Постанова № 64800046, 14.02.2017, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

14 лютого 2017 року № 826/2246/16

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Аблова Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» до ДПІ у Солом’янському районі ГУ ДФС у м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось ПАТ «Національна акціонерна компанія «Надра України» (далі – НАК «Надра України») з позовом до ДПІ у Солом’янському районі ГУ ДФС у м. Києві (далі – ДПІ), в якому позивач просить скасувати податкове повідомлення-рішення №008111503 від 23.09.2015 р., відповідно до якого позивача зобов’язано сплатити штраф у сумі 15109 грн. за затримку на 12 календарних днів сплати грошового зобов’язання у розмірі 151090 грн. за платежем «авансові внески з податку на прибуток приватних підприємств» (код 11024000).

Позивач зазначає, що за результатами перевірки встановлено, що позивач начебто порушив термін сплати самостійно визначеного зобов’язання з податку на прибуток. Однак, як зазначає позивач, він мав переплату за платежем за кодом бюджетної класифікації 21010100 «частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об'єднань), що вилучається до державного бюджету відповідно до закону» та двічі звертався до ДПІ із заявою про зарахування цієї переплати в рахунок сплати зобов’язань з податку на прибуток.

Однак, як зазначається позивачем, відповідач своєчасно не відреагував на ці заяви за наявності всіх підстав для їх задоволення, що і призвело до прострочки виконання та прийняття оскаржуваного рішення.

Враховуючи те, що по суті прострочка сталася з вини ДПІ, позивач вважає оскаржуване рішення безпідставним та просить його скасувати.

Відповідач у запереченнях на позов по суті зазначив, що мала місце прострочка платежу, що вже само по собі зумовлює обов’язок податкового органу прийняти оскаржуване рішення.

У судовому засіданні 20.12.2016 р. на підставі ч. 4 ст. 122 КАС України ухвалено про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

26 лютого 2015 року позивачем подано податкову декларацію з податку на прибуток підприємств (№9081088814) за звітний податковий період – 2014 рік. Задекларовано суму авансового внеску, що підлягатиме сплаті щомісячно - у сумі 204711 грн. Враховуючи переплату у розмірі 53621 грн., яка відображена у картці особового рахунку, копія якої наявна у матеріалах справи, підлягало сплаті – 151090 грн.

18.03.2015 р. позивач звернувся до ДПІ із заявою за №379/2/01/08 про зарахування надміру сплачених грошових коштів у сумі 2 047 110 грн. в рахунок сплати авансових внесків з податок на прибуток приватних підприємств.

У заяві, з посиланням на акт звірки від 10.03.2015 р. № 2625-20 та приписи п. 87.1. ПК України, зазначено прохання – грошові кошти в сумі 2047110 грн., які були сплачені компанією по коду платежу 21010100 (частина чистого прибутку (доходу) господарських організацій (державних унітарних підприємств та їх об’єднань), зарахувати в рахунок погашення авансових внесків з податку на прибуток по коду 11024000.

Як зазначається у рішенні ДФС України від 27.01.2016 р. № 1498/6/99-99-10-01-02-25 (за результатами розгляду скарги позивача) та не спростовується позивачем, на підставі заяви позивача підготовлено висновок від 29.04.2015 р. № 943-20, який реєстром від 30.04.2015 р. № 65 передано до Державного казначейства України, а 12.05.2015 р. виконано перерахування коштів.

Надалі, 21.04.2015 р. позивач ще раз звернувся до ДПІ із аналогічною заявою № 615/2/01/08, додавши акти звірки від 20.04.2015 р. № 6110-20 та № 6112-20, а такою копію попередньої заяви.

Станом на 12.05.2015 р. по картці особового рахунку вбачається проведення по графі «сплачено до бюджету» 2047110 грн. з призначенням «Перерахування коштів з одного бюджетного рахунку на інший», платіжне доручення № 943-20 від 12.05.2015 р.

ДПІ у Солом’янському районі ГУ ДФС у м. Києві проведено камеральну перевірку податкової звітності з податку на прибуток публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» (код з ЭДР 31169745) на предмет своєчасності сплати податку.

За результатами перевірки складено акт від 22.09.2015 р. № 4787/26-58-15-03-30-31169745 (далі – Акт перевірки).

Встановлено, що платник порушує терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов’язання з податку на прибуток протягом строків, визначених п. 57.1. ПК України. Зокрема, самостійно визначене грошове зобов’язання з податку на прибуток (авансові внески) - 204 711 грн., граничний строк сплати – 30.04.2015 р., дата сплати – 12.05.2015 р., кількість днів затримки сплати – 12; сума сплаченого податкового боргу – 151090 грн.

Зазначено, що відповідальність передбачена ст. 126 ПК України.

На підстав зазначених висновків Акту перевірки прийнято оскаржуване рішення, яке за результатами перегляду ДФС України залишено без змін (рішення від 27.01.2016 р. № 1498/6/99-99-10-01-02-25).

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Так, сторонами визнається та не заперечується сума задекларованого зобов’язання, що підлягала сплаті за квітень 2015 у сумі 150090 грн. (204 711 - 53 621), а також строк сплати відповідно до положень п. 57.1. ПК України, тобто до 30.04.2015 року включно.

Позивачем також не заперечується, що за загальним правилом та відповідно до положень п/п. 14.1.175. ПК України, у разі несвоєчасної сплати узгодженого податкового зобов’язання ця сума набуває статусу податкового боргу, а також те, що не підлягає оскарженню грошове зобов'язання, самостійно визначене платником податків (п. 56.11. ПК України).

Позивачем також не заперечується наявність норм, а саме: положень ст. 126 ПК України щодо відповідальності за несплату узгодженої суми податкового зобов’язання.

Доводи позивача по суті зводяться до того, що задекларувавши податкові зобов’язання та маючи переплату по іншому бюджетному рахунку він мав намір погасити задекларовані зобов’язання за рахунок цієї переплати, але, на думку позивача, ДПІ несвоєчасно сформувала відповідний висновок, що призвело до затримки погашення задекларованих податкових зобов’язань не з вини позивача.

Доводи ж ДПІ по суті зводяться до того, що виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк, що в даному випадку відбулося після спливу встановленого для сплати строку, що у свою чергу є підставою для застосування визначених спірним рішенням санкцій.

З урахуванням наведеного, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з п. 6.1. ПК України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п/п. 16.1.4. ПК України платники податків зобов’язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

В контексті наведеного пунктом 36.1. ПК України також визначено, що податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом (п. 36.3. ПК України).

Податковий обов'язок виникає у платника податку з моменту настання обставин, з якими ПК України та закони з питань митної справи пов'язує сплату ним податку (п. 37.2. ПК України).

Відповідно до п. 54.1. ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом.

Як вже зазначалося, така сума грошового зобов'язання вважається узгодженою.

При цьому, згідно з п/п. 14.1.39. ПК України, під грошовим зобов’язанням платника податків розуміється сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання.

Згідно з п. 31.1. ПК України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством.

Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Згідно з п. 38.1. ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Слід додати, що з урахуванням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2011 року № 106 «Деякі питання ведення обліку податків і зборів (обов'язкових платежів) та інших доходів бюджету» (із змінами) та наказу Міністерства фінансів України від 14.01.2011 № 11 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" в органах Державної казначейської служби України відкриті рахунки в розрізі адміністративно-територіальних одиниць та кодів класифікації доходів бюджету, на які платники податків повинні перераховувати відповідні кошти.

У свою чергу, відповідно до п/п. 14.1.152. ПК України погашенням податкового боргу є зменшення абсолютного значення суми такого боргу, підтверджене відповідним документом.

Таким чином, сплата податку є безумовним обов’язком, як і зазначено вище, який має виконуватися у встановлений строк та у повному обсязі. Однак, як у даному випадку, цей обов’язок не був виконаний у строк, що і зумовлювало застосування положень п. 126.1. П України.

Що стосується доводів позивача відносно несвоєчасного надання ДПІ відповідного висновку, що і стало, як зазначає позивач, причиною несвоєчасної сплати за рахунок коштів з іншого бюджетного рахунку, слід зазначити наступне, що відповідно до п. 87.1. ПК України джерелами самостійної сплати грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків є, крім іншого, суми надміру сплачених платежів до відповідних бюджетів.

Сплата грошових зобов'язань або погашення податкового боргу платника податків з відповідного платежу може бути здійснена також за рахунок надміру сплачених сум такого платежу (без заяви платника) або за рахунок помилково та/або надміру сплачених сум з інших платежів (на підставі відповідної заяви платника) до відповідних бюджетів.

В даному випадку сторони визнають, що погашення суми зобов’язань мала б здійснюватися на підставі відповідної заяви платника за рахунок іншого платежу, за яким у позивача була наявна переплата.

У свою чергу, відповідно до п. 43.4. ПК України платник податків подає заяву на повернення надміру сплачених грошових зобов'язань у довільній формі, в якій зазначає напрям перерахування коштів, зокрема, - на погашення грошового зобов'язання (податкового боргу) з інших платежів.

Відповідно до п. 43.5. ПК України контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.

На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

В даному випадку, як вже зазначалося, позивач 18.03.2015 р. звернувся до ДПІ із заявою за № 379/2/01/08 про зарахування надміру сплачених грошових коштів у сумі 2 047 110 грн. в рахунок сплати авансових внесків з податок на прибуток приватних підприємств.

На підставі заяви позивача підготовлено висновок від 29.04.2015 р. № 943-20, який реєстром від 30.04.2015 р. № 65 передано до Державного казначейства України, яке 12.05.2015 р. здійснило перерахування коштів.

Тобто, висновок дійсно не був підготовлений у визначений п. 43.5. ПК України строк.

Однак, враховуючи вищевикладене у сукупності, а також те, що: податковий обов’язок є безумовним, погашенням суми боргу є зменшення абсолютного значення суми боргу та враховуючи те, що саме платник податків несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку (36.5. ПК України), суд приходить до висновку, що навіть несвоєчасне виконання ДПІ обов’язку щодо формування висновку не звільняє платника від обов’язку своєчасно сплатити кошти до бюджету за відповідним платежем та, відповідно, у разі прострочення платежу – не звільняє платника податків від відповідальності за несвоєчасну сплату та, як у даному випадку, від сплати штрафних санкцій відповідно до п. 126.1. ПК України, чим і керувалась ДПІ при прийнятті оскаржуваного рішення.

Між тим, суд звертає увагу, що відповідно до абзацу третього п. 43.5. ПК України контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.

У свою чергу, відповідно до положень п/п. 17.1.11. ПК України платник податків має право на повне відшкодування збитків (шкоди), заподіяних незаконними діями (бездіяльністю) контролюючих органів (їх посадових осіб), у встановленому законом порядку.

Тобто, у разі, якщо позивач вважає, що бездіяльністю ДПІ було завдано збитків товариству, він не позбавлений права, з урахуванням положень ст. 1173 ЦК України та ч. 2 ст. 21 КАС України, звернення до суду з відповідним позовом, результат розгляду якого за наведених вище обставин і може бути мірою відповідальністю ДПІ.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищенаведене в сукупності, оцінивши доводи та заперечення сторін, дослідивши і оцінивши всі надані сторонами докази в кореспонденції з вищезгаданими нормами законодавства, суд не вбачає підстав для скасування оскаржуваного рішення, яке, як приходить до висновку суд, прийнято відповідно до наведених вище вимог ПК України, а отже, підстав для задоволення позову не має та, відповідно, у задоволенні позову слід відмовити у повному обсязі.

Наведені позивачем доводи та надані ними пояснення та матеріали, які відповідно досліджені та оцінені судом, не спростовують наведеного та не доводять зворотного.

Керуючись вимогами статей 69-71, 94, 128, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні адміністративного позову публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Надра України» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України.

Суддя Є.В. Аблов