Рішення № 64766765, 08.02.2017, Херсонський міський суд Херсонської області

Справа № 666/381/15-ц

н/п 2/766/2024/17

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2017 року Херсонський міський суд Херсонської області у складі:

головуючого судді Майдан С.І.

при секретарі Скоробогатовій Ю.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Херсоні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» 43812,00 гривень в рахунок відшкодування збитків.

Позивач посилається на те, що 30.04.2014 року між ним та відповідачем було укладено договір фінансового лізингу, предметом якого є автомобіль ВАЗ-2114. На виконання умов зазначеного договору позивачем було сплачено грошові кошти в загальній сумі 43812,00 гривень, яка складається із авансового платежу 7200,00 гривень, авансового платежу 36000,00 гривень, комісійної винагороди 540,00 гривень та 72,00 гривень. Вказані суми передбачали передплату за товар. Оскільки протягом обіцяних днів предмет лізингу йому так і не був переданий, звернувся до товариства, де йому було повідомлено про неможливість передачі транспортного засобу через значне подорожчання предмету лізингу, та запропонували доплатити різницю вартості транспортного засобу та укласти додаткову угоду до Договору.

Також позивач зазначає, що він 15.01.2015 року звертався до відповідача із повідомленням про односторонню відмову від Договору та просив повернути сплачені кошти в загальному розмірі 43812,00 гривень, керуючись ст.7 Закону України «Про фінансовий лізинг», однак гроші йому повернуті не були.

Вважає, що вказаний договір містить жорсткі і несправедливі умови, які полягають в тому, що в договорі відсутні відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару; споживачу не надано право в односторонньому порядку розірвати договір. Також відповідач не має відповідної ліцензії на надання фінансових послуг та здійснення діяльності з фінансовими активами фізичних осіб. Також, своїми діями відповідач завдав позивачу моральної шкоди, яку він оцінює в 20000,00 гривень, посилаючись на тяжкість та тривалість моральних страждань, тому ці обставини стали підставою для звернення до суду.

В ході судового розгляду справи представник позивача ОСОБА_2 уточнила заявлені позовні вимоги та просила визнати договір фінансового лізингу №009696 від 30.04.2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» недійсним. Стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на користь ОСОБА_1 43812,00 гривень в рахунок відшкодування збитків та 20000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди. Судові витрати по сплаті судового збору просила покласти на відповідача.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 підтримав уточнені позовні вимоги та просив їх задовольнити з підстав, викладених в позові. В останнє судове засідання не зявився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, зазначив, що позовні вимоги з урахуванням уточнень підтримує в повному обсязі. Проти ухвалення заочного рішення заперечень не надходило.

Позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.

Представник відповідача в судове засідання не зявився, про розгляд справи повідомлений у встановленому законом порядку.

За таких обставин, враховуючи згоду представника позивача на слухання справи у відсутність відповідача, суд вважає можливим постановити заочне рішення на підставі наявних у матеріалах справи доказів в порядку ст.224 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 30.04.2014 року між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» укладено договір фінансового лізингу №009696 з додатками до нього. Предметом даного договору є транспортний засіб марки ВАЗ, модель 2114.

Як вбачається з даного договору (п.1.1 ст.1) його предметом визначений транспортний засіб, зазначений у даному пункті та у Специфікації (Додаток №3 до договору), а саме ВАЗ, модель 2114 (а.с.3,12).

Згідно наданого Додатку №2 предметом лізингу вказано ВАЗ 2114, вартістю 72000,00 гривень.

За умовами договору вказаний транспортний засіб відповідач зобов'язався придбати у свою власність та передати його у користування позивача, який у свою чергу зобов'язався сплачувати за користування автомобілем періодичні лізингові платежі згідно графіку (Додаток №2).

В порядку виконання умов договору фінансового лізингу ОСОБА_1 було сплачено грошові кошти в загальній сумі 43812,00 гривень, яка складається із адміністративного платежу у розмірі 10% від вартості предмета лізингу 7200,00 гривень згідно квитанції №155 від 30.04.2014 року; авансового платежу 36000,00 гривень згідно квитанції №12775934 від 23.05.2014 року; комісійної винагороди за операціями прийому платежів на користь компаній відповідно тарифів банку 540,00 гривень згідно квитанції №12775935 від 23.05.2014 року та інші комісійні доходи 72,00 гривень згідно квитанції №155-К3 від 30.04.2014 року (а.с.14,15).

16.10.2014 року позивач письмово звернувся до відповідача з вимогою передати йому предмет лізингу т/з ВАЗ 2114 (а.с.16).

26.11.2014 року позивач повторно письмово звернувся до відповідача із заявою передати йому предмет лізингу т/з ВАЗ 2114, на що йому письмово повідомили, що передати т/з не можуть через значне подорожчання предмету лізингу та запропонували здійснити доплату вартості транспортного засобу та укласти додаткову угоду до Договору (а.с.18, 19).

Згідно до ч.1ст.16 ЦК України особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно ч. 2 ст.16, ч.1 ст.215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог встановлених ч.ч.1-3, 5, 6 ст.203 цього Кодексу, зокрема, у зв'язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю (ч.1 ст. 216 ЦК України).

У разі недійсності правочину кожна сторона зобовязана повернути другій стороні все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Так, за правилами п.2.ч.1, п.3,6 ч.2 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Остання включає в себе, в тому числі, будь-яку діяльність (бездіяльність), що вводить в оману споживача або є агресивною.

Зокрема, якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на якій в іншому випадку він не погодився б, така практика водить в оману стосовно, в тому числі основних характеристик продукції (її наявність, поставка тощо) ціни або способу розрахунку ціни, прав споживача.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Крім того, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обовязків на шкоду споживача.

Загальний перелік умов договору, віднесений до категорії несправедливих, викладений в ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та не є вичерпним.

Несправедливими, виходячи з вищевказаних положень є, зокрема, умови договору про виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України у справі №6-2766цс15.

В даній правовій позиції також зазначено про те, що до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства останній за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст.628 ЦК України.

Стаття 18 Закону України «Про захист прав споживачів» містить самостійні підстави визнання недійсними договорів (умов договорів), що обмежують права споживача.

Так, за змістом ч.5 цієї норми у разі визнання окремого положення договору несправедливим, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (ч.6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів») .

Так, як зазначалося вище, предметом лізингу є ВАЗ 2114. Між тим, у договорі та у специфікації відсутня обовязкова для договору фінансового лізингу істотна умова щодо його предмету в обсягах, визначених законом, в саме в порушення ч.1 ст.3 Закону України «Про фінансовий лізинг», ч.1 ст. 807 ЦК України не вказані індивідуальні ознаки майна (виробник, комплектація, рік випуску, колір, тощо) (п.1.1 а.с.3).

Крім того, в спірному договорі відсутні будь-які відомості про продавця товару, його найменування та місцезнаходження, що позбавляє можливості споживача звернутися в випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару, що суперечить положенням ст.808 ЦК України (п.1.4 а.с.3).

Істотною умовою договору лізингу також є розмір лізингових платежів (ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг»), які, виходячи з положень ст.16 даного Закону можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем установлений адміністративний платіж у розмірі 10% від вартості предмета лізингу за перевірку, розгляд та підготовку документів для укладення договору, який, виходячи з зазначених вище положень, не вважається лізинговим платежем. До того ж його співмірність, враховуючи, що останній фактично становить вартість робіт у виготовленні типової форми договору, відповідачем не обґрунтовано.

Також, спірним договором не передбачено відповідальності лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обовязків щодо передачі предмета лізингу (передачі предмету лізингу належної якості, комплектації тощо), а фактично, навпаки, отримує вигоду - штраф у розмірі 30% від розміру авансового платежу та всю суму сплаченого адміністративного платежу (п.10.11 договору).

Разом з тим, за положеннями ст.10 Договору встановлена відповідальність лізингоотримувача у вигляді сплати штрафних санкцій, одностороннього розірвання договору лізингодавцем, відшкодування збитків, повернення предмета лізингу.

Пунктом 8.14 Договору фінансового лізингу заборонено здійснення дострокового погашення споживачем лізингових платежів до спливу 12 календарних місяців після підписання акта приймання-передачі предмета лізингу між лізингодавцем та лізингоодержувачем. За дострокове погашення лізингових платежів у термін до 12 календарних місяців з моменту підписання акта приймання-передачі предмета лізингу лізингоодержувач сплачує штраф у розмірі 10 % від суми дострокового погашення (а.с.7).

Таким чином, з аналізу змісту спірного Договору слідує, що суттєве розширення прав лізингодавця, яке кореспондує з виключенням та обмеженням прав лізингоодержувача як споживача, суперечить вимогам діючого законодавства.

Тому позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення з відповідача сплачених сум є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо компенсації моральної (немайнової) шкоди, суд виходить з наступного.

Так, моральна шкода підлягає відшкодуванню виключно у випадках та в порядку, що встановлені законом або договором. Доведення обставин наявності такої шкоди та її розміру покладається на особу позивача.

Згідно п.5 ч.1 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.

Поняття шкоди визначено у ст.1 Закону України "Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції" як завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект.

Тобто, виходячи з наведеного, відшкодування моральної шкоди передбачено тільки в тих випадках, якщо така завдана майну споживача або шкода завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Оскільки допущені відповідачем порушення умов договору щодо повернення вкладу не призвели до таких наслідків, підстави для відшкодування позивачеві шкоди за нормами Закону України "Про захист прав споживачів" відсутні.

Також укладений між сторонами договір такої відповідальності не передбачає.

В силу ч.1 ст.88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Згідно ч.3 ст.88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

На підставі ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» на момент звернення до суду з даним позовом з урахуванням його збільшень, враховуючи, що позивачем заявлено три позовні вимоги:

-немайнового характеру про визнання договору фінансового лізингу недійсним, за неї позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 243,60 гривень;

-майнового характеру про стягнення з відповідача збитків в сумі 43812,00 гривень, за неї позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 243, 60 гривень;

-майнового характеру про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 20000,00 гривень, за неї позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 243, 60 гривень.

З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково, лише в частині визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення з відповідача збитків в сумі 43812,00 гривень, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у загальній сумі 487,20 гривень.

Керуючись ст.ст. 3, 22, 203, 215, 216, 236, 509, 806, 807, 808 ЦК України, Закон України «Про фінансовий лізинг», ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 88, 209, 212- 218, 224-233 ЦПК України, суд

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Автофінанс» про захист прав споживачів, визнання договору фінансового лізингу недійсним, стягнення коштів та моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати недійсним Договір фінансового лізингу №009696 від 30.04.2014 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» та ОСОБА_1.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» (м. Київ, вул. Шовковича, буд. 42-44, офіс 9сд2, ЄДРПОУ 38104479) на користь ОСОБА_1 кошти в розмірі 43812,00 гривень, отримані на виконання договору №009696 від 30.04.2014 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АвтоФінанс» (м. Київ, вул. Шовковича, буд. 42-44, офіс 9сд2, ЄДРПОУ 38104479) в дохід держави судовий збір в загальному розмірі 487,20 гривень, яка складається із 243,60 гривень (за вимогу немайнового характеру) та 243,60 гривень (за вимогу майнового характеру).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Херсонської області через Херсонський міський суд Херсонської області позивачем шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення суду, а відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня отримання копії рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Суддя: С.І.Майдан