Рішення № 64773681, 17.02.2017, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 136/1401/16-ц Провадження № 22-ц/772/265/2017Головуючий в суді першої інстанції ОСОБА_1Категорія 54 Доповідач Медвецький С. К.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2017 рокум. Вінниця

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Вінницької області у складі:

головуючого: Медвецького С.К.,

суддів: Нікушина В.П., Оніщука В.В.,

з участю секретаря Ліннік Я.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Липовецької центральної районної бібліотеки, відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області, третя особа: ОСОБА_3, про визнання незаконними наказів, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати та відшкодування моральної шкоди -

встановила:

У серпні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що вона перебувала у трудових відносинах із Липовецькою центральною районною бібліотекою (далі - ЦРБ) та працювала на посаді бібліотекара I категорії сектору збереження та використання книжкового фонду.

14 квітні 2016 року начальник відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації (далі - РДА) видав наказ № 24-ОД «Про упорядкування структури та штатного розпису Липовецької ЦРБ», яким доручив директору Липовецької ЦРБ провести упорядкування структури та розробити штатний розпис підпорядкованого закладу, який зобовязав надати на розгляд сесії Липовецької районної ради.

Рішенням 6 сесії 7 скликання Липовецької районної ради Вінницької області від 25 травня 2016 року № 82 «Про внесення змін до рішення 5 сесії районної ради 6 скликання від 25 лютого 2011 року № 62 «Про затвердження Статуту Липовецької ЦРБ», пункт 2.5 розділу 2 «Юридичний статус» було викладено в новій редакції, яким внесені зміни до структури установи.

26 травня 2016 року начальник відділу культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області видав наказ № 32-ОД «Про внесення змін до штатного розпису Липовецької ЦРБ», яким привів структуру та штатний розпис Липовецької ЦРБ у відповідність до Статуту, шляхом внесення змін до штатного розпису та зобовязав директора Липовецької ЦРБ підготувати та подати на затвердження штатний розпис Липовецької ЦРБ станом на 26 травня 2016 року.

Наказом директора Липовецької ЦРБ від 01 серпня 2016 року № 17-ОС її звільнено з роботи у звязку зі скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Звільнення з роботи вважає незаконним, оскільки Липовецька ЦРБ вправі самостійно визначати свою організаційну структуру, встановлювати чисельність працівників і штатний розпис, у відповідача не було підстав для скорочення штату працівників, відповідачем не було дотримано вимог законодавства щодо переважного права залишення на роботі, не запропоновано їй іншу роботу відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України.

Вважаючи свої права порушеними, ОСОБА_2, з урахуванням збільшених позовних вимог, просила визнати незаконним наказ начальника відділу культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області від 14 квітня 2016 року № 24-ОД «Про упорядкування структури та штатного розпису Липовецької ЦРБ»; визнати незаконним наказ начальника відділу культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області від 26 травня 2016 року № 32-ОД «Про внесення змін до штатного розпису Липовецької ЦРБ»; визнати незаконним наказ директора Липовецької ЦРБ від 01 серпня 2016 року № 17-ОС «Про припинення трудового договору з ОСОБА_2 у звязку із скороченням чисельності штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП)»; визнати звільнення її з роботи проявом непрямої дискримінації з боку Липовецької ЦРБ та відділу культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області за ознаками обмеження прав працівника залежно від політичних та інших переконань, не повязаних з характером роботи або умовами її виконання; поновити її на посаді бібліотекара І категорії Липовецької ЦРБ; стягнути з Липовецької ЦРБ на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 6 255, 30 грн. та моральну шкоду за незаконне звільнення її з роботи та порушення прав людини і основоположних свобод в сумі 3 000 гривень; стягнути з відділу культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області на її користь відшкодування за завдану моральну шкоду при організації незаконного звільнення з роботи та порушення прав людини і основоположних свобод в сумі 5 000 гривень.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить ухвалене у справі судове рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

У судовому засіданні позивач та адвокат ОСОБА_4 підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.

Представник відповідачів ОСОБА_5 заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив рішення суду залишити без змін.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона підлягає задоволенню частково з таких міркувань.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що скорочення посади відповідача було обумовлене оптимізацією штатної чисельності працівників Липовецької ЦРБ, що було проведено на виконання доручення голови Вінницької обласної державної адміністрації. Рішення щодо оптимізації штату Липовецької ЦРБ було прийнято органом управління в межах його компетенції і скорочення штату фактично відбулося відповідно до прийнятого рішення. Питання фінансово - економічної доцільності змін у складі за посадами відноситься до виключної компетенції органу управління, тому підстав для скасування наказу начальника відділу культури і туризму Липовецької РДА від 14 квітня 2016 року № 24-ОД та наказу від 26 травня 2016 року № 32-ОД, немає. Також суд вважав, що відповідачем дотримано вимоги законодавства про працю щодо процедури звільнення ОСОБА_2 з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України у звязку з скороченням штату працівників, тому підстав для її поновлення його на роботі і стягнення повязаних зі звільненням моральних відшкодувань немає. При цьому суд зазначив, що посада бібліотекара І категорії сектору збереження та використання книжкового фонду Липовецької ЦРБ, яку обіймала позивач, була єдиною в установі, а тому будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, оскільки переважне право на залишення на роботі має визначатись у випадку скорочення чисельності штату працівників, які займають одинакові посади. У процесі працевлаштування осіб, що підлягають звільненню у звязку зі змінами в організації виробництва і праці, переведення працівників, які підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України. Переважне право на залишенні на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову посаду.

Проте повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Статтею ст. 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції повністю не відповідає.

Установлено, що Липовецька ЦРБ є юридичною особою, яка є спільною комунальною власністю територіальних громад району, що утримується за рахунок коштів, які відповідно до Бюджетного кодексу України виділяються з районного бюджету на галузь культури та враховуються під час визначення обсягів бюджетних трансфертів між державним та місцевими бюджетами, іншими надходженнями (пункт 1.1, 2.4 Статуту Липовецької ЦРБ).

Органом управління Липовецької ЦРБ є Липовецька районна рада, яка затверджує її Статут, здійснює контроль за додержанням вимог Статуту тощо (пункт 1.2, 6.1 Статуту Липовецької ЦРБ).

Керівництво та контроль за діяльністю Липовецької ЦРБ здійснює відділ культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області, який затверджує її структуру, штатний розпис та кошторис (пункт 6.3 Статуту Липовецької ЦРБ).

На виконання доручення голови Вінницької обласної державної адміністрації № 01.01-11/1359 від 26 лютого 2016 року «Щодо оптимізації штатної чисельності, мережі та контингентів бюджетних установ та закладів у 2016 році» (т. 1, а.с.99-101), плану заходів відділу культури і туризму Липовецької РДА на 2016 рік щодо упорядкування (оптимізації) мережі бюджетних установ галузі культури, затвердженого головою Липовецької райдержадміністрації (т. 1, а.с.103-105), заплановано скорочення штатної чисельності працівників Липовецької ЦРБ та ліквідація відділу використання та збереження єдиного бібліотечного фонду.

23 березня 2016 року, відповідно до пункту 6.14 Статуту, збори трудового колективу Липовецької ЦРБ погодили внесення змін до структури установи, що підтверджується протоколом № 2 (т. 2, а.с.100).

14 квітні 2016 року начальник відділу культури і туризму Липовецької РДА видав наказ № 24-ОД «Про упорядкування структури та штатного розпису Липовецької ЦРБ», яким доручив директору Липовецької ЦРБ провести упорядкування структури та розробити штатний розпис підпорядкованого закладу, який зобовязав надати на розгляд сесії Липовецької районної ради (т. 1, а.с.107).

Рішенням 6 сесії 7 скликання Липовецької районної ради Вінницької області від 25 травня 2016 року № 82 «Про внесення змін до рішення 5 сесії районної ради 6 скликання від 25 лютого 2011 року № 62 «Про затвердження Статуту Липовецької ЦРБ», пункт 2.5 розділу 2 «Юридичний статус» було викладено в новій редакції, яким внесені зміни до структури установи (т. 1, а.с.97).

26 травня 2016 року начальник відділу культури і туризму Липовецької РДА Вінницької області видав наказ за № 32-ОД «Про внесення змін до штатного розпису Липовецької ЦРБ», яким привів структуру та штатний розпис Липовецької ЦРБ у відповідність до Статуту, шляхом внесення змін до штатного розпису та зобовязав директора Липовецької ЦРБ підготувати та подати на затвердження штатний розпис Липовецької ЦРБ станом на 26 травня 2016 року (т. 1, а.с.108-109).

Відповідно до затверджених змін у штатному розписі Липовецької ЦРБ, зі штату установи було виведено посади, в тому числі позивача та введено нові.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції вірно встановив, що скорочення в установі було обумовлене оптимізацією штатної чисельності працівників Липовецької ЦРБ, яка була проведена на виконання доручення голови Вінницької обласної державної адміністрації; рішення щодо оптимізації штату Липовецької ЦРБ було прийнято органом управління в межах його компетенції і скорочення штату фактично відбулося відповідно до прийнятого рішення; питання фінансово- економічної доцільності змін у складі за посадами відноситься до виключної компетенції органу управління, а відтак дійшов обґрунтованого висновку, що підстав для скасування наказу начальника відділу культури і туризму Липовецької РДА від 14 квітня 2016 року № 24-ОД «Про упорядкування структури та штатного розпису Липовецької ЦРБ» та наказу від 26 травня 2016 року № 32-ОД «Про внесення змін до штатного розпису Липовецької ЦРБ», немає.

Звертаючись до суду з позовом, позивач також вимагала стягнути з відділу культури і туризму Липовецької РДА 5000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Оскільки відділ культури і туризму Липовецької РДА діяв в межах наданих йому повноважень, то відсутні підстави для стягнення з відділу моральної шкоди.

Окрім цього, суд, згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України, повинен встановити наявність складу цивільного правопорушення в діях відповідача як підстави його відповідальності за заподіяну шкоду.

Згідно з п. З ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно п. 1 ст. 11 ЦПК України розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Однак, позивач не довела, а в матеріалах справи відсутні достатні та допустимі докази, які б вказували на те, що саме протиправні дії відділу культури і туризму Липовецької РДА призвели до порушення прав позивачки та спричинили їй моральну шкоду, а відтак висновок суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди з відділу культури і туризму Липовецької РДА є правильним.

Разом з тим, у порушення правових норм та положень ст. 214 ЦПК України й розяснень, викладених у п. п. 8, 11, 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», суд не встановив усі обставини, що мають значення у справі, їх юридичну природу та не дав оцінки всім доказам у справі, наданих сторонами на підтвердження своїх вимог і заперечень.

За змістом ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений устатті 5-1 КЗпПУкраїни правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно із розясненнями, які містяться у пункті 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 16 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» (зі змінами), розглядаючи трудові спори, повязані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобовязані зясувати, зокрема, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація підприємства, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівників, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва праці, у тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Установлено, що з 25 грудня 1989 року ОСОБА_2 працювала на різних посадах (бібліографом, методистом, бібліотекаром) у Липовецькій ЦРБ. З 01 липня 2001 року її переведено на посаду бібліотекара I категорії сектору збереження та використання книжкового фонду (т. 1, а.с.7-8).

Наказом директора Липовецької ЦРБ від 01 серпня 2016 року № 17-ОС ОСОБА_2 звільнено з роботи у звязку зі скороченням штату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т.1, а.с.6). Це звільнення було погоджене з профспілковим комітетом бібліотечних працівників Липовецької ЦРБ (витяг з протоколу № 3 від 01 липня 2016 року).

В усіх випадках, звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП України.

Колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги ОСОБА_2 про те, що відповідачем не було дотримано вимог законодавства щодо переважного права залишення на роботі, не запропоновано їй іншу роботу відповідно до вимог ст. 49-2 КЗпП України.

Як уже зазначалось, наказом начальника відділу культури Липовецької РДА від 26 травня 2016 року № 32-ОД внесені зміни до штатного розпису центральної районної бібліотеки.

Відповідно до цього наказу, виведено зі штатного розпису такі посади: завідувач методично-бібліографічним відділом; завідувач відділом комплектування і обробки літератури; бібліотекар II кафедри по юнацтву; бібліотекар I категорії читального залу; бібліотекар I категорії інтернет-центру; завідувач дитячою районною бібліотекою; бібліотекар I категорії дитячої районної бібліотеки; бібліотекар I категорії дитячої районної бібліотеки; бібліограф I категорії; бібліотекар I категорії сектору збереження та використання книжкового фонду; бібліотекар I категорії комплектування і обробки літератури; редактор; натомість введено до штатного розпису наступні посади: методист I категорії; бібліотекар II з обслуговування юнацтва; бібліотекар I категорії читальної зали та інтернет-центру; завідувач районною бібліотекою для дітей; бібліотекар I категорії молодшого абонементу; бібліотекар I категорії читальної зали (т.1, а.с.108-109).

Наказом директора Липовецької ЦРБ від 31 травня 2016 року № 10-ОД попереджені з про наступне вивільнення з 31 травня 2016 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України працівники, які займали посади виведені зі штатного розпису (т. 1, а.с.110-11). Із зазначеного наказу та матеріалів справи слідує, що інша робота позивачці взагалі не пропонувалася.

Частиною 2 ст. 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Згідно із частинами 1, 3 ст. 49-2 цього Кодексу про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у звязку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

Власник є таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією або спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобовязаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільняється, працював.

Оскільки обовязок щодо працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обовязок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які зявилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Отже, суд першої інстанції неналежно встановив фактичні обставини справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не перевірив, чи були на той час наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації, освіті, досвіду роботи позивачки, чи було їх запропоновано позивачці, що є обовязком роботодавця відповідно до вимог статті 49-2 КЗпП України.

Як слідує із штатного розпису на 26 травня 2016 року до штату було введено такі посади: методист I категорії; бібліотекар II з обслуговування юнацтва; бібліотекар I категорії читальної зали та інтернет-центру; завідувач районною бібліотекою для дітей; бібліотекар I категорії молодшого абонементу; бібліотекар I категорії читальної зали.

Тарифікацією на бібліотечних та технічних працівників Липовецької ЦРБ станом на 1 серпня 2016 року встановлено, що з осіб, які підлягали скороченню, на посади методиста I категорії, бібліотекара I категорії комплектування і обробки документів були прийняті ОСОБА_6, ОСОБА_7 з середньою спеціальною освітою; на посади бібліотекара I категорії читальної зали, бібліотекара I категорії молодшого абонементу були прийняті ОСОБА_8 з повною вищою освітою та ОСОБА_9 з базовою вищою освітою (т. 2, а.с.143).

Відповідно до положень ст. 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у звязку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не мала переважного права на залишення на роботі, оскільки переважне право на залишення на роботі має визначатись у випадку скорочення чисельності штату працівників, які займають однакові посади, тобто виходив із того, що посада яку займала позивач, була єдиною в установі, будь-яка перевага не могла бути реалізована.

Право визначати чисельність і штат працівників належить тільки власникові або уповноваженому ним органу. Внесення змін в штатний розклад на свій розсуд є беззаперечним правом власника. Зазначене право включає в себе право зменшити чисельність працівників певної спеціальності та кваліфікації, чисельність одних посад зменшити, здійснити звільнення працівників, одночасно приймаючи рішення про прийняття на роботу працівників іншої спеціальності та кваліфікації, збільшити чисельність інших посад.

За таких обставин, суду належало перевірити, чи могла бути запропонована позивачці інша посада введена у штатний розпис та чи відповідала вона її освітньому рівню та кваліфікації, а також чи мала вона переважне право на залишення на роботі.

З копії трудової книжки ОСОБА_2 слідує, що вона з 25 грудня 1989 року працювала на різних посадах (бібліографом, методистом, бібліотекарам) у Липовецькій ЦРБ, тобто її освітній рівень та кваліфікація відповідала тим посадам, які введено в штатний розпис установи.

Однак, з моменту попередження позивача про наступне звільнення і станом на день звільнення, їй не було запропоновано жодної роботи в установі, хоча діяв новий штатний розпис. При цьому фактично всі працівники, які були попередженні про звільнення з установи були переведені на аналогічні посади з аналогічними посадовими обовязками.

Отже, відповідачем взагалі не було враховано те, хто має переважне право на залишення на роботі. Цієї обставини не заперечував представник відповідачів.

Ураховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що наказ директора Липовецької ЦРБ від 01 серпня 2016 року № 17-ОС про звільнення ОСОБА_2 слід скасувати, як незаконний, а позивача поновити на посаді, яку вона обіймав до звільнення бібліотекара I категорії сектору збереження та використання книжкового фонду.

Частиною 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року N 100 (далі - Порядок).

З урахуванням цих норм, зокрема абз. 3 п. 2 Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою повязана виплата, тобто, що передують дню звільнення працівника з роботи.

Крім того, відповідно до п. 5 розд. IV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу, є середньоденна (середньогодинна) заробітна плата працівника, яка згідно з п. 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

Після визначення середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, здійснюється нарахування загальної суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (абз. 2 п. 8 Порядку).

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства (абз. 3 п. 8 Порядку).

Крім того, положеннями розд. III Порядку передбачені види виплат, які підлягають урахуванню і які не підлягають урахуванню (зокрема, одноразові виплати, соціальні виплати, окремі види премій тощо) при обчисленні середньої заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплати за час вимушеного прогулу.

Ураховуючи, що звільнення ОСОБА_2 відбулося 01 серпня 2016 року, суди, то середня заробітна плата позивачки повинна обчислюватися з виплат, отриманих нею за попередні два місяці роботи, а саме за червень - липень 2016 року.

Відповідно до довідки відділу культури і туризму Липовецької РДА від 01 серпня 2016 року заробітна плата ОСОБА_2 за червень липень 2016 року склала 3 127, 65 + 5 677, 98 = 8805, 63 грн., тому середньоденна заробітна плата складає: 8805, 63 грн. / 41 робочий день = 214 грн. 77 коп. (т. 1, а.с.9).

При цьому кількість робочих днів в червні 2016 року становить 20 дні, а в липні 2016 року 21 робочий день.

Вимушений прогул - це час, протягом якого працівник з вини власника або уповноваженого ним органу був позбавлений можливості працювати.

Час вимушеного прогулу з 01 серпня 2016 року до 17 лютого 2017 року склав 141 робочий день.

Отже, середній заробіток за час вимушеного прогулу ОСОБА_2 за період з 01 серпня 2016 року до 17 лютого 2017 року складає 30 282 грн. 57 коп. (141 роб. день х 214, 77 грн.).

Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих завязків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно з розясненнями, які містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України N 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП (набрала чинності 13 січня 2000 р.) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоровя умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих завязків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обовязок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Унаслідок недотримання встановленого законом порядку звільнення, порушені конституційні та трудові права позивача.

Видачою наказу про звільнення позивачеві спричинено моральну шкоду, яка виразилась у втраті нормальних життєвих завязків, а саме: позивач втратила соціальні звязки з друзями по роботі та читачами, перенесла моральні страждання, було порушено його право на працю, вона була позбавлена доходу, що негативно відобразилося на їїсімї та змусило прикладати додаткових зусиль для організації свого життя.

З урахуванням фактичних обставин справи, враховуючи принцип розумності, достатності та справедливості суд апеляційної інстанції вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача у відшкодування моральної шкоди 1 000 гривень.

На підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі за подання позову про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати звільнені від сплати судового збору.

ОСОБА_2 при зверненні до суду з позовною заявою судовий збір не сплачувався.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір за вимогою про відшкодування моральної шкоди в сумі 606,32 грн.

Згідно з ч. ч. 3, 5 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до п. 36 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову (ч. 1 ст. 88 ЦПК України) застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою). Якщо вимогу пропорційності розподілу судових витрат при частковому задоволенні позову точно визначити неможливо (наприклад, при частковому задоволенні позову немайнового характеру), то судові витрати розподіляються між сторонами порівну.

Оскільки позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, то з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 2315, 04 грн. (1102, 40 грн. за подання позовної заяви + 1212, 64 грн. за подання апеляційної скарги) та на користь ОСОБА_2 578,76 грн.

При цьому з ОСОБА_2 підлягає стягненню на користь держави судовий збір в сумі 551, 20 грн. за вимогою про стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем при поданні позовної заяви судовий збір за цією вимогою не сплачувався.

Відповідно до п. п. 2, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Оскільки при вирішенні питання про поновлення позивача на роботі суд допустився порушень матеріального права, то рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про часткове задоволення цих позовних вимог.

Згідно з ч. 5 ст. 235 КЗпП України, п. 4 ч. 1 ст. 367 ЦПК України рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

вирішила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 09 грудня 2016 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ директора Липовецької ЦРБ № 17-ОС від 01 серпня 2016 року в частині звільнення ОСОБА_2 з посади бібліотекара І категорії сектору збереження та використання книжкового фонду Липовецької ЦРБ у зв?язку із скороченням чисельності штату працівників.

Поновити ОСОБА_2 на посаді бібліотекара І категорії сектору збереження та використання книжкового фонду Липовецької центральної районної бібліотеки.

Стягнути з відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_2 30282 (тридцять тисяч двісті вісімдесят дві) гривні 57 копійок заробітної плати за час вимушеного прогулу з утриманням при виплаті означеної суми, передбачених законом податків та обовязкових платежів, а також 1 000 (одну тисячу) гривень у відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області на користь держави 2 315, 04 грн. судового збору.

Стягнути з відділу культури і туризму Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області на користь ОСОБА_2 578,76 грн. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в сумі 551,20 грн.

Рішення в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць допустити до негайного виконання.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, однак може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: підпис ОСОБА_10

Судді: підпис ОСОБА_11

підпис ОСОБА_12

З оригіналом згідно:

Головуючий С. К. Медвецький