Постанова № 64798876, 01.12.2016, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 грудня 2016 р. справа № 804/4015/16 Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення адміністративно-господарських санкцій, -

в с т а н о в и в:

30.06.2016 року Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарські санкції в сумі 8751,11 грн. за невиконання у 2015 році нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання положень Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, ФОП ОСОБА_1 при середньообліковій чисельності штатних працівників 9 осіб, повинна була створити у 2015 році 1 робоче місце, на яке працевлаштувати інваліда. Натомість, відповідач не виконав зазначений норматив, чим порушив вимоги ст.ст. 18, 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, а тому зобовязаний сплатити адміністративно-господарські санкції в сумі 8 751,11 грн., виходячи з розміру половини середньорічної заробітної плати штатного працівника. В добровільному порядку відповідач суму заборгованості не сплачує, тому позивач звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом.

В судове засідання 01.12.2016 року сторони не прибули, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 в судове засідання 01.12.2016 року не зявилась, подала клопотання про перенесення судового засідання на іншу дату у звязку з перебуванням її у відрядженні. Водночас, жодних підтверджуючих документів поважності причин неявки представник ОСОБА_3 не надала (наказів про відрядження, квитків, тощо). Суд також враховує, що 21.09.2016 року вказаним представником вже заявлялося клопотання про відкладення розгляду даної справи, призначеної на 23.09.2016 року, з тих самих причин (перебування у відрядженні, м. Київ). За вказаним клопотанням представника відповідача, розгляд справи 23.09.2016 року був відкладений. Проте, жодних документів на підтвердження поважності причин неявки представник ОСОБА_3 до суду так і не надала.

Враховуючи, що відповідач, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання вдруге не прибув, доказів поважності причин неявки суду не надав, та за наявності письмового клопотання позивача про розгляд справи в порядку письмового провадження, керуючись ч. 6 ст. 128 КАС України, справу розглянуто без участі сторін в порядку письмового провадження.

При вирішенні спору, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У відповідності до ст. 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

У частині 1 статті 20 зазначеного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Аналіз вищевказаних норм дає підстави дійти до висновку, що на підприємства, установи, організації, фізичних осіб, які використовують найману працю, покладено обовязок, по-перше, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; по-друге, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; по-третє, якщо середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції.

При цьому, обовязок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обовязком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обовязок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині 1 ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні.

Судом встановлено, що ФОП ОСОБА_1 перебуває на обліку в Дніпропетровському обласному відділенні фонду соціального захисту інвалідів, як підприємець, яка в своїй діяльності використовує найману працю.

26.02.2016 року ФОП ОСОБА_1 подала до Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2015 рік за формою № 10-ПІ (річна), затвердженою наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10.02.2007 р. № 42, згідно якого, середньооблікова чисельність її штатних працівників у 2015 році становила 9 осіб.

Відповідно, кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених згідно вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні - 1 особа.

Проте, у 2015 році у відповідача не працювало жодного працівника, якому встановлена інвалідність, що підтверджено звітом ФОП ОСОБА_1 за формою № 10-ПІ.

У звязку з цим, позивачем зроблено розрахунок адміністративно-господарських санкцій за незайняте робоче місце для працевлаштування інвалідів на суму 8 751,11 грн.

Враховуючи, що в добровільному порядку відповідач адміністративно-господарські санкції не сплатив, позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що з наведених обставин формально вбачається склад правопорушення у вигляді невиконання відповідачем нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості однієї особи.

Водночас, у звязку з наявністю вакансії для інваліда (посада прибиральник виробничих приміщень), відповідачем протягом 2015 року направлялись на адресу Бабушкінського районного центру зайнятості у м. Дніпропетровську звіти за формою № 3-ПН про наявність 1 вакансії для працевлаштування інвалідів на посаду прибиральника виробничих приміщень: від 12.01.2015 р., 06.02.2015 р., 06.03.2015 р., 07.04.2015 р., 07.05.2015 р., 08.06.2015 р., 07.07.2015 р., 07.08.2015 р., 07.09.2015 р., 07.10.2015 р., 06.11.2015 р., 07.12.2015 р., з відповідними відмітками центру зайнятості про отримання.

Відповідно до п. 2.1 Порядку подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії), затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 р. № 316, форма подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Викладене свідчить про належне виконання відповідачем покладеного на нього законом обовязку щодо створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у кількості відповідно до нормативу, встановленого ст. 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, та належне інформування центру зайнятості про наявність вільних робочих місць та потребу у направленні йому центром зайнятості інвалідів для працевлаштування.

Проте, жодного інваліда на заявлену відповідачем вакансію центром зайнятості направлено не було. Випадків відмови у працевлаштуванні інвалідів на заявлені вакансії з боку відповідача також не встановлено.

За викладених обставин, суд дійшов висновку, що вимоги щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, відповідно до нормативів ст.19 Закону, у 2015 році відповідачем були виконані, оскільки протягом року у підприємця було створено робоче місця для інвалідів, направлялися звіти до центру зайнятості про існування вакансії для такої категорії працюючих. Отже, відповідач, як роботодавець, вжив усіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, свій обов'язок зі створення робочих місць для інвалідів виконав.

Згідно ч. 1 ст. 217 Господарського кодексу України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Частиною 2 цієї статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях субєкту господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Елементами правопорушення є вина та наявність причинного звязку між самим порушенням та його наслідками.

Згідно ст. 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

В силу ч. 3 ст. 18 цього закону, державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань, з урахуванням його побажань.

Отже, за умови виконання фізичною особою-підприємцем обовязку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, своєчасного інформування центру зайнятості про наявність вакантних посад, а також за відсутності даних про безпідставну відмову інваліду у прийнятті на роботу, не виникає підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.

З огляду на те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні, що підтверджено належними доказами, правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарських санкцій у суду відсутні.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом України у постановах від 02.04.2013 у справі № 21-95а13 та від 26.06.2012 у справі № 21-105а12.

За викладених обставин, позовні вимоги Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2015 році, задоволенню не підлягають.

Керуючись ч. 6 ст. 128, ст.ст. 160-162, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

п о с т а н о в и в:

У задоволенні адміністративного позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів відмовити.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня проголошення постанови. Якщо судом у відповідності до частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України було проголошено вступну та резолютивну частину постанови, а також в разі прийняття постанови у письмовому провадженні, апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя ОСОБА_4