Рішення № 64773098, 13.02.2017, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/11919/15-ц Провадження № 22-ц/773/184/17 Головуючий у 1 інстанції: Ковтуненко В.В. Категорія: 27 Доповідач: Федонюк С. Ю.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 лютого 2017 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Федонюк С.Ю.,

суддів - Грушицького А.І., Осіпука В.В.,

з участю:

секретаря Галицької І.П.,

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідачів ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

В серпні 2015 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з вищезазначеним позовом, мотивуючи тим, що 09.07.2008 року між Акціонерним товариством "Сведбанк" (далі - АТ "Сведбанк") та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого відповідачу було надано кредит у розмірі 98000 доларів США зі строком користування до 09.07.2037 року та сплатою 11,9 % річних. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором 09.07.2008 року між банком та ОСОБА_4, ОСОБА_5 було укладено договір поруки.

25.05.2012 року між АКБ "ТАС-Комерцбанк", правонаступником якого є ПАТ «Сведбанк», та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги за вказаними кредитним та забезпечувальним договорами.

Оскільки позичальник порушив умови кредитного договору і допустив заборгованість, позивач просив достроково стягнути з відповідачів заборгованість у сумі 1953693,08 грн., з яких: тіло кредиту 1687222,93 грн., відсотки -204669,11 грн., пеня 58283,53 грн., сума за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу та процентах, відповідно 691,13 грн. і 2556,38 грн., в тому числі: прострочена заборгованість за кредитним договором станом на 08.07.2015 року становить 68504,63 грн.- тіло кредиту та 184316,10 грн.- відсотки.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2016 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду, ПАТ "Дельта Банк" подав апеляційну скаргу, покликаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Позивач вважає неправомірною відмову суду в задоволенні позовних вимог про стягнення боргу із залишенням порушеного права кредитора незахищеним. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи із такого.

Судом встановлено, що 09.07.2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0201/0708/74-085, згідно з умовами якого ОСОБА_4 отримав кредит у розмірі 98000 дол. США на строк до 09.07.2037 року.

Як встановлено у розділі 2 вищезазначеного кредитного договору, забезпеченням виконання зобовязань позичальника за договором виступає іпотека, а в якості додаткового забезпечення порука (а.с. 11-14).

Згідно з договором поруки від 09.07.2008 року ОСОБА_5 зобовязується перед банком відповідати за виконання зобовязань щодо повернення коштів, наданих банком позичальнику (а.с. 24).

25.05.2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, згідно з умовами якого до ПАТ "Дельта Банк" перейшло право вимоги, зокрема, за кредитним договором №0201/07008/74-085, укладеним 09.07.2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_4 (а.с. 4-6).

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем ОСОБА_4 взятих на себе зобов'язань виникла заборгованість за кредитним договором.

16 січня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6 було вчинено виконавчий напис №79, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки трикімнатну квартиру по вул. Гулака Артемовського,13а/56 в м. Луцьку, належну відповідачу ОСОБА_4, в рахунок дострокового погашення кредитної заборгованості за даним договором в сумі 1228494,42 грн. (а.с. 189).

Однак станом на 08.07.2015 року розмір заборгованості ОСОБА_4 перед банком складає 1953693,08 грн., що підтверджується відповідним розрахунком.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги банку щодо звернення стягнення на предмет іпотеки з одночасним стягненням кредитної заборгованості є подвійним стягненням, що суперечить ст. 61 Конституції України.

З такими висновками суду колегія суддів повністю погодитись не може з таких підстав.

Відповідно до статей 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Виконання зобовязання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).

Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (стаття 575 ЦК України).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека це вид забезпечення виконання зобовязання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із частиною першою статті 7 цього Закону за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобовязанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобовязання.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку» в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобовязання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобовязанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

За змістом цієї статті звернення стягнення на предмет іпотеки повинно задовольнити вимоги кредитора за основним зобовязанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобовязання, що вважається виконаним згідно зі статтею 599 ЦК України.

Забезпечувальне зобовязання має додатковий (акцесорний) характер, а не альтернативний основному.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобовязання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобовязанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобовязанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобовязанням відсутня.

Отже, стягнення заборгованості за основним зобовязанням не виключає можливості задоволення вимог кредитора за рахунок забезпечувального зобовязання.

Такий самий правовий висновок щодо застосування норм статті 33 Закону України «Про іпотеку» міститься й у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2014 року та від 03 лютого 2016 року в справі № 6-1080цс15, які відповідно до статті 360-7 ЦПК України є обовязковими для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, а також має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні цієї норми права.

Таким чином, доводи представника відповідачів стосовно того, що у даному спорі є неправомірним стягнення заборгованості після звернення стягнення на предмет іпотеки, яке фактично не виконане, не відповідають обставинам справи та положенням чинного законодавства.

З матеріалів справи вбачається, що виконавчий напис № 79 щодо звернення стягнення на іпотечну квартиру було направлено на примусове виконання.

19 червня 2015 року заступником начальника Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції ОСОБА_7 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого напису № 79, виданого 16.01.2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про звернення стягнення на трикімнатну квартиру № 56, загальною площею 85,70 кв.м., що розташована за адресою: вул. Гулака-Артемовського, буд. 13а в м. Луцьку Волинської області, що належить ОСОБА_4, в рахунок погашення її заборгованості перед ПАТ "Дельта Банк" в розмірі 1228494,42 грн (а.с. 185).

15 липня 2015 року та 17 червня 2016 року заступником начальника Першого відділу ДВС Луцького міського управління юстиції ОСОБА_7 винесено постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві, згідно яких виконавчий напис повертався стягувачеві у звязку з необхідністю застосування до правовідносин сторін положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03.06.2014 року.

Таким чином, як перевірено судом апеляційної інстанції з пояснень сторін та інформації Першого відділу державної виконавчої служби міста Луцьк від 01.02.2017 року за № 1393, вказаний вище виконавчий напис № 79 не виконаний і виконати його неможливо, оскільки не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом іпотеки, у звязку з дією мораторію .

Як розяснено у п. 17 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" від 30.03.2012 № 5, у разі звернення кредитодавця до суду після вчинення виконавчого напису про звернення стягнення на предмет іпотеки з вимогою про стягнення кредитної заборгованості суд має з'ясувати питання про виконання виконавчого напису і з урахуванням цього вирішити спір на підставі чинного законодавства та умов кредитного договору.

Отже, судом встановлено і з матеріалів справи вбачається, що відповідачем як боржником не виконано свої зобовязання перед ПАТ "Дельта Банк", тому наявні достатні правові підстави для задоволення позову ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_4 та стягнення з останнього на користь банку заборгованості, яка виникла за кредитним договором № 0201/0708/74-085 від 09.07.2008 року.

Разом з тим, доводи відповідача стосовно припинення поруки у звязку з предявленням банком позовних вимог до поручителя більше ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобовязання заслуговують на увагу, виходячи з наступного.

У п. 10 укладеного між сторонами договору поруки від 09.07. 2008 року встановлено, що строком припинення поруки є повне виконання позичальником або поручителем своїх обовязків, передбачених основним зобовязанням (а.с. 24).

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобовязання не предявить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобовязання не встановлений або встановлений моментом предявлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не предявить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно з ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення, і визначається він роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а не посиланням на подію, яка має настати. Вказівкою на подію, яка має неминуче настати, визначається термін певний момент у часі, з настанням якого повязана дія чи подія, яка має юридичне значення (ч. 2 ст. 251, ч. 2 ст. 252 ЦК України).

У справі, яка переглядається, договором поруки не визначено строк, після закінчення якого порука припиняється, оскільки умовами цього договору встановлено, що він діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за кредитним договором.

Унаслідок порушення боржником виконання зобов'язання за кредитним договором банк відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору використав право достроково вимагати з позичальника та поручителя стягнення заборгованості за кредитним договором, шляхом вчинення виконавчого напису про дострокове повернення всієї суми кредиту й пов'язаних із ним платежів.

Разом з тим, як пояснив представник позивача в судовому засіданні, у виконавчому написі про звернення стягнення на майно зазначена сума заборгованості 1228494,42 грн., що відповідає розміру дострокового погашення заборгованості за кредитним договором, а не лише простроченому боргу.

Отже, пред'явивши вимогу про повне дострокове погашення заборгованості за кредитом, сплати відсотків за користування ним та пені, шляхом видачі 16 січня 2015 року виконавчого напису, кредитор відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України змінив строк виконання основного зобов'язання і відповідно до вимог ч. 4 ст. 559 цього Кодексу мав право пред'явити позов до поручителя протягом шести місяців від цієї дати.

Оскільки з позовом до суду кредитор звернувся лише 04 серпня 2015 року, то у зв'язку з пропущенням шестимісячного строку пред'явлення вимоги до поручителя позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Вищенаведене відповідає правовій позиції Верховного Суду України, що викладена в його постанові від 07 вересня 2016 року в справі №6-691цс16.

Враховуючи зазначене, позов ПАТ "Дельта Банк" до ОСОБА_4,ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за кредитним договором підлягає частковому задоволенню.

З відповідача ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ПАТ "Дельта Банк" заборгованість, яка виникла у зв'язку із неналежним виконанням взятих на себе зобов'язань за кредитним договором № 0201/0708/74-085 від 09.07.2008 року в загальному розмірі 1 953 693,08 грн., що складається з: 687 222,93 грн. сума заборгованості за кредитом; 204 669,11 грн. заборгованість за відсотками, 58 283,53 грн. пеня, 691,13 грн. та 2556,38 грн. суми за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу кредиту та процентах. В позові ж до поручителя ОСОБА_5 слід відмовити.

Враховуючи те, що судом неповно зясовано фактичні обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового - про часткове задоволення позову ПАТ "Дельта Банк".

Згідно зі ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. Якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Отже, з ОСОБА_4 підлягає стягненню на користь ПАТ "Дельта Банк" судовий збір у розмірі 4019,40 грн. на відшкодування судових витрат за подачу апеляційної скарги та 3654,00 грн. судового збору за подання позовної заяви - в користь держави, оскільки на час подачі позову позивач був звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2016 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" заборгованість за кредитним договором №0201/0708/74-085 від 09.07.2008 року в сумі в 1953693 (один мільйон девятсот пятдесят три тисячі шістсот девяносто три) грн. 08 коп., з яких 1 687222,93 грн. - тіло кредиту; 204 669,11 грн. відсотки; 58 283,53 грн. - пеня; 961,13 грн. та 2556,38 грн. суми за ставкою 3% від простроченої заборгованості по тілу та процентах.

В позові ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_5 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 3654 (три тисячі шістсот пятдесят чотири) грн. 00 коп. судового збору в користь держави.

Стягнути з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_3 акціонерного товариства "Дельта Банк" понесені судові витрати за подачу апеляційної скарги в сумі 4019 (чотири тисячі девятнадцять) грн. 40 грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий

Судді