Ухвала суду № 64802406, 14.02.2017, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1739/16 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О., Суддя-доповідач: Твердохліб В.А.

У Х В А Л А

Іменем України

14 лютого 2017 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Твердохліб В.А.,

суддів Костюк Л.О., Троян Н.М.,

за участю секретаря Рейтаровської О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Києві апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 (далі - Позивач) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач) про зобов'язання Відповідача розірвати контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, який набрав чинності 23.09.2013 року та укладений між Позивачем та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1479 полковника ОСОБА_3 та звільнення від проходження служби у Збройних Силах України за контрактом.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Позивача, заперечення представника Відповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між Міністерством оборони України в особі начальника 6 арсеналу (1 розряду) Озброєння Збройних Сил України полковника ОСОБА_3 та Позивачем укладено контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на 3 роки, який набрав чинності з 23.09.2013 року.

23.09.2016 року наказом №205 командира військової частини А1479 Позивачу продовжено військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, а також на строк, необхідний для визначення придатності проходження військової служби за станом здоров'я та прийняття рішення щодо укладання нового контракту.

03.10.2016 року Позивач звернувся із заявою до Міністерства оборони України, Військової частини А1479 про розірвання контракту та звільнення від проходження служби у Збройних Силах України із займаної посади.

Т.в.о. командира військової частини А1479, листом від 12.10.2016 року, повідомив Позивача про переведення Збройних Сил України на умови функціонування в особливому періоді, а також роз'яснив підстави звільнення.

Положеннями ч.1, 6 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Одним із видів військової служби є військова служба за контрактом осіб рядового складу.

Відповідно ч.6 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку із закінченням строку контракту.

За приписами п.2 ч.9 ст.23 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у разі настання особливого періоду, для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Положеннями ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Указом Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17.03.2014 року №303/2014, затвердженим відповідно пункту 31 частини першої статті 85 Конституції України, Законом України від 17.03.2014 року №1126-VI визначено, що у зв'язку з різким ускладненням внутрішньополітичної обстановки, втручанням Російської Федерації у внутрішні справи України, зростанням соціальної напруги в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі та відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106, статті 112 Конституції України постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію (далі - мобілізація).

Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Мобілізацію на території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя здійснити з числа громадян, які в добровільному порядку висловили бажання бути призваними на військову службу, у тому числі шляхом прибуття до військових комісаріатів, військових частин.

З аналізу наведених норм виходить, що особливий період настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію, а закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення дії особливого періоду.

У відповідності до ч.8 ст. 28 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» встановлено, що під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 16 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв'язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання матір'ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, повнолітньої дитини віком до 23 років, якщо вона (він) є інвалідом I чи II групи; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; д) у зв'язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов'язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов'язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; и) які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання;і) які уклали контракт на строк до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію та вислужили не менше 24 місяців військової служби за контрактом, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; ї) які в особливий період (крім проведення мобілізації та введення воєнного стану) проходять військову службу за контрактом і строк контракту яких закінчився, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону.

Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами «в», «г», «е», «є», «и» частини шостої та пунктами «в», «г», «е», «є» частини сьомої цієї статті.

Отже, Відповідачем правомірно не звільнено Позивача з військової служби, оскільки такої підстави, як закінчення строку дії контракту, для звільнення з військової служби під час дії особливого періоду не передбачено вказаним Законом.

Підпунктом 2 пункту 252 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року № 1153/2008, передбачено, що у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду військовослужбовці Збройних Сил України звільненню не підлягають та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».

Відтак, вказане Положення пов'язує продовження дії контракту понад встановлений строк з моментом оголошення мобілізації, а не з періодом її проведення, що триває до оголошення демобілізації, як зазначає апелянт.

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про зобов'язання Міністерство оборони України розірвати контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України, який набрав чинності 23.09.2013 року, укладений між ОСОБА_2 та Міністерством оборони України в особі командира військової частини А1479 полковника ОСОБА_3 та звільнення від проходження служби у Збройних Силах України за контрактом не підлягають задоволенню.

Згідно п.1 ч.1 ст.198, ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст.ст. 201, 202 КАС України.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, оскаржуване судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 02 листопада 2016 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді Костюк Л.О.

Троян Н.М.

Ухвала складена в повному обсязі 17 лютого 2017 року.

Головуючий суддя Твердохліб В.А.

Судді: Троян Н.М.

Костюк Л.О.