Ухвала суду № 64791754, 08.02.2017, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Справа № 629/1166/16-ц Головуючий суддя І інстанції Смірнова Н. А.

Провадження № 22-ц/790/6733/16 Суддя доповідач Пилипчук Н.П.

Категорія: Спори, що виникають із трудових правовідносин

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 лютого 2017 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області у складі:

головуючого - Пилипчук Н.П.

суддів - Піддубного Р.М., Кругової С.С.

за участю секретаря - Прологаєвої А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові справу за апеляційною скаргою Міністерства охорони здоров'я України на рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України, Державної санітарно-епідеміологічної служби України про стягнення недонарахованої вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, на які працівник має право при звільненні згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И Л А :

ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом посилаючись на те, що з 01 серпня 1996 року по 29 грудня 2012 року вона працювала в ДЗ «Лозівська лінійна СЕС на Південній залізниці» на різних відповідальних посадах. Наказом № 107-К від 29 грудня 2012 року її було звільнено у зв'язку з ліквідацією підприємства згідно п.1 ст.40 КЗпП України, але при звільненні їй не вірно розрахували компенсацію за невикористані відпустки, а саме не врахували 14 днів. Так, на підставі рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.05.2013 року на її користь з відповідачів по справі була стягнута компенсація у розмірі 8678 гривень 24 копійки, яка менше від суми, яка була нею розрахована на 1182 гривні 20 копійок. Крім цього вважає, що неправомірними діями відповідачів їй була спричинена моральна шкода, яку вона оцінює у розмірі 130000 гривень. Просила стягнути з відповідачів на її користь компенсацію за невикористані відпустки, а саме різницю суми з врахуванням не нарахованих їй 39 днів невикористаних відпусток у розмірі 3087 гривень 53 копійки та недорахованої вихідної допомоги при звільненні у розмірі 73 гривень 86 копійок. Крім цього просила зобов'язати відповідачів відшкодувати їй моральну шкоду в розмірі 130000 гривень.

Рішенням Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто солідарно з Міністерства охорони здоров'я України та Державної санітарно-епідеміологічної служби України на користь ОСОБА_1 в рахунок оплати компенсації за невикористану відпустку за 39 днів у розмірі 3087 гривень 53 копійки, невиплачену вихідну допомогу у розмірі 73 гривні 86 копійок та моральну шкоду у розмірі 8000 гривень. Вирішено питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі Міністерство охорони здоров'я України просить рішення суду скасувати, увалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Вказує, що Міністерство охорони здоров'я України не є належним відповідачем по справі, оскільки до його повноважень не відноситься нарахування і виплата вихідної допомоги, компенсація за невикористану відпустку та інших виплат. Зазначає, що ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з юридичною особою «Лозівська лінійна СЕС на Південній залізниці», у зв'язку із чим обов'язок щодо виплати вихідної допомоги при звільненні, передбачений ст. 44 КПзП України покладено на ДП «Лозівська лінійна СЕС на Південній залізниці». Наполягає, що судом не враховано, що ліквідаційний заклад «Лозівська лінійна СЕС на Південній залізниці» мав правонаступника відповідно до прямої вказівки нормативно - правових актів, що також підтверджує ту обставину, що МОЗ України є неналежним відповідачем по справі. Також позивач не надала належних доказів на підтвердження факту спричинення моральної шкоди Міністерством охорони здоров'я України.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вислухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, що з'явились, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 01 серпня 1996 року по 29 грудня 2012 року, ОСОБА_1 працювала в ДЗ "Лозівська лінійна СЕС на Південній залізниці", на різних посадах, а саме: лікарем з гігієни харчування, лікарем з загальної гігієни, завідуючою санітарно-гігієнічним відділом СЕС з обов`язками юриста-претензіоніста, що підтверджується її трудовою книжкою (а.с.126-127).

29 грудня 2012 року згідно наказу №107-К ОСОБА_1 було звільнено з посади у зв'язку з ліквідацією ДЗ «Лозівська СЕС на Південній залізниці» з виплатою вихідної допомоги у розмірі середньомісячного заробітку, згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 5).

21 вересня 2012 року Міністерством охорони здоров'я України видано наказ за №176-о від 21.09.2012р. «Про ліквідацію бюджетних закладів, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства охорони здоров'я України з метою виконання пункту 4 постанови КМ України від 14.11.2011р. «Про затвердження граничної чисельності працівників територіальних органів центральних органів виконавчої влади» та п.197.1.2 Національного плану дій на 2012 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2012-2014р.р. «Заможне суспільство. Конкурентноспроможна економіка, ефективна держава», затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2012р. №187. Відповідно до цього наказу було ліквідовано ДЗ "Лозівська лінійна СЕС на Південній залізниці".

Відповідно до п.3.7 цього наказу було передбачено проведення в установленому законодавством України порядку інвентаризації, заходів щодо стягнення дебіторської та погашення кредиторської заборгованості, складання ліквідаційного балансу та подання його на затвердження до Міністерства охорони здоров'я України.

16 червня 2015 року вчинено запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань про припинення державної реєстрації юридичної особи - Державного закладу «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці» без визначення правонаступництва.

Постановою КМУ від 14 листопада 2012 року № 1050 «Про деякі питання Державної санітарно-епідеміологічної служби» зобов'язано Міністерство охорони здоров'я України разом з Державною санітарно-епідеміологічною службою вирішити питання щодо утворення в установленому порядку державних установ Державної санітарно-епідеміологічної служби для проведення лабораторних випробувань та інструментальних досліджень.

Постановою КМУ від 11 вересня 2013 року № 681 «Про деякі питання доцільності Міністерства охорони здоров'я України та Державної санітарно-епідеміологічної служби» дозволено Міністерству охорони здоров'я України використовувати залишки бюджетних коштів спеціального фонду, які утворилися станом на 1 січня 2013 року за бюджетною програмою 2301250 «Державний санітарно-епідеміологічний нагляд, дезінфекційні заходи та заходи по боротьбі з епідеміями» на спеціальних реєстраційних рахунках закладів та установ санітарно-епідеміологічної служби, що належить до сфери управління Міністерства та ліквідуються та коштів, які надійшли після 1 січня 2013 року на спеціальні реєстраційні рахунки закладів та установ, для проведення державними установами, що належать до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби і проводять лабораторні випробування та інструментальні дослідження, яким частково передані функції закладів та установ, розрахунків, пов'язаних із завершенням ліквідації закладів та установ.

Тобто, Державний заклад «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці» припинив свою діяльність, а свої функції частково передав до сфери управління Державної санітарно-епідеміологічної служби, яка разом з Міністерством охорони здоров'я України утворила в установленому порядку державні установи Державної санітарно-епідеміологічної служби для проведення лабораторних випробувань та інструментальних досліджень, якими є Лабораторні центри Державної санітарно-епідеміологічної служби.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України суд першої інстанції, з посиланням на ст.ст. 235, 240-1 КЗпП України, виходив з того, що органом управління майном Державного закладу «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці» є Міністерство охорони здоров'я України, про що свідчить наказ Міністерства охорони здоров'я України № 176-0 від 21.09.2012р.

Між тим, за змістом п. 3.8. наказу Міністерства охорони здоров'я України № 176-0 від 21.09.2012 р. передбачено здійснення заходів щодо передачі основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів, заборгованостей та документів юридичних осіб на баланс Головного управління Державної санітарно-епідеміологічної служби України, відповідної території або відповідного виду транспорту за актом приймання-передачі.

Відповідно до акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу Державного закладу «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці», все майно було передано до ДУ «Харківський обласний лабораторний центр Держсанепідслужби України».

За таких обставин, Міністерства охорони здоров'я України не є особою, яка відповідає за боргами Державного закладу «Лозівська лінійна санітарно-епідеміологічна станція на Південній залізниці».

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог позивача до Міністерства охорони здоров'я України не ґрунтується на законі, підлягає скасуванню із відмовою у задоволенні позову до вказаного відповідача.

Законність та обґрунтованість рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року в частині позовних вимог до Державної санітарно-епідеміологічної служби України апеляційним судом не перевіряється, оскільки Державна санітарно-епідеміологічної служби України його не оскаржує.

Відповідно до вимог п. 3 ч. 1 ст. 307 ЦПК України суд апеляційної інстанції має право змінити рішення суду першої інстанції, підставою для чого, згідно п.п. 2, 3, ч. 1 ст. 309 ЦПК України є невідповідність висновків суду обставинам справи, недоведеність обставин, які суд вважав встановленими.

Керуючись ч. 1 ст. 303, ст. 304, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст. 308, ст. 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу Міністерства охорони здоров'я України задовольнити частково.

Рішення Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 14 вересня 2016 року змінити, в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України - скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про стягнення недонарахованої вихідної допомоги, компенсації за невикористані відпустки, на які працівник має право при звільненні згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством та моральної шкоди - відмовити.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий -

Судді -