Ухвала суду № 64782537, 14.02.2017, Апеляційний суд Київської області

Справа № 381/2532/15-к Головуючий у І інстанції Суботін А. В.Провадження № 11-кп/780/150/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 19 14.02.2017

УХВАЛА

Іменем України

14 лютого 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого - судді Гриненка О.І.,

суддів Семенцова Ю.В., Шроля В.Р.,

за участю:

прокурора Ляшенка Р.О.,

обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_3,

захисника ОСОБА_4, ОСОБА_5,

секретаря судових засідань ОСОБА_6,

провівши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційний розгляд кримінального провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 22 листопада 2014 року за № 12014110310001826, за апеляційною скаргою прокурора Фастівської місцевої прокуратури Київської області ОСОБА_7 на вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, яким

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

- визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України,

ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_6, зареєстрованого та проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_7, - визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України,

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_9, зареєстрованого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_10, проживаючого за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4,

- визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років, на підставі ст.75 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України; ОСОБА_8 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п'ять) років 6 (шість) місяців, остаточне покарання ОСОБА_8 визначено на підставі ст. 71 КК України, за сукупністю вироків, шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невібутої частини покарання за попереднім вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2013 року, у виді позбавлення волі на строк 6 (шість) років; ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки, на підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнено від відбування покарання з випробуванням та встановлено іспитовий строк тривалістю 2 (два) роки з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст.76 КК України.

Вказаним вироком суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні відкритого викрадення чужого майна (грабежу), поєднаного з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого або з погрозою застосування такого насильства, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, ОСОБА_8 визнано винним у пособництві відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, ОСОБА_3 визнано винним у пособництві відкритого викрадення чужого майна (грабежу), за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло, за наступних обставин.

20 листопада 2014 року, приблизно о 22 год. 20 хв., ОСОБА_3, ОСОБА_2 та ОСОБА_9, діючи умисно, спільно, за попередньою змовою між собою, з метою вчинення відкритого протиправного заволодіння майном громадянки ОСОБА_10, поєднаного з проникненням у житло останньої, дісталися до подвір'я громадянки ОСОБА_10, розташованого за адресою: буд. №17, по вул. Некрасова в с. Веприк, Фастівського району, Київської області. Після чого, реалізуючи спільний злочинний умисел, спрямований на відкрите протиправне заволодіння майном громадянки ОСОБА_10, поєднаного з проникненням у житло останньої, відповідно до завчасно поділених ролей та підготовленого плану спільних дій, ОСОБА_2 та ОСОБА_9 зайшли на територію подвір'я громадянки ОСОБА_10 та почали рух у напрямку вхідних дверей її будинку, а ОСОБА_3 залишився їх чекати зовні, на вулиці Некрасова, біля двору громадянки ОСОБА_10, розташованого за адресою: буд. №17, по вул. Некрасова в с. Веприк, Фастівського району, Київської області, спостерігаючи за місцем вчинення злочину та навколишньою обстановкою і, маючи намір, в разі наближення небезпеки викриття злочинних дій ОСОБА_2 та ОСОБА_8, відразу повідомити їх про це, тобто з метою полегшення вчинення спільного злочину та доведення початого злочину до кінця і усунення перешкод для його вчинення. Далі, діючи згідно із встановленим планом, ОСОБА_2 та ОСОБА_9, шляхом вільного доступу через незачинені двері дісталися приміщення веранди домоволодіння громадянки ОСОБА_10, перебуваючи у приміщенні якої та, знаходячись біля вхідних дверей будинку №17, вул. Некрасова в с. Веприк, Фастівського району Київської області, діючи згідно завчасно розподілених ролей та розробленого плану, маючи умисел на здійснення власного збагачення за рахунок чужого майна, реалізуючи спільний умисел, спрямований на відкрите протиправне заволодіння майном громадянки ОСОБА_10, поєднаного з проникненням у житло останньої, ОСОБА_9, кулаком своєї руки здійснив декілька ударів по вхідних дверях будинку, належного громадянці ОСОБА_10 Почувши вимогу ОСОБА_10 представитись, з метою забезпечення можливості проникнення ОСОБА_2 до приміщення будинку останньої, тобто, з метою усунення перешкод для вчинення спільного злочину, користуючись наявною у нього інформацією про приятельські відносини між громадянкою ОСОБА_10 та її знайомим на ім'я ОСОБА_11, змінивши свій голос, ОСОБА_9 представився громадянці ОСОБА_10 її знайомим на ім'я ОСОБА_11 та попросив останню відкрити йому двері. Таким чином, шляхом обману та зловживання довірою громадянки ОСОБА_10, громадянин ОСОБА_9 домігся відкриття останньою вхідних дверей до її будинку, чим забезпечив можливість проникнення ОСОБА_2 до приміщення вказаного будинку, тим самим, самостійно, власними діями усунув перешкоду для вчинення спільного, умисного злочину, спрямованого на відкрите протиправне заволодіння майном громадянки ОСОБА_10, поєднаного з проникненням у житло останньої.

Скориставшись тим, що громадянка ОСОБА_10 відкрила вхідні двері свого будинку та отримавши реальну можливість проникнути до середини будинку ОСОБА_10, приблизно о 22 год. 30 хв., ОСОБА_2, реалізуючи свій умисел, направлений на здійснення відкритого заволодіння майна ОСОБА_10 з метою заволодіння грошовими коштами останньої, поєднаний з проникненням у житло, несподівано для ОСОБА_10, одразу після відкриття нею вхідних дверей будинку, своїми руками відштовхнув вхідні двері у напрямку ОСОБА_10, після чого, різкими рухами своїх рук штовхнув ОСОБА_10 у груди, від чого остання миттєво впала на підлогу у приміщенні свого будинку. Одразу після цього, продовжуючи реалізовувати свій умисел, та, проникнувши до приміщення житла громадянки ОСОБА_10, розташованого за адресою: буд. №17, вул. Некрасова в с. Веприк, Фастівського району, Київської області, ОСОБА_2 різкими рухами своїх рук підняв з підлоги громадянку ОСОБА_10 та, обійшовши останню ззаду, почав погрожувати ОСОБА_10, одночасно вимагаючи передати йому грошові кошти, наявні у останньої. Одразу після цього, користуючись станом потерпілої, та придушуючи її волю до опору, шляхом застосування фізичної сили, перетягнув потерпілу ОСОБА_10 до приміщення іншої кімнати будинку №17 по вул. Некрасова в с. Веприк, Фастівського району, Київської області, де почав погрожувати ОСОБА_10, вимагаючи, в цей час, від ОСОБА_10 передати йому грошові кошти та інші цінності, якими володіє остання.

ОСОБА_10, розуміючи суспільно-небезпечний характер діяння громадянина ОСОБА_2, та, сприймаючи погрози ОСОБА_2 як реальні, побоюючись за своє життя та здоров'я, приблизно о 22 год. 50 хв., 20 листопада 2014 року передала громадянину ОСОБА_2 у приміщенні свого житла за адресою: буд. №17 вул. Некрасова в с. Веприк, Фастівського району, Київської області, грошові кошти та вироби із золота на загальну суму 114 790 гривень 37 копійок. В свою чергу, громадянин ОСОБА_2, отримавши від потерпілої ОСОБА_10 вказані вище грошові кошти та вироби із золота, з метою придушення волі останньої до опору та обмеження потерпілої у спробах протидіяти його подальшим діям, зв'язав руки потерпілої ОСОБА_10 у зап'ястях, залишивши її у статичному стані. Після чого, заволодівши грошовими коштами та золотими прикрасами потерпілої ОСОБА_10, громадянин ОСОБА_2, разом із ОСОБА_9 та ОСОБА_3 покинули місце скоєння злочину, розпорядившись майном ОСОБА_10 на власний розсуд, чим завдали потерпілій ОСОБА_10 майнову шкоду на загальну суму 114 790 гривень 37 копійок.

Стороною обвинувачення ОСОБА_2 обвинувачувався у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, а саме у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, поєднаному із проникненням у житло.

Вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, дії ОСОБА_2 перекваліфіковані з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, та засуджено останнього за вказаною статтею. Своє рішення суд першої інстанції мотивував тим, що обвинувачення за ч.3 ст.187 КК України не знайшло підтвердження, так як з огляду на неодноразову зміну потерпілою ОСОБА_10 показань під час судового розгляду щодо застосування до неї насильства та погроз, які є небезпечними для життя та здоровя потерпілої, суд не мав змоги зясувати, які показання потерпілої є правдивими, а які надуманими, а тому в загальному надав критичну оцінку показанням потерпілої ОСОБА_10 у частині взаємодії її з обвинуваченим ОСОБА_2 після проникнення останнього до помешкання потерпілої, стосовно закриванні їй рота та перекриття дихальних шляхів, та не прийняв зазначені показання до уваги. Натомість, в основу вироку судом покладено показання обвинуваченого ОСОБА_2, які, як зазначив суд, були послідовними протягом усього судового розгляду, та узгоджуються з іншими встановленими у судовому засіданні фактами.

Не погоджуючись із вироком Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, прокурор подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуваний вирок скасувати в частині кваліфікації дій та призначеного покарання обвинуваченого ОСОБА_2, а також в частині призначеного покарання обвинуваченому ОСОБА_3 Прокурор просить в цій частині ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років із конфіскацією усього належного йому майна; ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. Вказаний вирок в частині засудження ОСОБА_8 прокурор не оскаржує.

Підставами для скасування вироку суду прокурор зазначає неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м'якість, неповноту судового розгляду та невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, прокурор зазначає про те, що суд першої інстанції безпідставно перекваліфікував висунуте ОСОБА_2 обвинувачення за ч.3 ст.187 КК України за ознаками нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, поєднаного із проникненням у житло, на ч.3 ст.186 КК України, пославшись лише на те, що потерпіла ОСОБА_10 надавала протягом судового розгляду діаметрально протилежні показання. При цьому, як стверджує прокурор, судом не взято до уваги, що показання потерпілої ОСОБА_10, надані нею після перегляду відео слідчого експерименту за її участю, повністю співпадають із показаннями, наданими нею під час проведення вказаного слідчого експерименту, а також узгоджуються із протоколом огляду місця події від 11 червня 2015 року, відповідно до якого з помешкання потерпілої вилучено металеві ножиці, якими, з її слів, їй погрожував розправою обвинувачений ОСОБА_2, а також протоколом пред'явлення особи для впізнання, відповідно до якого потерпіла впізнала в обвинуваченому ОСОБА_2 особу, яка 20 листопада 2014 року шляхом обману проникла у її помешкання та погрожуючи розправою заволоділа грошима та золотими прикрасами. Також, прокурор зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не прийняв до уваги показання свідка ОСОБА_12, яка у судовому засіданні пояснила, що під час спілкування з потерпілою на наступний день після події, бачила у неї тілесні ушкодження у вигляді синців на шиї, плям на обличчі червоного кольору, «порваного рота». За таких обставин, на переконання прокурора, винуватість ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, за обставин, викладених в обвинувальному акті, є доведеною поза розумним сумнівом. На підтвердження своїх доводів прокурор просить викликати в судове засідання та допитати потерпілу ОСОБА_10 і свідка ОСОБА_12

Також, прокурор в апеляційній скарзі вказує про те, що суд першої інстанції безпідставно зазначив у вироку, що ОСОБА_3 визнав вину у пред'явленому обвинуваченні та визнав обставиною, яка пом'якшує покарання ОСОБА_3 щире каяття, однак останній протягом всього судового розгляду не визнавав себе винним повністю у висунутому обвинуваченні. Врахування зазначеної обставини судом, на думку апелянта, призвело до призначення ОСОБА_3 занадто м'якого покарання, а також до уникнення останнім від реального відбування покарання у виді позбавлення волі.

Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який частково підтримав апеляційну скаргу та просив вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року скасувати з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, доводи обвинувачених та захисників обвинуваченого ОСОБА_2, які заперечили проти апеляційної скарги прокурора, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинувачених ОСОБА_2 та ОСОБА_3, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі обєктивно зясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно із п.2 ч.3 ст.374 КПК України, у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи винуватою, в тому числі, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення, статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.

Однак, суд першої інстанції під час ухвалення вироку не дотримався зазначених вимог кримінального процесуального закону, що призвело до невідповідності оскаржуваного судового рішення вимогам ст. 370 КПК України.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, 17 червня 2015 року з Фастівської міжрайонної прокуратури Київської області до Фастівського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт, складений відносно ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 Відповідно до зазначеного процесуального рішення, прокурор висунув обвинувачення: ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, а саме у вчиненні нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із погрозою застосування насильства, небезпечного для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, поєднаного з проникненням у житло; ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України, а саме у пособництві відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненому повторно, за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло; ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України, а саме у пособництві відкритого викрадення чужого майна (грабежу), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, поєднаному з проникненням у житло.

Суд першої інстанції за наслідками судового розгляду визнав доведеним обвинувачення ОСОБА_13 та ОСОБА_3, а дії ОСОБА_2 перекваліфікував на ч.3 ст.186 КК України. При цьому, з мотивувальної частини вироку Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, ухваленого відносно ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, вбачається, що суд першої інстанції допустив суттєві протиріччя у встановлених обставинах та своїх висновках.

Зокрема, після формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд, у своєму висновку про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні грабежу, однією з кваліфікуючих ознак зазначеного злочину вказав застосування насильства, яке є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (а.с. 25, т.4). Слід зауважити, що зазначена ознака є кваліфікуючою для більш тяжкого злочину, а саме розбою. До того ж, суд першої інстанції в цьому висновку зазначив про правильність кваліфікації дій ОСОБА_2, хоча стороною обвинувачення ОСОБА_2 не було інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ч.3 ст.186 КК України.

Однак, далі у вироку суд робить висновок про доведеність винуватості ОСОБА_2 у вчиненні грабежу, однією з кваліфікуючих ознак якого вказує застосування насильства, яке не є небезпечним для життя чи здоровя потерпілого або з погрозою застосування такого насильства (а.с. 39, т.4).

При цьому, з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним вбачається, що судом першої інстанції взагалі не встановлено змісту погроз, які висловлював ОСОБА_2 потерпілій ОСОБА_10 з вимогою передачі грошових коштів та інших цінностей, однак, зміст цих погроз, обстановка, в якій вони висловлювались, та сприйняття потерпілою їх реальності безпосередньо впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_2

Разом з тим, судом вказано, що ОСОБА_10, розуміючи суспільно-небезпечний характер діяння громадянина ОСОБА_2 та сприймаючи його погрози як реальні, побоюючись за своє життя та здоровя, передала останньому грошові кошти та інші цінності (а.с. 25, т.4), тобто, із зазначеного можна зробити висновок про те, що ОСОБА_2 погрожував насильством, яке є небезпечним для життя та здоровя потерпілої.

Також, судом не зазначено мотивів неврахування окремих доказів, наданих стороною обвинувачення на підтвердження винуватості ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, в тому числі, відомостей, які містяться в протоколі слідчого експерименту, проведеного за участю потерпілої ОСОБА_10 від 2 квітня 2015 року та протоколі огляду місця події від 11 червня 2015 року.

До того ж, деякі зазначені судом у вироку мотиви перекваліфікації дій ОСОБА_2 з ч.3 ст.187 КК України на ч.3 ст.186 КК України, взагалі не стосуються обвинувачення останнього, зокрема, що «позбавлення потерпілої життя не було охоплено намірами ОСОБА_2, який мав намір лише заволодіти коштами потерпілої ОСОБА_10Ф.» (а.с. 35, т.4).

На переконання колегії суддів, допущені судом першої інстанції порушення вимог кримінального процесуального закону, які виразились у допущенні протиріч в мотивувальній частині обвинувального вироку, які фактично ставлять під сумнів обвинувачення, визнане судом доведеним, є істотними, оскільки вони перешкодили суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у звязку з чим вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, ухвалений щодо ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, підлягає безумовному скасуванню як такий, що не відповідає вимогам ст.370 КПК України.

З урахуванням висловленого прокурором в апеляційній скарзі клопотання про дослідження доказів, обсяг яких є недостатнім для ухвалення вироку, а за власною ініціативою апеляційний суд позбавлений можливості досліджувати докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, ухвалений щодо ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_3, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції. При новому розгляді суду першої інстанції слід врахувати висновки і мотиви, з яких скасовано оскаржуваний вирок, всебічно, повно й неупереджено дослідити всі обставини кримінального провадження, надати оцінку кожному доказу з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупності зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозвязку, після чого прийняти судове рішення у відповідності з вимогами ст. 370 КПК України.

Разом з тим, колегія суддів вважає, що в разі доведеності обвинувачення ОСОБА_2 та ОСОБА_3, з урахуванням характеру та обставин вчинених ними злочинів, призначення їм покарання із застосуванням ст. 75 КК України є неправильним.

Колегія суддів вважає правильним продовжити строки застосованих до обвинувачених ОСОБА_2, ОСОБА_8 та ОСОБА_3 запобіжних заходів з метою дотримання останніми покладених на них процесуальних обовязків, враховуючи дані щодо осіб обвинувачених, а також у звязку з наявністю достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме ймовірність переховування обвинувачених від суду та вчинення ними інших кримінальних правопорушень, які виправдовують подальше застосування запобіжних заходів.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 415, 419 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 23 листопада 2016 року, ухвалений відносно ОСОБА_2, ОСОБА_8, ОСОБА_3 - скасувати.

Призначити новий розгляд кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого ч.3 ст.187 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України, ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.5 ст.27, ч.3 ст.186 КК України, в суді першої інстанції в іншому складі суду.

Продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченим ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_8, на два місяці, тобто до 14 квітня 2017 року включно, на умовах, визначених ухвалами Апеляційного суду Київської області від 19 січня 2017 року.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_5, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Київському слідчому ізоляторі строком на шістдесят днів, тобто до 14 квітня 2017 року включно.

Судді:

___ ___ ___

ОСОБА_1 ОСОБА_14 ОСОБА_11