Рішення № 64764623, 15.02.2017, Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 628/1500/16-ц

Провадження № 2/628/38/17

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 лютого 2017 р. Куп'янський міськрайонний суд Харківської області

У складі: головуючого - судді Коваленко О. А.

при секретарі Горбашовій І.М.

З участю: представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Куп'янську цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» про визнання договору недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2016 року позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ТОВ «Гранфінресурс» про визнання договору недійсним та стягнення коштів.

Згодом, уточнивши позовні вимоги вказала наступне.

21 листопада 2014 року вона уклала з ТОВ «Гранфінресурс» договір № 232647 та додатки № 1 та № 2 про надання їй в позику грошових коштів з загальному розмірі 150000,00 грн. Перед підписанням даного договору на вимогу представника ТОВ «Гранфінресурс», нею було сплачено на рахунок відповідача одноразовий комісійний внесок у розмірі 5250,00 грн. для отримання позики, після чого був укладений (підписаний) вищевказаний договір, з умовами якого позивачка не була ознайомлена. Крім того, позивачкою було сплачено щомісячні платежі у сумі 16096, 63 грн. на виконання цього договору. Проте, позику вона так і не отримала. Посилаючись на положення ст. ст. 203, ч. 2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», позивачка просить суд визнати вказаний правочин недійсним та стягнути на її користь з відповідача сплачені нею кошти в розмірі 21346,63 грн.

В судове засідання позивачка не з'явилась, її представник - ОСОБА_1 в судовому засіданні уточнені позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просить їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання не з'явився, надавши до суду письмові заперечення , в яких посилається на те, що позивач не довела належними доказами обставини щодо навмисного введення її відповідачем в оману при укладенні оскаржуваної угоди та застосування нечесної підприємницької діяльності з боку останнього, у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Суд, заслухавши пояснення представника позивача, вивчивши матеріали справи, прийшов до наступного.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що 21 листопада 2014 року між ТОВ «Гранфінресурс» та ОСОБА_2 було укладено договір № 232647, з додатками № 1 та № 2 до нього, за умовами якого ТОВ «Гранфінресурс» як адміністратор за згодою позивачки, як учасника, зобов'язався вчиняти від імені та за рахунок учасника певні юридичні дії, спрямовані на отримання учасником грошової суми, зазначеної у додатку № 1 до даного договору, на умовах діяльності Програми «Альянс Україна», у порядку та в строки, що містить додаток № 2, який є невід'ємною частиною цього договору, в тому числі: сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, надати учаснику відповідну суму, заявлену для отримання на умовах діяльності програми; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами, у порядку та в сроки, передбачені цим договором та додатками до нього.

Відповідно до положень ст. 2 даного договору та додатків до нього позивачка, як учасник, зобов'язалась: сплатити одноразовий комісійний внесок у день підписання сторонами даного договору та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу; своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачувати загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор надає заявлені для отримання грошові суми, та адміністративні витрати, що є сплатою за послуги адміністратора з організації діяльності програми.

Відповідно до п. 1.3 даного договору позивачка, як учасник доручила адміністратору використовувати суми чистих внесків для формування фонду реєстру та його розподілу, а також надавати заявлені грошові суми. Адміністратор не має права використовувати сплачені учасником чисті внески для власних потреб.

Згідно з п. 4.1 Умов програми «Альянс Україна», що є додатком № 2 до договору № 232647 від 21 листопада 2014 року адміністратор організовує комітет по розподілу грошового фонду у відповідності до ст. 1 договору. Після вчасної сплати чергового загального платежу учасник програми набуває право брати участь у найближчому заході, коли фонд є достатнім.

Згідно з п. 5.1 Умов програми «Альянс Україна» адміністратор надає відповідну заявлену грошову суму учаснику, який отримав дозвіл , протягом 3 банківських днів після того, як учасником будуть виконані вимоги ст. 5 Умов програми «Альянс Україна».

На виконання умов договору позивачка сплатила на корсить ТОВ «Гранфінресурс» одноразовий комісійний внесок у сумі 5250, 00 грн., 9166,63 грн. щомісячних платежів (11 платежів по 833,33 грн. щомісяця впродовж 2015 року), 6930,00 грн. платежів по адміністративних послугах ( 11 платежів по 630, 00 грн. щомісяця впродовж 2015 року), а всього сплатила грошові кошти у сумі 21346, 63 грн., що підтверджується відповідними квитанціями ( а.с 11-14).

Однак, заявлену до отримання як позику суму у розмірі 150000, 00 грн., обумовлену в договорі, позивачці так і не було надано.

Відповідно до положень, закріплених у частині 1, пункту 7 частини 3, частині 6 статті 19 Закону України «Про захист прав споживачів», забороняється здійснення нечесної підприємницької практики. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводять споживача в оману або є агресивною. Зокрема, згідно з пунктом 7 частини 3 статті 19 цього Закону забороняються такі, що вводять в оману, утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, Законом України «Про захист прав споживачів» закріплена можливість визнання недійсними правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності, яка полягає, зокрема, у введенні в оману споживачів шляхом залучення їхніх коштів з метою реалізації діяльності пірамідальної схеми. При цьому, в зазначеному Законі нормативне визначення поняття "пірамідальної схеми" не надано, однак визначені ознаки, які відносять діяльність суб"єкта підприємництва до "пірамідальної схеми".

Аналіз пункту 7 частини 3 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів" дає підстави для висновку, що поняття "пірамідальна схема" у розумінні цієї норми має такі обов"язкові ознаки: а) здійснення оплати за можливість одержання учасником компенсації; б) компенсація надається за рахунок залучення учасниками інших споживачів схеми; в) відсутність продажу або споживання товару. Таким чином, для кваліфікації "пірамідальної схеми" необхідна наявність усіх зазначених ознак у сукупності. А відсутність будь-якої з них виключає можливість визнання схеми як "пірамідальної", тобто такої, що порушує норми чинного законодавства України.

Висновок про саме таке застосування статті 19 ЗУ "Про захист прав споживачів" міститься в постанові Верховного Суду України від 11 вересня 2013 року (справа № 6-14цс13).

Так, пірамідальній схемі властива сплата коштів за можливість одержання окремим учасником грошової компенсації, яка повинна надаватися за рахунок залучення до участі у схемі інших споживачів. В той же час предметом договору, укладеного в рамках функціонування Програми "Альянс Україна", є надання учаснику програми адміністративних послуг, у тому числі фінансового характеру.

За умовами оспорюваного позивачем договору, адміністратор гарантує кожному учаснику отримання грошових коштів у заявленій сумі на відповідні цілі, за умови виконання останнім усіх зобов'язань, передбачених договором.

В такому разі доводи позивача про недійсність договору з підстав здійснення відповідачем діяльності, що підпадає під ознаки "пірамідальної схеми", суперечать змісту пункту 7 частини 3 статті 19 Закону України "Про захист прав споживачів".

Разом з тим, заслуговують на увагу інші доводи позивача, а саме: щодо відсутності у відповідача ліцензії на здійснювану ним діяльність.

За змістом статті 9 Закону України від 01 червня 2000 року № 1775-Ш «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та статті 34 Закону України від 12 липня 2001 року № 2664-ІІІ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» діяльність з надання фінансових послуг підлягає ліцензуванню.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансовими вважаються такі послуги: 1) випуск платіжних документів, платіжних карток, дорожніх чеків та (або) їх обслуговування, кліринг, інші форми забезпечення розрахунків; 2) довірче управління фінансовими активами; 3) діяльність з обміну валют; 4) залучення фінансових активів із зобов"язанням щодо наступного їх повернення; 5) фінансовий лізинг; 6) надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту; 9) надання гарантій та поручительства; 8) переказ грошей; 9) послуги у сфері страхування та накопичувального пенсійного забезпечення; 10) торгівля цінними паперами; 11) факторинг; 11-1) адмінстрування фінансових активів для придбання товарів у групах; 12) інші операції, які відповідають критеріям, визначеним у п. 5 ч. 1 ст. 1 цього закону.

Пунктом 5 частини 1 статті 1 вказаного Закону визначено, що фінансові послуги - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Наведені норми свідчать про те, що перелік фінансових послуг, передбачений Законом України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", не є вичерпним, визначення послуг як фінансових можливо при відповідності операцій критеріям, встановленим пунктом 5 частини 1 статті 1 зазначеного Закону.

Отже, фінансовими послугами, як зазначено у пунктах 2, 6, 11-1 частини 1 статті 4 вказаного Закону, вважається, зокрема, довірче управління фінансовими активами, надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а також діяльність з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

Схема отримання грошових коштів за програмою «Альянс Україна» прирівнюється до придбання товару у групах, де придбавається товар учасниками за рахунок об"єднання внесків кожного із них. В такий же спосіб учасники програми «Альянс Україна», збираючись у групи, отримують замість товару грошові кошти за рахунок фонду, сформовано з їх внесків.

Так, предметом договору, укладеного в рамках функціонування системи за програмою «Альянс Україна», є надання учаснику адміністративних послуг, які полягають в тому, що учасник сплачує передбачені договором кошти, а відповідач формує об'єднання учасників, яких включає у реєстр, а накопичені за рахунок чистих внесків цих учасників кошти залучаються до фонду, після чого учасником подається заява на участь в заході по розподілу грошового фонду, потім здійснюється сам захід про розподілу грошового фонду об'єднання учасників, за результатами якого надається дозвіл, тобто право на отримання грошових коштів, якщо їх достатньо у цьому фонді. Право на отримання коштів надається в такому порядку: перевагу має той з учасників, який надіслав заяву, яка містить найбільшу кількість сплачених платежів.

Згідно з пунктом 1.3 договору № 232647 учасник доручає адміністратору не тільки включати його кошти, сплачені у вигляді чистих внесків, до фонду реєстру, а також його розподіляти та надавати іншим учасникам у відповідності до заявлених ними вимог на отримання певних сум. Отже, заперечення відповідача про те, що учасник отримує заявлену суму за рахунок своїх внесків спростовується умовами самого договору.

Тобто суд вважає, що фактично існує оплатна послуга з адміністрування фінансових активів для надання безпроцентної позики учасникам групи за рахунок фонду внесків всіх учасників, які акумульовано на рахунку відповідача. Оплатність такої послуги, яка носить системний щомісячний характер, а також одноразова винагорода з боку кожного учасника за послугу надання дозволу на отримання позики, є фактичним регулярним прибутком товариства. Таким чином, передбачене договором надання громадянам грошових коштів у визначеній ними сумі на умовах відповідної програми «Альянс Україна», є фактично наданням позики за рахунок внесків, які щомісячно вносяться до фонду іншими учасниками цієї програми разом із сплатою за послуги в порядку, визначеному укладеним договором. Відповідач від такої діяльності, яку він називає адмініструванням, отримує від позивача прибуток у вигляді щомісячної сплати адміністративних витрат, що складають 5,04 % річних від розміру заявленої грошової суми, а також у вигляді адміністративного платежу у випадку надання дозволу на отримання заявленої суми. При цьому, той факт, що адміністратор не має права використовувати чисті внески на власні потреби та що не надає позивачу своїх власних коштів, не має правового значення для визначення його діяльності як фінансових послуг.

За цих умов діяльність відповідача підпадає під ознаки пункт 5 частини 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", оскільки при її проведенні здійснюються операції з фінансовими активами (грошовими коштами) в інтересах третіх осіб (фізичних чи юридичних осіб - учасників), за рахунок цих осіб (позика надається за рахунок чистих внесків, сплачених учасниками) з метою отримання прибутку - за надання в подальшому позики встановлюється щомісячна плата. Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що послуги, які надаються відповідачем позивачу за оспорюваним договором є фінансовими, а отже діяльність товариства такою, що підлягає ліцензуванню.

Вказане узгоджується з положеннями статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", якою передбачена можливість та порядок надання окремих фінансових послуг юридичними особами, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами.

Статтею 34 Закону України від 12 липня 2001 року "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" встановлена обов"язковість ліцензування діяльності з надання фінансових послуг.

Згідно Закону України від 02 червня 2011 року "Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання фінансових послуг", частина 1 статті 4 Закону України від 12 липня 2001 року "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", яка визначає види фінансових послуг, була доповнена п.11-1, відповідно до якого адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах було віднесено до виду фінансової послуги. За пунктом 4 прикінцевих положень Закону від 02 червня 2011 року, розробка та затвердження ліцензійних умов здійснення діяльності з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах була доручена спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Разом з тим, у відповідача відсутня відповідна ліцензія.

У статті 215 ЦК України зазначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 227 ЦК України передбачено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Частина 1 статті 236 ЦК України визначає момент недійсності правочину. Так, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У відповідності до вимог статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Беручи до уваги всі вищевикладені обставини, суд вважає, що укладений 21 листопада 2014 року договір між ОСОБА_2 та ТОВ "Грандфінрусурс", є недійсним у відповідності до вимог статті 227 ЦК України з моменту його вчинення, внаслідок чого позивачу в порядку застосування статті 216 ЦК України слід повернути всі сплачені на виконання цього договору платежі в загальній сумі 21346, 63 грн. шляхом їх стягнення з відповідача.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача також треба стягнути в дохід держави і судовий збір у розмірі 1378, 00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 88, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 215,216,227, 236 ЦК України, ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», суд -

ВИРІШИВ :

Уточнений позов ОСОБА_2 задовольнити.

Визнати недійсним договір № 232647 від 21 листопада 2014 року та додатки до вказаного договору № 1 та № 2, укладені між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» та ОСОБА_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 21346,63 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс»в дохід держави судовий збір у розмірі - 1378,00 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Куп'янський міськрайонний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий Коваленко О.А.

Повний текст рішення складений 16 лютого 2017 року.