Ухвала суду № 64777664, 13.02.2017, Апеляційний суд Закарпатської області

Справа № 299/587/16-ц

У Х В А Л А

Іменем України

13 лютого 2017 року м. Ужгород

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області в складі:

головуючої судді Кожух О.А.

суддів Собослоя Г.Г., Кондора Р.Ю.,

при секретарі Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 01 вересня 2016 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Виноградівського нотаріального округу ОСОБА_3 - про визнання недійсним договору дарування, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 17.07.2015 між нею та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, згідно якого вона подарувала відповідачеві житловий будинок № 54 з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по вул. Пекарнянській у смт. Вилок, Виноградівського району.

Вказувала, що до укладення договору з відповідачем існувала домовленість про догляд позивачки й утримання будинку, при підписанні договору його тексту не читала, вважала, що підписала не договір дарування, а договір довічного утримання, помилившись щодо природи правочину.

Посилаючись на дані обставини, просила визнати недійсним договір дарування від 17.07.2015.

Рішенням Виноградівського районного суду від 01.09.2016 позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами за № 54 по вул. Пекарнянській в селищі міського типу Вилок, Виноградівського району, Закарпатської області, укладений 17.07.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 645. Вирішено питання розподілу судових витрат.

На це рішення подала апеляційну скаргу ОСОБА_1 Посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення місцевого суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2

Представник позивача рішення суду просив залишити без змін.

Позивач, апелянт та її представник в судове засідання у визначений час не зявились, про час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином. Представник апелянта подала клопотання про відкладення розгляду справи у звязку із зайнятістю в судовому процесі у Виноградівському районному суді. Проте неявка в судове засідання представника не є поважною причиною неявки самого апелянта. Зважаючи на те, що доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі, а отже, позиція ОСОБА_1 апеляційному суду відома, судова колегія, відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України, розглянула справу за відсутності позивача, апелянта та її представника.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1 ст. 229 ЦК України).

Відповідно до роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що позивачці ОСОБА_2 належав на праві власності житловий будинок № 54 з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по вул. Пекарнянській у смт. Вилок, Виноградівського району, на підставі Свідоцтва про право особистої власності на жилий будинок, виданого 18.11.1998 виконкомом Вилоцької селищної ради. Цей будинок розташований на земельній ділянці площею 0,0866 га, кадастровий номер 212255300:00:006:0033 (а.с.12).

05.03.2015 ОСОБА_2 вчинила заповіт, згідно якого усе своє майно заповіла ОСОБА_1 (а.с.99)

17.07.2015 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 був укладений договір дарування, згідно якого позивачка подарувала відповідачеві житловий будинок № 54 з надвірними будівлями та спорудами, що знаходяться по вул. Пекарнянській у смт. Вилок, Виноградівського району (а.с.5-6).

На обґрунтування свого позову ОСОБА_2 зазначала, зокрема, що у грудні 2014 року вона домовилася із ОСОБА_1 про те, що остання буде утримувати та доглядати ОСОБА_2 і її чоловіка ОСОБА_4, оскільки в силу похилого віку та за станом здоровя вони потребують сторонньої допомоги, а взамін після їх смерті будинок із надвірними спорудами залишиться відповідачці. Вказувала, що ОСОБА_1 доглядала їх, за рахунок пенсії позивачки та її чоловіка купувала продукти харчування, розраховувалася за комунальні послуги, однак надалі наполягла на укладенні договору в нотаріуса, а після його вчинення перестала їх доглядати. При вчиненні договору позивачка його тексту не читала, оскільки внаслідок хвороби зору не мала на це фізичної можливості.

Із письмових пояснень ОСОБА_1, наданих у ході досудового розслідування кримінального провадження, вбачається, що у грудні 2014 року до неї звернулися ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з пропозицією доглядати за ними, за що вони передадуть їй у власність належний їм будинок із земельною ділянкою, на котру вона погодилася. З грудня 2014 по 31 серпня 2015 року ОСОБА_1 доглядала за цими особами, оскільки ніде не працювала - купувала продукти харчування та розраховувалася за комунальні послуги за рахунок пенсії ОСОБА_2 та ОСОБА_4 Вказані особи не хотіли, щоб будинок передався у спадщину сину ОСОБА_4 ОСОБА_5, тому в липні 2015 року поїхали з нею до нотаріуса, де передали на її користь будинок з надвірними спорудами та земельною ділянкою.

З наведеного слідує, що деякий час відповідач здійснювала догляд за позивачкою.

Згідно постанови про закриття кримінального провадження від 18.02.2016 та висновку судово-медичного експерта № 39 від 05.02.2016 наданого в ході кримінального провадження ЄРДР № 12015070080001313 від 05.11.2015, ОСОБА_2 має захворювання обох очей у вигляді: вікової дистрофії обох очей та артифікації, у звязку з чим можливість читання будь-якого тексту, написаного звичним шрифтом, навіть при корекції зору видається вкрай малоймовірним (а.с.7-8, 56-57).

Із наявної у справі копії заповіту ОСОБА_2, посвідченого секретарем виконкому 05.03.2015, вбачається та обставина, що ОСОБА_2 у період перед укладенням договору дарування (при вчиненні заповіту) не могла прочитати документи, які підписує, і такий зачитувався вголос, про що зазначено у заповіті (а.с.99).

В той же час, у оспорюваному договорі дарування не міститься вказівки, що такий договір було зачитано вголос. Позивач, як сторона договору «дарувальник» оспорюваний договір не читала.

Таким чином, на час укладення договору дарування позивачка мала захворювання обох очей, яке позбавляло її можливості самостійно пересвідчитись у відповідності правочину її внутрішній волі, волевиявленню, природи правочину, прав та обов'язків сторін, наслідків від його вчинення, як для неї так і для іншої сторони.

На час вчинення правочину спірний будинок був єдиним житлом ОСОБА_2, у позивача було відсутнє волевиявлення на укладення нею договору про безоплатну передачу єдиного житла у власність відповідачці (що є сторонньою особою), позивачка як особа похилого віку, котра за станом здоров'я потребує стороннього догляду, погоджувалась на передачу нерухомого майна у власність ОСОБА_1 лише за умови довічного утримання та, укладаючи спірний договір, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між нею та відповідачкою.

Також установлено, що фактично передача житлового будинку після укладення оспорюваного правочину не відбулася, а позивачка продовжувала проживати в будинку.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Відповідно до статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. При цьому якби не помилка в правовій природі правочину та його правових наслідках, спірний договір не був би нею укладений.

Як викладено у правовій позиції Верховного Суду України від 27.04.2016 у справі № 6-372цс16, наявність чи відсутність помилки неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суд визначає не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування. Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Також правові позиції щодо можливості визнання недійним договору дарування на підставі ч. 3 ст. 203 та ст. 229 ЦК України за відсутності у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру викладені Верховним Судом України у Постановах від 19 березня 2014 року (справа № 6-9цс14), від 18 червня 2014 року (справа № 6-69цс14), від 11 листопада 2015 року (справа № 6-1124цс15), від 2 грудня 2015 року (справа N 6-2087цс15), від 3 лютого 2016 року у справі N 6-1364цс15.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_2 як людина похилого віку (1937 р.н.) і за станом здоровя потребує стороннього догляду, погодилась на передачу будинку, який є її єдиним житлом та у якому вона продовжувала проживати після укладення договору дарування, у власність ОСОБА_1 лише за умови довічного утримання й, укладаючи спірний договір, помилялась щодо правової природи правочину, прав та обовязків, які виникнуть після його укладення між нею і відповідачем, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним спірного договору дарування в порядку статті 229 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, що відповідно до приписів ст. 308 ЦПК України, є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 304, п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, п.1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.

Рішення Виноградівського районного суду від 01 вересня 2016 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголо-шення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня на¬брання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду ка¬саційної інстанції.

Головуюча

Судді: