Постанова № 64801751, 31.01.2017, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" січня 2017 р. Справа№ 911/3230/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Корсакової Г.В.

За участю представників:

Від позивача (апелянта): Іванкіна Ю.Б. - представник за довіреністю

Від відповідача: Верховська О.В. - представник за довіреністю

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2016 у справі № 911/3230/16 (суддя Рябцева О.О.)

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Фастівтепломережа"

про стягнення 2 506 291,72 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 по справі № 911/3230/16, повний текст якого складено 29.11.2016, позов Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Комунального підприємства "Фастівтепломережа" про стягнення 2 506 291,72 грн. - задоволено частково, а саме присуджено до стягнення 1 167 790,73 грн. - пені, 101 519,04 грн. - 3% річних, 842 539, 24 грн. - інфляційних втрат.

Рішення місцевого господарського суду мотивовано тим, що, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем природного газу за договором № 2291/15-БО-17 від 22.12.2014, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення 101519, 04 грн. 3% річних за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016 та часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість відповідача за січень-квітень та жовтень 2015 року за загальний період з березня 2015 року по грудень 2015 року в сумі 842 539,24 грн. Крім того, місцевий господарський суд дійшов висновку про правомірність позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача на підставі п. 7.2. договору суми пені, проте враховуючи те, що відповідачем ще 16.02.2016 у повному обсязі оплачена заборгованість за договором, незначне прострочення виконання зобов'язань, збитковість комунального підприємства відповідача, великий розмір пені у сумі 1 557 054,30 грн., заявлений до стягнення, та невідповідність цього розміру пені наслідкам порушення зобов'язання, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення розміру нарахованої пені на 25 % та задовольнити вказані позовні вимоги частково в сумі 1 167 790,73 грн. за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 по справі № 911/3230/16, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення Господарського суду міста Києва скасувати в частині, якою відмовлено у стягненні пені в повному обсязі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд першої інстанції порушив положення норм матеріального права, а саме ст. ст. 525, 526, 599, 625, 631, 651, 654 Цивільного кодексу України, ст. 617 Господарського суду України, ст. ст. 4-7, 43 Господарського процесуального кодексу України, що призвело до винесення незаконного рішення. Так, апелянт зазначив, що господарський суд при вирішенні питання щодо зменшення пені повинен був об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, а не лише відповідача, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення.

Відповідно до автоматизованого розподілу судової справи № 911/3230/16 між суддями, справу розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В, Власов. Ю.Л.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 апеляційну скаргу по справі № 911/3230/16 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Корсакова Г.В, Власов. Ю.Л. та призначено до розгляду на 20.12.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20.12.2016 розгляд справи № 911/3230/16 відкладено до 31.01.2017.

В судовому засіданні 31.01.2017 представник апелянта підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі, просив рішення Господарського суду міста Києва 08.11.2016 у справі № 911/3230/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.01.2017 проти доводів апеляційної скарги заперечував, з урахуванням поданого 20.12.2016 через канцелярію суду відзиву на апеляційну скаргу, та зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстави для його скасування - відсутні.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, 22.12.2014 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Комунальним підприємством "Фастівтепломережа" (покупець) було укладено договір № 2291/15-БО-17 купівлі-продажу природного газу (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. договору газ, що продається за договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями (далі - споживачами покупця).

Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві з 01.01.2015 р. по 31.12.2015 р. газ обсягом до 1734,0 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів (тис.куб.м.): І кв. 970,0 (січень 400,0, лютий 320,0, березень 250,0); ІІ кв. 40,0 (квітень 40,0, травень 0, червень 0); ІІІ кв. 0 (липень 0, серпень 0, вересень 0); ІV кв. 724,0 (жовтень 94,0, листопад 250,0, грудень 380,0).

Обсяги газу, що планується передати за цим договором (далі - планований обсяг), можуть змінюватись сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку. Допускається відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі ± 5% (плюс/мінус п'ять відсотків) від узгодженого сторонами згідно з п. 2.1. цього договору планового обсягу продажу газу без коригування планового обсягу (підпункти 2.1.1., 2.1.2. пункту 2.1. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що продавець передає покупцю газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі покупця. Право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі. Після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність пов'язану з правом власності на газ.

Відповідно до п. 3.4. договору акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Згідно з п. 5.1. договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування установлюються уповноваженим державною владою України органом.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що всього до сплати за 1000 куб.м. природного газу з ПДВ - 7661,64 грн.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

В п. 11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015 р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Додатковими угодами № 1 від 10.02.2015 , № 2 від 10.03.2015, № 3 від 15.04.2015, № 4 від 15.05.2015 , № 5 від 05.06.2015, № 6 від 20.07.2015, № 8 від 15.10.2015 та № 9 від 22.10.2015 до договору № 2291/15-БО-17 від 22.12.2014, які містяться в матеріалах справи, сторони змінювали ціну за 1000 куб.м. природного газу.

На виконання умов договору у січні-квітні та жовтні-грудні 2015 позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 9853909,50 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.01.2015 на суму 1803825,88 грн., 28.02.2015 на суму 1503319,29 грн., 31.03.2015 р. на суму 1400531,89 грн., 30.04.2015 на суму 352674,41 грн., 31.10.2015 на суму 1201149,56 грн., 30.11.2015 на суму 1765389,65 грн. та від 31.12.2015 на суму 1827018,82 грн., підписаними уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками.

Відповідач за отриманий природний газ розрахувався у повному обсязі, проте за вказаними актами приймання-передачі природного газу оплати здійснював несвоєчасно, що підтверджується довідкою позивача про операції по підприємству "Фастівтепломережа КП" за період з 01.12.2014 по 30.06.2016 та не заперечувалось відповідачем.

Остаточний розрахунок за природний газ, отриманий на підставі договору № 2291/15-БО-17 від 22.12.2014, було здійснено відповідачем лише 16.02.2016.

Враховуючи вищенаведене, зокрема несвоєчасний розрахунок за проданий позивачем відповідачу газ за договором № 2291/15-БО-17 від 22.12.2014, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Фастівтепломережа" пені в сумі 1 557 054,30 грн., 3% річних в сумі 101 519,04 грн. за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016 та 847 718, 38 грн. інфляційних втрат за загальний період з березня 2015 по грудень 2015.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для неналежного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 629 ЦК України - договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами статтей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем природного газу, позивач на підставі п. 7.2. Договору просить стягнути з відповідача 1 557 054,30 грн. пені, нарахованої на прострочену заборгованість відповідача за січень-квітень та жовтень-грудень 2015 за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 7.2. Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування суми пені, погоджується з судом першої інстанції, що він є арифметично вірним.

Однак, відповідач, посилаючись на п. 1 ст. 233 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, звернувся до суду першої інстанції із проханням зменшити розмір пені, нарахованої позивачем за договором № 2291/15-БО-17 від 22.12.2014 до 10% від заявленої суми, а саме до 155 705,43 грн., у зв'язку з тяжким фінансовим станом підприємства відповідача.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, в запереченнях № 10-07/12 від 26.10.2016 відповідач також зазначив, що заборгованість з оплати вартості поставленого приданого газу виникла, у зв'язку з несвоєчасною оплатою споживачами, а саме бюджетними установами та організаціями м. Фастова, яким відповідач постачає теплову енергію, а стягнення штрафних санкцій у повному обсязі може негативно вплинути на виробничу діяльність відповідача по забезпеченню тепловою енергією бюджетних організацій, а основними споживачами теплової енергії ІІ групи є школи, садочки та лікарні.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно зі ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, враховуючи вищевикладене, господарський суд має право відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України зменшити пеню, при цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується наявними матеріалами справи, заборгованість відповідача за договором № 2291/15-БО-17 від 22.12.2014 була сплачена повністю ще 16.02.2016. При цьому, судом першої інстанції взято до уваги те, що остаточний розрахунок за договором відповідач мав здійснити 15.01.2016, і станом на вказану дату у відповідача існувала заборгованість лише у сумі 58 743,79 грн., яка є незначною по відношенню до ціни договору, і була сплачена вже 16.02.2016.

Як вбачається зі звіту Комунального підприємства "Фастівтепломережа" про фінансові результати (звіт про сукупний дохід) за 2015 рік, збитки підприємства становлять 4 475,9 тис. грн.

В той же час, як вбачається зі звіту про фінансову діяльність позивача за 2015 рік, проміжного балансу на 30.06.2016 та проміжного звіту про фінансові результати за шість місяців 2016, позивач має показник прибутковості.

Суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції про те, що є хибним посилання позивача на те, що обсяг залучених позивачем кредитних ресурсів станом на 01.06.2016 становить майже 60 млрд. грн., з яких до кінця 2016 року підлягають погашенню майже 19 млрд. грн., а тому у суду не має підстав для зменшення пені, оскільки пеня є лише санкціями за невиконання грошового зобов'язання, а не основним боргом, а тому будувати на цих платежах свої доходи та видатки, в тому числі погашення отриманих кредитів, позивач не може.

Також, окрім неустойки, позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інтенції, що при зменшенні розміру пені, позивач не понесе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, оскільки втрати від знецінення коштів компенсуються йому стягненням інфляційних втрат за ст. 625 Цивільного кодексу України, та за цією ж нормою йому компенсується плата у вигляді 3% річних за час, який позивач не міг користуватися коштами.

Крім того, Комунальне підприємство "Фастівтепломережа" є єдиним спеціалізованим по виробництву та постачанню теплової енергії в м. Фастові, основним напрямком діяльності якого є надання послуг з виробництва та подачі теплоенергії до споживачів, якими в основному є заклади та у станови бюджетної форми власності, а саме школи, дитячі садочки та лікарні.

Також, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Наведена правова позиція міститься в рішенні Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 11.07.2013 № 7-рп/2013.

Отже, враховуючи те, що відповідачем ще 16.02.2016 у повному обсязі оплачена заборгованість за договором № 2291/15-БО-17 від 22.12.2014, незначне прострочення виконання зобов'язань, збитковість комунального підприємства відповідача, великий розмір пені у сумі 1 557 054,30 грн., заявлений до стягнення, та невідповідність цього розміру пені наслідкам порушення зобов'язання, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про зменшення розміру нарахованої пені на 25 %.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постановах від 25.10.2016 у справі № 904/1089/16, від 25.10.2016 у справі № 909/176/16, від 04.11.2015 у справі № 904/2808/15, від 08.10.2015 у справі № 914/1013/15.

Отже, вимога позивача про стягнення з відповідача 1 557 054,30 грн. пені, нарахованої на прострочену заборгованість відповідача за січень-квітень та жовтень-грудень 2015 за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016, підлягає частковому задоволенню у сумі 1 167 790,73 грн.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних в сумі 101 519,04 грн., нарахованих на прострочену заборгованість відповідача за січень-квітень та жовтень-грудень 2015 за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що сума 3% річних, нарахованих на прострочену заборгованість відповідача за січень-квітень та жовтень-грудень 2015 за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016, становить 101 519,45 грн., проте стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 101 519,04 грн. 3% річних, в межах заявлених позовних вимог.

Також, позивач просить стягнути з відповідача 847 718,38 грн. інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість відповідача за січень-квітень та жовтень 2015 за загальний період з березня 2015 по грудень 2015.

Перевіривши розрахунок позивача інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що сума інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість відповідача за січень-квітень та жовтень 2015 за загальний період з березня 2015 по грудень 2015, становить 842 539,24 грн.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 847 718,38 грн. інфляційних втрат, нарахованих на прострочену заборгованість відповідача за січень-квітень та жовтень 2015 за загальний період з березня 2015 по грудень 2015, підлягає частковому задоволенню у сумі 842 539,24 грн.

Підсумовуючи вищенаведене, приймаючи до уваги, що за приписами ст. ст. 4-3, 33, 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, суть якого полягає у обґрунтуванні сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, своїх вимог і заперечень поданими суду доказами, які господарський суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, колегія суддів апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта в обґрунтування підстав скасування судового рішення як безпідставні та необґрунтовані, та погоджується з судом першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог позивача, а саме: пеня в сумі 1 167 790,73 грн. за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016, 3% річних в сумі 101 519,04 грн. за загальний період з 15.02.2015 по 15.02.2016 та інфляційні втрати в сумі 842 539,24 грн. за загальний період з березня 2015 по грудень 2015.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2016 у справі № 911/3230/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 08.11.2016 у справі № 911/3230/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 911/3230/16 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

Г.В. Корсакова