Ухвала суду № 64801820, 16.02.2017, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

УХВАЛА

16.02.2017 Справа № 914/897/16

Суддя Львівського апеляційного господарського суду Гриців В.М. - член колегії суддів: головуючий суддя Гриців В.М., суддів Кордюк Г.Т., Малех І.Б. розглянув клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 04 листопада 2016 року у справі №914/897/16 про банкрутство Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка»

ВСТАНОВИВ:

03 лютого 2017 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду Львівської області від 04 листопада 2016 року у справі №914/897/16 про банкрутство Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» разом із клопотанням про відновлення строку на апеляційне оскарження ухвали.

У поновленні пропущеного строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 04 листопада 2016 року у справі №914/897/16 слід відмовити з наступних підстав.

Конституцією України (ст. 6, ч. 2 ст. 19) установлено обов'язок органів державної влади (законодавчої, виконавчої, судової), їх посадових осіб діяти лише на підставі, в межах повноважень і у спосіб, що визначені Конституцією і законами України.

За визначенням статті 93 ГПК України, апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання повного судового рішення.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.

Відповідно до статті 53 ГПК України господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк.

Як роз'яснено п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 травня 2011 року N7 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» з наступними змінами і доповненнями, клопотання про відновлення строку подання апеляційної скарги з огляду на приписи статті 53 ГПК повинно містити обґрунтування поважності причин пропуску такого строку (за необхідності - з посиланням на відповідні докази, які подаються апеляційному господарському суду на загальних підставах).

За приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, у силу закону апелянт повинен обґрунтувати та довести наявність поважних причин пропуску процесуального строку на подання апеляційної скарги.

Вищий господарський суд України в інформаційному листі від 22.04.2016 р. N 01-06/1444/16 «Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, юрисдикцію та практику Європейського суду з прав людини» з огляду на необхідність у подальшій всебічній імплементації практики Європейського суду з прав людини у здійсненні господарського судочинства зазначив, що господарським судам у здійсненні судочинства зі справ, віднесених до їх підвідомчості, слід застосовувати судові рішення та ухвали Європейського суду з прав людини з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

У додатку до цього листа Вищий господарський суд України навів систематизований відповідно до норм Господарського процесуального кодексу України виклад правових позицій Європейського суду з прав людини в окремих справах. Зокрема, до статті 93 ГПК України, яка регулює строк подання апеляційної скарги, викладено правові позиції Європейського суду з прав людини у рішенні в справі Мушта проти України, no. 8863/06, від 18.11.2010 та в рішенні у справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008.

У рішенні в справі Мушта проти України, no. 8863/06, від 18.11.2010 Європейський суд з прав людини вказав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. У той же час такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Пономарьов проти України, no. 3236/03, від 03.04.2008 зазначив, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими (у цій справі складне економічне становище перешкоджало відповідачу, за його доводами, сплатити державне мито), таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте, навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків.

Поважність причини пропуску строку подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 04 листопада 2016 року у справі №914/897/16 скаржник обґрунтовує тим, що 02 лютого 2017 року йому стало відомо про дану ухвалу із Єдиного державного реєстру судових рішень, що унеможливило задоволити його кредиторські вимоги по стягненню заробітної плати з боржника у повному обсязі. Як зазначає скаржник, з 26 листопада 2014 року по 28 березня 2016 року він був директором Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка».

Таке твердження ОСОБА_1 не ґрунтується на доказах, не є переконливим і спростовується наступним.

Із матеріалів справи №914/897/16 слідує, що Господарський суд Львівської області ухвалою від 13 травня 2016 року порушив провадження у справі про банкрутство Роздільського державного гірничо - хімічного підприємства „Сірка", визнав вимоги кредиторів товариства з обмеженою відповідальністю „Галгіпс", приватного підприємства „Охоронна - юридична фірма „Кондор", колективного підприємства „Легіон".

Львівський апеляційний господарський суд постановою від 14 вересня 2016 року залишив без змін ухвалу Господарського суду Львівської області від 13 травня 2016 року про порушення провадження у справі №914/897/16, а апеляційні скарги Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства "Сірка" та Міністерства економічного розвитку і торгівлі України без задоволення.

Господарський суд Львівської області ухвалою від 04 листопада 2016 року припинив провадження у справі про банкрутство Роздільського державного гірничо - хімічного підприємства „Сірка", як гірничого підприємства, заснованого на державній власності; припинив повноваження розпорядника майна Вознякевич Надії Іванівни та припинив дію мораторію на задоволення вимог кредиторів Роздільського державного гірничо - хімічного підприємства „Сірка".

09 листопада 2016 року повний текст оскаржуваної ухвали надіслано учасникам у справі, а також внесено в Єдиний державний реєстр судових рішень.

Крім цього, Львівський апеляційний господарський суд розглядав апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛГІПС» на ухвалу Господарського суду Львівської області від 04 листопада 2016 року у справі №914/897/16. Суд ухвалою від 24 січня 2017 року прийняв відмову товариства з обмеженою відповідальністю «ГАЛГІПС» від апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Львівської області від 04 листопада 2016 року у справі № 914/897/16. Ухвали Львівського апеляційного господарського суду теж внесено в Єдиний державний реєстр судових рішень.

Приписами частини першої статті 91 ГПК України передбачено право на апеляційне оскарження судового рішення, що не набрало законної сили особою, яка не брала участі у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки.

За змістом частини 6 статті 106 ГПК України апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду можуть подавати сторони та інші учасники судового процесу, зазначені у цьому Кодексі та в Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

За визначенням статті 1 закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» учасниками у справі про банкрутство є сторони (конкурсні кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут)), забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Кредитор це юридична або фізична особа, а також органи доходів і зборів та інші державні органи, які мають підтверджені у встановленому порядку документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника; конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство і виконання яких не забезпечено заставою майна боржника; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство; забезпечені кредитори - кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя).

За змістом частини 6 статті 23 закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» кредитор, вимоги якого визнані боржником чи господарським судом, має право отримувати від розпорядника майна інформацію щодо вимог інших кредиторів, визнаних боржником та розпорядником майна. Такий кредитор може подати розпоряднику майна, боржнику та суду заперечення щодо визнання вимог інших кредиторів.

Вищий господарський суд України у постанові від 06 квітня 2016 року у справі №914/4284/15 зазначив, що виходячи із положень ч. 2 ст. 41, ст.ст. 22, 91 ГПК України та норм ст. 1 Закону про банкрутство правовий статус особи, як такої, що має кредиторські вимоги до боржника у справі про банкрутство відрізняється, в залежності від стадії провадження у справі про банкрутство, від процесуального статусу цієї ж особи, як сторони або учасника провадження у справі про банкрутство, що має та користується відповідними процесуальними правами, визначеними, зокрема, нормами ст.ст. 22, 91, 106 ГПК України.

Так, відповідно до норм ч. 15 ст. 16, ст.ст. 23, 24, 25 Закону про банкрутство у справі про банкрутство, що здійснюється за загальною процедурою, особа, яка має до боржника кредиторські вимоги, та не є ініціюючим кредитором у справі, набуває саме процесуального статусу кредитора - сторони та учасника провадження у справі про банкрутство після звернення із заявою із кредиторськими вимогами у справі про банкрутство, розгляду такої заяви судом та визнання його вимог до боржника господарським судом та прийняття відповідної ухвали.

Слід зазначити, що 13 травня 2016 року на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України оприлюднене оголошення про порушення справи №914/897/16 про банкрутство Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка».

З цього часу ОСОБА_1 могло бути відомо про розгляд Господарським судом Львівської області справи №914/897/16 про банкрутство Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка» і він вправі був подати суду заяву з вимогами до боржника. Проте, у матеріалах справи відсутня заява ОСОБА_1 з вимогами до боржника або інші докази, що підтверджують його статус кредитора у справі №914/897/16 про банкрутство Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка». Таких доказів ОСОБА_1 не додав й до заяви про відновлення строку на подання апеляційної скарги. Також, ОСОБА_1 міг у визначеному законом порядку набути статус сторони, ознайомлюватись з усіма судовими рішеннями, прийнятими у справі №914/897/16, у тому числі й отримати відомості із Єдиного державного реєстру судових рішень.

Отже, на дату прийняття оскаржуваної ухвали ОСОБА_1 не набув процесуального статусу кредитора - сторони та учасника провадження у справі №914/897/16 про банкрутство Роздільського державного гірничо-хімічного підприємства «Сірка». Відповідно суд не мав підстав надсилати йому процесуальні документи у справі№914/897/16.

ОСОБА_1 не підтвердив належними і допустимими доказами, що про прийняття Господарським судом Львівської області 04 листопада 2016 року ухвали про припинення провадження у справі №914/897/16 йому стало відомо 02 лютого 2017 року (як він про це стверджує в заяві про відновлення строку) або 01 лютого 2017 року, про що вказує в апеляційній скарзі.

Апеляційна скарга надіслана 03 лютого 2017 року Господарському суду Львівської області - через три місяці з дня прийняття ухвали.

Виходячи із вищенаведеного законні підстави для задоволення клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 04 листопада 2016 року у справі №914/897/16 відсутні.

Керуючись ст. 86, ч. 2 ст. 93 ГПК України, суддя Львівського апеляційного господарського суду

УХВАЛИВ:

Відмовити ОСОБА_1 у відновленні пропущеного строку на подання апеляційної скарги на ухвалу Господарського суду Львівської області від 04 листопада 2016 року у справі №914/897/16.

Суддя В.М. Гриців