Постанова № 64802020, 14.02.2017, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" лютого 2017 р. Справа № 906/402/16

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

суддя Мамченко Ю.А. ,

суддя Савченко Г.І.

при секретарі Кушніруку Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 22.09.2015р.

від відповідача: ОСОБА_2 - представник за довіреністю від 03.01.2017р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплозабезпечення", м.Коростень Житомирської області

на рішення господарського суду Житомирської області

від 13.12.16 р. у справі № 906/402/16 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Коростень Житомирської області

до Комунального підприємства "Теплозабезпечення", м.Коростень Житомирської області

про визнання недійсним договору від 01.01.2012р. №411

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 13.12.2016р. у справі №906/402/16 позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Комунального підприємства "Теплозабезпечення" про визнання недійсним договору від 01.01.2012р. №411 - задоволено.

Визнано недійсним договір від 01.01.2012р. №411 про надання послуг з централізованого опалення, укладений між Комунальним підприємством "Теплозабезпечення" та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3.

Стягнуто з Комунального підприємства "Теплозабезпечення" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 1378,00грн. судового збору та 900,48грн. за проведення експертизи.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Комунальне підприємство "Теплозабезпечення" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати повністю та прийняти нове, яким застосувати строки позовної давності, які позивачем безпідставно порушені і відмовити у позові.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає про те, що господарським судом Житомирської області у рішенні не згадано про клопотання про застосування позовної давності. Також, питання про строки позовної давності в судовому засіданні не досліджувалось, як і момент відліку перебігу строку позовної давності, що свідчить про неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та прийняття рішення з безпідставно порушеними строками позовної давності, встановленими ст.257 Цивільного кодексу України, що має наслідки згідно п.4. ст.267 ЦК України;

- вказує, що висновок експерта у даній справі, відповідно до Закону України "Про судову експертизу", Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998р.№53/5 з урахуванням Науково - методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, також затверджених згаданим наказом Міністерства юстиції України, є неналежним доказом на підтвердження позиції позивача стосовно того, що він не підписував спірний договір. Також, не обґрунтовано відхилені всі клопотання відповідача про призначення повторної, додаткової, чи нової експертизи, в тому числі щодо експертизи підпису в цілому. Таким чином, вказаними відмовами суд позбавив скаржника гарантій незалежності судового експерта та правильності його висновку, які забезпечуються можливістю призначення повторної судової експертизи, згідно ст.4 Закону України "Про судову експертизу" та ст.42 ГПК України.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.02.2017р. відновлено строк на подання апеляційної скарги, прийнято її до провадження та призначено до розгляду на 14.02.2017р..

Представник відповідача в судовому засіданні 14.02.2017р. підтримала доводи апеляційної скарги та надала пояснення в обґрунтування своєї позиції. Вважає рішення місцевого суду незаконним та необґрунтованим. Просить суд апеляційну скаргу задовольнити, а рішення господарського суду Житомирської області від 13.12.2016р. у справі №906/402/16 скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Представник позивача у письмовому відзиві від 14.02.2017р. на апеляційну скаргу та в судовому засіданні 14.02.2017р. заперечила проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд рішення господарського суду Житомирської області від 13.12.2016р. у справі №906/402/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.01.2012р. між Комунальним підприємством "Теплозабезпечення" (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (споживач) укладено договір про надання послуг з централізованого опалення №411 (далі - договір), згідно п.1 якого, виконавець зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором (а.с.24-27, 71-74).

Відповідно до п.2 договору, суб'єкт користування послугами є власник (орендар) нежитлового приміщення. Пунктом 3 договору визначені характеристики об'єкта надання послуг: назва об'єкта м. Коростень, вул. Грушевського 46/16, опалювальна площа (об'єм) 97,3м.кв..

Згідно п. 5.2 договору розмір щомісячної плати за надані послуги з центрального опалення на момент укладення договору становить в опалювальний сезон - 1955,13грн., в міжопалювальний сезон - 133,30грн..

Пунктом 5.3 договору передбачено, що до моменту встановлення побудинкових засобів обліку теплової енергії розрахунки за фактично спожиту теплову енергію проводяться по щомісячних фактичних витратах пропорційно до теплового навантаження 0,007 Гкал/год.

У відповідності до п.7 договору, розрахунковим періодом є календарний місяць. Платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно п.8 договору, послуги оплачуються в безготівковій формі. За умови домовленості між сторонами у виключних випадках форма розрахунків може бути іншою.

Відповідно до п.10 договору, за централізоване опалення приміщення плата справляється за нормативами (нормами) споживання.

У відповідності до п.11 договору, плата за послуги вноситься на розрахунковий рахунок: р/р №26036290267123 в ТВБВ №10005/029 АТ "Ощадбанк", МФО 311647.

Цей договір укладається на 5 років і набирає чинності з дня його укладення. Договір вважається продовженим на той же строк, якщо за місяць до закінчення строку його дії однією із сторін не буде письмово заявлено про його розірвання або необхідність перегляду (п.29 договору.)

Договір від 01.01.2012р. №411 про надання послуг з централізованого опалення підписаний споживчем та виконавцем і скріплений печаткою останнього.

За вказаних обставин, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Комунального підприємства "Теплозабезпечення" про визнання недійсним договору №411 від 01.01.2012р. про надання послуг з централізованого опалення (а.с.3-4).

Обґрунтовуючи позовну заяву, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3, посилаючись на приписи ст.ст.16, 203, 208, 206, 207, 215 Цивільного кодексу України, зазначає, що договір №411 від 01.01.2012р. про надання послуг з централізованого опалення від імені Фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 підписаний невідомою особою.

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 26.04.2016р. прийнято позовну заяву, порушено провадження у справі №906/402/16 та призначено її до розгляду.

Позивачем подано клопотання вх.№02-44/560/16 від 23.06.2016 про призначення у справі №906/402/16 судової почеркознавчої експертизи договору №411 від 01.01.2012р. про надання послуг з централізованого опалення. Також, на виконання вимог ухвали суду від 14.06.2016р. надано оригінали документів з оригінальним (вільним підписом ФОП ОСОБА_3І.): наказ №1 від 01.09.2010, довіреність №4927 від 22.09.2015р., договір добровільного комплексного автострахування №06/6750291/1007/13 від 10.07.2013р., акт огляду транспортного засобу №06/6750291/1007/13 від 10.07.2013р., договір купівлі-продажу №121SP-664 від 03.10.2012р., додаток №1 до контракту №121SP-664 від 03.10.2012р., договір купівлі-продажу земельної ділянки від 15.02.2011р., заява ОСОБА_3 від 23.05.2016р., акт приймання виконаних робіт №03/71 від 18.03.2013р.. Крім того, позивач подав клопотання, в якому просить всю поштову кореспонденцію направляти на електрону пошту.

Відповідачем подано клопотання від 23.06.2016р., в якому останній просить розглядати справу в межах строків позовної давності, згідно п.3 ст. 267 ЦК України та на виконання вимог ухвали суду від 14.06.2016р., надав витребовувані судом документи: копії рахунку-фактури №361 від 29.02.2012р., копії меморіального ордеру №6694 від 01.01.2012р., копії заяви ОСОБА_3 від 23.07.2012р., оригінал листа ОСОБА_3 від 22.09.2015р., копії паспорта ОСОБА_3, оригінал договору №411 від 01.01.2012р. про надання послуг з централізованого опалення. Не заперечував щодо призначення у справі судової почеркознавчої експертизи

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 23.06.2016р. судом призначено у справі №906/402/16 судову почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено Житомирському науково-дослідному експертно-криміналістичному центру МВС України, та на час її проведення зупинив провадження у справі (а.с.78-79).

07.10.2016р. на адресу господарського суду Житомирської області від Житомирського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України надійшов висновок експерта №1/2819 від 05.10.2016р. з матеріалами господарської справи №906/402/16 на 80арк. (а.с.110, 111-116).

Ухвалою господарського суду Житомирської області від 10.10.2016р. провадження у справі №906/402/16 поновлено та призначено розгляд справи, зобов'язано сторони ознайомитись з висновком експерта №1/2819 від 05.10.2016 та надати письмові пояснення з урахуванням вищезазначеного висновку експертизи (а.с.119).

17.11.2016р. до господарського суду Житомирської області від відповідача надійшло клопотання №1497 від 17.11.2016 про призначення повторної почеркознавчої експертизи (а.с.133-134).

Крім того, відповідачем подано клопотання за №1498 від 17.11.2016 про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, а саме: Коростенського міжрайонного прокурора та Коростенську міську раду, однак ухвалою господарського суду Житомирської області від 17.11.2016р. у його задоволенні відмовлено.

18.11.2016р. до господарського суду Житомирської області від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про призначення додаткової та повторної судової почеркознавчої експертизи (а.с.151-152).

21.11.2016 на електронну пошту господарського суду Житомирської області від відповідача надійшло доповнення до клопотання №1513 від 21.11.2016р. про проведення додаткової та повторної експертизи (а.с.153-155).

Також, 24.11.2016р. до господарського суду Житомирської області відповідачем подано клопотання про призначення додаткової або повторної судової експертизи від 24.12.2016р., на вирішення якої поставити питання, викладені в доповненні до клопотання №1513 від 21.11.2016 про проведення додаткової та повторної експертизи (а.с.157).

Дослідивши клопотання №1497 від 17.11.2016р. про призначення повторної почеркознавчої експертизи (а.с.133-134), доповнення до клопотання №1513 від 21.11.2016р. про проведення додаткової та повторної експертизи (а.с.153-155), клопотання про призначення додаткової або повторної судової експертизи від 24.12.2016р. (а.с.157), заслухавши пояснення представників сторін і судового експерта, місцевий суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотань про призначення додаткової або повторної, або нової експертизи.

Як вже зазначалося, рішенням господарського суду господарського суду Житомирської області від 13.12.2016р. у справі №906/402/16 позов задоволено (а.с.172-175).

Колегія суддів апеляційного господарського суду не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

За приписами ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно з ст. 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем.

Частина 2 ст. 275 Господарського кодексу України передбачає, що відпуск теплової енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Відповідно до п.3 Правил користування тепловою енергією, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007р. визначено, що споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.09.2015р. у справі №906/1020/15, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 20.09.2016р., позов в.о. Коростенського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Коростенської міської ради та Комунального підприємства "Теплозабезпечення" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 48570,67грн. задоволено частково (а.с.218-220, 221-223).

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь Комунального підприємства "Теплозабезпечення" 33421,53грн. боргу, 12420,76грн. пені, 1440,97грн. інфляційних нарахувань, 1287,41,79грн. 3 % річних.

Відмовлено у задоволенні позову в частині позовних вимог, заявлених в інтересах 1-го позивача - Коростенської міської ради.

Стягнуто з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 в дохід Державного бюджету України 1827,00грн. судового збору.

Вказані судові рішення набрали законної сили.

Зокрема, рішенням господарського суду Житомирської області від 07.09.2015р. у справі №906/1020/15 встановлено, що 01.01.2012р. між Комунальним підприємством теплозабезпечення (виконавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (споживач) укладено договір №411 про надання послуг з централізованого опалення, згідно з п.1 якого виконавець зобов'язався своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, а споживач зобов'язався своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки та на умовах, що передбачені договором.

Матеріалами справи підтверджено, що на виконання умов договору №411 від 01.01.2012р., на підставі виставлених позивачем рахунків-фактури на оплату в період червень 2012 - квітень 2015 років, позивачем було надано відповідачу послуги з теплопостачання на загальну суму 33421,53грн..

Тобто, з вказаного вбачається, що Комунальним підприємством теплозабезпечення виконало свої зобов'язання по вищезазначеному договору в повному обсязі.

Водночас, слід зазначити, що позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу та його представник в судовому засіданні 14.02.2017р. зазначили, що ФОП ОСОБА_4 повністю сплачено заборгованість за рішенням господарського суд Житомирської області від 07.09.2015р. у справі 906/1020/15. Крім того, представником позивача в судовому засіданні зазначено, що на даний час у приміщенні за договором працює магазин.

В силу ч.2 ст.35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду, за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до п.2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір.

Відповідно ч.5 ст.124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається процесуальним законом.

Згідно ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

В силу ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Також, слід звернути увагу, що п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Порушення п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод констатував Європейський суд з прав людини у справі "Устименко проти України".

Зокрема, Високий Суд вказав, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі "Рябих проти Росії" (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, пп. 51 і 52, ECHR 2003-X) (п.46 рішення).

Крім того, у Рішенні Європейського Суду з прав людини від 25.07.2002р. справа "Совтрансавто-Холдинг" проти України" суд зазначив, що одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Підставою недійсності правочину згідно з ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною 1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути визнано судом недійсним повністю або в частині.

За приписами ч.3 ст.215 ЦК України, вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину (абз.5 п.5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними").

Як зазначено в абзаці 2 п.3.5 рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004р. №18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) одним із способів захисту інтересів є визнання правочину недійсним.

Правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ч.1 ст.236 ЦК України).

Господарське зобов'язання, визнане судом недійсним, також вважається недійсним з моменту його виникнення (ч.3 ст.207 ГК України).

Згідно абз.4 п.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У відповідності до ч.ч.2-4 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє. Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не вимагається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Згідно ч.2 ст.241 ЦК України, наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як розяснено у п.3.4 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини.

Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, підставою, на якій ґрунтується позовна вимога позивача щодо визнання недійсним вказаного договору, є те, що ФОП ОСОБА_3 не підписував оспорюванний договір, а також те, що він не мав не тільки вільного, а й будь-якого волевиявлення на його укладання, оскільки не відповідало внутрішній волі, правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що були обмовлені ним.

Поряд із вказаним для вірного вирішення даної справи слід врахувати і преюдиційне значення встановленим фактам у судовому рішенні господарського суду Житомирської області від 07.09.2015р. у справі №906/1020/15, зокрема стягнення заборгованості з ФОП ОСОБА_3 згідно договору від 01.01.2012р. №411 про надання послуг з централізованого опалення за період з в період червень 2012 - квітень 2015 років на загальну суму 33421,53грн., яке за даними самого позивача виконане у повному обсязі.

Стосовно покликань позивача в судовому засіданні 14.02.2017р. на те, що у рахунку-фактурі №361 від 29.02.2012р., який було оплачено останнім згідно меморіального ордеру №6694 від 19.03.2012р. (а.с.66, 67), не зазначено на підставні якого договору було його виставлено, до уваги колегії не береться, оскільки останнім, в силу ст.ст.32-34 ГПК України, не надано відповідних доказів існування інших договорів підписаних з відповідачем та на підставі яких було виставлено даний рахунок - фактуру.

Таким чином, колегія дійшла висновку, що рахунок - фактура №361 від 29.02.2012р. (оплата його згідно меморіального ордеру №6694 від 19.03.2012р) є належним доказом на підтвердження того, що його відповідачем було виставлено позивачу саме на виконання умов договору від 01.01.2012р. №411 про надання послуг з централізованого опалення.

Отже, позивачем не доведено належними засобами доказування, що оскаржуваний ним договір в момент його укладення суперечив закону, не відповідав внутрішній волі сторін та був укладений всупереч реального настання правових наслідків за ним.

Водночас покликання суду першої інстанції на висновок експерта №1/2819 від 05.10.2016р. (а.с.111-116), як на основну підставу для задоволення позову, колегія вважає передчасним, оскільки судом першої інстанції не досліджено всіх обставин справи, прийнятих судових рішень, доводів сторін та доданих ними доказів в цілому.

З урахуванням наведеного та враховуючи зібрані по справі відповідні докази в сукупності, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду за наслідком розгляду даної справи дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За приписами, ч.2 ст.104 Господарського процесуального кодексу України, порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Як роз'яснено у п.12 постанови Пленум Вищого господарського суду України, від 17.05.2011р., №7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України", якщо порушення норм процесуального права не підпадає під ознаки, зазначені у пунктах 1 - 7 частини третьої статті 104 ГПК, господарський суд оцінює порушення норм процесуального права, виходячи з конкретних обставин справи та приписів частини другої зазначеної статті ГПК.

Так само не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.

Судова колегія погоджується зі скаржником, що суд першої інстанції не розглянув заяву про застосування строків позовної давності, при цьому позов задоволив. Однак, судова колегія приймає нове рішення, яким в позові відмовляє. Тому, процесуальне порушення місцевим господарським судом не впливає на досліджені апеляційним господарським судом обставини справи та прийняття відповідного рішення у ній.

Відповідно до ч.1 ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.1 ст.32, ч.1 ст.33 та ч.2 ст.34 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1 ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга Комунального підприємства "Теплозабезпечення" підлягає задоволенню, в свою чергу, керуючись п.3 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду Житомирської області від 13.12.2016р. у справі №906/402/16 слід скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові слід відмовити.

Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.44, 49 ГПК України.

Керуючись ст.ст.101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Теплозабезпечення", м.Коростень Житомирської області задовольнити.

2. Рішення господарського суду Житомирської області від 13.12.2016р. у справі №906/402/16 скасувати. Прийняти нове рішення.

В позові відмовити.

3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (11500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства "Теплозабезпечення" (11500, Житомирська обл., м.Коростень, вул.Кірова, буд. 8а, ідентифікаційний код 31871157) 1515грн. 80коп. витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду Житомирської області.

5. Справу №906/402/16 повернути до господарського суду Житомирської області.

Головуючий суддя Павлюк І. Ю.

Суддя Мамченко Ю.А.

Суддя Савченко Г.І.

Віддрук. прим.:

1 до справи,

2, 3 ФОП ОСОБА_3

(11500, АДРЕСА_1,

11500, Житомирська обл., м.Коростень, вул.К.Маркса, буд.17),

4 КП "Теплозабезпечення" (11500, Житомирська обл., м.Коростень, вул.Кірова, буд.8а),

5 в наряд.