний текст cудового рішення виготовлено "17" лютого 2017 р.

Роздруковано та надіслано:р.л.п.

1- в справу:

2 - позивачу ОСОБА_6 АДРЕСА_1

3 - позивачу ОСОБА_3 АДРЕСА_1

4- відповідачу Рівненська міська рада вул. Соборна, 12-А,м.Рівне,Рівненська область,33028

5 - відповідачу Рівненський міський голова -Хомко Володимир Євгенович АДРЕСА_2

6-третій особі: Приватне підприємство-фірма "АБРИС" - вул.С.Петлюри, буд.14 к.144,145,м.Рівне,33028,

7 - Державний кадастровий реєстратор Управління Держгеокадастру у місті Рівному Рівненської області Поліщук Ірина Степанівна - вул.Лермонтова,6,м.Рівне,33300,